Іменем України
19 лютого 2026 року м. Чернігівсправа № 927/781/25
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Моцьора В.В.,
за участю секретаря судового засідання Соколенко Н.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу, розгляд якої здійснено у порядку загального позовного провадження
за позовом: Акціонерного товариства «УКРСИББАНК»
04070, м. Київ, вул. Андріївська, 2/12; код ЄДРПОУ 09807750
до відповідача: Акціонерного товариства «ДЕЛЬТА БАНК»
01133, Україна, м. Київ, вул. Щорса, 36-Б; код ЄДРПОУ 34047020
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_1 ,
АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_2 ,
АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
про скасування державної реєстрації обтяження іпотекою
Учасники справи не прибули
Дії суду щодо розгляду справи. Позиції учасників справи.
Акціонерним товариством «УКРСИББАНК» подано позов до Акціонерного товариства «ДЕЛЬТА БАНК» про скасування державної реєстрації обтяження іпотекою майна - квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , номер РПВН: 22977112, що була проведена 04.12.2012 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондратюк В.С. у Державному реєстрі іпотек за реєстраційним номером обтяження 7140092 на користь АТ «Дельта Банк» (до зміни найменування ПАТ «Дельта Банк»).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що запис у Державному реєстрі іпотек щодо обтяження іпотекою вказаної нерухомості на користь на АТ «Дельта Банк» вчинено безпідставно, внаслідок чого Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень містить недостовірні відомості, які не відповідають змісту фактичних правовідносин.
Ухвалою суду від 05.08.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 02.09.2025. Також даною ухвалою встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
Учасники справи були належним чином повідомлені про розгляд справи в суді шляхом доставки до їх електронних кабінетів ухвали суду від 05.08.2025, що підтверджено довідками про доставку електронного листа.
У зв'язку з оголошенням повітряної тривоги в Чернігівському районі, у тому числі в м. Чернігові, підготовче засідання 02.09.2025 не відбулося, про що складено акт №142-25 від 02.09.2025. Ухвалою від 02.09.2025 суд повідомив сторін про відкладення підготовчого засідання на 25.09.2025.
04.09.2025 від позивача надійшли клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору та про витребування доказів. Суд прийняв клопотання до розгляду.
У зв'язку з оголошенням повітряної тривоги в Чернігівському районі, у тому числі в м. Чернігові, підготовче засідання 25.09.2025 не відбулося, про що складено акт №220-25 від 25.09.2025. Ухвалою від 25.09.2025 суд повідомив сторін про відкладення підготовчого засідання на 29.09.2025.
26.09.2025 позивачем сформовано в системі Електронний суд клопотання, в якому позивач просить суд у разі оголошення повітряної тривоги 29.09.2025 розглянути справу за відсутності його представника та задовольнити клопотання про витребування доказів та залучення третіх осіб.
У зв'язку з технічними проблемами на сервісі Easycon підготовче засідання 29.09.2025 не відбулося, про що складено акт №227-25 від 29.09.2025 про несправність (неналежне функціонування) системи відеоконференцзв'язку. Ухвалою від 29.09.2025 суд повідомив сторін про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання на 21.10.2025.
У зв'язку з погодинним та позаплановим відключенням електропостачання в м. Чернігові та відсутністю електроенергії у приміщенні Господарського суду Чернігівської області, підготовче засідання 21.10.2025 не відбулося, про що складено акт №306-25 від 22.10.2025 щодо знеструмлення електромережі суду, вихід з ладу сервера автоматизованої системи та інші умови, що впливають на безперебійність та функціонування автоматизованої системи. Ухвалою від 28.10.2025 суд повідомив сторін про відкладення підготовчого засідання на 12.11.2025.
