24 лютого 2026 року
м. Київ
cправа № 905/532/23 (904/1550/25)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Васьковський О. В. - головуючий, Огороднік К. М., Погребняк В. Я.,
за участю секретаря судового засідання Аліференко Т. В.
розглянув касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.11.2025
та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2025
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Канатар Трейд"
до Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк"
третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Колєвашко Олексій Геннадійович
про стягнення заборгованості
Учасники справи:
ТОВ "Канатар Трейд": Слостін А. Г. (ліквідатор);
АТ "ПриватБанк": Іванова С. О.;
Колєвашко А. Г.: Дорош О. Г.;
1. Стислий зміст заявлених вимог
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Канатар Трейд" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Акціонерного товариства Комерційний банк (далі - АТ КБ) "ПриватБанк" сплачені ним лізингові платежі в рахунок оплати вартості об'єкту лізингу за договором фінансового лізингу № 4К16029ЛИ від 01.07.2016 у розмірі 7 497 646,70 грн.
1.2. ТОВ "Канатар Трейд" в обґрунтування заявлених вимог зазначало про те, що у зв'язку з розірванням договору фінансового лізингу має право на повернення банком сплачених лізингових платежів як попередньої оплати за не отримане позивачем у майбутньому майно (об'єкт лізингу) на підставі частини 2 статті 693 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України.
2. Стислий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2025, яке залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 11.06.2025, позов задоволено повністю.
2.2. Суди визнали правомірним посилання позивача на положення частини 2 статті 693 ЦК України як на підставу повернення частини покупної плати за надання майна в майбутньому у власність позивачу, відхиливши протилежні доводи відповідача.
3. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
3.1. Господарським судом Дніпропетровської області 17.07.2023 відкрито провадження у справі № 905/532/23 про банкрутство ТОВ "Канатар Трейд". На даний час справа перебуває на стадії ліквідації, повноваження ліквідатора виконує арбітражний керуючий Слостін А.Г.
3.2. 01.07.2016 між ПАТ КБ "ПриватБанк" новим найменуванням якого є АТ КБ "ПриватБанк" (далі - банк, відповідач, лізингодавець) та ТОВ "Канатар Трейд" (далі - позивач, лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № 4К16029ЛИ (далі - договір лізингу), за умовами якого:
- банк передає лізингоодержувачу майно, а лізингоодержувач приймає майно у банку в платне володіння та користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів - у власність, у визначені цим договором строки, на умовах фінансового лізингу;
- лізингоодержувач зобов'язується сплатити банку лізинговий платіж: суму, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості майна; відсоткову винагороду за користування майном; інші витрати банку, пов'язані з виконанням договору (п. 6.2.11).
3.3. Згідно акту № 1 прийому-передачі майна від 01.07.2016 АТ КБ "ПриватБанк" передало, а ТОВ "Канатар Трейд" прийняло в платне володіння та користування нерухоме майно, яке є об'єктом лізингу.
3.4. 11.12.2019 сторонами укладено додаткову угоду до договору фінансового лізингу, у якій сторони погодили розірвання договору лізингу, а актами прийому-передачі майна від 11.12.2019, 17.12.2019, 18.12.2019 ТОВ "Канатар Трейд" повернув АТ КБ "ПриватБанк" об'єкти лізингу.
3.5. За час дії договору лізингу ТОВ "Канатар Трейд", як лізингоодержувач за договором, сплатив АТ КБ "ПриватБанк", як лізингодавцю, лізингові платежі, як сплату частини вартості об'єкту лізингу, на загальну суму 8 897 646,70 грн, що підтверджується копіями платіжних доручень та копією виписки по рахунку для сплати вартості предмету лізингу № 20719050001888, які додано до позовної заяви та не оспорюється сторонами.
3.6. 12.05.2023 позивач направив засобами поштового зв'язку відповідачу вимогу про повернення сплачених коштів у сумі 8 897 646,70 грн протягом 7 днів з моменту отримання вимоги, однак на дату звернення до господарського суду відповідачем вимога не виконана.
