м. Вінниця
11 березня 2026 р. Справа № 120/11893/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитришеної Р.М., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення
У Вінницький окружний адміністративний суду звернулася з адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 20.06.2025 №0940952-2407-0228-UА05020290000092626.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що нежитлові будівлі, на які відповідачем нараховано податок, не є об'єктом оподаткування податком на майно, відмінне від земельної ділянки щодо нежитлової будівлі, оскільки приміщення, яке оподатковано, є нежитловим приміщенням сільськогосподарського призначення. Отже, податковим органом не враховано, що на цю будівлю поширюється податкова пільга, яка обумовлена пунктом "ж" пп. 266.2.2 ст.266 ПКУ.
З метою захисту своїх прав та інтересів позивач звернулася до суду з вимогою визнати протиправним та скасувати спірне податкове повідомлення - рішення.
Ухвалою суду від 27.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Цією ж ухвалою установлено строк для подання заяв по суті.
Скориставшись своїм процесуальним правом відповідач подав відзив, у якому проти задоволення позову заперечує. По суті спору відповідач вказав, що нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2024 по ОСОБА_1 здійснено 08.09.2025, що підтверджено ІС «Податковий блок» та відображено в ППР від 20.06.2025 №0940952-2407-0228-UA05020290000092626 на суму 19421,52 грн.
На підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16.08.2018 № 1340928005222 та відповідно до Актуальної інформації про об'єкт нерухомого майна нежитлові будівлі (корівник, молокоблок) загальною площею 1886,5 кв.м. на праві власності частка 29/100, за адресою: АДРЕСА_1 , належать позивачці.
Відповідач вказує, що ОСОБА_1 у 2024 не зареєстрована фізичною особою-підприємцем, тому податкова пільга, яка передбачена пунктом "ж" пп. 266.2.2 ст.266 ПКУ, на неї не поширюється.
Отже, на думку відповідача, спірне податкове повідомлення-рішення є правомірним, а позов необґрунтованим.
Ухвалою від 23.02.2026 позовну заяву залишено без руху після відкриття провадження у справі.
Ухвалою від 11.03.2026 продовжено розгляд справи.
Враховуючи, що розгляд справи по суті розпочався, інших заяв і документів не надходило, а визначений строк для їх подання закінчився, клопотань щодо продовження процесуального строку не надходило, відтак суд розглядає справу в письмовому провадженні за наявними в ній доказами.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи позову та відзиву, встановив такі обставини справи.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_1 є власницею 29/100 частки приміщення, нежитлових будівель по АДРЕСА_1 . До складу приміщення входить "корівник", "молокоблок" . Загальна площа приміщення 1 886, 5 кв.м. (а.с. 51-52).
Відповідачем, згідно із пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України визначено позивачу суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2024 рік, про що прийнято 20.06.2025 податкове повідомлення-рішення №0940952-2407-0228-UA05020290000092626 на суму 19421,52 грн.
ОСОБА_1 15.07.2025 подала скаргу, за наслідком розгляду якої податковий орган листом від 24.07.2025 повідомив про відсутність підстав для скасування податкового повідомлення - рішення (а.с. 47-49).
Не погодившись з спірним рішенням позивачка звернулась з адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд зазначає таке.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень підп.14.1.235 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - сільськогосподарський товаровиробник - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Відповідно до пункту 15.1 статті 15 ПКУ платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Згідно із підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПКУ контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, або зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларовану до повернення з бюджету у зв'язку із використанням платником податку права на податкову знижку, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, застосування штрафних (фінансових) санкцій та нарахування пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.
Згідно із статтею 265 ПК України податок на майно складається, зокрема, з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПКУ визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Водночас, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПКУ).
Пунктом 266.2 стаття 266 ПКУ визначено перелік об'єктів нерухомості, які не є об'єктом оподаткування.
Так, згідно з підпунктом "ж" вищезазначеної статті до таких об'єктів нерухомості віднесено будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Відповідно до підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПКУ база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
У спірних правовідносинах суд звертає увагу, що застосування підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПКУ передбачає наявність трьох умов, перша з яких: власник об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником; друга - об'єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності та третя - об'єкти нерухомості не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Отже, аналіз викладених норм, дає підстави для висновку, що для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати є, зокрема, правовий статус будівлі.
Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з Державним класифікатором України будівель та споруд ДК 018-2000.
Наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності (будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" (група 127 "Будівлі нежитлові інші" клас 1271 "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства").
До будівель, споруд сільськогосподарських товаровиробників, призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1271 "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства", що включає підкласи: 1271.1 будівлі для тваринництва, 1271.2 будівлі для птахівництва, 1271.3 будівлі для зберігання зерна, 1271.4 будівлі силосні та сінажні, 1271.5 будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства, 1271.6 будівлі для тепличного господарства, 1271.7 будівлі рибного господарства, 1271.8 будівлі підприємств лісівництва і звірівництва, 1271.9 будівлі сільськогосподарського призначення інші.
Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з Державним класифікатором України будівель та споруд ДК 018-2000.
За обставин справи, позивачка є власницею 29/100 частки приміщення, нежитлових будівель по вул. Революційній 55, с. Чупринівка, Вінницька область. До складу приміщення входить "корівник", "молокоблок" . Загальна площа приміщення 1 886, 5 кв.м. (а.с. 51-52).
За технічними характеристиками належні позивачці на праві приватної власності будівлі підпадають під визначення об'єктів, що звільняються від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, наведеному у підпункті "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Однак, віднесення нежитлової будівлі до відповідного класу не є безумовною підставою для віднесення фізичної або юридичної особа, яка нею володіє, до осіб на яких розповсюджується податкова пільги, визначена підпунктом "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Законодавець ставить у залежність використання сільськогосподарської інфраструктури в межах сільськогосподарських потреб.
