10 березня 2026 рокуСправа №160/1834/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Голобутовського Р.З.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
27.01.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі-відповідач), у якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення №045750035712 від 20.01.2026 Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1 за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу роботи, період роботи з 25.02.1988 по 14.04.1989 в Управлінні механізації Дніпропетровського «ГОРРЕМСТРОЙТРЕСТ», з 15.10.1992 по 07.12.1992 в приватному підприємстві «АРІЕЛЬ», з 16.03.1993 по 02.11.1993 в Орендному комбінаті громадського харчування Самарського району та з 03.09.1987 по 05.02.1988 навчання в Дніпропетровському облавтоучкомбінаті;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 13.01.2026, з урахуванням позиції суду, викладеної у рішенні.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що 13.01.2026 позивач звернувся із заявою про призначення пенсії за віком, однак рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №045750035712 від 20.01.2026 йому було відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи через незарахування періодів роботи та періоду навчання. Позивач не погоджується з відмовою у призначенні пенсії за віком та зазначає, що надані ним документи містять відомості про його роботу та навчання. Разом з тим, на думку позивача на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Неточність записів у первинних документах по обліку трудового стажу не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських та інших документів на підприємстві. Відтак, позивач має необхідний страховий стаж роботи, та має право на призначення пенсії за віком, у зв'язку із чим звернувся до суду із вказаним позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.01.2026 відкрито провадження у адміністративній справі; призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.
13.02.2026 представником відповідача подано до суду через автоматизовану систему «Електронний суд» відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції зазначено, що за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 13.01.2026 згідно із наданими документами та індивідуальними відомостями страховий стаж на дату звернення становить 30 років 8 місяців 15 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. За доданими документами до страхового стажу не зараховано: період роботи з 25.02.1988 року по 14.04.1989 року, оскільки не можливо встановити дату наказу прийняття на роботу; період роботи з 15.10.1992 року по 07.12.1992 року, оскільки при прийнятті на роботу не внесено відомості про повне найменування підприємства. Відповідно до п.2.13 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162, при внесенні в трудову книжку відомостей про роботу в графі 3 розділу “Відомості про роботу» у вигляді заголовку зазначається повна назва підприємства; період роботи з 16.03.1993 року по 02.11.1993 року, оскільки відтиск печатки, що посвідчує даний запис не придатний для сприйняття змісту. Також до страхового стажу не зараховано період навчання з 03.09.1987 року по 05.02.1988 року, згідно свідоцтва НОМЕР_1 ; оскільки відсутні відомості про присвоєння кваліфікації. За наведених обставин, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області прийнято рішення про відмову №045750035712 від 20.01.2026 у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону №1058 у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України № НОМЕР_2 .
13.01.2026 позивач звернувся до територіального відділу Пенсійного фонду України з заявою та документами щодо призначення пенсії за віком згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV.
Згідно з принципом екстериторіальності засобами програмного забезпечення заяву позивача та надані документи розподілено на Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області для опрацювання.
За результатами розгляду звернення Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області було винесено рішення від 20.01.2026 № 045750035712 про відмову у призначенні пенсії, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
Додатково у рішенні вказано наступне:
страховий стаж позивача становить 30 років 8 місяців 15 днів.
Результати розгляду документів доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу не зараховано згідно із записами в трудовій книжці НОМЕР_3 :
- період роботи з 25.02.1988 по 14.04.1989, оскільки неможливо встановити дату наказу прийняття на роботу;
- період роботи з 15.10.1992 по 07.12.1992, оскільки при прийнятті на роботу не внесено відомості про повне найменування підприємства. Відповідно до п.2.13 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162, при внесенні в трудову книжку відомостей про роботу в графі 3 розділу “Відомості про роботу» у вигляді заголовку зазначається повна назва підприємства;
- період роботи з 16.03.1993 по 02.11.1993, оскільки відтиск печатки, що посвідчує даний запис не придатний для сприйняття змісту.