3.7. Зазначаючи про те, що позивач, як лізингоодержувач, порушував свої зобов'язання щодо своєчасної сплати лізингових платежів, АТ КБ "ПриватБанк" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з ТОВ "Канатар Трейд" заборгованості за договором фінансового лізингу № 4К16029ЛИ.
3.8. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2019 у справі № 904/5496/18 стягнуто з ТОВ "Канатар Трейд" на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за договором фінансового лізингу № 4К16029ЛИ від 01.07.2016, а саме: 28 689 331,30 грн - простроченої заборгованості по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна; 30 665 785,69 грн - простроченої заборгованості з винагороди за користування майном; 13 792 054,92 грн - пені за порушення грошового зобов'язання; 672 350 грн - витрат на сплату судового збору.
3.9. ТОВ "Канатар Трейд" вже звертався з позовом до АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення частини суми сплачених лізингових платежів в рахунок відшкодування вартості предмету лізингу за вищеозначеним договором лізингу, на суму 1 400 000 грн.
3.10. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 24.01.2024 у справі № 905/532/23 (904/5009/23) у задоволенні позовних вимог про стягнення з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ТОВ "Канатар Трейд" сплачених лізингових платежів в рахунок сплати вартості об'єкту лізингу за договором фінансового лізингу від 01.07.2016 № 4К16029ЛИ у розмірі 1 400 000 грн відмовлено.
3.11. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 07.10.2024 скасовано рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.01.2024 та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ТОВ "Канатар Трейд" 1 400 000 грн та судові витрати.
3.12. Постановою Верховного Суду від 14.01.2025 залишено без змін постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.10.2024 у справі № 905/532/23 (904/5009/23).
3.13. Умовами укладеного між сторонами договору фінансового лізингу № 4К16029ЛИ від 01.07.2016 не передбачено, що у випадку розірвання договору за ініціативою лізингодавця лізинговий платіж буде вважатись платою за користування об'єктом лізингу або мати інше призначення, у тому числі вважатися відповідальністю за порушення умов договору лізингу.
3.14. Крім того, чинне на момент розірвання договору законодавство України не містило заборони щодо повернення лізингоодержувачу лізингових платежів, зокрема і тієї їх частини, яка стосувалась плати за відшкодування вартості предмету лізингу. Відповідні зміни до Закону України "Про фінансовий лізинг" внесені до статті 17 цього Закону Законом України від 14.12.2021 № 1953-IX. Лише цими змінами передбачено, що лізингові платежі, сплачені лізингоодержувачем за договором фінансового лізингу до дати розірвання договору, не підлягають поверненню лізингоодержувачу.
3.15. Таким чином, на дату розірвання договору фінансового лізингу та повернення об'єктів лізингу банк має право вимагати лише сплату тих лізингових платежів, що є винагородою лізингодавця за отримане у лізинг майно, які за свою правовою суттю є елементом договору найму (оренди) (як складової частини змішаного договору фінансового лізингу), себто орендна плата за користування (оренду) об'єктом лізингу.
3.16. В свою чергу, зобов'язання щодо сплати лізингових платежів у вигляді суми, яка відшкодовує вартість предмету лізингу, з моменту розірвання договору фінансового лізингу та повернення об'єктів лізингу припиняється.
3.17. З урахуванням раніше стягненої з відповідача на користь позивача суми у розмірі 1 400 000 грн у справі № 905/532/23 (904/5009/23), до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 7 497 646,70 грн залишку сплачених лізингових платежів в рахунок вартості об'єкту лізингу за договором фінансового лізингу № 4К16029ЛИ від 01.07.2016.
3.18. В пункті 6.2 договору фінансового лізингу від 01.07.2016 № 4К16029ЛИ визначено зобов'язання лізингоодержувача - позивача у цій справі.
3.19. Підпунктом 6.2.4 договору, зокрема, встановлено, що лізингоодержувач зобов'язується повернути майно банку у випадку розірвання договору у стані, у якому воно було отримане з урахуванням нормального зносу, сплативши при цьому банку заборгованість по лізингових платежах на поточну дату, інших платежах за цим договором, а також відшкодувати заподіяні цим збитки, в строк не пізніше дати розірвання цього договору.
3.20. При розірванні договору лізингу - 11.12.2019, повноважними представниками сторін укладено додаткову угоду до договору фінансового лізингу від 01.07.2016 № 4К16029ЛИ, пунктом 3 якої передбачено, що у зв'язку із розірванням договору, лізингоодержувач не має права вимагати повернення того, що було виконане ним за зобов'язанням до моменту розірвання договору.
3.21. Проте, умови п. 6.2.4 договору регулюють загальні підстави неповернення лізингодавцем отриманих від лізингоодержувача лізингових платежів (або зобов'язання сплатити лізингові платежі), та не враховують обставин справи з урахуванням положень ч. 2 ст. 693 ЦК України, коли предмет лізингу вилучений у лізингоодержувача та переданий лізингодавцю, що виключає обов'язок зі сплати лізингових платежів у рахунок вартості майна за розірваним договором фінансового лізингу.
3.22. До спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини 2 статті 693 ЦК України, як імперативної норми щодо права покупця вимагати повернення сплачених коштів у разі не передання у його власність товару, у зв'язку з чим дійшов правомірного висновку про задоволення позову. Відповідна правова позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 14.01.2025 у справі № 905/532/23 (904/1550/25) за позовом ТОВ "Канатар Трейд" про стягнення з АТ КБ "ПриватБанк" на користь позивача частини сплачених ним лізингових платежів в рахунок оплати вартості об'єкта лізингу за Договором фінансового лізингу № 4К16029ЛИ від 01.07.2016.
3.23. Висновок експертів у галузі права від 14.03.2025, який поданий відповідачем в обґрунтування своєї правової позиції, не спростовує обставин, які встановлені у ході розгляду цього спору, та доводів, викладених позивачем.
3.24. Суди відхилили заяву відповідача про застосування позовної давності, зазначивши про те, що у даному конкретному випадку початок перебігу строку позовної давності розпочався з 19.12.2019, тобто з наступного дня після повернення об'єктів лізингу лізингодавцю внаслідок розірвання договору лізингу, і з урахуванням дії карантину та військового стану в Україні строк позовної давності по заявлених вимогах не сплинув.
4. Стислий зміст касаційної скарги
4.1. АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалені судами попередніх інстанцій рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
5. Узагальнені доводи касаційної скарги
5.1. Судами першої та апеляційної інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень порушені та неправильно застосовані норми матеріального права - статті 202, 203, 204, 215, 267, 525, 526, 598, 627, 629, 653, 693, 806 ЦК України, статті 1, 7, 11, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг"; порушені норми процесуального права - статті 73, 75, 79, 86, 236, 326 ГПК України, а також не враховані висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах:
- від 23.05.2018 у справі № 916/5073/15 - щодо презумпції правомірності правочину;
- від 19.09.2023 у cправі №905/1065/22, від 21.03.2024 у справі №907/935/21, від 01.02.2024 у cправі №913/175/23 - щодо обов'язку зі сплати лізингових платежів лізингоотримувачем до дати розірвання договору та повернення майна лізингодавцю;
- від 05.06.2021 у справі №904/5726/19 - щодо обов'язку судів виходити з умов договору, укладеного між сторонами, та структури лізингових платежів;
- від 26.10.2018 у справі № 910/1775/18, від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17, від 09.03.2023 у справі № 910/5041/22, від 14.12.2021 у справі № 910/18796/19 щодо застосування частини 2 статті 693 ЦК України.
