03 березня 2026 року
м. Київ
cправа № 911/2695/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С. К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Случ О. В.
за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р. К.,
та представників:
позивача - не з'явився,
відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Експерт"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2025
та рішення Господарського суду Київської області від 19.03.2025
у справі № 911/2695/24
за позовом Селянського (фермерського) господарства "Чирви Надії Віталіївни"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Експерт"
про визнання недійсним договору та стягнення 592 381,67 грн,
Селянське (фермерське) господарство "Чирви Надії Віталіївни" (далі - СФГ "Чирви Надії Віталіївни"; СФГ; позивач) звернулося до суду з позовом про пропорційне зменшення ціни товару неналежної якості та стягнення 592 381,67 грн.
Згодом позивач звернувся до господарського суду із заявою, в якій просив змінити предмет позову на визнання недійсним договору поставки № АЕ-2115-2604/23, укладеного 26.04.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро Експерт" (далі - ТОВ "Агро Експерт"; відповідач) і СФГ "Чирви Надії Віталіївни", і застосувати наслідки його недійсності у вигляді стягнення 592 381,67 грн.
Позовні вимоги обгрунтовані неотриманням позивачем очікуваного результату через сформоване постачальником помилкове уявлення про якість та властивості товару.
Рішенням Господарського суду Київської області від 19.03.2025 (суддя - Т. П. Карпечкін), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2025 (головуючий суддя - Г. А. Кравчук, судді - О. В. Яценко, О. О. Хрипун), позовні вимоги задоволено.
Визнано недійсним договір поставки від 26.04.2023 № АЕ-2115-2604/23, укладений між ТОВ "Агро Експерт" і С(Ф)Г "Чирви Надії Віталіївни ". Застосовано наслідки недійсності правочину, а саме: вирішено стягнути з ТОВ "Агро Експерт" на користь С(Ф)Г "Чирви Надії Віталіївни " 592 381,67 грн збитків у вигляді повернення сплачених сум.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних-осіб підприємців вбачається, що основним видом економічної діяльності позивача є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (01.11). Вирощування зернових культур здійснюється позивачем на землях, що належать йому на праві користування площею 51,5 га та орендованих землях площею 205,97 га, що підтверджується довідкою, виданою старостою Телепинського старостинського округу виконавчого комітету Кам'янської міської ради від 21.07.2023.
Позивачем у 2023 року використано 248,71 га посівних площ, що знаходяться у нього у користуванні, під посіви кукурудзи. Наведене підтверджується звітом СФГ про посівні площі сільськогосподарських культур під урожай 2023 року, який СФГ надало 30.05.2023 територіальному органу Держстату, довідкою про структуру посівних площ на 2023 рік, договором поставки від 02.05.2023 № 02-02/05, укладеним між ТОВ "Колос АПК" і СФГ, згідно з додатком № 1 до якого СФГ за видатковою накладною від 15.05.2023 № 69 придбало 369 мішків насіння кукурудзи на суму 693 720,00 грн.
Крім земель, що знаходяться у користуванні самого СФГ, останнє здійснило посіви кукурудзи на орендованих Фермерським господарством "Телепинський зерновий лан", засновником якого є донька ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , землях площею 50,28 га та орендованих Фермерським господарством "Чирви Лесі Іванівни", засновником якого є фактичне подружжя доньки - ОСОБА_4 , землях площею 112,87 га, про що між ними було домовлено. Наведене підтверджується звітами вказаних фермерських господарств про посівні площі сільськогосподарських культур під урожай 2023 року, які були надані 30.05.2023 територіальному органу Держстату, квитанціями про надіслання звітів, довідками, виданими старостою Телепинського старостинського округу виконавчого комітету Кам'янської міської ради від 21.07.2023, витягами з ЄДРПОУ.
Суди попередніх інстанцій зазначили, що позивач вказує, що усі поля, на яких ним засіяно кукурудзу, були заражені амброзією полинолистою. З метою захисту від амброзії, він звернувся до спеціалізованого підприємства - ТОВ "Агро Експерт", яке запропонувало укласти відповідний контракт та поставити позивачу в необхідній кількості та якості ефективні гербіциди для боротьби з амброзією.
26.04.2023 між ТОВ "Агро Експерт" (постачальник) і СФГ "Чирви Надії Віталіївни" (покупець) було укладено договір поставки № АЕ-2115-2604/23, за умовами якого постачальник (відповідач) зобов'язувався поставляти і передавати у власність покупця (позивача) товар, а покупець - приймати та оплачувати товар в порядку та умовах договору та додатків до нього. Товаром за цим договором є насіння та/або засоби захисту рослин, а також інший асортимент, який буде визначений в додатках-специфікаціях до договору. Кількість, одиниці виміру, асортимент, упаковка, ціна, вартість товару (партії товару), умови його поставки, прийняття та оплати визначаються у додатках-специфікаціях, що є невід'ємними частинами цього договору (п.п. 1.1-1.3 договору (далі - договір, договір поставки, оспорюваний договір).
Згідно з п. 2.1 договору ціни товару визначаються в додатках-специфікаціях. Ціна товару включає вартість тари, пакування й маркування, а також податок на додану вартість, що нараховується згідно з законодавством України.