Також до страхового стажу не зараховано період навчання з 03.09.1987 по 05.02.1988, згідно свідоцтва НОМЕР_1 , оскільки відсутні відомості про присвоєння кваліфікації.
Не погоджуючись з відмовою у призначенні пенсії за віком, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж мають право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи (стаття 8 Закону №1058-IV).
Відповідно до ст. 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюється у натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Відповідно до ч. 1 ст. 41 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 11 Закону №1058-IV загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають в т.ч.: громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, у громадських об'єднаннях, у фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи (надають послуги) на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру; фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 року.
Згідно з ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з ст. 40 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Відповідно до ст. 62 Закону України Про пенсійне забезпечення, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з п. 20 вказаної постанови, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
Аналіз наведених норм права дає змогу зробити висновок, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.
Згідно з відомостями, які містяться в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_4 від 19.07.1984 позивач, в періоди не зараховані відповідачем, працював:
- з 25.02.1988 по 14.04.1989 - водієм 3-го класу в Управлінні механізації Дніпропетровського «ГОРРЕМСТРОЙТРЕСТ» (наказ 24-к від 19.02.1988; наказ №67-к від 14.04.1989) (запис 9-10);
- з 15.10.1992 по 07.12.1992 - водієм 2-го класу (наказ 42-к від 15.10.1992; наказ №55-к від 07.12.1992) (запис 14-15);
- з 16.03.1993 по 02.11.1993 - водієм вантажного автомобіля 2-го класу в Орендному комбінаті громадського харчування Самарського району (наказ 18-к від 16.03.1993; наказ №83-к від 02.11.1993) (запис 16-17).
Так, відповідачем не зараховано вказані періоди роботи, оскільки неможливо встановити дату наказу прийняття на роботу; при прийнятті на роботу не внесено відомості про повне найменування підприємства; відтиск печатки, що посвідчує даний запис не придатний для сприйняття змісту.
Водночас суд з приводу цього зазначає наступне.
Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На момент первісного заповнення трудової книжки діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02.08.1985 №252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 №412.
Відповідно до п.1.2 вказаної Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається.
Згідно з пунктами 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 Про трудові книжки робітників та службовців та даною Інструкцією.
Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 Про трудові книжки робітників та службовців встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної постанови Про трудові книжки робітників та службовців при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
При цьому, відповідно до пункту 18 вказано постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
У подальшому, порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (надалі - Інструкція №58).
Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до п.4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
З положень пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників вбачається, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.
Разом з тим, обов'язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.
Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження її трудового стажу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018, справа №275/615/17, провадження №К/9901/768/17.
Вказана позиція кореспондується з нормами Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 року (далі - Порядок №637), відповідно до пункту 1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17, провадження №К/9901/1298/17.
Верховним Судом у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
З аналізу наведених норм, судом встановлено, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство.
Суд зазначає, що незарахування спірного стажу позивача буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29.06.2010) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи позивач а відповідачем суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії.
Судом проаналізовано запис №10 в трудовій книжці позивача, та встановлено, що позивача було прийнято на роботу 25.02.1988 на підставі наказу №24-к від 19.02.1988.
Рік прийняття наказу повністю співпадає з роком фактичного прийняття позивача на роботу, неточностей через сильне окреслення в даті «19.02.1988» цифри «88» судом не виявлено, оскільки з даного запису можна встановити дату прийняття наказу, яка відповідає даті фактичного прийняття позивача на роботу.
Крім того, щодо незазначення в розділі «Відомості про роботу» трудової книжки в заголовку повного найменування підприємства, то вказане не ставить під сумнів факт зайнятості позивача на роботах протягом зазначеного періоду. Отже, зазначений недолік трудової книжки не може бути підставою для неврахування трудової діяльності при обчисленні стажу роботи (до впровадження персоніфікованого обліку), оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та, у свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист.
