м. Вінниця
11 березня 2026 р. Справа № 120/3990/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Крапівницької Н. Л.,
розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю рішення відповідача щодо відмови в наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.13 ч. 1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Ухвалою від 26.03.2025 в задоволені заяви представника ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.
Ухвалою від 31.03.2025 року позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.
У встановлений судом строк від позивача надійшли матеріали на усунення недоліків.
Ухвалою від 11.04.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи. Також даною ухвалою встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позов та витребувано додаткові докази.
08.05.2025 від відповідача надійшов відзив на позов, в якому представник відповідача зазначає, що позивач у лютому 2025 року звернувся до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у зв'язку з наявністю батька, який в установленому порядку, визнаний особою з інвалідністю другої групи.
За результатами розгляду заяви позивача, прийнято рішення Комісією з надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 від 21.02.2025 року, Протокол №9, яким ОСОБА_1 було відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації згідно пункту 13 частини 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують право на відстрочку згідно Додатку 5 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024 року, а саме, документів, що підтверджують неможливість іншої особи, яка не є військовозобов'язаною та має за законом утримувати одного з батьків з інвалідністю другої групи і здійснювати догляд за нею (документи щодо інвалідності такої особи, її потреби у постійному догляді, перебуванні під арештом (крім домашнього арешту), відбуванні покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі).
Суд, вивчивши матеріали справи та, оцінивши наявні у ній докази, в їх сукупності, встановив, що позивач є військовозобов'язаним та перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 .
30.01.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації згідно до пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" як особі, яка здійснює догляд за своїм батьком, який є особою з інвалідністю ІІ групи.
За результатами розгляду поданих документів, відповідач прийняв комісійне рішення ІНФОРМАЦІЯ_3 від 21.02.2025 року, протоколу №9 від 21.02.2025 року про відмову ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
В якості причин відмови вказано на наявність іншої особи, яка не є військовозобов'язаною та відповідно до закону, зобов'язана утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю 1 чи 2 групи та відсутні документи, що підтверджують неможливість такої особи, яка не є військовозобов'язаною та відповідно до закону зобов'язана утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю 1 чи 2 групи, здійснювати догляд за ними, а саме: документи про інвалідність такої особи, її потребу у постійному догляді, перебуванні під арештом (крім домашнього арешту), відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі.
Також конкретизовано, що згідно з ч. 1 ст. 76 Сімейного кодексу України розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу. Після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу (абз. 1 ч. 2 ст. 76 Сімейного кодексу України).
Так, шлюб між батьками позивача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано відповідно до свідоцтва серії НОМЕР_1 , актовий запис від 25.10.2024 №41, а інвалідність батька ОСОБА_2 (1952 р.н.) встановлена з 30.04.1999 р., тобто, до дня розірвання шлюбу.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить із наступного.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан, який наразі триває.
Також Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлено Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII).
Згідно зі статтею 1 Закону № 3543-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 23 Закону № 3543-XII визначені категорії громадян, для яких встановлена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов'язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов'язаних за вибором такої особи з інвалідністю.
Перелік необхідних документів, які підтверджують право на відстрочку військовозобов'язаного, передбачено Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року № 560.
Так, для підтвердження права на відстрочку за пунктом 13 частиною 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", військовозобов'язані подають наступні документи:
- для батьків військовозобов'язаного з числа осіб з інвалідністю I чи II групи або батьків дружини (чоловіка) військовозобов'язаного з числа осіб з інвалідністю I чи II групи - один із таких документів, що підтверджує інвалідність: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю", "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю", в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики; заява за формою згідно з додатком 15 (у разі потреби) із зазначенням прізвища, ім'я та по батькові (за наявності) особи, яку вона обирає для здійснення свого утримання;
- для військовозобов'язаного, який має одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи, - документи, що підтверджують родинні зв'язки (свідоцтво про народження);
- для військовозобов'язаного, який має одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, - один із таких документів, що підтверджує неможливість інших осіб, які не є військовозобов'язаними та зобов'язані за законом утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ, або документ, що підтверджує перебування під арештом (крім домашнього арешту), або відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі.
