02 березня 2026 року
м. Київ
cправа № 922/2590/23 (922/1712/25)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Васьковський О.В. - головуючий, Огороднік К.М., Погребняк В.Я.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Департаменту будівництва та шляхового господарства Харківської міської ради
на ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 10.09.2025
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожньо-будівельна компанія "Уровень"
до Департаменту будівництва та шляхового господарства Харківської міської ради
про стягнення коштів
Хід розгляду справи
1. Ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожньо-будівельна компанія "Уровень" (далі - ТОВ "ДБК "Уровень", позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Департаменту житлово-комунального господарства Харківської міської ради (далі - Департамент, відповідач) заборгованості за договором від 29.09.2021 № 776 на загальну суму 5 009 542,22 грн, з яких: 4 826 876,40 грн - вартість виконаних робіт, 146 166,70 грн - інфляційні втрати, 36 499,12 грн - 3% річних.
2. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 23.05.2025 відкрито провадження у справі № 922/2590/23 (922/1712/25) за вищезгаданим позовом. Призначено справу до розгляду в межах справи № 922/2590/23 про банкрутство ТОВ "ДБК "Уровень" за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
3. Рішенням Господарського суду Харківської області від 02.07.2025 у справі №922/2590/23 (922/1712/25) позов задоволено повністю; стягнуто з Департаменту на користь ТОВ "ДБК "Уровень" 5 009 542,22 грн заборгованості за договором № 776 від 29.09.2021 та 60 114,50 грн витрат по сплаті судового збору.
4. Департамент не погодився з рішенням суду першої інстанції та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 02.07.2025 у справі № 922/2590/23 (922/1712/25) та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Також заявник просив поновити строк на апеляційне оскарження рішення місцевого господарського суду у цій справі.
5. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.08.2025 визнано неповажними наведені Департаментом причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Харківської області від 02.07.2025 у цій справі, апеляційну скаргу залишено без руху, надано Департаменту строк для надання доказів сплати судового збору у встановленому законом порядку та розмірі, а також зазначення інших підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження вказаного рішення суду першої інстанції з наданням доказів, що їх підтверджують.
6. Департамент подав заяву про усунення недоліків, в якій навів підстави для поновлення строку на оскарження рішення Господарського суду Харківської області від 02.07.2025 у цій справі.
Стислий зміст оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції
7. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.09.2025:
- відмовлено у задоволенні клопотання Департаменту про поновлення строку на апеляційне оскарження;
- відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Департаменту на рішення господарського суду Харківської області від 23.06.2025 у справі №922/2590/23 (922/1712/25) на підставі пункту 4 частини 1 статті 261 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України.
8. Ухвала суду мотивована тим, що несвоєчасне оскарження Департаментом рішення Господарського суду Харківської області від 02.07.2025 у справі № 922/2590/23 (922/1712/25), з огляду на наведені скаржником доводи, не зумовлене обставинами, які є об'єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення апелянта та пов'язаними з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення зазначеної процесуальної дії.
Стислий зміст касаційної скарги та її узагальнені доводи
9. Департамент звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 10.09.2025 та направити справу № 922/2590/23 (922/1712/25) до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду на стадію вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження.
10. Скаржник у касаційній скарзі стверджує про те, що судом апеляційної інстанції здійснено неправильне тлумачення норм матеріального права, а саме статей 3, 8, 19, 129 Конституції України, статті 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", а також порушено норми процесуального права, зокрема статтю 236 та частину 3 статті 256 ГПК України.