6. Позиція інших учасників справи щодо касаційної скарги
6.1. ТОВ "Канатар Трейд" у відзиві заперечувало проти касаційної скарги банку, просило Суд залишити скаргу без задоволення, а ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій рішення у даній справі - без змін, зокрема, зазначаючи наступне:
- після розірвання Договору фінансового лізингу № 4К16029ЛИ від 01.07.2016, та повернення об'єкту лізингу, у банку виникає заборгованість перед ТОВ "Канатар Трейд" на суму сплачених лізингових платежів у розмірі 8 897 646,70 грн;
- судами першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних рішеннях вірно відхилено висновки експертів у галузі права, надані на запит АТ КБ "ПриватБанк" від 14.03.2025 як такі, що фактично спрямовані на спростування рішення суду у справі №905/532/23 (904/5009/23);
- доводи скаржника про порушення і неправильне застосування судами норм права при прийнятті оскаржуваних судових рішень, як і аргументи про неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, є необґрунтованими;
- інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в апеляційному суді із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, які ґрунтуються на вимогах законодавства.
6.2. ОСОБА_1 (третя особа) у відзиві на касаційну скаргу заперечував проти наведених банком аргументів, вказуючи про їх безпідставність та необґрунтованість. На переконання третьої особи, доводи касаційної скарги спростовуються усталеною практикою Верховного Суду, який уже неодноразово викладав свої висновки при розгляді справи за цим же спором між цими сторонами та іншими подібними правовідносинами.
7. Касаційне провадження
7.1. Ухвалою Верховного Суду від 16.01.2026 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.11.2025 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2025 у цій справі, призначено її до розгляду в судовому засіданні на 24.02.2026 - 15:00. Крім того, витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області та/або Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи № 905/532/23 (904/1550/25).
7.2. 02.02.2026 до Верховного Суду від арбітражного керуючого Слостіна А. Г. надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
7.3. Ухвалою Верховного Суду від 03.02.2026 вказане клопотання задоволено та вирішено проводити судові засідання у даній справі за участю арбітражного керуючого Слостіна А. Г. в режимі відеоконференції за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку.
7.4. 03.02.2026 до Верховного Суду від Господарського суду Дніпропетровської області на запит надійшли матеріали справи № 905/532/23 (904/1550/25).
7.5. 19.02.2026 від АТ КБ "ПриватБанк" до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшли клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
7.6. Ухвалою Верховного Суду від 23.02.2026 вказане клопотання банку задоволено, вирішено проводити судові засідання у цій справі за участю представника АТ КБ "ПриватБанк" адвоката Іванової С. В. в режимі відеоконференції за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку.
7.7. 23.02.2026 до Верховного Суду від АТ КБ "ПриватБанк" надійшло клопотання про передачу справи №905/532/23 (904/1550/25) на розгляд Об'єднаної палати Касаційного господарського суду, зазначаючи про те, що господарські суди мають різний підхід при визначенні юридичних наслідків для лізингових платежів в частині викупної вартості майна у разі розірвання договору (за умови правомірних дій лізингодавця), в тому числі при існуванні договірного врегулювання цього питання. Посилаючись на положення частини 2 статті 302 ГПК України, банк вважає, що наявні підстави для передачі справи №905/532/23 (904/1550/25) на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду через необхідність відступити від висновків щодо застосування частини 2 статті 693 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухвалених рішеннях колегій суддів з різних палат Касаційного господарського суду, а саме:
- у постанові від 15.01.2021 у справі №904/2357/20 (судова палата для розгляду справ щодо захисту прав інтелектуальної власності, а також пов'язаних з антимонопольним та конкурентним законодавством);
- у постановах від 20.06.2024 у cправі № 904/4871/22 (904/2141/23), від 10.09.2024 у cправі № 920/692/23 (910/8611/23), від 01.09.2024 у cправі № 927/896/23 (910/7583/23), від 11.09.2024 у cправі № 908/2212/23 (908/3143/23), від 24.09.2024 у cправі № 916/803/23 (916/2849/23), від 16.10.2024 у cправі № 917/822/23 (917/1768/23), від 14.01.2025 у cправі № 905/532/23 (904/5009/23), від 04.02.2025 у cправі № 905/221/23 (905/917/23), від 25.02.2025 у cправі № 907/257/23 (907/929/23), від 08.04.2025 у cправі № 904/2990/23 (910/7677/23), від 13.05.2025 у справі № 924/113/23 (908/2907/23), від 15.05.2025 у cправі № 904/3472/23 (910/9239/23), від 19.06.2025 у cправі № 917/822/23 (917/1961/24), від 25.06.2025 у справі № 917/1100/23 (910/8920/23) (судова палата для розгляду справ про банкрутство).