12.11.2025 суд, розглянувши подані позивачем 04.09.2025 клопотання, постановив ухвалу про задоволення клопотань позивача про залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, та витребування доказів; залучив до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ); зобов'язав відповідача надати докази набуття права вимоги за зобов'язаннями ОСОБА_2 за Договором про надання споживчого кредиту № 11343028000 від 06.05.2008 та Договором іпотеки №31708Z106 від 06.05.2008, який нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Гостар Л.А за реєстровим номером 2507, відносно нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , номер РПВН:22977112, та переданого в іпотеку АТ «УКРСИББАНК»; витребував у відповідача копії документів, які було подано приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Кондратюк В.С. для внесення змін до запису про обтяження майна іпотекою (реєстраційний номер обтяження 7140092) стосовно зміни іпотекодержателя з АТ «УКРСИББАНК» на АТ «ДЕЛЬТА БАНК», що внесений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондратюк В.С., який внесено 04.12.2012; підготовче засідання відклав на 11.12.2025. 01.12.2025 від відповідача надійшла заява про неможливість подати доказ, який витребовує суд, в якій відповідач повідомляє, що відповідно до наданої від профільних підрозділів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інформації, будь-яка інформація щодо зобов'язань ОСОБА_2 перед АТ «ДЕЛЬТА БАНК» за договором про надання споживчого кредиту № 11343028000 від 06.05.2008 з додатковою угодою № 11343028001 від 09.02.2009, в забезпечення за яким був укладений договір іпотеки № 317082106 від 06.05.2008 (іпотекодавець - ОСОБА_1 ), в ЄОІС відсутня. Відповідно до наявних у володінні та розпорядженні Фонду даних, 08.12.2011 АТ «УКРСИББАНК» було відступлено на користь АТ «ДЕЛЬТА БАНК» відповідно до Договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами - право вимоги по кредитному договору № 11343007000 від 06.05.2008. Усі матеріали кредитних справ, що були у володінні ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК», були передані у відповідності до чинного законодавства в архів на зберігання Національному банку України.
11.12.2025 суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 15.01.2026.
13.01.2026 від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника. У клопотанні позивач підтримав позов у повному обсязі, просив його задовольнити.
14.01.2026 від відповідача надійшла письмова промова у судових дебатах, в якій відповідач просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову у зв'язку з обранням неналежного способу захисту порушеного права.
У судовому засіданні 15.01.2026 судом оголошено перерву до 05.02.2026.
У зв'язку з технічним збоєм в роботі системи відеоконференцзв'язку судове засідання 05.02.2026 не відбулося, про що складено акт №11-26 від 05.02.2026. Ухвалою суду від 05.02.2026 повідомлено учасників справи про відкладення судового засідання на 19.02.2026.
У судовому засіданні 19.02.2026 суд розглянув справу по суті та підписав скорочене рішення (вступну та резолютивну частини).
Суд вважає за необхідне також зауважити, що за приписами статті 129 Конституції України, статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку “розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття “розумного строку» не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах “Савенкова проти України» від 02.05.2013, “Папазова та інші проти України» від 15.03.2012).
Європейський суд щодо тлумачення положення “розумний строк» в рішенні у справі “Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз'яснив, що строк, який можна визначити “розумним», не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Разом з цим, на підставі Указів Президента України починаючи з 24.02.2022 і по теперішній час на території України діє режим воєнного стану.
Згідно з ст. 26 Закону України “Про правовий режим воєнного стану» скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.
При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ. По можливості відкладати розгляд справ (за винятком невідкладних судових розглядів) та знімати їх з розгляду, зважати на те, що велика кількість учасників судових процесів не завжди мають змогу подати заяву про відкладення розгляду справи через задіяння до функціонування критичної інфраструктури, вступ до лав Збройних сил України, територіальної оборони, добровольчих воєнних формувань та інших форм протидії збройної агресії проти України, або не можуть прибути в суд у зв'язку з небезпекою для життя. Справи, які не є невідкладними, розглядати лише за наявності письмової згоди на це усіх учасників судового провадження. Виважено підходити до встановлення різного роду строків, по можливості продовжувати їх щонайменше до закінчення воєнного стану.
З огляду на зазначені вище обставини, враховуючи тривалі повітряні тривоги у місті Чернігові та відключення електроенергії у приміщенні Господарського суду Чернігівської області, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.
Обставини справи встановлені судом.
06.05.2008 між Акціонерним комерційним інноваційним банк «УкрСиббанк» (з 27.11.2018 поточне найменування - Акціонерне товариство «УкрСиббанк») та ОСОБА_2 (Позичальник) укладено Договір про надання споживчого кредиту № 11343028000 (далі - Кредитний договір), згідно з умовами якого Банк зобов'язався надати Позичальнику кредит (грошові кошти) в національній валюті в сумі 27 800 доларів США, що дорівнює еквіваленту 140 390,00 грн за курсом НБУ на день укладення Договору, а Позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку кредитні кошти щомісячно частками відповідно до графіка, що викладений у додатку №1 до Кредитного договору, але у повному обсязі не пізніше 05.05.2025 та сплатити проценти на умовах Кредитного договору (п.п.1.1., 1.2, 1.3 Кредитного договору).