11. На переконання скаржника, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд апеляційної інстанції не досліджував належним чином і не оцінював у сукупності обставини подання апеляційної скарги, а також доводи Департаменту, наведені в обґрунтування клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, у контексті наявності підстав для поновлення пропущеного строку на подання апеляційної скарги з інших поважних причин.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
12. Позивач у відзиві заперечував проти доводів касаційної скарги, зазначаючи про відсутність підстав для скасування ухвали суду апеляційної інстанції від 10.09.2025, позаяк судом не було допущено порушення норм процесуального права. Зокрема, на переконання позивача:
- судом апеляційної інстанції була надана повна та вичерпна оцінка кожного доводу відповідача щодо наведених ним причин поважності пропуску строку на апеляційне оскарження;
- відповідачем у заяві про усунення недоліків апеляційної скарги не було наведено будь-яких нових підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження, тому посилання на порушення судом апеляційної інстанції вимог статті 256 ГПК України є безпідставним та таким, що не відповідає наявним у справі матеріалам;
- згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) саме по собі ненадання детальної відповіді щодо кожного аргументу відповідача про наявність підстав для поновлення пропущеного процесуального строку не може бути підставою для скасування правильного по суті рішення;
- відповідач у касаційній скарзі не наводить будь-яких обґрунтованих доводів на спростування висновків суду апеляційної інстанції, викладених у оскаржуваному рішенні, зокрема, щодо не доведення об'єктивних причин поважності пропуску Департаментом строку на апеляційне оскарження ухваленого місцевим господарським судом рішення у даній справі.
Касаційне провадження
13. Ухвалою Верховного Суду від 20.10.2025 касаційну скаргу Департаменту на ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 10.09.2025 у цій справі залишено без руху, надано строк на усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання суду доказів доплати судового збору у визначеному розмірі.
14. 31.10.2025 Департаменту направив на адресу Верховного Суду клопотання про продовження строку на усунення недоліків касаційної скарги, яке надійшло до Суду 07.11.2025.
15. 07.11.2025 до Верховного Суду надійшли заява про усунення недоліків касаційної скарги та квитанція про сплату судового збору у розмірі 3028 грн.
16. Ухвалою Верховного Суду від 21.11.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Департаменту на ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 10.09.2025 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи відповідно до частини 13 статті 8, частини 1 статті 301 ГПК України. Витребувано з Господарського суду Харківської області та/або Східного апеляційного господарського суду матеріали справи № 922/2590/23(922/1712/25).
17. 02.12.2025 до Верховного Суду на запит надійшли з Господарського суду Харківської області матеріали справи № 922/2590/23 (922/1712/25).
18. З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Києві, у Верховному Суді встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи, у зв'язку з чим розгляд поданої касаційної скарги здійснювався Судом у розумні з огляду на вищевказані обставини строки.
Позиція Верховного Суду
19. На вирішення суду касаційної інстанції поставлено питання обґрунтованості ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини 1 статті 256 ГПК України у зв'язку з визнанням судом наведених скаржником причин для поновлення строку неповажними.
20. Перевіряючи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права при постановленні оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд зазначає наступне.
21. Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини першої цієї статті).
22. Право на апеляційне та, у визначених законом випадках, на касаційне оскарження є складовою права на справедливий суд, яке гарантується в статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції, а врахуванню підлягають особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались відповідно до національного правопорядку, а також роль апеляційного суду у них.
23. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац 3 підпункту 3 пункту 3.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2007 № 11-рп/2007).
24. Відповідно до частини 1 статті 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
25. Згідно зі частиною 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
26. Відповідно до частини першої статті 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
27. Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день (стаття 116 ГПК України).
28. Згідно з частиною 3 статті 260 ГПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 256 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
29. За змістом частин 1 та 2 статті 174 ГПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
30. Відповідно до частин 2 та 3 статті 256 ГПК України учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
31. Наведене кореспондується з положеннями частини 1 статті 119 ГПК України, згідно з якою суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
32. Положення ГПК України не визначають вичерпного переліку обставин, що відносяться до поважних і можуть бути підставою для поновлення пропущеного процесуального строку.
33. Отже, у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку, встановити, чи є такий строк значним та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з врахуванням балансу суспільного та приватного інтересу.
34. При цьому з огляду на вимоги статей 13, 74 ГПК України заявник повинен довести обставини, на які він посилається як на поважні причини пропуску встановленого законом строку, шляхом подання відповідних доказів. Без доведення заявником таких обставин підстави для поновлення пропущеного строку та розгляду відповідної заяви у суду відсутні (аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постанові від 30.09.2022 у справі № 910/21285/21).
35. Верховний Суд у постановах від 18.08.2023 у справі № 32/257-10 та від 03.04.2023 у справі № 906/1357/20 також дійшов висновку про те, що фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є по суті пільгою, яка може застосовуватись як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого визначення законодавцем кожного з процесуальних строків.
36. Виходячи зі змісту наведених норм законодавства, обмеженням права на доступ до суду, зокрема, є визначена в ГПК України вимога саме до заявника при зверненні до суду дотримуватися строку подання апеляційної скарги, незважаючи на те, чи є заявник стороною у справі. При цьому законодавець не передбачив обов'язок суду автоматично поновлювати пропущений строк.
37. У разі пропуску строку на апеляційне оскарження заявник повинен: 1) порушити питання про поновлення цього строку шляхом заявлення відповідного клопотання про поновлення строку на подання апеляційної скарги; 2) клопотання повинно містити обґрунтування поважності причин пропуску цього строку.
38. При цьому, поважними визнаються такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. ГПК України не пов'язує право суду поновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. У кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку (близькі за змістом висновки наведені у постанові Верховного Суду від 14.01.2026 у справі № 904/5368/24).
39. З матеріалів справи вбачається, що рішення Господарського суду Харківської області у справі № 922/2590/23 (922/1712/25) ухвалено 02.07.2025 і повний текст рішення підписано в той же день, отже кінцевим строком для подання апеляційної скарги на це рішення є 22.07.2025.
40. Як вбачається з довідки про доставку документа в кабінет електронного суду, яка сформована за допомогою Комп'ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду", рішення Господарського суду Харківської області від 02.07.2025 у справі № 922/2590/23 (922/1712/25) було надіслане скаржнику до його електронного кабінету та доставлено останньому 02.07.2025 о 17:11.
41. Департамент звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Харківської області від 02.07.2025 у справі 922/2590/23 (922/1712/25) лише 18.08.2025, тобто з пропуском встановленого процесуальним законом строку на апеляційне оскарження.
42. При цьому Департамент просив суд поновити строк на апеляційне оскарження вказаного судового рішення, вказуючи в обґрунтування поважності причин пропуску процесуального строку на наступні обставини:
- копія оскаржуваного рішення місцевого господарського суду отримана Юридичним департаментом 24.07.2025 за супровідним листом Департаменту будівництва та шляхового господарства Харківської міської ради від 23.07.2025;
- з 14.07.2025 по 05.08.2025 перебувала у щорічній відпустці посадова особа, що діє в порядку самопредставництва від імені Департаменту - Кітченко М.Ю.;
- вчинення 02.03.2022 обстрілу у бік будівлі Харківської міської ради, внаслідок чого виникла руйнація будівель та конструкцій у службових приміщеннях Харківської міської ради, відсутність доступу до приміщень та невизначеність стану будівлі, яка розташована за адресою: м-н Конституції, буд. 7 в м. Харкові, що унеможливлює безпечне перебування в ній працівників;
- переведення на дистанційну форму роботи працівників, що значно уповільнює реєстрацію вхідної кореспонденції та її направлення виконавцю;
- знищення значної кількості матеріально-технічної бази, що негативно відображається на поточній організації роботи працівників виконавчих органів міської ради, у тому числі, Юридичного департаменту.
43. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.08.2025 визнано неповажними вказані причини пропуску Департаментом строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Харківської області від 02.07.2025, апеляційну скаргу залишено без руху та надано апелянту строк для зазначення інших підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення місцевого господарського суду у цій справі з наданням доказів, що їх підтверджують.
44. На виконання вимог ухвали суду Департамент подав заяву про усунення недоліків, за змістом якої він наводив наступні підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження:
- вчинення 02.03.2022 обстрілу у бік будівлі Харківської міської ради, внаслідок чого виникла руйнація будівель та конструкцій у службових приміщеннях Харківської міської ради, відсутність доступу до приміщень та невизначеність стану будівлі, яка розташована за адресою: м-н Конституції, буд. 7 в м. Харкові, що унеможливлює безпечне перебування в ній працівників, у зв'язку з чим вони переведені на дистанційну форму роботи, що значно уповільнює реєстрацію вхідної кореспонденції та її направлення виконавцю; внаслідок руйнації будівлі була знищена значна кількість матеріально-технічної бази, що негативно відображається на поточній організації роботи працівників виконавчих органів міської ради, у тому числі, Юридичного департаменту;
- трудова завантаженість Юридичного департаменту Харківської міської ради;
- наявність повітряних тривог у м. Харкові;
- руйнація конструкцій службових приміщень Харківської міської ради та знищення матеріально-технічної бази Харківської міської ради та її виконавчих органів;
- значне скорочення фактичної численності працівників Юридичного департаменту Харківської міської ради.