Щодо незарахування до страхового стажу періоду роботи, оскільки відтиск печатки, що посвідчує даний запис не придатний для сприйняття змісту, то суд зауважує, що така підстава не є належною для відмови у призначенні пенсії за віком та не може позбавляти права позивача на призначення пенсії, оскільки чинним законодавством не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Таким чином, аргументи відповідача про наявність недоліків у заповненні трудової книжки позивача, як підстави для незарахування згідно із записами цієї трудової книжки до страхового стажу ОСОБА_1 періодів трудової діяльності чи інших періодів, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії, на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом № 1058-IV (до 01.01.2004), суд вважає необґрунтованими та безпідставними.
Крім того, відповідачем не зараховано період навчання позивача з 03.09.1987 по 05.02.1988 згідно з свідоцтвом НОМЕР_1 до його страхового стажу, оскільки відсутні відомості про присвоєння кваліфікації.
Оцінюючи такі твердження відповідача, суд виходить з наступного.
Пунктом «д» ч. 3 ст. 56 Закону №1788-ХІІ передбачено, що до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Як вже йшлося вище, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 8 Порядку № 637 період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
Оскільки період навчання позивача на курсах водіїв з 03.09.1987 по 05.02.1988 підтверджується як свідоцтвом про навчання серії НОМЕР_1 від 19.02.1988, так і записом №8 в трудовій книжці серії НОМЕР_4 від 19.07.1984, то такий період підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.
Водночас суд звертає увагу, що присвоєння кваліфікації не є обов'язковою умовою для зарахування періоду навчання до страхового стажу, а тому незарахування позивачу у страховий стаж цього періоду навчання з мотивів відсутності інформації про присвоєння кваліфікації свідчить про протиправність рішення відповідача в цій частині.
Відтак, враховуючи зазначене у сукупності рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №045750035712 від 20.01.2026 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком підлягає скасуванню, як протиправне.
Як наслідок підлягає задоволенню вимога про зарахування спірних періодів роботи та навчання позивача до його страхового стажу.
Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 №1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 №21-87а13.
Так, обрахунок страхового стажу та призначення пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
У силу положень ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
У випадку, визначеному п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З урахуванням наведеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком вважає за необхідне зобов'язати належний орган Пенсійного фонду України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.01.2026 про призначення пенсії за віком.
Щодо підстав розгляду заяви позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області та визначення належного органу Пенсійного фонду, яким має здійснюватись розгляд заяви позивача з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій справі, суд зазначає наступне.
Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005№ 22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок).
Відповідно до абз. 13 п. 4.2 вказаного Порядку після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідно до п. 4.3 Порядку створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Відповідно до п. 4.10 Порядку після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття органом, що призначає пенсію, рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії, а у разі призначення пенсії за віком автоматично - не пізніше одного місяця з дня надходження повідомлення про обраний особою спосіб виплати пенсії.
У цьому випадку органом призначення визначено за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
З матеріалів справи встановлено, що розгляд заяви та винесення рішення за заявою позивача від 13.01.2026 про призначення пенсії здійснювало Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, яке було визначено за принципом екстериторіальності відповідно до п. 4.2 Порядку. Проте, з огляду на неналежне виконання визначеним пенсійним органом його повноважень щодо розгляду заяви позивача, що потягло за собою порушення прав позивача, суд вважає наявними підстави покласти обов'язок щодо повторного розгляду його заяви саме на Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, як визначений суб'єкт призначення.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду щодо застосування норм права в аналогічних спірних правовідносинах, висловленій у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23.
Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок, що позовна заява підлягає задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 1331,20 грн.
Отже, оскільки позовну заяву задоволено, сплачений судовий збір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, буд. 22, м. Вінниця, 21105, код ЄДРПОУ 13322403) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення №045750035712 від 20.01.2026 Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи: з 25.02.1988 по 14.04.1989, з 15.10.1992 по 07.12.1992, з 16.03.1993 по 02.11.1993.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період навчання з 03.09.1987 по 05.02.1988.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 13.01.2026, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, та зарахованих цим судовим рішенням періодів роботи.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн 20 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Р.З. Голобутовський