7.8. В судовому засіданні 24.02.2026 представник АТ КБ "ПриватБанк" підтримав подане клопотання про передачу даної справи на розгляд Об'єднаної палати Касаційного господарського суду, а також підтримав доводи касаційної скарги і просив Суд скаргу задовольнити.
7.9. Ліквідатор ТОВ "Катанар Трейд" та представник Колєвашко О. Г. заперечували проти поданих банком клопотання і касаційної скарги, просили Суд залишити вказане клопотання і касаційну скаргу без задоволення.
7.10. Розглянувши подане скаржником клопотання про передачу справи № 905/532/23 (904/1550/25) на розгляд Об'єднаної палати Касаційного господарського суду, колегія суддів зазначає наступне.
7.11. В частині 2 статті 302 ГПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати. Колегія суддів або палата передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного в рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.
7.12. Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідність критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумачення судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.
7.13. Задля гарантування юридичної визначеності Верховний Суд має відступити від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (відповідний висновок сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 15.05.2019 у справі №227/1506/18, від 26.05.2020 у справі №638/13683/15-ц, від 25.05.2021 у справі №149/1499/18, від 08.06.2022 у справі №362/643/21 та інших).
7.14. Таким чином, необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, Суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.
7.15. Всупереч наведеному, банк у клопотанні про передачу цієї справи на розгляд Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, не навів вагомих і достатніх аргументів, які б свідчили про обґрунтованість необхідності відступу від висновків Верховного Суду щодо застосування частини 2 статті 693 ЦК України, викладених у постанові від 15.01.2021 у справі № 904/2357/20 та низки постанов Верховного Суду у складі колегій суддів судової палати для розгляду справ про банкрутство, на які вказує скаржник у клопотанні.
7.16. Зокрема, Банк не довів наявності причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміну суспільного контексту), адже аргументи заявника у відповідній частині фактично ґрунтуються на власному тлумаченні норм права, що регулюють спірні правовідносини та на незгоді з правовою позицією, викладеною у вказаних у клопотанні постановах Верховного Суду.
7.17. Колегія суддів вважає, що відповідний висновок щодо застосування положень частини 2 статті 693 ЦК України та Закону України "Про фінансовий лізинг" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) є чітким, зрозумілим, послідовним та сприяє однозначному застосуванню зазначених норм матеріального права.
7.18. Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що скаржник не зазначив обґрунтованих підстав для передачі цієї справи на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду згідно з частиною 2 статті 302 ГПК України.
8. Позиція Верховного Суду
8.1. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлено вимогу про стягнення частини сплачених ним як лізингодержувачем за Договором фінансового лізингу № 4К16029ЛИ від 01.07.2016 на користь відповідача як лізингодавця платежів в рахунок оплати вартості об'єкта лізингу, у зв'язку з розірванням вказаного Договору та поверненням об'єкта лізингу відповідачу без набуття позивачем права власності на такий об'єкт.
8.2. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог та задовольнили позов.
8.3. Відповідач заперечує висновки в ухвалених у цій справі судових рішеннях про задоволення позову, зазначаючи про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права та неврахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах (розділ 5 цієї постанови).
