Справа № 465/5105/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/115/26 Доповідач: ОСОБА_2
24 лютого 2026 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря судових засідань ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові у режимі відео конференції апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 03 лютого 2026 року, якою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , обвинуваченому за ч.2 ст. 121 КК України, продовжено строк тримання під вартою без визначення розміру застави,
з участю
прокурора ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисника - адвоката ОСОБА_8 ,
встановила:
вищевказаною ухвалою задоволено клопотання прокурора та продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , строк тримання під вартою без визначення розміру застави на 60 днів, а саме до 03.04.2026 включно.
У задоволенні клопотання захисника про зміну обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на домашній арешт у кримінальному провадженні № 12025141370000331 від 24.04.2025 відмовлено.
На ухвалу суду обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, у якій просить ухвалу суду щодо нього скасувати та постановити нову, якою застосувати до нього більш м'який запобіжний захід.
На підтримання своїх апеляційних вимог обвинувачений звертає увагу, що на досудовому слідстві було грубо порушено КПК України, кримінальне провадження не досліджене і не обґрунтоване.
Стверджує, що прокурором не надано жодних доказів його вини у вчиненні інкримінованого йому злочину. Зауважує, що саме він викликав швидку, поліції та перебував на місці події до їх приїзду.
Окрім цього, звертає увагу, що він є інвалідом 3 групи, перебуває на обліку у окуліста, якого має відвідувати 2 рази на місяць.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_8 подану апеляційну скаргу підтримали та просили таку задовольнити з мотивів, викладених у ній.
Прокурор ОСОБА_7 проти задоволення апеляційних вимог захисника заперечила.
Заслухавши суддю-доповідача, з'ясувавши позицію сторін кримінального провадження, перевіривши матеріали апеляційної скарги та матеріали контрольного провадження, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1, ч. 3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Частиною 2 ст. 331 КПК України передбачено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.
На розгляді Франківського районного суду м. Львова перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12025141370000331 про обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
26 квітня 2025 року ухвалою слідчого судді Франківського районного суду м. Львова підозрюваному ОСОБА_6 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який неодноразово продовжувався.
Підставами для обрання запобіжного заходу та продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 стала наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема те, що останній може переховуватися від суду з метою уникнення встановленої законом кримінальної відповідальності, оскільки він обґрунтовано обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину; незаконно впливати на свідків, оскільки такі ще судом не допитувалися; може вчинити інші кримінальні правопорушення.
Крім того, суд першої інстанції при вирішенні питання про обрання обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою врахував особу обвинуваченого, який раніше судимий, не працює, його вік та стан здоров'я, що дозволяє застосування до нього запобіжного заходу, пов'язаного із позбавленням волі.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що з моменту взяття ОСОБА_6 під варту та до моменту вирішення клопотання прокурора, не змінилися обставини, які стали підставою для обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та не змінилася обстановка, яка дає суду підстави вважати, що належну процесуальну поведінку обвинуваченого не зможе забезпечити більш м'який запобіжний захід.
Наведені прокурором в судовому засіданні підстави для продовження строку тримання під вартою є належним чином обґрунтовані та вмотивовані, ризики, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу, на даний час не змінилися та не зменшилися.
Вирішуючи питання продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження строку тримання під вартою, та обґрунтовано дійшов висновку про існування тих обставин, які перешкоджають завершенню судового розгляду до закінчення дії попередньої ухвали про тримання особи під вартою.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку тримання під вартою для забезпечення виконання покладених на нього процесуальних обов'язків, та вважає, що застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, не зможе запобігти ризикам кримінального провадження та може негативно відобразитися на здійсненні судового розгляду, в тому числі щодо належного виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов'язків.
Твердження апелянта про необґрунтованість пред'явленого йому обвинувачення не заслуговує на увагу, оскільки питання доведеності вини встановлюється судом першої інстанції, який розглядає справу по суті, а не на стадії перегляду ухвали про продовження строку запобіжного заходу.
Крім того, згідно з ч. 4 ст. 183 КПК України, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; злочину, який спричинив загибель людини.
Оскільки в провину ОСОБА_6 ставиться вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, а саме: нанесення умисного тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, що спричинило смерть потерпілого, а стороною захисту не надано підтвердження наявності медичних застережень щодо перебування обвинуваченого в умовах несвободи, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про недоцільність визначення обвинуваченому застави як альтернативного запобіжного заходу.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість застосування виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідивши належним чином всі матеріали провадження та навівши в ухвалі мотиви, на підставі яких прийняв відповідне рішення.
За сукупності таких обставин, колегія суддів вважає, що судом правильно продовжено ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки відсутні підстави вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, зокрема запобіжні заходи у вигляді застави чи домашнього арешту, не можуть на цьому етапі судового провадження забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, що випливають із ч. 5 ст. 194 КПК України, зокрема, прибувати за кожною вимогою до суду.
Інші підстави для відмови у задоволенні клопотання прокурора, зазначені обвинуваченим у поданій до суду апеляційній скарзі, також не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відтак, зазначені в апеляційній скарзі доводи та підстави, з яких сторона захисту просить скасувати ухвалу суду, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду і не є визначеними законом підставами для скасування оскаржуваного рішення.
Ухвала місцевого суду відповідно до вимог статті 370 КПК України, є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її скасування колегія суддів не знаходить.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали суду першої інстанції, зі справи не вбачається.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів
постановила :
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 03 лютого 2026 року, якою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченому за ч. 2 ст. 121 КК України, продовжено строк тримання під вартою без визначення розміру застави, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді