Справа №478/1061/24 пров. №2/478/10/2026
03 березня 2026 року Казанківський районний суд Миколаївської області
в складі : головуючої судді Сябренко І.П.
за участю: секретаря Шинкарюка М.О.
представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши в режимі відеоконференції у судовому засіданні в залі суду с-ще Казанка цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договорами позики,
22 серпня 2024 року ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення боргу.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що 01 березня 2015 року між позивачем ОСОБА_3 (за договором - Позикодавець) та відповідачем ОСОБА_4 (за договором - Позичальник) було укладено договір позики. Відповідно до умов даного договору Позикодавець передає у власність Позичальнику грошові кошти у сумі 1550 доларів США, а Позичальник зобов'язується їх повернути та сплатити проценти за користування грошовими коштами у розмірі 36% річних від суми позики за період з дня їх отримання і до дня повернення. Позичальник зобов'язується повернути Позикодавцеві кошти не пізніше 7 днів з дня направлення йому Позикодавцем письмової вимоги про повернення коштів.
Крім того, 01 лютого 2018 року відповідач ОСОБА_4 згідно ОСОБА_5 розписки отримав від позивача ОСОБА_3 в борг грошові кошти в розмірі 8000 доларів США, під 3% в місяць, які зобов'язався повернути до 01 грудня 2021 року.
Позивач ОСОБА_3 свої зобов'язання виконав в повному обсязі, та надав відповідачу ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 1550 доларів США та в розмірі 8000 доларів США. Проте, відповідач ОСОБА_4 не виконав взятих на себе обов'язків щодо повернення отриманих сум позики, грошові кошти в сумі 9550 доларів США не повернув.
На підставі викладеного, представник позивача просить стягнути з відповідача ОСОБА_4 заборгованість за Договором позики від 01 березня 2015 року та за Борговою розпискою від 01 лютого 2018 року, у розмірі 32920.61 доларів США, яка складається з: 9550 доларів США - основна заборгованість, 23370.61 доларів США - заборгованість за процентами, та судові витрати, які складаються із витрат на професійну правничу допомогу, у розмірі 40000 грн та витрат пов'язаних зі сплатою судового збору, у розмірі 10889 грн 06 коп.
Ухвалою Казанківського районного суду Миколаївської області від 26 серпня 2024 року провадження у зазначеній справі відкрито та призначено до підготовчого засідання (а.с.21-22 том 1).
07 жовтня 2024 року відповідачем ОСОБА_4 , у відповідності до вимог ст.178 ЦПК України, подано до суду відзив на позов (а.с.41-51 том 1), в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на безпідставність та недоведеність обставин, на які позивач посилається як на правову підставу своїх вимог. Зазначив, що не отримував від позивача ОСОБА_3 жодних коштів за Договором позики, будь-яких договорів та документів не підписував, позивачем не надано достовірних, належних і допустимих доказів, які б підтверджували факт передачі йому грошових коштів. Крім того, відповідач ОСОБА_4 вказує, що позивач ОСОБА_3 пропустив встановлений ст.256 ЦК України трирічний строк позовної давності для звернення до суду з указаним позовом щодо стягнення заборгованості за Договором позики від 01 березня 2015 року, який закінчився - 31 березня 2018 року. Однак з даним позовом ОСОБА_3 звернувся до суду лише 22 серпня 2024 року, тобто, поза межами строку позовної давності. Звертає увагу, що згідно зі ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Просить суд застосувати строки позовної давності та відмовити у задоволенні позову.
07 жовтня 2024 року відповідачем ОСОБА_4 подано до суду клопотання про призначення у справі судово-почеркознавчої експертизи (а.с.52 том 1).
Ухвалою суду від 04 листопада 2024 року провадження у справі за позовом ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення боргу, зупинене в зв'язку з призначенням судово-почеркознавчої експертизи (а.с.65-67 том 1).
Судом проведення експертизи доручено Миколаївському науково - дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України.
04 грудня 2024 року від Миколаївського науково - дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України надійшло клопотання експерта про надання матеріалів, необхідних для проведення експертизи (а.с.71 том 1).
Ухвалою суду від 05 грудня 2024 року поновлено провадження у справі та призначено до підготовчого судового засідання.