8.4. Оцінивши доводи касаційної скарги та заперечення на неї, здійснивши перевірку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами у цій справі обставин, Верховний Суд зазначає наступне.
8.5. До спірних правовідносин підлягає застосуванню Закон України "Про фінансовий лізинг" від 16.12.1997 № 723/97-ВР у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних відносин.
8.6. Положення статті 1 вказаного Закону визначає фінансовий лізинг (далі - лізинг) - як вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
8.7. До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених параграфом 6 глави 58 підрозділу І розділу ІІІ книги п'ятої ЦК України та законом.
8.8. Водночас згідно з приписами абзацу 2 частини другої статті 806 цього Кодексу до відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
8.9. В статті 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" визначено права та обов'язки лізингодавця. Зокрема, згідно з частиною 1 названої статті Закону лізингодавець серед іншого має право: відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом; вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.
8.10. Відповідно до статті 7 зазначеного вище Закону лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.
8.11. Загальне правило щодо наслідків розірвання договору визначене положеннями частин 2, 4 статті 653 ЦК України, а саме: у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються; сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
8.12. Разом з цим, наслідки розірвання договору фінансового лізингу мають певні особливості, оскільки договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору (частина 2 статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг"), через що на правовідносини між сторонами договору фінансового лізингу, зокрема щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж (подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 15.01.2021 у справі № 904/2357/20 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19).
8.13. Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
8.14. В частині 2 статті 693 ЦК України, з посиланням на яку обґрунтовані заявлені у цій справі позовні вимоги, передбачено, що у разі якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
8.15. За змістом наведених норм Закону України "Про фінансовий лізинг" сума, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, що може включатись до складу лізингових платежів (частина 2 статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг"), яка у спірних правовідносинах визначена як частина відшкодування / сплати вартості предмету лізингу (пункт 6.2.11 Договору) є за своєю суттю частиною покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченні дії договору лізингу, тобто є оплатою предмета купівлі-продажу (попередня оплата), який в подальшому лізингодавець зобов'язувався передати лізингоодержувачу у власність. Тож належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.
8.16. У зв'язку ж з розірванням договору лізингу та вилученням предметів лізингу на користь лізингодавця, у лізингоодержувача відсутній такий обов'язок. Тобто, ураховуючи структуру та зміст лізингових платежів, а саме те, що ці платежі не є рівнозначними платі за користування, на відміну від орендної плати, позаяк містять в собі таку складову, як відшкодування частини вартості предмета лізингу, з моменту розірвання договору лізингу зобов'язання лізингодавця щодо передачі об'єкта лізингу у власність лізингоодержувача є припиненим, відповідно, в лізингоодержувача припиняється зобов'язання щодо відшкодування вартості цього об'єкта (пункт 6.31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19).
8.17. Враховуючи, що в силу особливостей регулювання правовідносин лізингу договором та законом на передане в лізинг майно право власності залишається за лізингодавцем, то наслідком розірвання договору є відсутність у лізингодавця обов'язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність лізингоодержувача і, відповідно, відсутність права вимагати оплати предмета лізингу. У зазначених висновках Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 15.01.2021 у справі № 904/2357/20 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19.
8.18. Окрім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 також зауважила, що лізингодавець не може вимагати і повернення об'єкта лізингу, і відшкодування вартості об'єкта лізингу (у межах здійснення лізингових платежів) водночас, тому для вирішення питання щодо стягнення заборгованості слід аналізувати умови договору та структуру лізингових платежів.