Відповідно до п. 4.1 договору товар замовляється та оплачується покупцем та відвантажується постачальником партіями відповідно до підписаних додатків-специфікацій або їх частинами.
За п. 4.5 договору зобов'язання постачальника з поставки товару покупцю вважаються виконаними, а право власності на товар переходить до покупця з моменту передачі йому товару та підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної на цей товар.
Суди встановили, що на виконання умов договору, впродовж квітня - липня 2023 року відповідач поставив, а позивач - прийняв та частково оплатив такий товар: Клінік в.р., Альфа-Дикамба, Астрал. МД, Астрал(R), Кідека(R), Естет 905, к.е., Зеагран 350 СЕ, які відносяться до класу гербіцидів, про що свідчать наявні у матеріалах справи документи (додатки-специфікації, видаткові накладні та інші (т. 1, а.с. 51-62)).
Позивач вказував на те, що вибір гербіцидів, які були поставлені за договором, був здійснений відповідачем за рекомендаціями менеджера з продажів ТОВ "Агро Експерт" ОСОБА_5 (далі - ОСОБА_5 ), який безпосередньо приїжджав на засіяні позивачем земельні ділянки орієнтовно 23.05.2023 та 18.06.2023. Придбані гербіциди були внесені відповідно до строків, рекомендованих менеджером з продажів ТОВ "Агро Експерт" ОСОБА_5 , які наведені у таблиці про внесення гербіцидів. Позивач також зауважив, що якщо прослідкувати дати поставки гербіцидів та їх кількість, можна пересвідчитись, що мало місце повторне внесення гербіцидів, і наступні партії гербіцидів вносилися тому, що застосування попереднього препарату не давало жодного результату. Після закінчення внесення придбаних гербіцидів з'ясувалося, що жодного ефекту щодо знищення амброзії вони не дали, що спочатку понизило схожість кукурудзи, а в подальшому за рахунок більш високого зросту амброзії ніж кукурудза (восени до 2-2,5 м), пригнітилась вегетація кукурудзи та знизилась її врожайність.
Позивач, не заперечуючи обставину поставки відповідних гербіцидів за кількістю та асортиментом, стверджував, що препарати є фальсифікованими.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходили з того, що оспорюваний договір укладений щодо обігу фальсифікованої продукції, суперечить ст.ст. 203, 229 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), нормам Закону України "Про пестициди і агрохімікати" та підлягає визнанню недійсним. Суди попередніх інстанцій також дійшли висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 592 381,67 грн, які фактично сплачені позивачем (понесено витрати) за продукцію, яка виявилась непридатною і не забезпечила очікуваного результату.
Не погоджуючись із ухваленими у справі судовими рішеннями, ТОВ "Агро Експерт" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 19.03.2025 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2025, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скаржник мотивує подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а саме вказує на:
- п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України - суди ухвалили рішення без урахування висновків Верховного Суду: щодо застосування ст. 229 ЦК України, викладених у постановах від 29.11.2021 у справі № 927/656/20, від 13.02.2019 у справі № 911/1171/18, від 04.06.2019 у справі № 910/9070/18, від 03.10.2019 у справі № 910/12959/18, від 07.07.2022 у справі № 914/1967/19; щодо застосування ст. 678 ЦК України, викладених у постановах від 16.12.2019 у справі № 904/5002/18, від 30.04.2020 у справі № 904/8794/17, від 09.06.2022 у справі № 904/974/21, від 06.12.2022 у справі № 925/1429/21, від 02.02.2023 у справі № 916/604/21, від 10.01.2024 у справі № 911/1249/22; викладених у постановах від 27.03.2018 у справі № 921/622/16-г/6, від 23.05.2018 у справі № 922/1909/17, від 09.09.2020 у справі № 910/10458/19, від 03.12.2020 у справі № 910/12527/19;
- п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України - суд першої та апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, не дослідили зібрані у справі докази та не призначили експертизу для визначення якості поставленого товару.
У касаційній скарзі скаржник зазначає таке: судами попередніх інстанцій порушено ст.ст. 216, 229, 678 ЦК України, ст.ст. 13, 86, 91, 236 ГПК України; ТОВ "Агро Експерт", яке постачало відповідну продукцію, має усі необхідні сертифікати якості, що підтверджують її відповідність вимогам чинного законодавства України щодо пестицидів і агрохімікатів. Водночас позивачем не надано суду належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст. 73, 74, 76, 77 ГПК України, не проведено жодної експертизи із застосуванням спеціальних знань, яка б об'єктивно підтвердила фактичну невідповідність поставлених гербіцидів встановленим вимогам або їхню неефективність при використанні. Будь-які висновки уповноважених експертних установ чи фахівців у сфері агрохімії відсутні, що свідчить про відсутність належних доказів на підтвердження заявлених позовних вимог; у цьому випадку презюмується, що постачальник (відповідач) передав товар належної якості; як убачається з матеріалів справи, на підтвердження своїх доводів про поставку неякісного товару позивачем було надано суду лише таблицю внесення гербіцидів у 2023 році по культурі "кукурудза", дата посіву 15-20 травня 2023 року, складену головою СФГ "Чирви Надії Віталіївни" в односторонньому порядку, яка не містить відомості про дати внесення гербіцидів і не може бути належним доказом на підтвердження доказів внесення гербіцидів на всі засіяні площі 400 га; заяви свідка ОСОБА_6 , який стверджує, що бачив на власні очі, як гербіциди не знищили амброзію, не може бути єдиним достовірним доказом неефективності засобів захисту рослин; суди помилково застосували односторонню реституції.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.12.2025 відкрито провадження за касаційною скаргою ТОВ "Агро Експерт" на вказані судові рішення та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 26.12.2025.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить закрити касаційне провадження, порушене на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а касаційну скаргу (п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України) залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, з підстав, наведених у відзиві.
