про залишення позовної заяви без руху
м. Вінниця
11 березня 2026 р. Справа № 120/2774/26
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Віятик Наталія Володимирівна, розглянувши матеріали позовної заяви за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на протиправність дій відповідача щодо обчислення з 19.07.2022 по 20.05.2023 окремих сум грошового забезпечення шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року.
Пунктом 3 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства (надалі - КАС України) передбачено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї матеріалами, вважаю, що зазначена позовна заява підлягає залишенню без руху з наступних підстав.
Статтею 5 КАС України передбачено право на звернення до адміністративного суду. Позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб та повинна відповідати загальним вимогам, що встановлені статтями 160, 161 КАС України.
Норми статей 160, 161 КАС України не містять виключень і поширюються на всі випадки звернення до суду з позовною заявою, у зв'язку з чим недотримання положень даних норм свідчить про невідповідність позовної заяви вимогам процесуального закону.
1. Відповідно до п. 5 ч. 5 ст. 160 КАС України в позовній заяві зазнаються виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Разом із тим, у відповідності до ч. 4 ст. 161 КАС України, яка кореспондується із положеннями ч. 2 ст. 79 КАС України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Отже, аналіз наведених норм вказує, що КАС України покладає на позивача обов'язок додати до позовної заяви всі докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
У даному ж випадку, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначає, що проходив службу у НОМЕР_2 прикордонному загоні (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України та за період з 19.07.2022 по 20.05.2025 йому виплачувалось грошове забезпечення не в повному розмірі.
Втім, в порушення положень ч. 4 ст. 161, ч. 2 ст. 79 КАС України позивачем не надано належних доказів, на підтвердження обставин проходження позивачем військової служби у НОМЕР_2 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) (копії наказів про зарахування до списків особового складу військової частини та виключення з відповідних списків).
Суд звертає увагу позивача на те, що долучена до матеріалів справи копія військового квитка не може в повній мірі підтвердити вказані обставини, оскільки відображені в ній відомості є такої якості, що не дозволяє належно ідентифікувати її зміст.
Суд зауважує, що згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 87 цього Кодексу.
При цьому суд враховує, що інтереси позивача представляє адвокат, який має можливість у гарантований законом спосіб (через подання адвокатського запиту) отримувати від органів державної влади та інших суб'єктів матеріали та інформацію з метою надання юридичної допомоги клієнту.
Таким чином в порядку усунення цього недоліку позовної заяви позивачу необхідно надати суду докази проходження його військової служби у НОМЕР_2 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ), а саме: копії наказів про зарахування позивача до списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення та про виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, а також належним чином засвідчену копію військового квитка з відображенням усіх записів, придатну до читання; послужний список.
2. Частиною 6 статті 161 КАС України передбачено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Вказана норма кореспондує із частиною 1 статті 123 КАС України, у якій йдеться про те, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.
На виконання згадуваних вище приписів процесуального закону представниця позивача разом з позовною заявою подала заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій повідомила, що на момент виникнення спірних правовідносин і до 18.07.2022 діяла редакція частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України, яка передбачала право звернення до суду з позовом про стягнення належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком, а тому, на думку позивача, строк звернення до суду в цій частині не порушений. Також представниця позивача вказала, що початок перебігу процесуального строку звернення до суду з позовними вимогами щодо виплати грошового забезпечення слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
Враховуючи надані позивачем пояснення щодо дотримання строків звернення до суду з даним позовом, суд зазначає, що особливості строку звернення до адміністративного суду врегульовані статтею 122 КАС України, частиною 1 якої передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак за загальним правилом, строк звернення до адміністративного суду становить шість місяців, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
В силу положень частини 3 статті 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частину другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
"Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
З огляду на вказане, з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню строки визначені ст. 233 КЗпП України, зокрема, в тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Окремо суд вказує й на те, що рішенням ВП Конституційного суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 визнано неконстуційною частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Суд зауважує, що частина перша статті 233 КЗпП України в редакції до внесення змін Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, була викладена наступним чином "Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.", тобто дана норма не визначала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Така норма була закріплена в частині другій статті 233 КЗпП України, яка рішенням ВП Конституційного суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 неконституційною не визнавалась, тобто є чинною.