За обставин цієї справи, судом з'ясовано, що позивач звернувся до відповідача з заявою про надання йому відстрочки від призову під час мобілізації з причин того, що він має батька з інвалідністю ІІ групи, який знаходиться на утриманні позивача.
До заяви позивач долучив всі необхідні документи для підтвердження наведених обставин.
Спірним рішенням вказано на наявність іншої особи, яка не є військовозобов'язаною та відповідно до закону зобов'язана утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю 1 чи 2 групи та відсутні документи, що підтверджують неможливість такої особи, яка не є військовозобов'язаною та відповідно до закону зобов'язана утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю 1 чи 2 групи, здійснювати догляд за ними, а саме: документи про інвалідність такої особи, її потребу у постійному догляді, перебуванні під арештом (крім домашнього арешту), відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі.
Оцінюючи спірне рішення, суд зазначає, що відповідно до п. 59, 60 Порядку №560, відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлятися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов'язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Правові та організаційні засади створення, функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, відносини у сфері державної реєстрації громадян України, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави, та осіб, приписаних до призовних дільниць регулює Закон України "Про Єдиний державний реєстр призовників військовозобов'язаних та резервістів".
Згідно із ч. 8 ст. 5 вказаного вище Закону, органами ведення Реєстру є районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників військовозобов'язаних та резервістів", до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру відомості, зокрема, персональні дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
До персональних даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста належать, зокрема, відомості про батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників та інших представників, а також дітей (прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), дата народження) - виключно за згодою призовника, військовозобов'язаного, резервіста (ст. 7 Закону).
Відповідно до ст. 14 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників військовозобов'язаних та резервістів", актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною.
В даному випадку, суд зауважує, що ані Законом №3543-XII, ані Порядком №560 не передбачено перелік документів, які має подати особа, яка має намір реалізувати своє право на отримання відстрочки, для підтвердження неможливості інших осіб, які не є військовозобов'язаними та які зобов'язані за законом утримувати особу з інвалідністю І та ІІ групи.
Разом із тим, відповідачем не надано доказів на підтвердження наявності таких осіб.
Судом також не встановлено наявності інших невійськовозобов'язаних осіб, які б могли утримувати батька позивача.
Виходячи з вищевказаних норм Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів", інформацію, яку не надав позивач, відповідач як суб'єкт владних повноважень, має перевіряти і, за необхідності, від уповноважених органів та з реєстрів, до яких має доступ в електронному вигляді, отримувати, збирати додаткові дані про особу, і чого зроблено не було відповідачем.
Зі змісту повідомлення відповідача слідує, що Комісія з надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відмовила у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації фактично із тих причин, що утримання батька позивача, має здійснювати його колишня дружина - ОСОБА_3 .
Про існування інших зауважень щодо наданих позивачем документів, відповідачем не зазначено.
Проте, на переконання суду, зазначені доводи відповідача є необґрунтованими, з огляду на наступне.
Із матеріалів справи вбачається, що батьками позивача є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розумінні статей 1, 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є непрацездатною особою, оскільки досяг встановленого Законом пенсійного віку та отримує пенсію за віком.
Відповідно до посвідчення № НОМЕР_2 від 30.04.1999 року ОСОБА_2 встановлена друга група інвалідності. Група інвалідності встановлена безтерміново.
При цьому, дійсно, ОСОБА_2 перебував у шлюбі з ОСОБА_3 , з якою відповідний шлюб було розірвано 25.10.2024, що підтверджується наявним в матеріалах справи свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 від 25.10.2024 р.
Правовідносини щодо прав та обов'язків подружжя з утримання регулюються главою 9 Сімейного кодексу України (далі - СК України).
Так, згідно положень ч. ч. 2-4 ст. 75 СК України право на утримання (аліменти) має той із подружжя, хто є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.
Непрацездатним вважається той із подружжя, хто досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом І, ІІ чи ІІІ групи.
Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Право на утримання після розірвання шлюбу регламентується ст. 76 СК України, за змістом якої розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу; після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу; особа має право на утримання і тоді, коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 79 СК України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви. Якщо один із подружжя одержує аліменти у зв'язку з інвалідністю, сплата аліментів триває протягом строку інвалідності.
Частинами 1 і 3 ст. 80 СК України передбачено, що аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом, може бути згодом змінений за рішенням суду за позовною заявою платника або одержувача аліментів у разі зміни їхнього матеріального і (або) сімейного стану.
Аналіз указаних норм матеріального права, дає підстави для висновку, що аліментні зобов'язання на утримання одного з подружжя можуть призначатися за наявності юридичних складових - сукупності певних умов, зокрема:
- перебування у зареєстрованому шлюбі або після розірвання шлюбу - якщо особа стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу, а також коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу;
- непрацездатність одного з подружжя;
- потреба в матеріальній допомозі;
- нижчий від прожиткового мінімуму рівень матеріального забезпечення.
Таким чином, право на утримання (аліменти) має непрацездатна особа, яка не забезпечена доходом у розмірі прожиткового мінімуму.
Разом з тим, за відсутності рішення суду про присудження аліментів колишній дружині батька позивача, відсутні підстави вважати, що у колишньої дружини виник обов'язок утримувати останнього, а тому доводи відповідача в цій частині є необґрунтованими.
Поряд з цим, суд звертає увагу, що у главі 9 СК України, яка регулює правовідносини щодо прав та обов'язків подружжя, йдеться саме про право особи на утримання після розірвання шлюбу, яке має бути встановлене судом, а не обов'язком.
Натомість, згідно статті 201 СК України, повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Враховуючи вищевикладене, саме на позивача, як сина, покладено обов'язок утримувати батька з інвалідністю, а не на колишню дружину.
Отже, відповідач, відмовивши позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Таким чином, суд доходить висновку про протиправність рішення Комісії з надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації при ІНФОРМАЦІЯ_2 , оформлене у вигляді протоколу №9 від 21.02.2025.
Щодо вимоги зобов'язального характеру то суд враховує, що відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд зважає на статтю 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту), якою передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
З врахуванням приписів статті 2 КАС України, процесуальні засоби відновлення порушеного права мають бути гнучкими та ефективними, забезпечувати поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату, метою судового захисту порушеного права є вирішення між сторонами правового конфлікту, припинення публічно-правового спору та використання дієвого способу захисту (відновлення) порушеного права.
Відповідно до положень статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Таким чином, завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Суд приймаючи рішення, не перебирає на себе повноважень суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення спірного питання за встановлених судом обставин.
Отже, зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, але завжди з урахуванням фактичних обставин справи.
Тобто, в кожній конкретній справі суд, констатуючи незаконність рішення суб'єкта владних повноважень, повинен впевнитись у тому, що за встановлених обставин справи не існує законних перешкод для прийняття рішення на користь заявника.
Наведене також підтверджується положеннями ч. 4 ст. 245 КАС України, за змістом яких суд може зобов'язати відповідача-суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача лише в тому разі, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом. Інакше суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Виходячи із обставин цієї справи, на переконання суду належним способом захисту буде зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, викладених в цьому судовому рішенні, як того просить представник позивача.
Водночас, суд, позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування повідомлення №2772 від 26.02.2025 задоволенню не підлягають, адже таке повідомлення містить лише інформативний характер та не є рішенням суб'єкта владних повноважень.
Частиною 1 статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку наявним у справі доказам, та ключовим обставинам справи, суд доходить до переконання, що адміністративний позов необхідно задовольнити частково.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, судові витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 1211,20 грн. належить стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Водночас на користь позивача підлягає відшкодуванню вся сума судового збору. Адже, незважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд визнав порушення законних прав позивача внаслідок неправомірних рішень та дій суб'єкта владних повноважень, а спір по суті вирішено в користь позивача, тоді як прийняття рішення про часткове задоволення позову пов'язується виключно зі способом захисту порушених прав позивача.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом №9 від 21.02.2025 року, в частині відмови у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_5 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання йому відстрочки від призову за мобілізацією на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та прийняти рішення, з урахуванням зазначених в рішенні суду висновків.
В решті позовних вимог, - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 , понесені судові витрати, пов'язані з оплатою судового збору в розмірі 1211, 20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 )
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_5 ( АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ НОМЕР_5 )
Суддя підпис Крапівницька Н. Л.
Згідно з оригіналом
Суддя:
Секретар