Ухвалою Верховного Суду від 28.01.2026 повідомлено учасників справи, що розгляд касаційної скарги ТОВ "Агро Експерт" відбудеться 24.02.2026.
У справі оголошувалася перерва з 24.02.2026 до 03.03.2026.
02.03.2026 С(Ф)Г "Чирви Надії Віталіївни" звернулося до Верховного Суду із заявою, в якій просило відкласти розгляд касаційної скарги, мотивуючи її тим, що представник позивача братиме участь у розгляді іншої справи.
Надавши оцінку доводам відповідної заяви позивача, Верховний Суд зазначає таке. Оскільки позивач, який був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання в Касаційному господарському суді (ухвала від 24.02.2026 про відкладення розгляду касаційної скарги була надіслана в електронний кабінет позивача 25.02.2026, що вбачається із довідки про доставку документа в кабінет електронного суду від 26.02.2026), явка учасників справи не визнавалася обов'язковою, а у випадку участі свого представника Дев'ятка О. Г. в іншому судовому засіданні, позивач не був позбавлений можливості забезпечити участь в цьому судовому засіданні (03.03.2026) іншого свого представника відповідно до вимог ст. 56 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для відкладення розгляду цієї касаційної скарги з наведеної позивачем причини.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Гл. 3 роз. I кн. 1 ЦК України регулюється захист прав та інтересі осіб. Так, за змістом ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Реалізація права на захист цивільних прав здійснюється за допомогою способів захисту, якими є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним (ч. 2 ст. 16 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц зазначила, що якщо на виконання оспорюваного правочину товариство сплатило кошти або передало інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не приводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення само собою не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі ч. 1 ст. 216, ст. 387, ч.ч. 1, 3 ст. 1212 ЦК України).
Верховний Суд неодноразово вказував, що ЦК України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 202 ЦК України). Правочином є перш за все вольова дія суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки. Здійснення правочину може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасників правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки. У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети, породжуючи правовий наслідок; правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб'єктів цивільного права (див. постанову Верховного Суду від 01.02.2024 у справі № 916/411/23).
Статтею 203 ЦК України (тут і далі - у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1 цієї статті). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 цієї статті). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 цієї статті). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 цієї статті). Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 6 цієї статті).
За ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки визначає ст. 229 ЦК України. Так, відповідно до цієї норми матеріального права, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки (ч. 2 ст. 229 ЦК України).
Верховний Суд у п. 62 постанові від 01.02.2024 у справі № 916/411/23 виснував, що правочини укладені під впливом помилки ЦК України не визнає в імперативній формі недійсними, а лише допускає можливість визнання їх недійсними на вимогу однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, що заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України).
У постанові від 01.02.2024 у справі № 916/411/23 Верховний Суд зазначив, що помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Крім того, оскільки в цьому випадку волевиявлення особи не відповідає її справжньому наміру, такий правочин визнається недійсним. Такі дії/або бездіяльність сторони правочину мають бути ненавмисними, інакше правочин вважатиметься таким, що вчинений під впливом обману. Також для визнання правочину недійсним, як укладеного під впливом помилки, необхідно щоб помилка мала істотне значення. Важливим є визначення видів помилок, що мають істотне значення, внаслідок чого допускається оспорювання правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов'язків сторін; властивостей і якостей майна, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей майна, які значно знижують можливість його використання.
Згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 29.11.2021 у справі № 927/656/20, правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним і у разі встановлення судом певних обставин може бути визнаний недійсним. Водночас при вирішенні такого спору необхідно враховувати, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. У разі якщо сторона спірного правочину була обізнана або не могла не бути обізнана стосовно обставин, щодо яких стверджує про наявність помилки, це виключає застосування норм ст. 229 ЦК України (див. також постанови Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 911/1171/18, від 04.06.2019 у справі № 910/9070/18, від 03.10.2019 у справі № 910/12959/18, від 07.07.2022 у справі № 914/1967/19, на які посилається скаржник у касаційній скарзі).
Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним (див. постанови Верховного Суду від 07.07.2022 у справі № 914/1967/19, від 11.02.2025 у справі № 914/3208/23).
Закон України "Про пестициди і агрохімікати" (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначає правові відносини, пов'язані з державною реєстрацією, виробництвом, закупівлею, транспортуванням, зберіганням, торгівлею та безпечним для здоров'я людини і навколишнього природного середовища застосуванням пестицидів і агрохімікатів, визначає права і обов'язки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, а також повноваження органів виконавчої влади і посадових осіб у цій сфері.