Ухвалою суду від 13 грудня 2024 року клопотання експерта Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Сологуб Г.А. про надання матеріалів, задоволено. Матеріали цивільної справи №478/1061/24 повернуто експерту для вирішення питання щодо подальшого проведення судово-почеркознавчої експертизи, призначеної ухвалою Казанківського районного суду Миколаївської області від 04 листопада 2024 року. Провадження у справі зупинено на час проведення експертизи (а.с.121-122 том 1).
Втім, 12 лютого 2025 року до суду від Миколаївського науково - дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України надійшла цивільна справа за позовом ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення боргу, разом з повідомленням про неможливість проведення судової експертизи №СЕ-19/115-24/21415-ПЧ від 03 лютого 2025 року, у зв'язку з відсутністю оплати за проведення експертизи (а.с.134-135 том 1).
Ухвалою суду від 13 лютого 2025 року поновлено провадження у справі, продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів та призначено до підготовчого судового засідання на 11 год. 03 березня 2025 року. Крім того, скасовано ухвалу Казанківського районного суду Миколаївської області від 04 листопада 2024 року про призначення судово-почеркознавчої експертизи по зазначеній цивільній справі (а.с.136-137 том 1).
17 березня 2025 року представником відповідача ОСОБА_2 , у відповідності до вимог ст.178 ЦПК України, подано до суду відзив на позов (а.с.166-174 том 1), в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на безпідставність та недоведеність обставин, на які позивач посилається як на правову підставу своїх вимог. Зазначив, що відповідач ОСОБА_4 жодних договірних відносин із позивачем ОСОБА_3 не мав, Договір позики від 01 березня 2015 року та Боргову розписку від 01 лютого 2018 року, не укладав і не підписував. Позивачем ОСОБА_3 доказів підписання договору та боргової розписки саме відповідачем ОСОБА_4 , не надано. Так само як і не надано доказів отримання відповідачем ОСОБА_4 від позивача ОСОБА_3 грошових коштів. Крім того, представник відповідача ОСОБА_2 вказує, що позивач ОСОБА_3 пропустив встановлений ст.256 ЦК України трирічний строк позовної давності для звернення до суду з указаним позовом щодо стягнення з відповідача ОСОБА_4 заборгованості за Договором позики від 01 березня 2015 року, оскільки перебіг позовної давності розпочався з 20 липня 2018 року, коли відповідачем ОСОБА_4 були повернуті позивачу ОСОБА_3 грошові кошти за Договором позики не в повному обсязі, та відповідно до ст.257 ЦК України така позовна давність сплила - 20 липня 2021 року. Однак з даним позовом позивач ОСОБА_3 звернулося до суду лише 22 серпня 2024 року, тобто, поза межами строку позовної давності. Звертає увагу, що згідно зі ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Просить суд застосувати строки позовної давності та відмовити у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача ОСОБА_4 заборгованості за Договором позики від 01 березня 2015 року (а.с.163-164 том 1).
17 березня 2025 року представником відповідача ОСОБА_2 подано до суду клопотання про призначення комплексної судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи документів (а.с.175-178 том 1).
Ухвалою суду від 31 березня 2025 року призначено у справі комплексну судово-почеркознавчу та судово-технічну експертизу. Судом проведення експертизи доручено експертам Київського відділення національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. Проф. М.С. Бокаріуса» (а.с.219-226 том 1).
30 травня 2025 року від заступника директора - завідувача Київського відділення національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. Проф. М.С. Бокаріуса» Чабанець Т.М. надійшло клопотання експертів щодо уточнення питань поставлених на вирішення експертизи та надання вільних зразків підпису і почерку ОСОБА_4 (а.с.232-233 том 1).
Ухвалою суду від 02 червня 2025 року поновлено провадження у справі та призначено до підготовчого судового засідання.
Ухвалою суду від 11 червня 2025 року в задоволенні клопотання судових експертів Київського відділення національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» про уточнення питань, надання додаткових матеріалів, зразків необхідних для проведення комплексної судової почеркознавчої експертизи та судової технічної експертизи документів, відмовлено. Матеріали цивільної справи №478/1061/24 повернути експертам для вирішення питання щодо подальшого проведення експертизи, призначеної ухвалою Казанківського районного суду Миколаївської області від 31 березня 2025 року. Провадження у справі зупинити на час проведення експертизи (а.с.246-247 том 1).
Втім, 28 липня 2025 року до суду від Київського відділення національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. Проф. М.С. Бокаріуса» надійшла цивільна справа за позовом ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення боргу, разом з повідомленням про неможливість надання висновку №1421/1422 від 22 липня 2025 року (а.с.1-6 том 2).
