Україна
Донецький окружний адміністративний суд
10 березня 2026 року Справа№200/10356/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Стойки В.В. , розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, -
30.12.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , які виразилися у невнесенні відомостей про виключення ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , з військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 внести відомості про виключення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), з військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів як особи, яка досягла граничного віку перебування в запасі на підставі пп «б» пп 5 ст 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» з 05.04.2006 року як особу, яка досягла граничного віку перебування в запасі;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 внести відомості у військовий квиток НОМЕР_3 від 06.04.1985 р. відповідні відмітки про виключення з військового обліку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( НОМЕР_4 ) у зв'язку із досягненням граничного віку перебування в запасі на підставі пп «б» п 5 ст 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» з 05.04.2006 року.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що він був виключений з військового обліку після 05.04.2006 року згідно пп «б» п 5 ст 37 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу», тобто після досягнення ним 40 річного віку, а саме граничного віку перебування в запасі.
Відповідно до записів у його військовому квитку виданого 06.04.1985 року та відповідно до графи про виключення не була проставлена печатка про виключення у зв'язку з досягненням граничного віку перебування в запасі. В графі військового звання - на стор. 8 військового квитка зазначено «рядовий».
Позивач зауважив, що згідно електронного військово-облікового документу із застосунку «Резерв+» Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, він перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 в категорії «військовозобов'язаний».
При цьому позивач зазначив, що 05.09.2025 року ним було подано особисту заяву до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі відповідач) щодо внесення в Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про його виключення з військового обліку з доданими до неї документами - копією паспорта та військового квитка.
Однак, ні після його заяви, ні до цього часу відповідачем своєчасно не були виконані вимоги Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», оскільки відомості про виключення позивача з військового обліку не були внесені до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, та не внесені відповідні записи до військового квитка, як це передбачає діюче законодавство як і на момент виключення, так і на сьогоднішній час.
Позивач вважає, що дії відповідача, які виразилися у бездіяльності щодо внесення відомостей про його виключення з військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів у зв'язку із досягненням граничного віку перебування в запасі, та не внесенні зазначених відомостей до військово-облікового документу, є протиправними, безпідставними та необґрунтованими, а тому незаконними.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05.01.2026 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Станом на час розгляду даної справи по суті спірних правовідносин від відповідача на адресу суду не було надано ані відзиву на позовну заяву разом із доказами на підтвердження зазначеного у ньому, ані будь-якої заяви, клопотання тощо.
Розглянувши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , (РНОКПП - НОМЕР_1 ), є громадянином України, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією паспорту НОМЕР_5 .
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_3 (ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ), в даних правовідносинах є суб'єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України.
Як зазначив представник позивача у позовній заяві: - «З обставин, викладених ОСОБА_1 випливає, що він був виключений з військового обліку після 05.04.2006 року згідно ст. 37 п 5 пп «б» ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу», тобто після досягнення ним 40 річного віку, а саме граничного віку перебування в запасі. Відповідно до записів у військовому квитку НОМЕР_3 виданого 06.04.1985 року знаходився на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 та відповідно до графи про виключення не була проставлена печатка про виключення у зв'язку з досягненням граничного віку перебування в запасі. В графі військового звання - на стор. 8 військового квитка зазначено «рядовий». Згідно електронного військово-облікового документу із застосунку «Резерв+» Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних , він перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_6 в категорії «військовозобов'язаний».».
З наявної в матеріалах справи копії військового квитка серії НОМЕР_3 виданого ІНФОРМАЦІЯ_7 від 06.04.1985 року на ім'я позивача, суд встановив, що позивач має військове звання «ефрейтор».
Позивач, вважаючи, що мав бути виключеним з військового обліку після 05.04.2006 року згідно п.4 ч.6 ст.37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» після досягнення ним 40 річного віку, а саме граничного віку перебування в запасі, подав заяву від 05.09.2025 року до відповідача, в якій він зокрема просив внести в Єдиний державний реєстр призовників військовозобов'язаних та резервістів дані про виключення його з військового обліку на підставі пп.4 п.6 ст.37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» в редакції від 04.01.2006 року, який діяв на момент виключення.