У ст. 1 цього Закону містяться такі терміни: пестициди - це токсичні речовини, їх сполуки або суміші речовин хімічного чи біологічного походження, призначені для знищення, регуляції та припинення розвитку шкідливих організмів, внаслідок діяльності яких вражаються рослини, тварини, люди і завдається шкоди матеріальним цінностям, а також гризунів, бур'янів, деревної, чагарникової рослинності, засмічуючих видів риб; фальсифіковані пестициди і агрохімікати - це продукція, яка не відповідає встановленим вимогам, що висуваються до пестицидів і агрохімікатів, у тому числі вимогам щодо маркування та пакування, розміщення інформації про товар на його упаковці тощо, та/або продукція, на упаковці якої зареєстрований знак для товарів та послуг використано з порушенням прав власника.
Перелік пестицидів і агрохімікатів, дозволених для використання, регламенти їх застосування та щорічні доповнення до нього ведуться центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України (далі - КМУ).
Постановою КМУ від 04.03.1996 № 295 затверджено Порядок проведення державних випробувань, державної реєстрації та перереєстрації, видання переліків пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні, яким встановлено вимоги до проведення державних випробувань, державної реєстрації та перереєстрації, видання переліків пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні (далі - Порядок № 295). Згідно з п. 35 Порядку № 295 на підставі Державного реєстру препаратів Міндовкілля розробляє, погоджує з МОЗ та Мінагрополітики, готує до друку та видає один раз на два роки Перелік пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні, з щорічним виданням доповнень до нього про нові зареєстровані, а також заборонені до використання препарати.
Постановою КМУ від 21.07.2023 № 758 затверджено Порядок ведення Державного реєстру пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні, який визначає процедуру ведення Державного реєстру пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні (Реєстр). У цьому Порядку термін "реєстр" означає інформаційно-комунікаційну систему, що забезпечує збирання, накопичення, захист, облік, відображення, оброблення реєстрових даних та надання реєстрової інформації щодо пестицидів і агрохімікатів, що пройшли державну реєстрацію та дозволені до використання в Україні.
Суди попередніх інстанцій встановили, що:
- Державний реєстр пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні (Державний реєстр пестицидів) розміщений на офіційному сайті Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України;
- відповідно до Державних санітарних правил та норм ДСанПіН 8.8.1.2.3.4-000-2001, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України 20.09.2001 № 137 "допустимі дози, концентрації, кількості та рівні вмісту пестицидів у сільськогосподарській сировині, харчових продуктах, повітрі робочої зони, атмосферному повітрі, воді водоймищ, ґрунті" стосовно пестицидів та агрохімікатів застосовуються такі скорочення та умовні позначення, серед яких: в.р. - водний розчин, в.р.к. - водорозчинний концентрат, к.е. - концентрат емульсії, к.с. - концентрат суспензії, р.к. - розчинний концентрат, с.е. - суспензійна емульсія;
- наявними у матеріалах справи документами підтверджується, що відповідачем поставлено позивачу Клінік в.р., а у реєстрі значиться: 529. КЛІНІК МАКС, в.р.к, гербіцид; 1231. КЛІНІК, РК, гербіцид; відповідачем поставлено позивачу Альфа-Дикамба, а у реєстрі аналог значиться: 1584. Альфа-Дикамба, РК, гербіцид; відповідачем поставлено КІДЕКА(R), а у реєстрі аналог значиться: 2041. КІДЕКА, КС, гербіцид; торгова назва препарату Астрал. МД, Астрал(R) та позначення його препаративної форми в Державному реєстрі пестицидів і агрохімікатів не зареєстровані.
Отже, надавши оцінку наявним у матеріалах справи документам відповідно до вимог ст. 86 ГПК України, встановивши вищенаведені обставини, а також те, що поставлені за договором препарати є такими, що не включені до Державного реєстру, не відповідають встановленим вимогам, що висуваються до пестицидів і агрохімікатів, є фальсифікованими у розумінні Закону України "Про пестициди і агрохімікати"; а також те, що у позивача було сформоване помилкове уявлення про якість та властивості засобів, які були придбані ним за пропозицією та рекомендаціями відповідача, однак не призвели до жодного обумовленого результату; відповідна помилка про якість та властивості засобів мала істотне значення і існувала на момент вчинення правочину, однак виявилась згодом, а тому суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оспорюваний договір суперечить приписам Закону України "Про пестициди і агрохімікати" (укладений щодо обігу фальсифікованої продукції) та обґрунтовано визнали його недійсним згідно з ст.ст. 203, 229 ЦК України. Господарські суди, здійснивши аналіз ст.ст. 22, 229 ЦК України, також дійшли підставного висновку про наявність обставин для стягнення з відповідача 592 381,67 грн, які фактично сплачені позивачем (понесено витрати) за продукцію, яка є фальсифікованою.