Ухвалою суду від 29 липня 2025 року поновлено провадження у справі та призначено до підготовчого судового засідання.
Ухвалою суду від 18 серпня 2025 року клопотання представника відповідача ОСОБА_2 про витребування доказів, задоволено (а.с.33-36 том 2).
Ухвалою суду від 06 жовтня 2025 року у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі, відмовлено (а.с.73-79 том 2).
Ухвалою суду від 06 жовтня 2025 року закрито підготовче провадження в справі та справу призначено до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні (а.с.96-99 том 2).
05 листопада 2025 року представником відповідача ОСОБА_2 подано до суду клопотання про призначення комплексної судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи документів (а.с.149-151 том 2).
Ухвалою суду від 03 березня 2026 року клопотання представника відповідача ОСОБА_2 про призначення у справі судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи документів, залишено без розгляду.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, просив стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошові кошти за договором позики від 01 березня 2015 року, в розмірі 6680,61 доларів США, за договором позики від 01 лютого 2018 року, в розмірі 26240 доларів США., та судові витрати, які складаються із витрат на професійну правничу допомогу, у розмірі 40000 грн та витрат пов'язаних зі сплатою судового збору, у розмірі 10889 грн 06 коп.
Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримавши доводи та обґрунтування позиції висловлені у відзиві, просив відмовити у задоволені позову у повному обсязі.
Вислухавши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд приходить такого висновку.
Відповідно до вимог ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 ст.15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу.
Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч.1 ст.638 ЦК України).
Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (ч.1 ст.1049 ЦК України).
Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передання грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18) та у постановах Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі №369/3340/16-ц (провадження №61-7418св18), від 06 квітня 2020 року у справі №464/5314/17 (провадження №61-10789св18).
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов'язання. Для цього з метою правильного застосування ст.ст.1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, керуючись дійсним змістом та достовірністю документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13 та від 13 грудня 2017 року у справі №6-996цс17, у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі №569/1646/14-ц (провадження №61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі №628/3909/15 (провадження №61-42915св18), від 21 липня 2021 року у справі №758/2418/17 (провадження №61-9694св20).
Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає отримання коштів, скріплює її своїм підписом, це свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов'язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження, яке складено окремо чи міститься у тексті договору, про завершену дію щодо передання коштів позичальнику не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов'язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення (постанови Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі №756/8630/14-ц (провадження №61-8792св18), від 05 жовтня 2022 року у справі №463/9914/20 (провадження №61-1664св22), від 15 лютого 2023 року у справі №518/275/18 (провадження №61-11237св22), від 21 червня 2023 року у справі №161/20763/21 (провадження №61-2633св23), від 01 листопада 2023 року у справі №450/2311/21 (провадження № 61-8363св23)).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц (провадження №14-446цс18) зробила висновок, що «заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить. […] Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення ч.1 ст.1046 ЦК України, а також ч.1 ст.1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України».
За правилами ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Матеріалами справи встановлено, що 01 березня 2015 року між позивачем ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_4 було укладено Договір позики, відповідно до якого відповідач отримав у борг від позивача грошові кошти в сумі 1550 доларів США, зобов'язався повернути вказану суму не пізніше ніж через 7 (сім) днів з дня направлення йому позикодавцем письмової вимоги про повернення коштів, та сплатити проценти за користування грошовими коштами у розмірі 36% річних від суми позики за період з дня їх отримання і до дня повернення (а.с.25-26 том 1).
20 липня 2018 року відповідачем ОСОБА_4 в рахунок погашення боргу було повернуто позивачу ОСОБА_3 100 доларів США, такі дії об'єктивно свідчать про визнання ним боргу.
17 червня 2024 року ОСОБА_3 надіслала ОСОБА_4 вимогу про повернення коштів з процентами за Договором позики від 01 березня 2015 року (а.с.7 том 1), яка отримана ОСОБА_4 19 червня 2024 року (а.с.9 том 1).
У зазначений строк відповідач ОСОБА_4 не повернув позивачу ОСОБА_3 суму боргу.
01 лютого 2018 року між позивачем ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_4 було укладено договір позики у формі боргової розписки, відповідно до якої відповідач отримав у борг від позивача грошові кошти в сумі 8000 доларів США, зобов'язався повернути вказану суму в строк до 01 грудня 2021 року та сплатити 3% від суми займу за кожен місяць користування грошовими коштами (а.с.27 том 1).
