Справа № 127/28547/25
Провадження 2/127/6280/25
24 лютого 2026 року
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Вохмінової О.С.
з участю секретаря судових засідань Сєдінкіної Ю.В.
розглянувши у спрощеному провадженні у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу № 127/28547/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
позов зареєстрований судом 10.09.2025 року і мотивований тим, що 29.10.2024 року у формі електронного документа з використанням електронного підпису (одноразового ідентифікатора), згідно вимог ст.ст. 11, 12 ЗУ «Про електронну комерцію», між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та позичальником ОСОБА_1 був укладений договір кредитної лінії № 499309986, згідно з умовами якого відповідач (з урахування всіх траншів) отримала кредит - 50 077 грн., з умовою повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, що погоджено сторонами договору.
Відповідачу кредитні кошти були перераховані на кредитну карту НОМЕР_1 , реквізити якої були повідомлені відповідачкою при укладенні договору.
Згідно п.6.2 договору, сторони погодити, якщо позичальник бажає отримати черговий транш шляхом перерахування суми кредиту на його рахунок за реквізитами платіжної картки, іншої ніж тієї, яка вказувалась останньою при оформленні заяви на видачу кредиту, сторони укладають додаткову угоду до цього договору, якою додають до тексту договору реквізити іншої платіжної картки.
29.10.2024 року черговий транш в розмірі 14 900 грн. був перерахований за реквізитами платіжної картки позичальника № НОМЕР_2 , згідно укладеної між сторонами 29.10.2024 року додаткової угоди.
ТОВ умови договору виконало в повному обсязі. Відповідач отримала кредитні кошти, однак, всупереч умов договору, у визначені строки надані їй кредитні кошти не повернула, проценти не сплатила.
30.12.2024 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали договір факторингу № МВ-ТП/15, відповідно до умов якого, реєстру прав вимоги, позивачеві відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором від 29.10.2024 року.
Згідно розрахунку заборгованості, складеного первісним кредитором, станом на дату звернення до суду з даним позовом, заборгованість відповідача становить 106 335, 09 грн. Проценти за договором після розірвання договору не нараховуються.
Разом з тим, позивач визначає позовні вимоги та просить стягнути на його користь з відповідача заборгованість за договором в загальній сумі 91 385, 11 грн.
Вказана сума складається з: заборгованості по кредиту - 29 899, 96 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом - 61 485, 15 грн.
На підставі ст.ст. 512, 514, 526, 530, 625, 1048, 1049, 1054 ЦК України ТОВ «Таліон Плюс» просило стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 91 385,11 грн. та судові витрати, що складаються з судового збору - 2 422,40 грн. та витрат на правничу допомогу - 5 000 грн.
Провадження у справі відкрите ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 29.09.2025 року.
Представник позивача - Дорошенко О.В. в судове засідання не з'явилась, надала заяву про розгляд справи у її відсутності. Позов підтримала, проти ухвалення судом заочного рішення не заперечила.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась, надала заяву про розгляд справи у її відсутності. Позов визнала частково, в частині тіла кредиту. Просила зменшити витрати на правничу допомогу, врахувавши те, що вона перебуває на лікарняному в зв'язку з вагітністю та пологами.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, оскільки сторони не з'явились в судове засідання.
Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку, що позов обґрунтований і підлягає задоволенню.
Судом встановлено, що 29.10.2024 року у формі електронного документа з використанням електронного підпису (одноразового ідентифікатора), згідно вимог ст.ст. 11, 12 ЗУ «Про електронну комерцію», між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та позичальником ОСОБА_1 був укладений договір кредитної лінії № 499309986, згідно з умовами якого відповідач (з урахування всіх траншів) отримала кредит - 50 077 грн., з умовою повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, що погоджено сторонами договору.
Відповідачу кредитні кошти були перераховані на кредитну карту НОМЕР_1 , реквізити якої були повідомлені відповідачкою при укладенні договору.
Згідно п.6.2 договору, сторони погодити, якщо позичальник бажає отримати черговий транш шляхом перерахування суми кредиту на його рахунок за реквізитами платіжної картки, іншої ніж тієї, яка вказувалась останньою при оформленні заяви на видачу кредиту, сторони укладають додаткову угоду до цього договору, якою додають до тексту договору реквізити іншої платіжної картки.
29.10.2024 року черговий транш в розмірі 14 900 грн. був перерахований за реквізитами платіжної картки позичальника № НОМЕР_2 , згідно укладеної між сторонами 29.10.2024 року додаткової угоди.
ТОВ умови договору виконало в повному обсязі. Відповідач отримала кредитні кошти, однак, всупереч умов договору, у визначені строки надані їй кредитні кошти не повернула, проценти не сплатила.
30.12.2024 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали договір факторингу № МВ-ТП/15, відповідно до умов якого, реєстру прав вимоги, позивачеві відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором від 29.10.2024 року.