09.02.2009 між Акціонерним комерційним інноваційним банк «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду № 11343028001 до Кредитного договору, відповідно до умов якого змінено кінцевий термін повернення кредиту не пізніше 05.05.2025, перенесено строки виконання зобов'язань позичальника з сплати процентів за договором (при цьому на вказане перенесення не розповсюджуються загальні правила черговості погашення зобов'язань).
В забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором між Акціонерним комерційним інноваційним банк «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 06.05.2008 укладено договір іпотеки № 31708Z106 та договір про внесення змін до договору іпотеки від 06.03.2009, які нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Гостар Л.А за реєстровими номерами 2507 та 267 відповідно (далі - Договір іпотеки).
Відповідно до умов Договору іпотеки в іпотеку АТ «УкрСиббанк» передано нерухоме майно - квартира за адресою: АДРЕСА_3 , номер РПВН: 22977112.
06.05.2008 приватним нотаріусом Гостар Л.А. зареєстровано обтяження щодо вказаної квартири забороною відчуження та зареєстровано обтяження іпотекою в Державному реєстрі іпотек на користь АКІБ «УкрСиббанк».
Згідно з інформаційною довідкою № 427569412 від 19.05.2025 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, відносно нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , номер РПВН: 22977112, 04.12.2012 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондратюк В.С. у Державному реєстрі іпотек за реєстраційним номером обтяження 7140092 зареєстрована іпотека на користь ПАТ «Дельта Банк». Правовою підставою для внесення змін визначено: Договір купівлі-продажу прав вимоги між ПАТ "Укрсиббанк" та ПАТ "ДельтаБанк", 2949, 08.12.2011.
Позивач підтверджує укладення між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» договору купівлі-продажу прав вимоги за реєстровим № 2949 від 08.12.2011, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г. та зазначає, що вказаним договором купівлі-продажу прав вимоги передбачено відступлення прав вимоги від АТ «УкрСиббанк» на користь АТ «Дельта Банк» за кредитами інших Позичальників, що в ньому визначені, але не передбачено відступлення прави вимоги за кредитом ОСОБА_2 :
договором про надання споживчого кредиту № 11343028000 від 06.05.2008 та договором іпотеки № 31708Z106 від 06.05.2008.
Право вимоги за Кредитним договором та Договором іпотеки зберігається у АТ «УкрСиббанк», а заборгованість за Кредитним договором обліковується за даними обліку АТ «УкрСиббанк» як зобов'язання ОСОБА_2 перед АТ «УкрСиббанк».
На підтвердження наявності боргу ОСОБА_2 перед АТ «УкрСиббанк», позивачем надано: розрахунок заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 11343028000 від 06.05.2008 станом на 11.07.2025, рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 09.07.2014 та рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 22.10.2014 у справі 750/4480/14.
Рішенням апеляційного суду скасовано рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 09.07.2014 та ухвалено нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» в солідарному порядку суму боргу за Договором про надання споживчого кредиту №11343028000 від 06.05.2008 у розмірі 26 728,55 доларів США та вирішено звернути стягнення на предмет іпотеки - однокімнатну квартиру АДРЕСА_4 ; що належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого державним нотаріусом Першої Чернігівської державної нотаріальної контори ОСОБА_11 08 червня 1999 року за реєстровим № 1-1547, зареєстрованого в КП «Чернігівське МБТІ» 16 червня 1999 року, записаного у реєстрову книгу № 170 за реєстровим № 16252, з наданням Публічному акціонерному товариству «УкСиббанк» таких повноважень: права продажу предмета іпотеки (іпотечний договір № 31708Z106 від 06 травня 2008 року) від імені відповідача за договором купівлі - продажу з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі - продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення всіх передбачених чинними нормативно-правовими актами дій, необхідних для продажу предмету іпотеки, з встановленням початкової ціни продажу на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна на час укладення договору купівлі-продажу.