Судом оглянуто оригінали вказаних вище боргових розписок, з яких вбачається, що зазначені боргові розписки підтверджують боргове зобов'язання ОСОБА_4 , засвідчують факт отримання ним грошових коштів та зобов'язання повернути конкретно визначені грошові суми та відсотки за користування грошовими коштами, через конкретні визначені строки, містять дату отримання коштів. Зміст боргових розписок дають підстави стверджувати, що відповідач визнав наявність боргу в певному розмірі станом на визначену дату, що свідчить про природу правових відносин між сторонами спору.
Відповідач ОСОБА_4 свої зобов'язання не виконав, грошові кошти отримані в борг в обумовлений строк позивачу ОСОБА_3 не повернув.
На час розгляду справи відповідач ОСОБА_4 обов'язок щодо повернення суми боргу перед позивачем ОСОБА_3 у розмірі 6680,61 доларів США та у розмірі 26240 доларів США не виконав.
Частинами 3, 4 ст.545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Згідно з нормами ст.527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов'язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Судом встановлено, що борг за договорами позики відповідач ОСОБА_4 позивачу ОСОБА_3 не повернув, чим порушив виконання взятих на себе зобов'язань. Наявність у позивача оригіналів боргових розписок свідчить про те, що зобов'язання за ними не виконані, адже відповідно до ст.545 ЦК України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Оригінали боргових розписок не містять напису про повернення суми боргу, тобто не має підстав для висновку про припинення зобов'язання; отримані позичальником кошти кредитору не повернуті.
Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
За таких обставин, суд оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що між сторонами були укладені договори позики, умови яких у строки, обумовлені такими договорами позичальник не виконав та не повернув отримані у борг грошові кошти, тому позовні вимоги ОСОБА_3 є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Разом із тим, стягуючи з відповідача ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість, суд враховуючи вищенаведені правові висновки Великої Палати Верховного Суду, приходить до висновку, що належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів саме у тій валюті, яка визначена договором позики, тобто в даному випадку у доларах США, оскільки за змістом Договору позики від 01 березня 2015 року та боргової розписки від 01 лютого 2018 року відповідач ОСОБА_4 взяв у позику 1550 доларів США та 8000 доларів США, і саме у цій валюті позика підлягає поверненню.
При цьому щодо застосування строків позовної давності до позовних вимог про стягнення основного боргу та відсотків за Договором позики від 01 березня 2015 року, яка заявлена відповідачем ОСОБА_4 , слід зазначити наступне.
Відповідно до положень ст.ст.256-257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч.ч.3 та 4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Правила про позовну давність мають застосовуватись лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. У випадку відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.
Згідно п.2 Договору позики від 01 березня 2015 року позичальник зобов'язався повернути позикодавцеві кошти, визначені у п.1 цього Договору, не пізніше ніж через 7 (сім) днів з дня направлення йому позикодавцем письмової вимоги про повернення коштів.
Матеріалами справи встановлено, що 17 червня 2024 року ОСОБА_3 надіслав ОСОБА_4 вимогу про повернення коштів з процентами за договором позики від 01 березня 2015 року (а.с.7 том 1), яка отримана ОСОБА_4 19 червня 2024 року (а.с.9 том 1).
Таким чином, трирічний строк позовної давності за вказаним Договором почав обчислюватися з 26 червня 2024 року, і спливе лише після спливу трирічного періоду - тобто 26 червня 2027 року, якщо не буде підстав для його переривання чи зупинення, отже строки позовної давності на момент звернення до суду (22 серпня 2024 року) позивачем ОСОБА_3 не пропущено.
У відповідності до ст.141 ЦПК України суд стягує з відповідача ОСОБА_4 на користь позивача судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, в розмірі 10889 грн 06 коп.
Керуючись ст.ст.12, 13, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договорами позики, - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , грошові кошти за договором позики від 01 березня 2015 року, у сумі 6680,61 доларів США, яка складається з основного боргу 1550 доларів США та відсотків за користування коштами 5130,61 доларів США, та за договором позики від 01 лютого 2018 року, у сумі 26240 доларів США, яка складається з основного боргу 8000 доларів США та відсотків за користування коштами 18240 доларів США.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, в розмірі 10889 грн 06 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення складено 11.03.2026 року.
Суддя І.П. Сябренко