8.19. Враховуючи викладене, імперативну норму частини 2 статті 693 ЦК України щодо права покупця вимагати повернення сплачених коштів у разі не передання у власність товару (висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 15.01.2021 у справі № 904/2357/20), яке (право) не залежить від причин та підстав, за яких продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не здійснив передачу товару у покупцю; та встановлені судами у цій справі обставини, зокрема щодо проаналізованих судами умов укладеного між сторонами Договору фінансового лізингу, якими не передбачено, що у випадку розірвання договору за ініціативою лізингодавця лізинговий платіж буде вважатись платою за користування об'єктом лізингу або мати інше призначення, у тому числі вважатися відповідальністю за порушення умов договору лізингу, Суд погоджується з висновками судів в оскаржуваних судових рішеннях про правомірне посилання позивача на положення частини 2 статті 693 ЦК України як на підставу вимог до відповідача у спірних правовідносинах та щодо наявності підстав для повернення відповідачем заявленої до стягнення частини сплаченої позивачем покупної плати за надання об'єкта лізингу в майбутньому у власність позивачу.
8.20. При цьому колегія суддів враховує, що аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 12.12.2023 у справі № 912/209/21 (912/1417/22), від 04.04.2024 у справі № 925/322/23(925/875/23), від 15.05.2024 у справі 925/233/23(925/750/23), від 22.05.2024 у справі № 905/221/23 (905/917/23), від 12.06.2024 у справі № 907/257/23 (907/929/23), від 20.06.2024 у справі № 904/4871/22 (904/2141/23), від 10.09.2024 у справі № 920/692/23 (910/8611/23), від 11.09.2024 у справах № 927/896/23 (910/7583/23), № 908/2212/23 (908/3143/23), від 24.09.2024 у справі № 916/803/23 (916/2849/23), від 14.01.2025 у справі № 905/532/23 (904/5009/23) (постанова, в якій касаційним судом ухвалена між тими ж сторонами, за цим же Договором, але щодо іншої частини (1 400 000 грн) сплачених позивачем як лізингодержувачем за Договором фінансового лізингу на користь відповідача (лізингодавця) платежів в рахунок оплати вартості об'єкта лізингу, що також було встановлено судами у цій справі), від 24.09.2025 у справі № 925/322/23(925/875/23) тощо за участі відповідача з тим же предметом позову - про стягнення сплачених лізингових платежів у рахунок сплати вартості об'єкта лізингу за договорами фінансового лізингу.
8.21. Посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій умов підпункту 6.2.4 Договору фінансового лізингу та пункту 3 додаткової угоди від 11.12.2019 до вказаного договору відхиляється колегією суддів з огляду на наступне.
8.22. Як вбачається зі змісту оскаржуваних у цій справі судових рішень, суди попередніх інстанцій дослідили умови укладених між сторонами Договору фінансового лізингу та додаткової угоди до нього і встановили, що положення підпункту 6.2.4 Договору регулюють загальні підстави неповернення лізингодавцем отриманих від лізингоодержувача лізингових платежів (або зобов'язання сплатити лізингові платежі), проте не враховують обставин справи з урахуванням положень частини 2 статті 693 ЦК України, коли предмет лізингу вилучений у лізингоодержувача та переданий лізингодавцю, що виключає обов'язок зі сплати лізингових платежів у рахунок вартості майна за розірваним договором фінансового лізингу.
8.23. В укладеному між сторонами договорі фінансового лізингу відсутні положення, які б надавали право лізингодавцю не повертати лізингоодержувачу саме ті кошти, які сплачені у якості відшкодування вартості об'єкту лізингу.
8.24. Крім того, положення частини 2 статті 693 ЦК України містять імперативну норму щодо права покупця вимагати повернення сплачених коштів у разі не передання у власність товару.
8.25. Заперечення відповідача щодо наданої судами попередніх інстанцій оцінки наявним у справі доказам по своїй сутті зводяться до спонукання Верховного Суду здійснити переоцінку доказів та встановити інші обставини ніж ті, які були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій у цій справі, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені в статті 300 ГПКК України.
8.26. В контексті наведеного, колегія суддів також звертає увагу, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (подібні висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц та постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.09.2020 у справі № 908/1795/19).