Позивач зазначає, що вказаним рішенням суду у 2014 році було встановлено наявність кредитних правовідносин між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 , наявність іпотечних зобов'язань та обтяження іпотекою вказаної квартири на користь іпотекодержателя АТ «УкрСиббанк» та наявність боргу станом на 2014 рік перед АТ «УкрСиббанк».
Запис у Державному реєстрі іпотек щодо обтяження іпотекою вказаної нерухомості на користь на АТ «Дельта Банк» вчинено безпідставно з посиланням на договір купівлі-продажу прав вимоги між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» за реєстром № 2949 від 08.12.2011, яким не передбачено відступлення прав вимоги за зобов'язаннями ОСОБА_2 за договором про надання споживчого кредиту № 11343028000 від 06.05.2008 та за зобов'язаннями ОСОБА_1 за договором іпотеки № 31708Z106 від 06.05.2008.
Вище зазначене стало підставою для звернення позивача за захистом своїх прав до суду шляхом скасування державної реєстрації обтяження іпотекою квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , номер РПВН: 22977112 (реєстраційний номер обтяження 7140092) на користь іпотекодержателя АТ «Дельта Банк», що здійснено без достатніх правових підстав.
Нормативно-правове обґрунтування та оцінка аргументів. Висновки суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема. з договорів та правочинів (ч. 2 ст. 509 та ч. 2 ст. 11 ЦК України). Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
За змістом ч. 1 ст. 575 ЦК України та ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Частиною 5 статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Відповідно до частин першої, другої статті 23 Закону України "Про іпотеку" у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Враховуючи вищезазначені положення законодавства, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх.
Виконання забезпечувального зобов'язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника.
Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов'язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого переважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи.
Викладені у цій позовній заяві фактичні обставини підтверджують, що 06.05.2008 між АТ «УКРСИББАНК» та ОСОБА_1 , в забезпечення виконання зобов'язань за Договором про надання споживчого кредиту № 11343028000 від 06.05.2008, укладеного між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 , було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Гостар Л.А., зареєстрований в реєстрі за № 2507, згідно з яким в іпотеку передано нерухоме майно - однокімнатну квартиру 30,7 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , номер РПВН: 22977112.
Крім того, 06.05.2008 до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна приватним нотаріусом ОСОБА_4 на підставі договору іпотеки від 06.05.2008, зареєстрованому в реєстрі за № 2507, внесено запис про обтяження № 7140038, тип обтяження: заборона на нерухоме майно, об'єкт обтяження: однокімнатна квартира 30,7 кв.м, адреса: АДРЕСА_3 , номер РПВН: 22977112.
Судом встановлено, що 04.12.2012 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондратюк В.С. у Державному реєстрі іпотек за реєстраційним номером обтяження 7140092 зареєстрована іпотека на користь ПАТ «Дельта Банк». Підстава обтяження: Договір купівлі-продажу прав вимоги між ПАТ "Укрсиббанк" та ПАТ "ДельтаБанк", 2949, 08.12.2011; об'єкт обтяження: однокімнатна квартира 30,7 кв.м, адреса: АДРЕСА_3 , номер РПВН: 22977112.
АТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» Договір купівлі-продажу прав вимоги від 08.12.2011 не надали.
Позивач підтвердив укладення між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» договору купівлі-продажу прав вимоги від 08.12.2011, однак зазначив, що за вказаним договором не передбачено відступлення прави вимоги за договором про надання споживчого кредиту № 11343028000 від 06.05.2008 та договором іпотеки № 31708Z106 від 06.05.2008.
ПАТ «Дельта Банк» повідомив, що на виконання приписів ст. 52-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» здав до архіву Національного банку України на зберігання всі наявні документи Банку по 29.06.2023 включно.
Клопотань щодо витребування у Національного банку України Договору купівлі-продажу прав вимоги від 08.12.2011, укладеного між ПАТ "Укрсиббанк" та ПАТ "ДельтаБанк", не заявлялось.
За таких обставини, суду не надано належних доказів укладення між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» договору купівлі-продажу прав вимоги від 08.12.2011 та не встановлено факту відступлення ПАТ «УкрСиббанк» на користь ПАТ «Дельта Банк» прави вимоги за договором про надання споживчого кредиту № 11343028000 від 06.05.2008 та договором іпотеки № 31708Z106 від 06.05.2008.
У той же час, матеріали справи містять рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 22.10.2014 у справі 750/4480/14.
Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 22.10.2014 у справі 750/4480/14 скасовано рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 09.07.2014 та ухвалено нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» в солідарному порядку суму боргу за Договором про надання споживчого кредиту №11343028000 від 06.05.2008 у розмірі 26 728,55 доларів США та вирішено звернути стягнення на предмет іпотеки - однокімнатну квартиру АДРЕСА_4 ,що належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого державним нотаріусом Першої Чернігівської державної нотаріальної контори ОСОБА_11 08 червня 1999 року за реєстровим № 1-1547, зареєстрованого в КП «Чернігівське МБТІ» 16 червня 1999 року, записаного у реєстрову книгу № 170 за реєстровим № 16252, з наданням Публічному акціонерному товариству «УкрСиббанк» таких повноважень: права продажу предмета іпотеки (іпотечний договір № 31708Z106 від 06 травня 2008 року) від імені відповідача за договором купівлі - продажу з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі - продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення всіх передбачених чинними нормативно-правовими актами дій, необхідних для продажу предмету іпотеки, з встановленням початкової ціни продажу на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна на час укладення договору купівлі-продажу.
Суд зазначає, що частиною другою ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки є встановленими у рішенні, немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву законність судового акта, який набрав законної сили. Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.03.2021 у справі № 902/608/19).
Норми ст. 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення.
Згідно з преамбулою та ст. 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України», № 24465/04, від 19.02.2009, «Пономарьов проти України», № 3236/03 від 03.04.2008).
Враховуючи вищевикладене, рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 22.10.2014 у справі 750/4480/14, що набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів, а обставини, встановлені цим рішенням суду, не підлягають доказуванню при розгляді даної справи.
За таких обставин, рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 22.10.2014 у справі 750/4480/14 було встановлено наявність кредитних правовідносин між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 , наявність іпотечних зобов'язань та обтяження іпотекою вказаної квартири на користь іпотекодержателя АТ «УкрСиббанк» та наявність боргу станом на 2014 рік перед АТ «УкрСиббанк».
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Доказами у справі, відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).
Судом кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, у т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, реалізувати право на витребування доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.
Згідно зі статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Встановленими судом обставинами та наданими позивачем доказами доведено наявність у АТ «УкрСиббанк» права іпотекодержателя щодо нерухомого майна, предмету іпотеки - однокімнатної квартири АДРЕСА_5 , яке виникло на підставі укладеного між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 договору іпотеки № 31708Z106 від 06.05.2008.
Щодо обраного позивачем способу захисту.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У підпунктах 11.82-11.85 постанови від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 та підпунктах 8.43-8.46 постанови від 16.11.2022 у справі № 911/3135/20 Велика Палата Верховного Суду вказувала, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають ураховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, по захист якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (схожі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 5.06.2018 у справі N 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі N 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі N 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі N 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі N 145/2047/16-ц (пункт 7.23) та від 16.11.2022 у справі N 911/3135/20 (підпункт 8.47)).
Крім того, за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пункті 58 постанови від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, пункті 23 постанови від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 та підпункті 8.49 постанови від 16.11.2022 у справі № 911/3135/20, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.01.2022 у справі N 143/591/20 (підпункт 8.46), від 19.01.2021 у справі N 916/1415/19 (підпункт 6.21), від 02.02.2021 у справі N 925/642/19 (пункт 54), від 22.06.2021 у справі N 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі N 359/3373/16-ц (пункт 155).
У практиці Великої Палати Верховного Суду закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно (див., зокрема, пункт 98 постанови від 21.12.2022 у справі N 914/2350/18 (914/608/20)). Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі N 48/340 (підпункт 6.30), від 12.03.2019 у справі N 911/3594/17 (підпункт 4.17), від 19.01.2021 у справі N 916/1415/19 (підпункт 6.13) та інші).
Процедура внесення державним реєстратором відомостей до Реєстру регламентована Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон №1952-IV).