Водночас скаржник вважає, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалено без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 29.11.2021 у справі № 927/656/20, від 13.02.2019 у справі № 911/1171/18, від 04.06.2019 у справі № 910/9070/18, від 03.10.2019 у справі № 910/12959/18, від 07.07.2022 у справі № 914/1967/19, від 16.12.2019 у справі № 904/5002/18, від 30.04.2020 у справі № 904/8794/17, від 09.06.2022 у справі № 904/974/21, від 06.12.2022 у справі № 925/1429/21 від 02.02.2023 у справі № 916/604/21, від 10.01.2024 у справі № 911/1249/22, від 27.03.2018 у справі № 921/622/16-г/6, від 23.05.2018 у справі № 922/1909/17, від 09.09.2020 у справі № 910/10458/19, від 03.12.2020 у справі № 910/12527/19 (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України).
Колегія суддів зазначає, що законодавець у п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України закріпив норму, відповідно до якої підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п.п. 1, 4 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Зі змісту п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України вбачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права полягає, зокрема, у такому: у різному тлумаченні судами змісту відповідних норм, що зумовлює відмінність у висновках про наявність чи відсутність суб'єктивних прав та обов'язків учасників певних правовідносин; у різному застосуванні правил вирішення колізій між нормами права з урахуванням їх юридичної сили, а також дії у часі, просторі та за колом осіб; у застосуванні різних норм права для регулювання аналогічних правовідносин або у поширенні дії норми на певні відносини в одних випадках і незастосуванні цієї норми до аналогічних відносин в інших випадках; у різному застосуванні аналогії права чи закону у подібних правовідносинах (див. п. 28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц).
Щодо подібності правовідносин, необхідно зазначити, що зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (див. п. 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).
Підставою для касаційного оскарження - п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Цитування скаржником окремих висновків, наведених у постановах Верховного Суду, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення (див., зокрема підхід в частині оцінювання спірних правовідносин на предмет подібності, який застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19).
Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. Самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України покладається на скаржника.
Врахувавши вказані вище норми процесуального права, постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник, Верховний Суд зазначає таке.
Так, у постанові від 13.12.2019 у справі № 904/5002/18 за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрозалізничпостачання" про заміну продукції неналежної якості та стягнення 49 003,56 грн, Верховний Суд дійшов висновку, що за загальним правилом відповідальність продавця за недоліки товару може наступати у випадках, якщо недоліки виникли до передання товару покупцеві або якщо їх виникнення обумовлене причинами, що виникли до передачі товару. І відповідно, коли недоліки товару виявлені після переходу до покупця ризику випадкової загибелі та випадкового знищення товару, саме на покупця у такому випадку покладається обов'язок доведення того, що недоліки чи їх причини виникли до передачі йому товару. Водночас у випадку встановлення недоліків товару, на який надана гарантія щодо якості (встановлено гарантійний строк експлуатації), як у справі, що розглядається, існує презумпція вини постачальника (виробника). У такому випадку для звільнення себе від відповідальності саме постачальник (виробник) повинен довести, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання виробу.
Верховний Суд у постанові від 30.04.2020 у справі № 904/8794/17 виснував таке. Судами попередніх інстанцій установлено, що всупереч вимогам нормативних документів (стандартів), ТОВ "ВТП Трансекспо" не здійснювало перевірку продукції у відповідності з вимогами, встановленими для сторін правилами і стандартами, оскільки відповідач передав 03.02.2017 та 21.02.2017 продукцію, позивач не здійснив її приймання за якістю в момент прийняття (вибірково не перевірив 5% пакувальних місць фарби згідно з п. 4.2.2.1 Регламенту, не склав протокол попереднього перевіряння за ДСТУ ISO 1513:2014), і, як вбачається із записки ОСОБА_7 від 13.04.2017, факт відсутності "ефекту спучення" (недолік фарби) виявлено після нанесення 9000 кг фарби на металоконструкції. У зв'язку із цим у подальшому неможливим є дотримання положень технічних вимог, стандартів та Регламенту робіт з вогнезахисту. Оскільки позивачем не доведено того, що недоліки товару виникли до його прийняття або з причин, які існували до цього моменту, спірна фарба прийнята позивачем без зауважень, суди відповідно до ч. 1 ст. 679 ЦК України дійшли обґрунтованих висновків про відсутність підстав для задоволення вимог про повернення грошових коштів. Водночас для ствердження того, що спірний товар має приховані недоліки необхідним є, по-перше, здійснення звичайної для даного виду продукції перевірки, а, по-друге, їх виявлення під час використання (зберігання) та доведення цього факту належними та допустимими доказами. Однак, як встановлено судами, позивачем не було дотримано технічних умов та інших нормативних документів під час прийняття спірної продукції, внаслідок чого є неможливим доведення причин недоліків спірної фарби у подальшому. Верховний Суд зазначив, що, звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував висновків попередніх судових інстанцій про відмову у позові про стягнення 1 050 000,00 грн за придбану фарбу "Defender M Solvent" AK-121 неналежної якості та не довів неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело би до ухвалення незаконного по суті рішення.