Окремо суд зауважує, що частиною другою статті 152 Конституції України передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом рішення Конституційного Суду України змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, якщо інше не встановлено самим рішенням.
Статтею 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
ВП Конституційного Суду України в рішенні від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 вказано, що частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
За таких обставин, Рішення ВП Конституційного Суду України в рішенні від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 не може змінювати правове регулювання правовідносин, що виникли до його прийняття. При цьому рішення КС України не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.
При цьому варто звернути увагу на те, що питання щодо застосування строку звернення до суду з позовними вимогами, які стосуються перерахунку грошового забезпечення військовослужбовця, за період з 01 лютого 2020 року по 30 березня 2023 року було предметом дослідження судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23.
У вказаній справі судова палата, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшла таких висновків (дослівно):
"Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин").
З урахуванням пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року."
Отже, Верховний Суд в постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 виснував, що до вимог щодо виплати грошового забезпечення після 19 липня 2022 року застосовні норми вже нині чинної редакції статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання особою письмового повідомлення про суми, що нараховані та виплачені при звільненні.
У зв'язку із цим зроблено висновок про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19 липня 2022 року) слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Виходячи з цього, судова палата Касаційного адміністративного суду зауважила, що саме дата вручення позивачу зазначеного документа є подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду.
Як свідчить зміст позовної заяви, предметом оскарження у ній визначено протиправну бездіяльність відповідача щодо обчислення з 19.07.2022 по 20.05.2023 окремих сум грошового забезпечення шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року.
При цьому, як слідує із наявної в матеріалах справи копії відповіді відповідача від 01.05.2025 за №09/8078-25-Вих, наданої на адвокатський запит представника позивача, розмір грошового забезпечення, який використовувався при обчисленні в спірний період його грошового забезпечення, позивач (його представниця) мав змогу дізнатись 01.05.2025, проте до суду звернувся лише 04.03.2026, тобто із пропуском строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України.
При цьому у поданій заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду не наведено поважних причин пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду, а зміст такої заяви свідчить лише про те, що, на думку представниці позивачки, її довіритель не пропустив строк звернення до суду із цим позовом, хоча й просить поновити такий строк.
Таким чином, зважаючи на те, що наведені у заяві обставини не свідчать про існування поважних причин, які б перешкоджали вчасному зверненню до суду з позовом, тому заява про поновлення такого строку задоволенню не підлягає.
Також суд не може оминути поза увагою і той факт, що позивач на виконання вимог п. 11 ч. 5 ст. 160 КАС України у позовній заяві висловив власне підтвердження про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Втім, відповідно до інформації, наявною в КП "Діловодство спеціалізованого суду", судом встановлено, що в провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебуває справа 120/12142/25 між тими самими сторонами та про той самий предмет, і ухвалою суду від 09.09.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 в частині позовних вимог, що стосуються нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 19.07.2022 по 20.05.2023 та виплачених у цей період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, повернуто особі, що її подала, у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
При цьому позивачем у поданій заяві не наведено жодних інших (нових) мотивів, які б вказували на поважність причин пропуску строку звернення до суду у відповідній частині позовних вимог.
Відтак позивачеві (його представниці) слід навести інші обставини, які перешкодили вчасно звернутися до адміністративного суду з позовною заявою та надати докази поважності причин його пропуску.
Частиною 1 статті 169 КАС України передбачено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Відповідно до частини 2 статті 169 КАС України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Таким чином, позовну заяву слід залишити без руху, надавши позивачу (його представниці) строк для усунення недоліків, що містить позовна заява.
Керуючись ст.ст. 169, 248, 256 КАС України, -
1. Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії залишити без руху.
2. Запропонувати позивачу у 10- денний строк з дня отримання копії ухвали усунути недоліки позовної заяви, зазначені в мотивувальній частині ухвали суду.
3. Копію ухвали надіслати позивачу.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Суддя Віятик Наталія Володимирівна