11 березня 2026 рокуСправа №160/35395/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Сліпець Н.Є.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити певні дії,-
12.12.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - відповідач), в якій просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову Державної служби України з безпеки на транспорті № 007382 від 16.07.2025;
- зобов'язати Державну службу України з безпеки на транспорті звернутись до державного виконавця із відповідною заявою про закінчення виконавчого провадження № 79685444 відносно ОСОБА_1 та зняття арешту з коштів;
- стягнути на користь ОСОБА_1 моральну шкоду з Державної служби України з безпеки на транспорті в розмірі 20 000 грн. (двадцять тисяч) гривень.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що постановою Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області від 16.07.2025 №007382 до нього застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000,00 грн за порушення ст. 39 ЗУ «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 цього Закону. Позивач не погоджується з оскаржуваною постановою, вважає, що її винесено незаконно, а тому така підлягає скасуванню з наступних підстав. Позивач зазначає, що відповідач не повідомив його про розгляд справи у зв'язку з чим розгляд справи про порушення відбувся без участі позивача, що призвело до позбавлення можливості реалізувати право на захист. Відповідачем не доведено подію правопорушення та не надано доказів, які підтверджують склад правопорушення. У постанові вказано, що позивач знаходився о 07 год. 10 хв. 25.06.2025 на а/д Н-08 у Дніпропетровській області, проте позивач вказує, що знаходився за місцем служби, що підтверджується відповідною довідкою.
Разом з позовною заявою позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення позову.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.12.2026 частково задоволено заяву позивача про забезпечення адміністративного у справі №160/35395/25, вжито заходи забезпечення позову шляхом зупинення стягнення у виконавчому провадженні №79685444, відкритого на підставі постанови про стягнення адміністративно-господарського штрафу від 16.07.2025 №007382, виданої Державною службою України з безпеки на транспорті щодо стягнення з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) штрафу у розмірі 17 000,00 грн - до набрання законної сили судовим рішенням у справі №160/35395/25.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.12.2025 відкрито провадження та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 14.01.2026, відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
07.01.2026 від Державної служби України з безпеки на транспорті до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив в задоволенні позову відмовити. Відзив обґрунтований тим, що позивачем порушено вимоги законодавства, на підставі чого його притягнуто до відповідальності у встановлений законодавством спосіб. Стосовно повідомлення позивача про розгляд справи зазначає, що Відділ державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області направив на адресу позивача (чинність якої підтверджується позивачем у позові), повідомлення про розгляд справи разом з копією акту. Отже, позивач мав можливість бути присутнім на розгляді справи, але не скористався цим правом, як і правом на надання пояснень, заперечень щодо змісту акту. Носієм доказової інформації в даному випадку є Акт проведення рейдової перевірки. Непред'явлення документів під час проведення перевірки свідчить про порушення законодавства про автомобільний транспорт, що має наслідком для застосування санкцій, визначених статте. 60 Закону №2344-III. Так, у ході проведення рейдової перевірки водієм не було надано необхідних документів, так само як і не було надано жодних пояснень. Отже, зважаючи на вищевказане, у посадових осіб Укртрансбезпеки не було підстав вважати, що належним користувачем транспортного засобу є особа відмінна від позивача.
29.10.2024 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 25.06.2025 о 7 годині 10 хвилин на а/д Н- 08 старшим державним інспектором Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області було здійснено перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів на замовлення по маршруту Кам'янське - Дніпро легковим автомобілем: RENAULT, номерний знак НОМЕР_2 .
За результатами документального контролю згідно Акту №0066598 від 25.06.2025 року про проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів автомобільним транспортом RENAULT, номерний знак НОМЕР_2 здійснював перевезення пасажирів на замовлення та в порушення ст. 39 Закону України “Про автомобільний транспорт» у нього було відсутні: посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, копія договору із замовником послуг.
За результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт Державною службою України з безпеки на транспорті відділом державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті винесено постанову № 007382 від 16.07.2025 року про застосування адміністративно-господарського штрафу до ОСОБА_1 в сумі 17 000 грн.
Позивач вважає вказану постанову протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що і стало підставою для звернення з цією позовною заявою до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 103 від 11.02.2015 року Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.
Згідно з п.8 вказаного Положення Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи та Держспецтрансслужбу.
Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 року № 1567 (далі - Порядок №1567), визначає процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.
Згідно з п.4 Порядку №1567 рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку.
У силу п.14 зазначеного Порядку №1567 рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об'єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.
Також, відповідно до ст.6 Закону України “Про автомобільний транспорт» реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України. Державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Згідно з пунктами 16, 17 Порядку № 1567 рейдова перевірка (перевірка на дорозі) може проводитися однією посадовою особою Укртрансбезпеки. Габаритно-ваговий контроль проводиться двома посадовими особами Укртрансбезпеки або однією посадовою особою Укртрансбезпеки у разі залучення посадових осіб відповідного підрозділу Національної поліції, Укравтодору, власника (балансоутримувача) пункту габаритно-вагового контролю.