У постанові від 09.06.2022 у справі № 904/974/21 Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій без врахування висновків Верховного Суду, безпідставно застосували до спірних правовідносин положення Інструкції № П-7, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966, адже як правильно зазначив позивач, етап приймання товару за якістю та кількістю в спірних правовідносинах вже закінчився, оскільки трубна продукція перевірялася перед введенням її в експлуатацію, при цьому на продукцію встановлений гарантійний строк експлуатації. Крім того, зазначив, що господарські суди не звернули уваги на те, що в обґрунтування позовних вимог Акціонерне товариство "Укргазвидобування" посилалось на п. 7.3. договору, відповідно до якого якщо протягом гарантійного строку будуть виявлені дефекти або невідповідність якості товару, обумовленої договором, постачальник зобов'язаний за свій рахунок усунути дефекти товару за його місцезнаходженням або замінити неякісний товар на товар належної якості в узгоджені сторонами строки, але не більше 20 календарних днів з дня отримання повідомлення від вантажоотримувача чи покупця про дефекти або невідповідність якості товару. Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій необґрунтовано посилались на п. 5.10 договору, який регулює правовідносини сторін в процесі приймання товару, а не в процесі підготовки його до експлуатації. Верховний Суд вказав на те, що доводи касаційної скарги в цій частині знайшли своє підтвердження.
Верховний Суд у постанові від 06.12.2022 у справі № 925/1429/21 дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову про розірвання договору та повернення коштів, сплачених за обладнання неналежної якості, залишили поза увагою факт надання відповідачем гарантій позивачу щодо якості товару, не встановили, що саме відповідач відповідає за його недоліки, якщо він не доведе, що вони виникли внаслідок порушення позивачем (покупцем) правил експлуатації або зберігання виробу, не дослідили причини виникнення недоліків продукції, на яку за умовами договору встановлено гарантійний строк, безпідставно поклавши обов'язок доведення цих обставин на позивача (покупця), а не на відповідача (постачальника). При цьому застосували норми матеріального права, які не підлягали застосуванню до спірних правовідносин. Верховний Суд зазначив, що судові рішення у цій справі не відповідають вимогам ст. 236 ГПК України.
У постанові від 02.02.2023 у справі № 916/604/21 Верховний Суд вказав, що господарськими судами неправильно застосовано ст. 679 ЦК України в контексті визначення суб'єкта, який має довести обставини невідповідності товару і не з'ясовано обставин надання/ненадання продавцем гарантії якості товару, у разі якщо недолік пов'язаний саме з якістю товару. Верховний Суд зазначив, що судами попередніх інстанцій допущено порушення норм процесуального права, а саме ст.ст. 13, 14, 73-74,76-79, 86, 237-238, ч. 5 ст. 236 ГПК України. У постанові від 10.01.2024 у справі № 911/1249/22 Верховний Суд дійшов висновку, що у цій справі, з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, питання визначення якості товару потребувало спеціальних знань. Водночас у справі, що переглядається, суди не вирішували питання про призначення у справі судової експертизи. Верховний Суд зазначив, що протоколи випробувань, які відображають фактичні значення показників продукції, не можуть підміняти собою висновок експерта у відповідній сфері; суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального права (ст.ст. 675, 679 ЦК України) та норми процесуального права (ст.ст. 3, 74, 76-79, 86, 99, 236-237 ГПК України), з огляду на що не встановили обставин, які є визначальними і ключовими у цій справі у вирішенні спору.
Верховний Суд у постанові від 27.03.2018 у справі № 921/622/16-г/6 зазначив, що покупець - Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-МВ" у позовній заяві та апеляційній скарзі звертав увагу судів попередніх інстанцій на те, що в одній із партій поставленого товару були виявлені та задокументовані приховані недоліки, які не могли бути виявлені під час приймання товару, оскільки внутрішній вміст каністр не оглядався, зразки для проб не відбиралися і такого обов'язку при прийманні обумовлено не було. За умовами договору, якісні показники товару мають відповідати сертифікату відповідності (сертифікату якості) виробника. Дефектність товару була виявлена під час спроби його використання. У зв'язку з цим, спірні питання по якості товару, що виникли між покупцем і продавцем (постачальником) мали регулюватися п.п. 8.1., 8.4., 8.6. розд. 8 договору поставки. Проте рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції не містять мотивів відхилення зазначених доводів та аргументів покупця - ТОВ "Агро-МВ" щодо застосування до спірних правовідносин розд. 8 договору поставки, зокрема, п. 8.4. договору, яким передбачено право покупця заявляти претензії до постачальника щодо неналежної якості товару після його прийняття, у випадку виявлення дефектності при повному або частковому використанні товару. Ці доводи не перевірені: не прийняті, але і не спростовані. Верховний Суд зазначив, що не встановлення судами попередніх інстанцій відповідних фактичних обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення спорів у справі, входять до предмету доказування, а отже підлягають обов'язковому дослідженню, і ненадання їм належної правової оцінки в сукупності є порушенням вимог ст. 43 ГПК України (в редакції, яка діяла до 15.12.2017), що виключає можливість висновку суду касаційної інстанції про правильність застосування судами норм матеріального права при вирішенні спору.