45. В ухвалі від 10.09.2025 Східний апеляційний господарський суд наголосив на тому, що вищенаведені обставини вже заявлялися Департаментом як причини пропуску строку на апеляційне оскарження у первісному клопотанні про поновлення процесуального строку, які були оцінені судом та визнані неповажними. Інших причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду апелянтом не заявлено. Тому суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотання Департаменту про поновлення строку на апеляційне оскарження ухваленого у цій справі рішення місцевого господарського суду та відмовив у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини 1 статті 261 ГПК України.
46. Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.
47. Як зазначалося вище та вбачається з матеріалів справи, процесуальні документи суду у справі, що переглядається, направлялися до зареєстрованого Електронного кабінету Департаменту у підсистемі "Електронний суд" в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.
48. Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" (опублікований 11.08.2023) цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через 90 днів з дня його опублікування, крім підпункту 1 пункту 2 та підпункту 1 пункту 3 розділу I цього Закону в частині обов'язкової реєстрації юридичними особами (приватної форми власності) електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, які вводяться в дію через сім місяців з дня опублікування цього Закону.
49. Згідно з положеннями частини 5 статті 6 ГПК України (в редакції, чинній з 18.10.2023) суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
50. Електронний кабінет - це персональний кабінет (веб-сервіс чи інший користувацький інтерфейс) у підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за допомогою якого особі, яка пройшла електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації та сервісів Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремих підсистем (модулів), у тому числі можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, а також між учасниками судового процесу. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу.
51. Згідно з абзацом 1 частини шостої статті 6 ГПК України (в редакції, чинній з 18.10.2023) адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
52. Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 30.08.2024 у справі № 908/3731/23 дійшов висновку, що з 04.11.2023 у всіх юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України, виник обов'язок зареєструвати електронний кабінет.
53. Лише фізичні особи (громадяни України, іноземці чи особи без громадянства), які є учасниками справи, не відносяться до вичерпного переліку суб'єктів, які зобов'язані реєструвати свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі (постанова Верховного Суду від 29.05.2025 у справі № 910/5189/24).
54. Так, серед підстав для поновлення строку скаржник вказував на масовані обстріли міста Харків, чисельні і тривалі повітряні тривоги, вимушені дії та реагування на повітряні тривоги, необхідність переходу до спеціально улаштованих укриттів, що значно уповільнює роботу виконавчих органів Харківської міської ради, зокрема Юридичного департаменту та Департаменту будівництва.
55. Однак, як вірно зазначив суд апеляційної інстанції в оскаржуваній ухвалі, вказані обставини не зумовлюють неможливість дотримання строку на апеляційне оскарження рішення суду, оскільки вони мають загальний характер та не визначають конкретних об'єктивних перешкод в поданні стороною апеляційної скарги у передбачений законом строку на апеляційне оскарження даного судового рішення.
56. Відносно доводів щодо обстрілу 02.03.2022 будівлі Харківської міської ради та необхідність у зв'язку з цим перебування її працівників в іншому місці, слід зазначити, що вказані обставини мали місце понад три роки тому, а з урахуванням запровадження електронного кабінету фізичне місцезнаходження представника учасника справи не має значення для належної реалізації його процесуальних прав. Відтак, доводи щодо факту віддаленої від місцезнаходження відповідача роботи його працівників (дистанційний режим роботи) також не можуть вважатися поважними причинами пропуску зазначеного строку.
57. Згідно з пунктом 6 частини другої статті 42 ГПК України учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
58. Введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків, у тому числі на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень.
59. Водночас, питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку (висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного суду від 10.11.2022 у справі № 990/115/22).
60. Департамент як особа, що пройшла процедуру реєстрації в підсистемі "Електронний кабінет" (Електронний кабінет ЄСІТС) та якій надано доступ до підсистем ЄСІТС, мав змогу скористатись всіма актуальними сервісами ЄСІТС та бути обізнаним про наявність судових проваджень/рішень згідно реєстраційної інформації відносно останнього.
61. Як зазначалося вище, рішення місцевого господарського суду від 02.07.2025 у цій справі було надіслане до електронного кабінету скаржника та доставлено останньому 02.07.2025 о 17:11, тому є безпідставними посилання скаржника про отримання оскаржуваного рішення наприкінці липня 2025 року.