Дану заяву позивача відповідачем було отримано 05.09.2025 року, про що свідчить прямокутний штамп у крайньому правому нижньому куті, в свою чергу відповіді на дану заяву відповідачем надано не було, що підтверджується доказами наявними в матеріалах справи та не спростовано відповідачем.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною другої статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України. Громадяни проходять військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі Закон № 2232-ХІІ).
Згідно із частиною 3 статті 1 Закону № 2232-ХІІ, військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
За приписами статті 2 Закону № 2232-ХІІ, проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.
Частиною 5 статті 1 Закону № 2232-XII визначено, що від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Відповідно до абзацу 3 частини 6 статті 2 Закону № 2232-XII, до видів військової служби належить військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану" у зв'язку з військовою агресією російської федерації в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та триває по теперішній час.
Також, Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію", у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII).
Відповідно до абзацу 4 статті 1 Закону №3543-XII, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Також, абзацом 5 статті 1 Закону №3543-XII визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Згідно з частиною п'ятою статті 22 Закону №3543-XII, призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
За приписами частини 3 статті 33 Закону № 2232-XII, військовий облік усіх призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.
Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року №1487 (далі - Порядок № 1487).
Відповідно до пункту 3 Порядку № 1487, військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - інші військові формування) особовим складом у мирний час та в особливий період.
Для забезпечення військового обліку громадян України використовується Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів, який призначений для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Згідно із пунктом 14 Порядку № 1487, військовий облік забезпечується з урахуванням вимог законодавства у сфері декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб, організовується і безпосередньо ведеться державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, в яких призовники, військовозобов'язані та резервісти працюють (навчаються).
За приписами пункту 22 Порядку № 1487, взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до пункту 79 Порядку № 1487, районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема: організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством; проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього; виконують функції з ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Правові та організаційні засади створення, функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, регулює відносини у сфері державної реєстрації громадян України, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави, та осіб, приписаних до призовних дільниць (далі - призовники, військовозобов'язані та резервісти) визначені в Законі України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів" від 16 березня 2017 року №1951-VIII (далі Закон № 1951-VIII).
Статтею 1 Закону № 1951-VIII визначено, що Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.
Пунктом 2 частини 1 статті 9 Закону № 1951-VIII передбачено, що призовник, військовозобов'язаний та резервіст має право, зокрема, звертатися в порядку, встановленому адміністратором Реєстру, до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (невключення) до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру.
За приписами статті 14 Закону № 1951-VIII ведення Реєстру включає:
1) внесення запису про призовників, військовозобов'язаних та резервістів до бази даних Реєстру для взяття на облік або при відновленні на військовому обліку з перевіркою відповідності персональних та службових даних призовників, військовозобов'язаних та резервістів існуючим обліковим даним;
2) внесення змін до персональних та службових даних призовників, військовозобов'язаних, резервістів на підставі відомостей органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, закладів освіти незалежно від підпорядкування і форми власності, а також відомостей, що подаються органу ведення Реєстру призовниками, військовозобов'язаними, резервістами;
3) знищення повторного запису Реєстру в разі його виявлення.
Положеннями частини 3 статті 14 Закону № 1951-VIII визначено, що актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною.
Підстави взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього визначені в статті 37 Закону № 2232-ХІІ.
Як встановлено судом, позивач, після 05.04.2006 мав бути виключений з військового обліку у зв'язку із досягненням граничного віку (40 років) перебування на військовому обліку, відповідно до діючого на той час законодавства, проте відмітка про виключення у військовому квитку не проставлена.
Згідно статті 27 Закону № 2232-XII (в редакції, чинній станом на 05.04.2006 року) громадяни, звільнені з військової служби, а також звільнені від призову на строкову військову службу (крім виключених з військового обліку), зараховуються в запас. Запас поділяється на першу і другу категорії. До запасу першої категорії належать військовозобов'язані, які проходили військову службу та одержали під час її проходження військово-облікову спеціальність. До запасу другої категорії належать військовозобов'язані, які не одержали військово-облікової спеціальності під час проходження військової служби або не призивалися на військову службу чи проходили її в інженерно-технічних частинах, а також військовозобов'язані-жінки. Військовозобов'язані, зараховані в запас другої категорії, в разі одержання під час перебування в запасі військово-облікової спеціальності на навчальних зборах або за відповідною цивільною професією переводяться до запасу першої категорії.