Верховний Суд у постанові від 30.04.2020 у справі № 904/8794/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТП Трансекспо" до ТОВ "Капітель-Дніпро" про стягнення 1 050 000,00 грн виснував, що продавець несе відповідальність за недоліки товару, якщо вони виникли до його передання покупцеві або якщо їх виникнення обумовлене причинами, що виникли до передачі товару. І відповідно, коли недоліки товару виявлені після переходу до покупця ризику випадкової загибелі та випадкового знищення товару, саме на покупця у такому випадку покладається обов'язок доведення того, що недоліки чи їх причини виникли до передачі йому товару. Позивачем не доведено, що недоліки товару виникли до його прийняття або з причин, які існували до цього моменту, спірна фарба прийнята позивачем без зауважень, суди відповідно до ч. 1 ст. 679 ЦК України дійшли обґрунтованих висновків про відсутність підстав для задоволення вимог про повернення грошових коштів. Водночас для ствердження того, що спірний товар має приховані недоліки необхідним є, по-перше, здійснення звичайної для даного виду продукції перевірки, а, по-друге, їх виявлення під час використання (зберігання) та доведення цього факту належними та допустимими доказами. Однак, як встановлено судами, позивачем не було дотримано технічних умов та інших нормативних документів під час прийняття спірної продукції, внаслідок чого є неможливим доведення причин недоліків спірної фарби у подальшому. На думку Верховного Суду, звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував висновків попередніх судових інстанцій та не довів неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело би до ухвалення незаконного по суті рішення.
У постанові від 23.05.2018 у справі № 922/1909/17 Верховний Суд зазначив, що, враховуючи, що спір виник у зв'язку з поставкою неякісного товару, суду необхідно було вирішити питання про призначення судом відповідної експертизи у цій справі для вирішення питання щодо якості поставленого товару. Окрім того, до суду апеляційної інстанції позивачем за первісним позовом було надано протокол випробувань № 1655-1657/00814-ЛШ/17, якому суд апеляційної інстанції оцінки не надав при вирішенні питання про призначення повторної судової експертизи. Також, залишилися поза увагою судів доводи позивача за первісним позовом стосовно визначеного сторонами в договорі поставки порядку приймання покупцем товару за якістю, прав та обов'язків сторін при виявленні факту поставки неякісного товару, порядку відбору зразків для визначення якості товару експертом.
У постанові від 09.09.2020 у справі № 910/10458/19 Верховний Суд зазначив, що, вирішуючи спір, ані судом першої інстанції, ані судом апеляційної інстанції з урахуванням заперечень відповідача та поданих ним доказів не було досліджено умов договорів поставки щодо якості товару, який поставляється за цими договорами, та наслідкам поставки товару неналежної якості, а також не надано відповідної правової оцінки доводам відповідача щодо поставки позивачем неякісного товару, а отже, і щодо дійсної суми заборгованості, яка підлягає стягненню. На думку Верховного Суду, рішення судів першої та апеляційної інстанцій вимогам процесуального закону не відповідають, оскільки суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не встановили пов'язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, необґрунтовано відхилили клопотання відповідача щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, отже, судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими. Верховним Судом було передано справу № 910/10458/19 на новий розгляд до суду першої інстанції.
У постанові від 03.12.2020 у справі № 910/12527/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрдонінвест Трейдінг" до Публічного акціонерного товариства "Центренерго" про стягнення 5 193 435,68 грн за договором поставки вугілля Верховний Суд зазначив таке. ПАТ "Центренерго" на обґрунтування своїх заперечень проти позову посилалося на те, що вугілля, яке постачалося відповідачу за договором від 29.03.2019 № 111/15 було нижчої якості, ніж передбачалося умовами договору та не відповідало якісним показникам передбаченим ДСТУ 4083:2012, зокрема позивачем поставлялось вугілля з високою зольністю, вмістом сірки, вологістю, що є підставою для застосування додаткової знижки. Тому з метою визначення якості поставленого вугілля, його походження, місця збагачення, ринкової вартості, а також дійсної суми заборгованості за договорами відповідачем були заявлені клопотання про призначення судової почеркознавчої, судової товарознавчої та судової економічної експертизи для встановлення дійсної якості поставленого позивачем товару, виходячи з якої має бути визначена сума заборгованості. Верховний Суд зазначив, що суд першої інстанції, вирішуючи заявлені відповідачем клопотання, відмовив у їх задоволенні у судовому рішенні при вирішенні справи по суті, при цьому жодних мотивів, з яких суд дійшов таких висновків, будь-яких обґрунтувань, за якими суд вважав відповідні доводи відповідача безпідставними не навів, обмежившись загальним висновком, що відповідачем не обґрунтовано подання вказаних клопотань. Апеляційний господарський суд також відхилив клопотання відповідача про призначення комплексної економічної та товарознавчої експертизи, з тих підстав, що наданий заявником звіт про інспекцію вугільної продукції на складах відокремленого підрозділу "Зміївська ТЕС" ПАТ "Центренерго" від 31.07.2019 не є доказом постачання неякісного вугілля за договором № 111/15 від 29.03.2019, оскільки позивачем поставка здійснювалась на Вуглегірську ТЕС. При цьому судом апеляційної інстанції зазначено, що позивач є не єдиним постачальником вказаної продукції, що вугільна продукція відповідачем зберігається в такий спосіб, що достеменно ідентифікувати яким саме постачальником її було поставлено не є можливим, а також, що всі документи поставки зі сторони відповідача підписані та спорів щодо якості у встановленому договором порядку ним не заявлялось. Разом з тим судом апеляційної інстанції, не надано оцінки доводам ПАТ "Центренерго", що по фактам поставок неякісного вугілля ПАТ "Центренерго" було подано ряд заяв про вчинення злочину до правоохоронних органів. За фактами привласнення коштів ПАТ "Центренерго" в особливо великих розмірах внаслідок поставок вугілля за завищеними цінам та неналежної якості Державним бюро розслідувань проводяться досудові розслідування в межах кримінальних проваджень. Копії документів на підтвердження відповідних доводів відповідачем було долучено до клопотання. А також, що у ПАТ "Центренерго" є в наявності зразки вугілля, поставленого за договором № 111/15 від 29.03.2019, які можуть бути надані для проведення судової товарознавчої експертизи. Також постанова суду апеляційної інстанції не містить висновків щодо підстав відмови відповідачу в призначенні судової почеркознавчої експертизи.