Тож, необхідним для з'ясування у цій справі також є питання того, чи є позивачка сільськогосподарським товаровиробником, на якого поширюється пільга, передбачена підпунктом "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Застереження в підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України щодо цілей глави 1 розділу ХIV ПК України не означає, що у інших випадках, передбачених цим Кодексом, термін "сільськогосподарський товаровиробник" має інше змістовне навантаження.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №0340/1905/18.
За доводами відповідача, ОСОБА_1 у 2024 не зареєстрована фізичною особою-підприємцем, тому податкова пільга, яка передбачена пунктом "ж" пп. 266.2.2 ст.266 ПКУ, на неї не поширюється.
Натомість, позивачка зазначає, що займається особистим селянським господарством разом із чоловіком. До того ж, офіційним підтвердженням свого статусу як сільгосптоваровиробника позивачка покликається на ту обставину, що вона у 2024 отримала бюджетну субсидію за програмою підтримки фермерських господарств, що підтверджується витягом з Державного аграрного реєстру за напрямком сільгоспвиробництва для власних потреб, а отже, на її переконання, вона належить до категорії сільськогосподарських товаровиробників (а.с. 12-15).
Оцінюючи доводи сторін суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про особисте селянське господарство" особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.
Підпунктом 14.1.76 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення - землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково - дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
Отже, сільськогосподарським виробником є фізична або юридична особа, яка здійснює виробництво і самостійну переробку власно виробленої продукції рослинництва і тваринництва. Це визначення пов'язується лише з виробництвом і переробкою сільськогосподарської продукції незалежно від її подальшої долі (використання у власному господарстві або реалізації).
Таким чином, суд доходить висновку, що належність особи до категорії сільськогосподарських товаровиробників не залежить від організаційної форми здійснення нею сільськогосподарської діяльності (юридична особа, фізична особа чи фізична особа-підприємець).
Відповідну позицію виснувано Верховним Судом у постановах від 17.02.2020 №820/3556/17, від 10.04.2020 №823/1751/17, від 24.04.2020 №540/2206/19 від 17.02.2021 №820/3707/17 та від 22.04.2021 №822/3289/17 та постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.05.2024 у справі № 560/20003/23 .
Зокрема, у постанові від 09.05.2023 у справі № 380/10802/22 Верховний Суд зазначив, що "фермерське господарство, в розумінні частини першої статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 року № 973-IV, є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону".
Матеріалами справи підтверджується, що позивачка зареєстрована в Державному аграрному реєстрі сільгоспвиробника, має у власності 4 земельних ділянки. Окрім того, згідно з цією інформацією головним джерелом доходу позивачки є сільськогосподарська діяльність.
Належні на праві власності позивачці земельні ділянки використовуються для вирощування сількогосподарських культур, що не заперечується сторонами.
Відповідно до Витягу з Державного реєстру виробників сільськогосподарської продукції ОСОБА_1 підтверджено статус активного виробника як фізичної особи, загальна площа земель сільськогосподарського призначення 3, 7403 га, яка для підтримки у сфері виробника сільськогосподарської продукції отримала бюджетну субсидію на одиницю оброблюваних угідь (а.с. 12-15).
У власності позивачки згідно із свідоцтвом про реєстрацію транспортних засобів перебуває спеціалізований вантажний самоскид (а.с. 24-25).
Тож, здобутими у справі доказами підтверджується факт зайняття позивачкою особистим селянським господарством з метою вироблення сільськогосподарської продукції.
Тобто, твердження відповідача, що позивачка не займається підприємницькою діяльністю та не може вважатися сільськогосподарським товаровиробником спростовано вищенаведеними письмовими доказами.
Підсумовуючи, суд вважає, що позивачка є сільськогосподарським товаровиробником, об'єкти нерухомості, які їй належать на праві приватної власності, щодо яких контролюючим органом донараховано податкові зобов'язання, зокрема, є будівлями, призначеними для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. При цьому, такі об'єкти не здаються їх власником в оренду, лізинг, позичку.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що факт того, що позивачка є сільськогосподарським товаровиробником доведено, а тому у неї наявна сукупність умов, за яких належне їй нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, звільнено від оподаткування відповідно до положень п.п. "ж" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.
Аналогічного висновку дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 27.11.2024 року при вирішенні справи №120/19168/23, у постанові від 08.05.2025 у справі №120/10064/24 в рамках яких були спірні податкові повідомлення-рішення, якими позивачці визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2022, 2023 роки відповідно.
На підставі встановлених у справі обставин, суд доходить висновку, що податкове повідомлення-рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Водночас, вимога про зобов'язання ГУ ДПС у Вінницькій області утриматися від нарахувань податку на нерухоме майно, відмінне від земельної далянки, на означений об'єкт нерухомості в майбутніх податкових періодах, до зміни статусу або цільового призначення об'єкта, або до виникнення обставин, що скасовують право на податкову пільгу згідно із п.п. "ж" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, то вона не підлягає задоволенню в силу того, що заявлена на майбутнє.
За змістом статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення цього позову частково.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позов задоволено частково, судові витрати понесені позивачем у розмірі 2422,40 грн підлягають відшкодуванню в сумі 1211,20 грн, тобто пропорційно розміру задоволених вимог за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення від 20.06.2025 № 0940952-2407-0228-UА05020290000092626.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області витрати, пов'язані з оплатою судового збору, в розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 );
Відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ - ВП 44069150, вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100).
Повне судове рішення складено 11.03.2026.
Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна