Дата документу 19.02.2026 Справа № 336/6741/25
Єдиний унікальний № 336/6741/25 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/807/456/26 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія ст. 199 КПК України
19 лютого 2026 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участю прокурора ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
обвинуваченого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
захисника - адвоката ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),
розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду провадження за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26 січня 2026 року, якою у відношенні
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Мелітополь Запорізької області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених за ч. 3 ст. 309, ч. 1 ст. 255, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 307, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 309, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 317, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 311 КК України,
застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 26 березня 2026 року включно із встановленням застави у розмірі 166 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 502648 грн., -
Як убачається з матеріалів справи, в провадженні Шевченківського районного суду м. Запоріжжя перебуває на розгляді кримінальне провадження відносно ОСОБА_7 за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених за ч. 3 ст. 309, ч. 1 ст. 255, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 307, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 309, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 317, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 311 КК України, ОСОБА_9 - за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 3 ст. 27 ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 27 ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 311, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 311, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 317, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307 КК України, ОСОБА_10 - за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 311, ч. 1 ст. 309 КК України, ОСОБА_11 - за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 3 ст. 27 ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307 КК України, ОСОБА_12 - за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 311 КК України.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26 січня 2026 року було застосовано щодо ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 26 березня 2026 року включно, із встановленням застави у розмірі 166 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 502648 грн.
Своє рішення суд першої інстанції мотивував наявністю ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України та тим, що застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою щодо ОСОБА_7 не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
В апеляційній скарзі захисник - адвокат ОСОБА_8 просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову ухвалу, якою частково задовольнити клопотання прокурора, обрати щодо ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в певний час доби, заборонивши ОСОБА_7 залишати житло за адресою: АДРЕСА_2 , з 00:00 год. до 05:00 год., з покладенням на нього обов'язків: не відлучатися з м. Синельникове Дніпропетровської області без дозволу слідчого, прокурора або суду залежно від стадії кримінального провадження; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну місця свого проживання та/або місця роботи залежно від стадії кримінального провадження; утримуватись від спілкування з обвинуваченими і свідками у даному кримінальному провадженні; здати на зберігання до відповідальних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну; носити електронний засіб контролю.
В обґрунтування вимог вказує, що клопотання прокурора не містить жодного посилання на будь-які докази, до клопотання не додано додатків та воно ґрунтується виключно на припущеннях прокурора.
Крім того, суд першої інстанції не прийняв до уваги та не надав оцінки і поведінці обвинуваченого ОСОБА_7 , який з 7 січня 2026 року по 26 січня 2026 року перебував на свободі без жодного обраного запобіжного заходу чи покладеного на обвинуваченого обов'язку, ОСОБА_7 не переховувався, не намагався чинити тиск на свідків, експертів та спеціалістів, інших учасників справи, не намагався вчинити новий злочин, звернувся до ТОВ «Автоальянс Сервіс» для офіційного працевлаштування.
Вважає, що суд першої інстанції не звернув увагу на однотипність поданого клопотання про обрання запобіжного заходу із клопотаннями поданими раніше у даному кримінальному провадженні.
Зазначає, що судом першої інстанції не наведено мотивів щодо переконливості у неможливості застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу.
У судовому засіданні апеляційного суду захисник - адвокат ОСОБА_8 підтримав апеляційну скаргу та вказав, що ОСОБА_7 з 31 липня 2024 року по 12 січня 2026 року перебував під вартою, спочатку без визначення застави, а у подальшому з визначенням застави. Вважає незаконним перебування ОСОБА_7 під вартою з 27 грудня 2025 року по 12 січня 2026 року, оскільки ухвалу на підставі якої він знаходився під вартою, було скасовано апеляційним судом. Крім того, вказав, що 12 січня 2026 року обвинуваченого було звільнено з-під варти і останній два тижні перебував на свободі, не вчинив нового злочину, не переховувався, не вчиняв впливу на свідків, експертів. Звернув увагу на те, що оскаржуваною ухвалою не було продовжено щодо ОСОБА_7 запобіжного заходу, а було обрано новий запобіжний захід. Вважає, що ані прокурором, ані судом першої інстанції не було дотримано вимог щодо застосування запобіжного заходу, а також прокурором не було надано жодного доказу наявності ризиків, на які він посилається. В оскаржуваній ухвалі було встановлено лише один ризик, посилаючись лише на тяжкість покарання, проте, згідно практики ЄСПЛ, така обставина не є вирішальною. Крім того зазначив, що перебуваючи на свободі, ОСОБА_7 звернувся до ТОВ «Автоальянс Сервіс» щодо працевлаштування, має стійкі соціальні зв'язки в місці проживання. Також зазначив на непомірність визначеного розміру застави, просив скасувати оскаржувану ухвалу та обрати щодо ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді нічного домашнього арешту.
Обвинувачений ОСОБА_7 підтримав апеляційну скаргу та просив застосувати до нього запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, зазначивши, що жодних порушень він не допустив.
Прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги та вказав, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, ОСОБА_7 був звільнений з-під варти 7 січня 2026 року та до 26 січня 2026 року судом першої інстанції були призначені 4 судових засідань, в жодне з яких обвинувачений не з'явився, при цьому підтверджуючих документів щодо поважності неявки обвинуваченого стороною захисту надано не було. Крім того, зазначив про направлення запиту до медичної установи, де відповіді вбачається, що з 12 січня 2026 року по 16 січня 2026 року обвинувачений ОСОБА_7 перебував на стаціонарному лікуванні, після чого, знаходився на амбулаторному лікуванні, що давало можливість обвинуваченому з'явитися до судових засідань. Вважає, що лише запобіжний захід у вигляді тримання зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Заслухавши доповідь судді, обвинуваченого, його захисника, прокурора, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи, наведені в апеляційній скарзі і провівши судові дебати, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення судом питання щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.
З огляду на статті 131, 132 КПК України запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а підставою - наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; продовжити кримінальне правопорушення чи вчинити інше.
За положенням ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується, вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого, міцність його соціальних зв'язків, наявність у нього постійного місця роботи або навчання, його репутацію, майновий стан, наявність судимостей, дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосування запобіжних заходів, якщо вони застосовувались до нього раніше, наявність повідомлень особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення тощо.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та сьомою статті 176 цього Кодексу.
Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 309, ч. 1 ст. 255, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 307, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 309, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 317, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 311 КК України.
Відповідно до ст. 12 КК України вказані кримінальні правопорушення є нетяжкими, тяжкими та особливо тяжкими злочинами, покарання за кримінальні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 255 та ч. 3 ст. 307 КПК України встановлено у вигляді позбавлення волі на строк до 12 років, у зв'язку із чим, з огляду на суворість можливого покарання, що загрожує обвинуваченому в разі визнання його винним, існує ризик переховування.
При цьому, колегія суддів погоджується з доводами захисника, що лише тяжкість покарання не може бути вирішальною обставиною для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, разом з цим, у сукупності з встановленими обставинами кримінального провадження, які викладені в обвинувальному акті, ролі та поведінки обвинуваченого, даними про його особу, зокрема, наявність судимості за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 311 КК України, інший більш м'який запобіжний захід, ніж тримання під вартою, не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Крім того, слід зазначити, що врахування тяжкості має раціональний зміст, оскільки свідчить про ступінь небезпечності особи та дозволяє спрогнозувати з достатньою високим ступенем ймовірності її поведінку.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
На переконання судової колегії, прокурором було доведено той факт, що обвинувачений ОСОБА_7 може переховуватися від суду, та встановлений ризик є досить високим.
Таким чином, твердження захисника про відсутність ризиків, не заслуговують на увагу, оскільки чинний КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково, тобто поза всяким сумнівом, здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що вони мають реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні, надалі.
Отже, апеляційний суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки ОСОБА_7 , приходить до висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій обвинуваченого.
Доводи сторони захисту про те, що обвинувачений ОСОБА_7 звернувся до певного товариства щодо працевлаштування, на даний час не свідчить про безумовну підставу вважати, що він не вдасться до спроб до переховування.
Відтак, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції дотримані зазначені вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 , повно та об'єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування такого запобіжного заходу.
Таким чином, наведені в апеляційній скарзі захисника доводи щодо наявності підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, не знайшли свого підтвердження зібраними матеріалами, а також не вказують на відсутність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Крім того, щодо доводів про непомірність застави, то на переконання колегії суддів, встановлений розмір застави, є відповідним і достатнім у даному кримінальному провадженні, а також є достатнім і прийнятним з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та ухваленим на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, у зв'язку з чим, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - залишенню без змін.
На підставі зазначеного, керуючись ст. ст. 177, 178, 183, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів Запорізького апеляційного суду, -
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26 січня 2026 року, якою у відношенні ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених за ч. 3 ст. 309, ч. 1 ст. 255, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 307, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 309, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 317, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 311 КК України, застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 26 березня 2026 року включно, із встановленням застави у розмірі 166 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 502648 грн., залишити без змін.
Ухвала є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4