10.03.2026
Справа № 489/5717/25
Провадження №2/489/136/26
10 березня 2026 м. Миколаїв
Інгульський районний суд міста Миколаєва у складі:
головуючого - судді Рум'янцевої Н.О.,
із секретарем судових засідань - Горецькою П.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Миколаєві в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення три відсотка річних та інфляційних збитків за прострочення виконання грошового зобов'язання
встановив.
У липні 2025 позивач звернувся до суду з позовом в якому просить стягнути з відповідачів у солідарному порядку на його користь три проценти річних та інфляційні втрати за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 100757 грн. 57 коп. та судові витрати. Мотивуючи вимоги тим, що 10.05.2006 між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра» укладено кредитний договір № 08/05/2006/840-К 164, на підставі якого ВАТ КБ «Надра» надав ОСОБА_1 кредитні кошти на суму 17540,00 доларів США. Того ж дня, з метою забезпечення виконання умов кредитного договору, між ОСОБА_2 та ВАТ КБ «Надра» укладено Договір поруки. У зв'язку з невиконанням основного зобов'язання за вказаним кредитним договором, ВАТ КБ «Надра» звернулося до суду з позовною заявою про стягнення солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором. Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18.11.2010 у справі № 2-2721 за 2010, стягнуто з відповідачів у солідарному порядку на користь ВАТ КБ «Надра» 159456,18 грн. заборгованості за кредитним договором. Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27.10.2021 у справі № 2-2721/10 замінено сторону стягувача з ВАТ КБ «Надра» на його правонаступника. Ухвалою суду від 02.11.2021 у справі № 2-2721/10 виправлено описку в ухвалі суду від 27.10.2021. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 09.10.2023 у справі № 2-2721/10 видано дублікат та поновлено строк для його пред'явлення відносно ОСОБА_1 .. Однак, відповідачі не вчинили жодних дій щодо погашення кредитної заборгованості. Оскільки, судове рішення про стягнення з боржників коштів не виконувалося тривалий час, враховуючи, що таке прострочення є триваючим правопорушенням, позивач просить стягнути з відповідачів три відсотка річних та інфляційних збитків за прострочення виконання грошового зобов'язання з моменту порушення грошового зобов'язання аж до повного його виконання.
Від представниці відповідачки надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову з причини спливу позовної давності. Зазначає, що в матеріалах справи міститься Договір про відступлення права вимоги між первинним кредитором ПАТ КБ «Надра» та ТОВ «Дніпрофінансгруп», але вказаний документ є нечитабельним, неможливим для сприйняття, не розбірливий. До дійсної справи слід застосувати позовну давність. Зазначає, що при наявності неустойки (пені), передбаченої іншим законом чи договором, не застосовується відповідальність, передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, а кредитор має право вибору. Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у звязку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання. Норма щодо трьох процентів річних, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов'язання є диспозитивною та застосовується у разі, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Інфляційні витрати, розраховані на основі індексу інфляції, не можуть бути нараховані на зобов'язання виражені в іноземній валюті. Це пов'язано з тим, що індекс інфляції відображає знецінення саме національної валюти (гривні), а не іноземної.
Ухвалою суду від 24.07.2025, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності. Просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідачі у судове засідання не з'явилися по невідомим суду причинам. Про дату, час та місце судового розгляду були повідомлені належним чином. Причини неявки суду не повідомили. Від представниці відповідачки надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову.
Передбачених ч. 2 ст. 223 ЦПК України підстав для відкладення розгляду справи судом не встановлено, судом прийнято рішення про розгляд справи за відсутності сторін, на підставі доказів, поданих разом із матеріалами позову.
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, є дата складання повного судового рішення.
Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З'ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.
Судом встановлено, що 10.05.2006 між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 08/05/2006/840-К 164, відповідно до якого останньому було надано кредит у розмірі 17540 доларів США зі строком користування до 09.05.2016.
В забезпечення виконання умов кредитного договору, 10.05.2006 між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 укладено Договір поруки, відповідно до якого поручитель зобов'язався відповідати перед банком у солідарному порядку за виконання зобов'язань ОСОБА_1 по кредитному договору, у тому числі за повернення основної суми боргу, процентів за користування кредитними коштами та штрафних санкцій.
Норми права та мотиви їх застосування.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як передбачено частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Положеннями статті 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 Цивільного кодексу України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок, що позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист прав або інтересів.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 266 ЦК України).
Верховний Суд України та Верховний Суд неодноразово зазначали, що за змістом статті 267ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб'єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов'язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов'язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша цієї статті), установлюючи для особи, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.
Отже, ЦК України не визнає сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов'язання. Виконання боржником зобов'язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов'язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 266 ЦК України).
Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу три проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18) зазначив, що конструкція статті 625ЦК України щодо нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов'язанні не має права на нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.
Відповідно до ч.1 ст.553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. 1 та 2 ст. 554 ЦК України).
Отже, порука є спеціальним додатковим майновим заходом впливу, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання.
Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту відповідного правовідношення характер та обсяг прав і обов'язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов'язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов'язання продовжує існувати. Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20).
Стаття 625 ЦК України не містить застережень щодо неможливості солідарної відповідальності боржників за порушення грошового зобов'язання.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з ч.ч. 1, 5, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.
17 березня 2010 ВАТ КБ «Надра» звернулося до Ленінського районного суду з позовною заявою до відповідачів про стягнення заборгованості за кредитним договором № 08/05/2006/840-К 164 від 10.05.2006.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18.11.2010, стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Відкритого акціонерного товариства комерційного банка «Надра» заборгованість за кредитним договором № 08/05/2006/840 К 164 у розмірі 159456 грн.18 коп. (сто п'ятдесят дев'ять тисяч чотириста п'ятдесят шість гривень вісімнадцять копійок), з яких: 124905 грн. 57 коп. - основний борг, 22140 грн. 53 коп. - відсотки за користування кредитом, 12059 грн. 03 коп. - комісія, 351 грн. 05 коп. - пеня.
Стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Відкритого акціонерного товариства комерційного банка «Надра» відшкодування судового збору в сумі 1594 грн. 56 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн. 00 коп., на загальну суму - 1714 грн. 56 коп. (тисяча сімсот чотирнадцять гривень п'ятдесят шість копійок)
Згідно з ч.1 та 2 ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
У разі невиконання рішення суду діє загальне правило про настання відповідальності за прострочення грошового зобов'язання, передбаченої ст. 625 ЦК України.
Щодо боргу, який не можна стягнути в примусового порядку у зв'язку з пропуском строку пред'явлення виконавчого документа, необхідно зазначити наступне.
Верховний Суд у постанові від 06 березня 2019 року у справі №757/44680/15-ц здійснив тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України та дійшов висновку про те, що:
1) натуральним є зобов'язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном;
2) конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку;
3) кредитор в натуральному зобов'язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.
У вказаній справі, дійшовши висновку про натуральний характер зобов'язання, суд касаційної інстанції виходив з того, що вимога кредитора не може бути захищена в судовому порядку за спливом позовної давності.
Разом з тим, як встановлено судом, основна вимога кредитора вже захищена у судовому порядку рішенням Ленінського районного суду м.Миколаєва від 18.11.2010 року у справі №2-2721/2010, за яким з відповідачів стягнуто солідарно суму заборгованості, а отже зобов'язання не можна вважати натуральним.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27.10.2021, замінено стягувача у виконавчому листі № 2-2721 за 2010 рік у цивільній справі за позовом Відкритого акціонерного товариства комерційного банка «Надра» в особі Миколаївського регіонального управління до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», ЄДРПОУ 40696815, юридична адреса: м. Дніпро, вул. Автотранспортна, 2, офіс 205.
В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» про видачу дублікату виконавчого листа за боржником ОСОБА_1 та поновлення строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання у цивільній справі за позовом Відкритого акціонерного товариства комерційного банка «Надра» в особі Миколаївського регіонального управління до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовлено.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 02.11.2021, виправлено описку в ухвалі суду від 27.10.2021.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 15.08.2023, у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» про видачу дублікату виконавчого листа по справі № 2-2721/10 та поновлення строку для пред'явлення його до виконання відносно боржника ОСОБА_1 - відмовлено.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 09.10.2023, ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 15.08.2023 скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» строк на пред'явлення до виконання виконавчого листа № 2-2721, виданого 02 березня 2011 Ленінським районним судом м. Миколаєва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованості у розмірі 161170 грн. 74 коп. та видано дублікат вказаного виконавчого листа.
Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі №916/190/18).
Можливість нарахування боржникові кредитором наслідків прострочення виконання грошового зобов'язання, передбачених статтею 625 ЦК України, після реалізації права на дострокове стягнення усієї суми кредиту, встановлена також постановою Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі №127/15672/16-ц.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування відсотків річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.
У даному випадку розмір заборгованості вже встановлений судовим рішенням у справі №2-2721/2010 від 18.11.2010, яке набрало законної сили, та складає 159456,18 грн.
В постанові Верховного Суду від 28 листопада 2024 року по справі №756/8788/22 викладена наступна правова позиція, що грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, зокрема, і факту наявності боргу, встановленого рішенням суду. Позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання. Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України). Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Верховний Суд у своїй постанові від 28.09.2021 у справі №759/4755/19 зробив наступний висновок: «У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18 зазначено, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання; наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу». Тобто, відсутність на виконанні виконавчих листів жодними чином не позбавляє нового кредитора на пред'явлення вимоги щодо стягнення інфляційних витрат та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Схожі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 29.11.2023 у справі №753/1527/22, від 14.02.2024 у справі №757/34217/21: наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, навіть за умови відмови суду про поновлення строку пред'явлення виконавчого листа до виконання, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених статтею 625 ЦК України.
Відповідно до ч. 4 ст.263ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Оскільки кредитор вже скористався судовим захистом та рішенням суду з боржника стягнуто суму основного боргу, то таке зобов'язання вже не є натуральним, а кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України.
Таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання, підтвердженого судовим рішенням, до моменту його повного виконання і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Відповідні висновки неодноразово висловлювалися Верховним Судом, зокрема містяться і в постановах Верховного Суду від 19.01.2022 року у справі №204/3530/17, від 17.02.2021 року у справі №303/7132/18.
Нарахування 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання та є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання як спосіб захисту грошового інтересу і полягає у відшкодуванні грошових втрат кредитора та отримані компенсації за неналежне виконання зобов'язань (пост. ВП ВС від 19.06.2019 №703/2718/16, від 19.06.2019 №646/14523/15).
Судове рішення не породжує грошове зобов'язання і не змінює правовідносини сторін, тому виконання судового рішення (в примусовому порядку чи добровільно, сплив строку пред'явлення виконавчого листа до виконання, тощо) та виконання зобов'язання мають різну правову природу.
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 ЦК України).
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18)).
У висновках Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, зазначено те, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Законом України від 30.03.2020 № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Зазначений Закон України від 30.03.2020 № 540-ІХ набрав чинності 02.04.2020 року. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом 8АЯ8-СоУ-2» (із наступними змінами і доповненнями) установлено з 12.03.2020 року до 31.10.2020 року на всій території України карантин, дію якого неодноразово було продовжено до 01 липня 2023 року.
Карантин на території України скасований з 30.06.2023 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651, тому, позивач звернувшись до суду у травні 2024, в частині вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за період з 01.05.2017 по 23.02.2022 дотримався строків позовної давності.
В той же час, з початком повномасштабного вторгнення 24.02.2022 року, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» №2120-ІХ від 15.03.2022, який набув чинності 17.03.2022 року Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст. ст. 257-259 (позовна давність) цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
З огляду на вищевикладене, оскільки трирічна позовна давність відраховується з дати нарахування 3% річних, а саме з 01.05.2017 року, враховувати зміни до ЦК України, які введені в дію на підставі Закону України № 540-ІХ з 02.04.2020 та Закону України №2120-ІХ з 17.03.2022, то позовна давність щодо стягнення інфляційних витрат та 3% річних починаючи з 02.04.2020 року була продовжена та станом на дату подачі позову (13.05.2024) не була пропущена.
Крім того, відповідно до постанови Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 920/724/21 позивачу не потрібно обґрунтовувати причини, за яких він в період дії карантину не мав змоги особі подати позов вчасно.
Таким чином позивачем вірно визначено період нарахування та сума 3% річних із врахуванням строку позовної давності.
Відповідачі, не надали суду доказів, які б спростовували, як факт невиконання рішення суду про стягнення заборгованості за договором кредиту так і його забезпечення. Не спростовано і розрахунок (спосіб та метод) нарахування 3% річних застосований позивачем, що є процесуальним обов'язком боржників.
На основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог та їх задоволення в частині стягнення з відповідачів інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 100757,57 грн.
Вирішуючи питання, щодо розподілу судових витрат, на підставі ст.141 ЦПК України та приймаючи до уваги результат вирішення справи, суд вважає необхідним судові витрати покласти на відповідачів пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 3028,00 грн., по 1514,00 грн. із кожного із відповідачів.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу, слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Відповідно до п. 1-4 ч. 4. ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатських робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3 обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно із ч. 5 ст. 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно постанови Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 13 березня 2025 року по справі №275/150/22 зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконання робіт. Саме сторона, яка зацікавлена у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, повинна вжити необхідних заходів для їх стягнення з іншої сторони. Водночас інша сторона має право висловлювати заперечення проти таких вимог, що виключає можливість ініціативи суду щодо відшкодування витрат без відповідних дій з боку зацікавленої сторони.
На підтвердження витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги позивачу, в справу надано: копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії АД № 3080 від 10.06.2016; копію ордеру на надання правничої допомоги серії АЕ № 1325326 від 01.07.2025; копію Договору № 02/01-24 про надання правової допомоги від 02.01.2024; копію Додатку до договору про надання правової допомоги № 02/01-24 від 02.01.2024; Акт про надання правничої допомоги № 2507-25 від 25.07.2024.
Враховуючи те, що позов задоволено в повному обсязі, відповідач не подав клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, приходжу до висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати на правничу допомогу в сумі 8500 грн.
Керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 141, 247, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд
вирішив:
позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення три відсотка річних та інфляційних збитків за прострочення виконання грошового зобов'язання - задовольнити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгрупп» три відсотка річних та інфляційних збитків у розмірі 100757 грн. 57 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгрупп» судовий збір у розмірі 3028 грн. 00 коп., з кожного по 1514 грн. 00 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 8500 грн. 00 коп., з кожного по 4250 грн. 00 коп.
Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua або за веб-адресою Судової влади України: https://court.gov.ua/fair/.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», код ЄДРПОУ 40696815, юридична адреса: м. Дніпро, вул. Автотранспортна, 2, офіс 205.
Відповідачі:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2
Повний текст судового рішення складено «10» березня 2026.
Суддя Н.О. Рум'янцева