62. Відповідно до пункту 17 глави 1 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС особам, які зареєстрували Електронний кабінет в ЄСІТС, суд вручає будь-які документи у справах, у яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення в паперовій формі за окремою заявою.
63. У випадку, якщо особа (учасник справи) зареєструвала свій Електронний кабінет, електронна форма вручення їй судових рішень є обов'язковою та пріоритетною щодо письмової форми вручення, яка, на відміну від електронної форми, може бути реалізована судом у зазначеному випадку лише за окремою заявою учасника справи. Саме така правова позиція суду касаційної інстанції викладена в ухвалах Верховного Суду від 06.03.2023 у справі №916/3104/21 та від 17.05.2023 у справі №910/15120/20.
64. Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
65. Скаржником не спростовано факт реєстрації в підсистемі "Електронний кабінет" на час подання позовної заяви та відкриття провадження у цій справі, куди судом першої інстанції направлялися судові рішення у цій справі, що підтверджує виконання місцевим господарським судом всіх необхідних дій для повідомлення відповідача про розгляд спору за його участю, який відбувався у спрощеному позовному провадженні.
66. Скаржник не надав доказів повного припинення роботи Юридичного департаменту, не довів неможливості доступу до підсистеми "Електронний суд" та Електронного кабінету, а також того, що упродовж усього строку на апеляційне оскарження і до дати безпосереднього звернення з апеляційною скаргою у заявника об'єктивно не було можливості підготувати та подати апеляційну скаргу.
67. Доводи скаржника щодо навантаження на працівників, зміни напрямків пріоритетності роботи міської ради, тощо стосуються внутрішньої організації діяльності Юридичного департаменту та не є об'єктивними і непереборними обставинами, які перешкоджають оскаржити судові рішення в межах встановленого законодавством строку.
68. Наведені обставини не припиняють та не обмежують процесуальну правосуб'єктність Департаменту у суді. Юридичний департамент міської ради не звільнений від обов'язку здійснювати процесуальне представництво, дотримуватись строків оскарження судових рішень, належно організовувати роботу навіть в умовах воєнного стану.
69. Дослідивши обставини, наведені Департаментом в обґрунтування поважності причин пропуску ним строку на подання апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що викладені у заяві про поновлення строку доводи, не свідчать про те, що несвоєчасне звернення відповідача з апеляційною скаргою було зумовлене обставинами, які є об'єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення апелянта та пов'язаними з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення зазначеної процесуальної дії.
70. Так, Верховний Суд у постановах від 03.11.2022 у справі № 560/15534/21, від 28.11.2022 у справі № 560/10645/21, від 03.11.2025 у справі № 917/2317/24 зазначив про те, що неналежна організація процесу із оскарження судового рішення з боку відповідальних осіб, виникнення організаційних складнощів у підприємстві для своєчасного подання апеляційної скарги є суто суб'єктивною причиною, а негативні наслідки, які настають у зв'язку з такою причиною, є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Відповідач не може та не повинен намагатись отримати вигоду від організаційних складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов'язків, в тому числі і щодо вчасного подання апеляційної скарги.
71. Заперечення скаржником висновку апеляційного господарського суду про те, що в клопотанні про усунення недоліків апеляційної скарги наведені ті ж самі підстави, які зазначалися у попередньому клопотанні про поновлення процесуального строку, не відповідають матеріалам справи.
72. Доводи Департаменту про те, що суд апеляційної інстанції не дослідив поважності причин пропуску відповідачем строку на апеляційне оскарження рішення місцевого господарського суду у цій справі по суті зводяться до ініціювання повторної оцінки обставин та доводів, які вже були належним чином досліджені судом апеляційної інстанції. Такі дії виходять за межі компетенції суду касаційної інстанції, завданням якого є перевірка правильності застосування норм матеріального та процесуального права, а не переоцінка фактичних обставин справи чи доказів, які вже отримали належну правову оцінку судами нижчих інстанцій. Зазначене узгоджується з положеннями статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
73. Посилання в касаційній скарзі на висновки Верховного Суду, викладені зокрема у постановах від 19.03.2020 у справі № 2240/2448/18, від 05.08.2020 у справі № 177/1163/16-ц, від 12.01.2022 у справі № 234/11607/20, від 22.07.2021 у справі № 340/141/21 відхиляється колегією суддів з огляду на наступне.
74. Неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі. При цьому правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ.
75. Для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваних судових рішеннях, скаржник має навести не особисті міркування щодо незаконності та необґрунтованості цих судових рішень, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування конкретної норми права у подібних відносинах не врахували суди попередніх інстанцій з урахуванням встановлених ними обставин справи. Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.
76. Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
77. Натомість скаржником виокремлені висновки Верховного Суду у згаданих ним в касаційній скарзі постановах із контексту судових рішень, без урахування предмету і підстав спору, досліджуваних судами у зазначених справах доказів та встановлених фактичних обставин, тому в цій частині доводи касаційної скарги відхиляються Судом як безпідставні.
78. Щодо наведених скаржником окремих висновків ЄСПЛ, зокрема, у питанні недопущення надмірного формалізму, забезпечення реалізації права на справедливий суд, поновлення пропущеного процесуального строку, колегія суддів зазначає наступне.
79. Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
80. Водночас, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини") право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується із обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення ЄСПЛ у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" від 07.07.1989).
81. ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях на тому, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб те ресурсів суспільства та окремих осіб. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальної заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" та від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України").
82. Виходячи з наведеного, обмеженням права на доступ до суду, зокрема, є визначена в ГПК України вимога до скаржника при зверненні до суду дотримуватися вимог щодо форми та змісту апеляційної чи касаційної скарги, а також строку подання цих скарг.
83. Отже, встановлення законодавцем процесуальних строків звернення до апеляційного чи касаційного суду не є обмеженням доступу до правосуддя, порушенням принципів рівності і змагальності сторін.
84. Положеннями частини 4 статті 13 ГПК України унормовано, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
85. Також скаржник в касаційній скарзі зазначає про те, що судом апеляційної інстанції розглядався кожен довід Департаменту щодо причин пропуску строку на подання апеляційної скарги окремо, тоді як суд мав оцінити їх поважність, надаючи оцінку доводам скаржника в сукупності, що відповідає положенням частини 3 статті 256 ГПК України.
86. З цього приводу колегія суддів зазначає, що наведені аргументи скаржника за своєю суттю зводяться до незгоди з мотивами відхилення апеляційним господарським судом зазначених Департаментом обставин, які зумовили пропуск ним строку на апеляційне оскарження рішення місцевого господарського суду у цій справі.
87. Водночас, доводи скаржника в цій частині не свідчать про неправильне застосування або незастосування судом апеляційної інстанції положень частини 3 статті 256 ГПК України, адже навіть якщо апеляційний суд аналізував та оцінював кожен довід відповідача окремо, його висновок про неповажність вказаних скаржником причин пропуску строку на апеляційне оскарження є обґрунтованим. Протилежного скаржником не доведено.
88. З огляду на викладене, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції стосовно суб'єктивного, тобто такого, що залежав виключно від поведінки скаржника, а не об'єктивного характеру наведених скаржником підстав пропуску встановленого законом процесуального строку та ненадання суду апеляційної інстанції інших обґрунтованих причин об'єктивної неможливості звернення від волі апелянта перешкод) до суду з апеляційною скаргою раніше.
89. Таким чином, зважаючи на встановлені у справі обставини, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржувану ухвалу, діяв відповідно до вимог ГПК України та у межах повноважень, передбачених процесуальним законом.
90. Наведеними в касаційній скарзі аргументами протилежного не доведено, тому доводи касаційної скарги визнаються Судом необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.
91. Відхиляючи доводи скаржника, Суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі "Проніна проти України", в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Шевельов проти України").
92. Перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість скарги та про відсутність підстав для її задоволення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
93. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
94. Згідно зі статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
95. З урахуванням викладеного у цій постанові, а також меж перегляду справи судом касаційної інстанції, визначених у статті 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції, відповідно касаційна скарга задоволенню не підлягає.
96. У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Департаменту будівництва та шляхового господарства Харківської міської ради залишити без задоволення.
2. Ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 10.09.2025 у справі № 922/2590/23 (922/1712/25) залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. В. Васьковський
Судді К. М. Огороднік
В. Я. Погребняк