Проаналізувавши рішення судів попередніх інстанцій, колегія суддів зазначає, що вони не суперечать висновкам Верховного Суду щодо застосування ст. 229 ЦК України, викладеним у постановах від 13.02.2019 у справі № 911/1171/18, від 04.06.2019 у справі № 910/9070/18, від 03.10.2019 у справі № 910/12959/18, від 07.07.2022 у справі № 914/1967/19, а були ухваленні з їх дотриманням (враховуючи встановлені судами обставин справи). Щодо решти постанов Верховного Суду, то вказані скаржником постанови було прийнято судом касаційної інстанції з огляду на іншу фактично-доказову базу, за інших обставин, встановлених у справах, і за інших поданих сторонами й оцінених судами доказів, у залежності від яких (обставин і доказів) застосовувались ст.ст. 229, 679 ЦК України і були прийняті відповідні судові рішення. Крім того, у деяких наведених скаржником справах суб'єктний склад, предмет, підстави позову, нормативно-правове регулювання не є подібними як у справі, яка переглядається. Верховний Суд зазначає і те, що посилаючись на вказані у касаційній скарзі постанови, скаржник залишає поза увагою те, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Доводи скаржника про їх неврахування зводяться лише до неправильного розуміння цих висновків Верховного Суду, на свою користь.
Колегія суддів також відхиляє посилання скаржника на порушення судами попередніх інстанції ст.ст. 73, 74, 76, 77, 99 ГПК України та неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду, щодо призначення у справі експертизи, оскільки такі висновки є загальними висновками, оцінка доказів у вказаних скаржником справах здійснена судами з урахуванням обставин справ та сукупності наявних у них доказів, а отже, вони не можуть бути покладені у заперечення висновків судів попередніх інстанції у цій справі, які ґрунтуються на оцінці судом іншої сукупності наявних у ній доказів.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Колегія суддів також відхиляє і посилання скаржника на положення п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України з огляду на таке.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених п.п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу.
Таким чином, за змістом п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права щодо недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених п.п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу.
Натомість зміст касаційної скарги свідчить про те, що доводи скаржника у наведеній частині зводяться до посилань на необхідність переоцінки наявних у справі доказів, але, як уже зазначалося, скаржник при цьому належним чином не обґрунтував у своїй касаційній скарзі наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
За таких обставин, колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про недослідження судами попередніх інстанції зібраних у справі доказів за умови відсутності підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України (див. постанову Верховного Суду від 17.01.2023 у справі № 902/51/21).
Колегія суддів зазначає і те, що доводи скаржника про те, що суди попередніх інстанцій безпідставно не призначили у справі експертизу також підлягають відхиленню, оскільки призначення експертизи є правом, а не обов'язком суду. При цьому питання призначення експертизи вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням предмета, підстав позову та обставин справи. Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Встановивши сам факт постачання відповідачем позивачу фальсифікованої продукції, суди не встановили обставин для призначення експертизи у справі. Колегія суддів зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи у цій частині фактично зводяться до незгоди скаржника з висновком судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин справи. Однак колегія суддів зауважує, що відповідно до приписів ч. 2 ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд також зазначає, що недоречними є і аргументи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій принципу змагальності, який закріплений в ст. 13 ГПК України, адже суди при прийнятті оскаржуваних рішень його застосували та урахували відповідно до норм ГПК України та практики Європейського суду з прав людини (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" від 18.07.2006).
Решта доводів в касаційній скарзі зводяться лише до переоцінки доказів, наявних у матеріалах справи, та до встановлення обставин у справі, що з огляду на встановлені ст. 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, не є компетенцією суду касаційної інстанції.
За ч. 1 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2 ст. 236 ГПК України). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані постанову апеляційного господарського суду та рішення суду першої інстанції - без змін.
Згідно з ст. 129 ГПК України судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.
керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Експерт" залишити без задоволення.
Постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2025 та рішення Господарського суду Київської області від 19.03.2025 у справі № 911/2695/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Могил С. К.
Судді: Волковицька Н. О.
Случ О. В.