Рейдова перевірка (перевірка на дорозі) проводиться із зупиненням транспортних засобів або без їх зупинення.
Зупинення транспортних засобів здійснюється відповідно до вимог пункту 15 Правил дорожнього руху та Порядку зупинення транспортного засобу, що здійснює автомобільні перевезення пасажирів та вантажів, посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів.
Пунктом 20 Порядку №1567 визначено, що виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму.
Згідно з п.21 Порядку №1567 у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3 (акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом).
Статтею 1 Закону України “Про автомобільний транспорт» визначено, що рейдова перевірка (перевірка на дорозі) - перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об'єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо дотримання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.
Частинами чотирнадцятою, сімнадцятою та вісімнадцятою статті 6 Закону України “Про автомобільний транспорт» визначено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі). Рейдові перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України. У разі проведення позапланових і рейдових перевірок автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.
Відповідно до ч. 1 абз. 3 ст. 60 Закону України “Про автомобільний транспорт» за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Статтею 39 Закону України “Про автомобільний транспорт» передбачено, що автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.
Документи для регулярних пасажирських перевезень:
для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи їх дозвіл, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;
для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, квитково-касовий лист, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень), інші документи, передбачені законодавством України;
для пасажира - квиток на проїзд в автобусі та на перевезення багажу (для пільгового проїзду - посвідчення особи встановленого зразка чи довідка, на підставі якої надається пільга), а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - електронний квиток та документи для пільгового проїзду.
Документи для регулярних спеціальних пасажирських перевезень:
для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із замовником транспортних послуг, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;
для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, схема маршруту, розклад руху, інші документи, передбачені законодавством України.
Документи для нерегулярних пасажирських перевезень:
для автомобільного перевізника - ліцензія, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;
для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, договір із замовником транспортних послуг, документ, що засвідчує оплату транспортних послуг, інші документи, передбачені законодавством України.
Документи для юридичної особи, що здійснює перевезення пасажирів на таксі:
для автомобільного перевізника - ліцензія, інші документи, передбачені законодавством України;
для водія таксі - посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, інші документи, передбачені законодавством України.
Документи для фізичної особи, що здійснює перевезення пасажирів на таксі:
для автомобільного перевізника - ліцензія, інші документи, передбачені законодавством України;
для водія таксі - посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, інші документи, передбачені законодавством України.
Документи для юридичної особи, що здійснює перевезення пасажирів легковими автомобілями на замовлення:
для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із замовником послуги, інші документи, передбачені законодавством України;
для водія легкового автомобіля - посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, копія договору із замовником послуги, інші документи, передбачені законодавством України.
Документи для автомобільного самозайнятого перевізника:
ліцензія, посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, сервісна книжка, медична довідка.
Документи для фізичної особи, що здійснює перевезення пасажирів легковими автомобілями на замовлення:
для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із замовником послуги, інші документи, передбачені законодавством України;
для водія легкового автомобіля - посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, копія договору із замовником послуги, інші документи, передбачені законодавством України.
Документи на перевезення пасажирів автобусами для власних потреб:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, список пасажирів, яких перевозять, завірений підписом перевізника, інші документи, передбачені законодавством України;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на автобус, список пасажирів, яких перевозять, завірений підписом перевізника, інші документи, передбачені законодавством України.
Документи для водія юридичної особи на перевезення пасажирів легковими автомобілями для власних потреб - посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, інші документи, передбачені законодавством України.
Документи для фізичної особи на перевезення пасажирів легковими автомобілями для власних потреб - посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, інші документи, передбачені законодавством України.
З аналізу положень вказаної статті вбачається, що вказаний в статті 39 Закону України “Про автомобільний транспорт» перелік документів не є вичерпним.
Статтею 60 Закону України “Про автомобільний транспорт» встановлено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи.
Тобто, як зазначено в абзаці 3 частини 1статті 60 Закону України “Про автомобільний транспорт», суб'єктом відповідальності за встановлене правопорушення є саме автомобільний перевізник.
Відповідальність за порушення вимог законодавства сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів застосовується саме до перевізників.
Таким чином, спірним питанням в межах цієї справи є встановлення факту чи є позивач перевізником в розумінні Закону України “Про автомобільний транспорт».
За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України “Про автомобільний транспорт», автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - це перевезення вантажів вантажними автомобілями; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.
Автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах (стаття 33 Закону України “Про автомобільний транспорт»).
Таким чином, суб'єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт є автомобільний перевізник, який здійснює за власний кошт перевезення вантажів.