Відповідно до ст. 2 Закону №1952-IV, в редакції від 29.01.2006, що була чинна на момент укладання договору іпотеки (06.05.2008) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Обмеження речових прав на нерухоме майно (обтяження нерухомого майна) - обмеження або заборона розпорядження нерухомим майном, установлена відповідно до правочину (договору), закону або актів органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб, прийнятих у межах повноважень, визначених законом.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону №1952-IV речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов'язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим Законом.
За змістом ч. 1 ст. 3 Закону №1952-IV загальними засадами державної реєстрації прав є: 1) гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; 2) обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; 2-1) одночасність вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва, майбутнім об'єктом нерухомості та державної реєстрації прав; 3) публічність державної реєстрації прав; 4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; 5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону №1952-IV речові права на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають, змінюються та припиняються з моменту такої реєстрації.
Аналогічні положення містяться й у частині другій статті 3 Закону України «Про іпотеку», згідно з якою взаємні права й обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №1952-IV записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
У разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав чи їх обтяжень, державний реєстратор повинен керуватися нормами Закону N 1952-IV, чинними на момент вчинення ним дій на підставі такого судового рішення (див. mutatis mutandis висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пункті 127 постанови від 21.12.2022 у справі N 914/2350/18 (914/608/20)).
Абзацами другим та четвертим частини третьої статті 26 Закону N 1952-IV у чинній редакції передбачено, зокрема, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку визнання її вчиненою з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону.
За змістом пункту 9 частини першої статті 27 Закону N 1952-IV у чинній редакції державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості.
Щодо вимоги про скасування державної реєстрації обтяження іпотекою майна.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.04.2024 у справі №496/1059/18 дійшла висновку про те, що для ефективного захисту прав володіючого власника нерухомого майна, щодо якого до Реєстру незаконно внесено запис про право іпотеки іншої особи, з якою власник не перебував у зобов'язальних відносинах, має застосовуватись негаторний позов про усунення перешкод у здійсненні власником права розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України) з яким власник може звернутись, зокрема, шляхом пред'явлення вимоги про скасування державної реєстрації права іпотеки зазначеної особи.
Судове рішення про задоволення такого позову, яке набрало законної сили, є підставою для державної реєстрації відомостей про припинення незаконно зареєстрованого за відповідачем права іпотеки, що усуває для позивача перешкоди у здійсненні ним правоможності розпоряджатись своїм нерухомим майном.
Отже, пред'явлення вимоги про скасування державної реєстрації права іпотеки є ефективним способом захисту прав саме вододіючого власника нерухомого майна, щодо якого до Реєстру незаконно внесено запис про право іпотеки іншої особи, з якою власник не перебував у зобов'язальних відносинах.
Судом у даній справі, а також Апеляційним судом Чернігівської області у рішенні від 22.10.2014 у справі 750/4480/14 встановлено, що власником нерухомого майна (предмета іпотеки): однокімнатної квартири АДРЕСА_4 , є ОСОБА_1 (право власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого державним нотаріусом Першої Чернігівської державної нотаріальної контори Кезлею В.І. 08.06.1999 за реєстровим № 1-1547, зареєстрованого в КП «Чернігівське МБТІ» 16.06.1999 року, записаного у реєстрову книгу № 170 за реєстровим № 16252).
Враховуючи, що позивач - АТ «УкрСиббанк» не є власником нерухомого майна - предмета іпотеки, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови позивачу у позові у зв'язку з обранням останнім неефективного способу захисту.
При цьому суд зазначає, що відповідно до норм статті 16 ЦК України права та законні інтереси захищаються, у тому числі, шляхом визнання наявності або відсутності прав. За висновками Верховного Суду України, сформульованими в постанові від 21 листопада 2012 року у справі № 6-134цс12, згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 погоджується з такими висновками і вважає, що визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов'язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 звертає увагу, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані також у пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19).
У разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання іпотекодержатель має право одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника (стаття 1 Закону № 898-IV).
У випадку якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України, Серявін та інші проти України обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з'ясовано усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про відмову у позові.
Розподіл судових витрат.
При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.
Статтею 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись статтями 42, 73, 74, 76-79, 123, 129, 233, 236, 238, 241 ГПК України, господарський суд
У позові відмовити в повному обсязі.
Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено та підписано 11.03.2026
Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Суддя В.В. Моцьор