З військового квитка позивача НОМЕР_3 вбачається, що він є зарахований в запас другої категорії за спеціальністю «писар простого діловодства» (стор. 12).
Відповідно до ч. 1, 2 статті 28 Закону № 2232-XII (в редакції, чинній станом на 05.04.2006), запас військовозобов'язаних поділяється на два розряди. Розряди встановлюються залежно від віку військовозобов'язаних, які перебувають в запасі. Граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі взагалі. Солдати і матроси, сержанти і старшини, прапорщики і мічмани, які перебувають у запасі, поділяються на розряди за віком: а) у запасі першого розряду - до 35 років; б) у запасі другого розряду: солдати, матроси, сержанти і старшини - до 40 років;
За приписами п. «б» частини 5 статті 37 Закону № 2232-XII (в редакції, чинній станом на 05.04.2006) виключенню з військового обліку у військових комісаріатах підлягають громадяни: які досягли граничного віку перебування в запасі.
У подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» від 27 березня 2014 року №1169-VII внесено зміни до статті 28 Закону №2232-XII та змінено граничний вік перебування в запасі другого розряду до 50 років, а Законом України «Про внесення змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»» від 22 липня 2014 року №1604-VII до 60 років.
Водночас, приписи Закону №2232-XII про те, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в резерві взагалі, змін не зазнали.
Як встановлено судом, позивач ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , отже, ще не набув граничного віку перебування в запасі - 60 років.
Відтак, суд дійшов висновку, що з набранням чинності вказаних змін до Закону №2232-XII позивач є таким, що підпадає під його дію як особа, яка не досягла встановленого законом граничного віку перебування у запасі військовозобов'язаних другого розряду.
Отже, у зв'язку із продовженням граничного віку перебування у запасі позивач підлягає поновленню в запасі, оскільки не досягнув 60-річного віку, тобто повинен згідно з чинним законодавством України перебувати на військовому обліку військовозобов'язаних.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 17.02.2020 у справі №820/3113/17.
Враховуючи, що станом, як на дату звернення позивача із заявою, так і на дату розгляду справи в суді, позивач не досяг граничного віку перебування у запасі військовозобов'язаних другого розряду, суд вважає безпідставними доводи позивача щодо наявності у відповідача зобов'язання виключити його з військового обліку на підставі п.4 ч.6 ст. 37 Закону України «Про військову службу та військовий обов'язок», а саме у зв'язку з досягненням граничного віку перебування на військовому обліку.
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Суд зазначає, що матеріалами справи підтверджується той факт, що позивач мав бути виключений у 202006 році з військового обліку за досягненням граничного віку (40 років) перебування в запасі та військовому резерві, тобто до набрання чинності Законами України № 1169-VII та № 1604-VII.
Суд враховує те, що на момент набрання чинності Законами України № 1169-VII та № 1604-VII позивач не досяг віку 60 років, у зв'язку із чим норми зазначених Законів №1169-VII та № 1604-VII є застосовними до позивача та спірних правовідносин.
З часу набрання чинності змін до вказаного Закону він поширює свою дію на всій території України і розповсюджується на всіх осіб, що не досягли граничного віку перебування у запасі.
Суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 17.02.2020 у справі №820/3113/17 щодо приписів частини першої статті 58 Конституції України, на необхідність застосування яких посилається позивач, зазначає таке: «У Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа №1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Тобто, дія нормативно-правового акта в часі пов'язується із вступом його в силу і з моментом втрати ним юридичної сили.
За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних).
На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб'єктами відносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров'я.
Так, у зв'язку із внесенням змін до Закону №2232-XII було підвищено граничний вік перебування військовозобов'язаних у запасі. Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов'язок, і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави.
З часу набрання чинності змін до вказаного Закону він поширює свою дію на всій території України і розповсюджується на всіх осіб, що не досягли граничного віку перебування у запасі.»
Частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З урахуванням наведеного судом не встановлено протиправних дій по відношенню до позивача з боку відповідача.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Приписами ч.1 ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати розподілу не підлягають.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.В. Стойка