8.27. Зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, які не спростовані скаржником, викладені вищи правові позиції Верховного Суду, а також регулювання спірних правовідносин нормами Закону України "Про фінансовий лізинг" від 16.12.1997 № 723/97-ВР у відповідній редакції, колегія суддів вважає правильним висновок в оскаржуваних судових рішеннях про те, що, за умови розірвання Договору фінансового лізингу та повернення об'єкта лізингу лізингодавцю, у лізингоодержувача наявне право на повернення на підставі вимог статті 693 ЦК України сплачених ним лізингових платежів у рахунок вартості об'єкта лізингу.
8.28. Відносно твердження скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій наданого ним Висновку експертів у галузі права від 14.03.2025, колегія суддів зазначає, що за змістом частини 1 статті 109 ГПК України висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов'язковим для суду.
8.29. Суди попередніх інстанцій в оскаржуваних у цій справі рішеннях зазначили про те, що вищезгаданий висновок, поданий банком в обґрунтування своєї правової позиції, не спростовує обставин, які встановлені у ході розгляду цього спору, та доводів, викладених позивачем. Протилежного скаржником не доведено.
8.30. Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, зокрема, щодо застосування частини 2 статті 693 ЦК України, наведених у постановах від 26.10.2018 у справі № 910/1775/18, від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17, від 09.03.2023 у справі № 910/5041/22, від 14.12.2021 у справі № 910/18796/19, відхиляються колегією суддів, оскільки правовідносини у справах, на які посилається скаржник не є подібними до цієї справи, а висновки щодо застосування відповідних норм права стосуються конкретних обставин кожної з наведених справ, які формують зміст неподібних до цієї справи правовідносин. Разом з тим зазначені постанови не містять висновків щодо застосування норм права при вирішенні спорів щодо сплаченого у межах лізингових платежів відшкодування частини вартості предмета лізингу в разі розірвання договору лізингу.
8.31. Відносно посилання скаржника на неврахування інших позицій Верховного Суду при ухваленні оскаржуваних у цій справі судових рішень (пункт 5.1 цієї постанови), колегія суддів зазначає наступне.
8.32. Неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
8.33. Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.
8.34. При цьому, для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваних судових рішеннях, скаржник має навести не особисті міркування щодо незаконності та необґрунтованості цих судових рішень, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування конкретної норми права у подібних відносинах не врахували суди попередніх інстанцій з урахуванням встановлених ними обставин справи. Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.
8.35. Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
8.36. Натомість скаржником виокремлені висновки Верховного Суду у згаданих ним в касаційній скарзі постановах із контексту судових рішень, без урахування предмету і підстав спору, досліджуваних судами у зазначених справах доказів та встановлених фактичних обставин, тому в цій частині доводи касаційної скарги відхиляються Судом як безпідставні.
8.37. Відхиляючи доводи скаржника, Суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі "Проніна проти України", в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Шевельов проти України").
8.38. Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновків, що доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не спростовують правомірних висновків судів попередніх інстанцій.
8.39. Порушень норм процесуального права, які б призвели до прийняття по суті невірного рішення або є підставами для обов'язкового скасування оскарженого судового рішення, колегією суддів під час касаційного провадження не встановлено.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
9.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
9.2. Згідно зі статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
9.3. Верховний Суд дійшов висновків про те, що оскаржувані судові рішення прийняті зі з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, та з дотриманням норм матеріального і процесуального права, натомість доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження.
9.4. Враховуючи вищевикладене та керуючись пунктом 1 частини першої статті 308, статтею 309 ГПК України, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - залишенню без змін.
9.5. У зв'язку з тим, що Суд відмовляє в задоволенні касаційної скарги та залишає без змін ухвалені у цій справі судові рішення, витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги Суд покладає на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" залишити без задоволення.
2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.11.2025 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2025 у справі № 905/532/23 (904/1550/25) залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. В. Васьковський
Судді К. М. Огороднік
В. Я. Погребняк