Отже, відповідальність за порушення вимог законодавства сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів несуть саме перевізники.
Така позиція суду відповідає правовому висновку Верховного Суду у поставові від 09.08.2019 у справі №806/1450/16, який в силу положень ч.5ст. 242 КАС України, є обов'язковим для врахування, а саме: “оскільки вказаний транспортний засіб у відповідності до вимог чинного законодавства був переданий позивачем у користуванні іншій особі, а тому позивач у спірних правовідносинах не мав статусу автомобільного перевізника, та не може бути суб'єктом відповідальності передбаченої абз.3 ч.1ст.60 Закону №2344-III».
Суд зазначає, що з Акту №0066598 від 25.06.2025 року про проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт не вбачається хто саме здійснював перевезення пасажирів на замовлення легковим автомобілем марки RENAULT, номерний знак НОМЕР_2 .
У вказаному акті зазначено у графі: «документ, що посвідчує особу водія, - невідомо». При цьому вказано, що транспортний засіб належить автомобільному перевізнику ОСОБА_1 .
Окрім того, згідно відомостей військового квитка серії НОМЕР_3 , виданого на ім'я ОСОБА_1 , вбачається, що останній проходить військову службу у Збройних Силах України з 27.02.2022 по час звернення до суду.
З урахуванням вищезазначеного, суд зазначає, що автомобільним перевізником у цьому випадку не є ОСОБА_1 .
Отже, позивач не є перевізником у розумінні положень Закону України “Про автомобільний транспорт».
Проте, акт перевірки та спірна постанова № 007382 від 16.07.2025 року про застосування адміністративно-господарського штрафу складені відносно ОСОБА_1 , а не автомобільного перевізника/користувача автомобіля.
За таких обставин суд доходить висновку, що акт перевірки, який складений без встановлення належного суб'єкта відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, не може бути належною підставою у розгляді справи щодо притягнення такого суб'єкта до адміністративно-господарської відповідальності.
Відповідно до пункту 25 Порядку №1567 справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб'єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб'єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
Таким чином, позивач в спірних правовідносинах не є автомобільним перевізником у розумінні положень Закону України "Про автомобільний транспорт" і не може нести відповідальність, передбачену частиною 1статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".
При цьому, суд відхиляє доводи відповідача про його необізнаність щодо того, що автомобільним перевізником виступав не позивач, а третя особа, з огляду на те, що саме на відповідачеві лежить відповідальність за повне і коректне складання акту перевірки.
Інші доводи та аргументи, наведені сторонами, судом не оцінюються, позаяк не впливають на правомірність оскаржуваного рішення, а тому не мають значення для правильного вирішення судового спору по суті.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, правомірність спірного рішення суду не доведена.
Таким чином, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною та скасування постанови № 007382 від 16.07.2025 року про застосування адміністративно-господарського штрафу відносно ОСОБА_1 .
Щодо позовних вимог про зобов'язання Державну службу України з безпеки на транспорті звернутись до державного виконавця із відповідною заявою про закінчення виконавчого провадження № 79685444 відносно ОСОБА_1 та зняття арешту з коштів, суд зазначає, що визнання протиправною та скасування постанови № 007382 від 16.07.2025 року про застосування адміністративно-господарського штрафу відносно ОСОБА_1 є відновленням порушеного права останнього, оскільки виконавче провадження відкрито на підставі цієї постанови, що у ході судового розгляду визнана протиправною та скасованою. Відтак у цій частині позовних вимог слід відмовити.
Стосовно позовних вимог про стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди з відповідача в розмірі 20 000 грн. (двадцять тисяч) гривень, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно із п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.01.1995р. під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до п. 5 цієї постанови обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до п. 9 постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
На підтвердження доказів завдання моральної шкоди, позивач не надав суду жодних переконливих доказів на підтвердження причинного зв'язку між діями відповідача та завданням моральної шкоди (у вигляді душевних страждань, психологічних переживань, тощо).
Розмір моральної шкоди позивач визначив в сумі 20 000 грн.
Разом з тим, жодних доказів на підтвердження завдання позивачу моральної шкоди суду не надано.
Сам факт ухвалення відповідачем постанови № 007382 від 16.07.2025 року про застосування адміністративно-господарського штрафу відносно ОСОБА_1 не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, а тому в задоволенні позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди слід відмовити.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд доходить висновку, про обґрунтованість позовних вимог і наявність підстав для часткового задоволення позову.
Враховуючи, що позивач, відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішувалось.
Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 2, 241-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті (03150, м. Київ, вул. Антоновича, буд.51, код ЄДРПОУ 39816845) про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову Державної служби України з безпеки на транспорті № 007382 від 16.07.2025.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Є. Сліпець