Згідно розрахунку заборгованості, складеного первісним кредитором, станом на дату звернення до суду з даним позовом, заборгованість відповідача становить 106 335,09 грн. Проценти за договором після розірвання договору не нараховуються.
За таких обставин суд вважає, що правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов'язальними і регулюються нормами глав 47-49 ЦК України, а також спеціальними нормами глави 71 ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 1054 ч. 1 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 1046 ЦК України визначено: за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов кредитного договору (ст. 638 ЦК України).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України.
Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК України).
У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Судом встановлено, що за умовами кредитного договору від 29.10.2024 року кредит був наданий відповідачу ОСОБА_1 за реквізитами на картки, що нею були повідомлені при укладенні договору та додаткової угоди.
Договір укладений дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-комунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт пропозиції) та підписано накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Відповідно до ЗУ «Про електронну комерцію» договір прирівнюється до укладеного в письмовій формі.
Без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайти товариств за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету договір позики та кредитний договір з відповідачем не були б укладені.
Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 181 ГК України господарський договір, як правило, існує в вигляді єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощеній формі шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами та іншими засобами електронної комунікації, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні норми до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Необхідно, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв'язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.
В силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Однак важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.
Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Відповідна позиція щодо застосування вказаних норм права викладена в постанові ВС від 09.09.2020 року у справі № 732/670/19.
Таким чином, в судовому засіданні було встановлено, що позивач надав належні і допустимі докази укладення 29.10.2024 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 кредитного договору № 499309986 та додаткової угоди та отримання позичальником кредитних коштів:
-на карту № НОМЕР_1 : 29.10.2024 року - 15 000 грн., 03.11.2024 року - 1 999 грн., 2 999 грн., 06.11.2024 року - 15 179 грн.;
-на карту № НОМЕР_2 : 29.10.2024 року - 14 900 грн., переходу права вимоги до позивача за вказаним кредитним договором.
Відповідач визнала позов лише в частині суми кредиту - 50 077, 00 грн.
Відповідно до наданого розрахунку заборгованості, складеного первісним кредитором, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 499309986 від 29.10.2024 року становить 106 335, 09 грн. Проценти за договором після розірвання договору не нараховуються.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України позивач заявив про стягнення на його користь з відповідача заборгованості частково, в загальній сумі 91 385, 11 грн., що складається із: заборгованості по кредиту - 29 899,96 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом - 61 485, 15 грн.
Станом на день розгляду справи заборгованість за кредитним договором відповідачем не погашена, тому з ОСОБА_1 на користь позивача слід стягнути заборгованість за кредитним договором № 499309986 від 29.10.2024 рокув загальному розмірі 91 385, 11 грн.
Заперечення відповідача щодо стягнення процентів суд вважає безпідставними, оскільки сплата процентів за користування кредитом передбачена умовами договору та вимогами ст. 1048 ЦК України.
На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір сумі 2 422,40 грн.
Правнича допомога позивачеві у даній справі була надана АБ «Ліга юридичних технологій та інновацій» на підставі договору про надання правової допомоги № 5 від 02.12.2024 року, додаткової угоди від 07.08.2025 року, акту приймання-передачі наданих послуг від 07.08.2025 року у справі про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на суму 5 000 грн., зокрема, підготовка справи до розгляду: аналіз фактичних обставин справи, формування доказів, аналіз судової практики, надання юрконсультацій - 4 год, вартістю 1 000 грн., підготовка та направлення повідомлення про оплату заборгованості (досудова вимога) - 2 год. - 500 грн., підготовка позовної заяви (в т.ч. збір доказів, перевірка, друк та належне засвідчення копій письмових та електронних доказів, направлення документів до суду - 10 годин - 3 500 грн.
Враховуючи клопотання відповідача про зменшення коштів на правничу допомогу, матеріальний стан, вимоги ст. 137 ЦПК України, а також тривалість і складність справи та виконані адвокатом роботи, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, обсяг наданих адвокатом послуг, предмет позовних вимог, а також враховуючи співмірність витрат на правничу допомогу із складністю даної справи, ціною позову, обсягом наданих послуг і значенням справи для сторін, суд вважає необхідним компенсувати позивачу понесені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2 000 грн
Керуючись ст.ст. 203, 204, 207, 526, 625, 629, 638, 1050, 1049, 1054 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 10, 12, 76-82, 89, 137, 141, 223, 247, 263-265ЦПК України, суд,
позов задоволити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (ЄДРПОУ 39700642, 43541163, м. Київ, вул. Рогнідинська, б. 4 літ. А, оф. 10) заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 91 385 (дев'яносто одна тисяча триста вісімдесят п'ять) грн. 11 коп., а також судові витрати: судовий збір в сумі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. та витрати на правничу допомогу в сумі 2 000 (дві тисячі) грн. 00 коп.
Рішення може бути оскаржене. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до вимог 354, 355 ЦПК України, розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України.
Повне судове рішення складене 24 лютого 2026 року.
Суддя: