Постанова від 24.02.2026 по справі 910/1405/14

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" лютого 2026 р. м.Київ Справа№ 910/1405/14 (910/16475/21)

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Гаврилюка О.М.

Сітайло Л.Г.

за участю секретаря судового засідання Яценко І.В.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 24.02.2026,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Винниченка Юрія Валентиновича на рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2025 (повний текст складено та підписано 03.11.2025) та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2025

у справі № 910/1405/14 (910/16475/21) (суддя Мандичев Д.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" в особі ліквідатора Демчана О.І.

до Фізичної особи-підприємця Винниченка Юрія Валентиновича

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо вимог предмету спору на стороні відповідача - Фермерське господарство "Агроінвест-Топилище"

про визнання недійсним правочину

в межах справи № 910/1405/14

за заявою Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд"

про банкрутство,

ВСТАНОВИВ:

Зміст позовних вимог

Провадження у справі №910/1405/14 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" (далі - ТОВ "Хліб Інвестбуд") було відкрито ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2014. Постановою Господарського суду м. Києва від 08.04.2015 боржника визнано банкрутом та застосовано до нього ліквідаційну процедуру.

ТОВ "Хліб інвестбуд" в особі ліквідатора Демчана О. І. звернулося з позовом до фізичної особи-підприємця Винниченка Юрія Валентиновича про визнання недійсним договору доручення №14/01-01 від 21.01.2014.

Позов обґрунтований тим, що уклавши оспорюваний договір, ТОВ "Хліб Інвестбуд" фактично вчинило правочин, який не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, натомість спрямований на ухилення від виконання судового рішення та погашення кредиторської заборгованості перед кредиторами, оскільки спірний договір укладений за два місяці до порушення справи про банкрутство ТОВ "Хліб Інвестбуд".

Короткий зміст заперечень проти позову

Відповідач проти позову заперечував зазначаючи про необґрунтованість заявлених вимог, а також просив суд застосувати наслідки спливу позовної давності.

Рух справи

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.09.2022, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.03.2023, у позові відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що оскаржуваний правочин укладений з метою стягнення заборгованості з Фермерського господарства "Агроінвест-Топилище" у сумі 849975,59 грн відповідно до рішення Господарського суду Волинської області від 07.05.2012 у справі №5004/353/12 та був виконаний відповідачем частково, а саме в частині стягнення такої заборгованості, проте вказана сума не була перерахована на рахунок позивача, оскільки останній не надав реквізити для перерахунку таких коштів. Наведеним спростовуються доводи позивача про те, що спірний договір укладався з метою ухилення від погашення кредиторської заборгованості та не був спрямований на реальне настання правових наслідків, пов'язаних з його укладенням.

Постановою Верховного суду 13.06.2023 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.03.2023, а справу передано до Господарського суду міста Києва на новий розгляд в іншому складі суду, з тих підстав, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди попередніх інстанцій:

- не надали оцінку твердженням позивача про те, що на дату укладення оспорюваного правочину ТОВ "Хліб Інвестбуд" вже мало ознаки неплатоспроможності з огляду на існування кредиторської заборгованості понад 400 мільйонів гривень перед ПАТ "Державний ощадний банк України" (ініціюючий кредитор у справі №910/1405/14 про банкрутство ТОВ "Хліб Інвестбуд");

- не перевірили, чи вплинуло укладення спірного договору на виконання ТОВ "Хліб Інвестбуд" його грошових зобов'язань перед кредиторами;

- не врахували доводи позивача про те, що ліквідатор ТОВ "Хліб Інвестбуд" не був обізнаний про існування оспорюваного правочину до вересня 2021 року;

- не дослідили належним чином мету укладення спірного правочину та його правову природу, зокрема не з'ясували доцільності укладення договору доручення для стягнення заборгованості з ФГ "Агроінвест-Топилище" на користь ТОВ "Хліб Інвестбуд" згідно з судовим рішенням від 07.05.2012 у справі №5004/353/12, внаслідок чого сума грошових коштів, присуджена на користь ТОВ "Хліб Інвестбуд" згаданим судовим рішенням зменшилася на 25% (винагорода ФОП Винниченка Ю. В., як повіреного), тоді як ТОВ "Хліб Інвестбуд" мало можливість самостійно без посередників звернутися з відповідним судовим наказом у справі №5004/353/12 до виконавчої служби та отримати всю суму згідно з рішенням суду у названій справі, а уклавши договір з відповідачем ТОВ "Хліб Інвестбуд" фактично відмовився від частини власних майнових вимог;

- зазначивши про те, що ФОП Винниченко Ю. В. на виконання умов договору доручення повідомив ТОВ "Хліб Інвестбуд" про отримання коштів від ФГ "Агроінвест-Топилище" та необхідність у зв'язку з цим отримання реквізитів рахунку позивача для переказу цих коштів, суди попередніх інстанцій не вказали перелік доказів, якими підтверджується такий висновок, зокрема із зазначенням особи від ТОВ "Хліб Інвестбуд", що була повідомлена ФОП Винниченком Ю. В. про надходження коштів на його рахунок;

- встановивши факт отримання ФОП Винниченком Ю. В. всієї суми заборгованості від ФГ "Агроінвест-Топилище" станом на листопад 2014 року, яка мала бути перерахована на рахунок ТОВ "Хліб Інвестбуд", суди не з'ясували де наразі перебувають вказані кошти та які дії вчинялися відповідачем з метою виконання своїх договірних зобов'язань за спірним правочином для зарахування цих коштів на користь ТОВ "Хліб Інвестбуд" з листопада 2014 року до дати звернення ліквідатора з позовом про визнання недійсним договору доручення №14/01-01 від 21.01.2014, тобто до жовтня 2021 року.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 22.08.2023 відмовлено в задоволенні позову повністю, а постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2023 апеляційну скаргу ТОВ "Хліб Інвестбуд" в особі ліквідатора Демчана О.І. залишено без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 22.08.2023 у справі №910/1405/14(910/16475/21) - без змін, з наступних підстав:

- посилання позивача на те, що оспорюваний договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, не знайшли свого підтвердження;

- твердження позивача на наявність у спірного договору доручення ознак фраудаторного правочину не відповідають реальним обставинам справи;

- оскільки позовна давність сплинула 22.01.2017, а зі змістом оскаржуваного правочину ліквідатор боржника мав можливість ознайомитися багатьма способами, але не звернувся з відповідним позовом у встановлений законом строк, суди дійшли висновку про застосування наслідків спливу позовної давності у спірних правовідносинах.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2024 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича задоволено частково; постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2023 у справі №910/1405/14 (910/16475/21) скасовано; справу №910/1405/14 (910/16475/21) направлено до Господарського суду міста Києва на новий розгляд, з наступних підстав:

- з ухвалених за результатами нового розгляду справи рішень у цій справі вбачається, що суди першої та апеляційної інстанцій з вищеперерахованих вказівок Верховного Суду виокремили лише кілька, а саме: щодо дослідження мети укладення спірного правочину та його правової природи; щодо наявності/відсутності у оскаржуваного правочину ознак фраудаторності.

- стосовно мети укладання оспорюваного договору доручення, суди попередніх інстанцій зазначили про те, що з моменту ухвалення рішення від 07.05.2012 у справі №5004/353/12 до укладення між сторонами договору доручення № 14/01-01 від 21.01.2014 минув 1 рік і 8 місяців, протягом яких всі спроби боржника самостійно стягнути заборгованість виявилися безрезультатними, що є доказом проблемності вказаної заборгованості, а відтак і необхідності залучення відповідача вчинення відповідних дій щодо повернення дебіторської заборгованості з ФГ "Агроінвест-Топилище" на користь ТОВ "Хліб Інвестбуд".

- кКрім того, відхиляючи твердження позивача про наявність у оспорюваного договору доручення ознак фраудаторного правочину, суди попередніх інстанцій зазначили про те, що в момент укладання договору доручення ТОВ "Хліб Інвестбуд" не брало на себе жодних зобов'язань, які б спричинили його неплатоспроможність, не відмовилося від власних майнових вимог, а навпаки, мало на меті прискорення задоволення таких вимог.

- в решті вказівки Верховного Суду, викладені в постанові від 13.06.2023 у справі № 910/1405/14 (910/16475/21) не виконано, а саме:

- зі змісту ухвалених судами попередніх інстанцій рішень за результатами нового розгляду не вбачається надання судами оцінки та здійсненного аналізу аргументів позивача щодо наявності ознак неплатоспроможності на дату укладення оспорюваного договору доручення, у зв'язку наявністю кредиторської заборгованості понад 400 мільйонів гривень перед АТ "Ощадбанк" - ініціюючим кредитором у справі №910/1405/14 про банкрутство ТОВ "Хліб Інвестбуд";

- судами не досліджувалися обставини щодо наявності чи відсутності невиконаних зобов'язань у ТОВ" Хліб Інвестбуд" на дату укладення оспорюваного правочину;

- обмежившись посиланням на те, що метою укладення оспорюваного договору доручення було стягнення проблемної заборгованості, яку ТОВ "Хліб Інвестбуд" не змогло самостійно стягнути, судами не досліджено чим саме підтверджується вчинення дій з примусового виконання судового рішення від 07.05.2012 у справі №5004/353/12 та стягнення коштів з ФГ "Агроінвест-Топилище" на користь ТОВ "Хліб Інвестбуд";

- зазначивши про те, що ФОП Винниченком Ю. В. отримано від ФГ "Агроінвест-Топилище" всю суму заборгованості за судовим рішенням від 07.05.2012 у справі №5004/353/12 ще у листопаді 2014 року, суди попередніх інстанцій не з'ясували, де наразі перебувають вказані кошти, які дії вчинялися відповідачем з метою виконання своїх договірних зобов'язань за спірним правочином для зарахування цих коштів на користь ТОВ "Хліб Інвестбуд" з листопада 2014 року до дати звернення ліквідатора з позовом про визнання недійсним договору доручення, тобто до жовтня 2021 року, та якими конкретно доказами це підтверджується.

- суди попередніх інстанцій не встановили і не надали оцінки в сукупності обставинам вчинення оспорюваного правочину та його наслідків, обмежившись лише констатацією, що невиконання умов договору не є підставою для визнання його недійсним та виникненням передумов для укладення договору доручення.

- так, зазначаючи про те, що оспорюваний правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним, суди попередніх інстанцій не з'ясували, чи можна вважати добросовісними та такими, що не мають ознак зловживання правом дії чи бездіяльність обох сторін оспорюваного правочину, зважаючи на встановлені судами обставини щодо утримання відповідачем коштів, які за умовами договору доручення він мав перерахувати на користь позивача, але не зробив цього у період з 2014 року і дотепер, позаяк ТОВ "Хліб Інвестбуд" не надав реквізитів для їх зарахування, адже за викладеними в оскаржуваних судових рішеннях висновками, укладаючи оспорюваний договір, ТОВ "Хліб Інвестбуд" не відмовлялося від власних майнових вимог, а навпаки, мало на меті прискорення задоволення таких вимог.

- питання щодо того, де перебувають ці кошти і які конкретно докази свідчать про ухилення ТОВ "Хліб Інвестбуд" від їх отримання та відповідно докази, що свідчать про те, які саме дії і коли вчинялися відповідачем для виконання своїх договірних зобов'язань перед ТОВ "Хліб Інвестбуд" із зазначенням конкретних посадових (службових) осіб ТОВ "Хліб Інвестбуд", які були повідомлені про необхідність надання реквізитів банківських рахунків для зарахування коштів відповідачем судами також не з'ясовувалося, хоча відповідна вказівка з цього приводу містилася у постанові Верховного Суду від 13.06.2023 у справі №910/1405/14 (910/16475/21).

- без з'ясування обставин, про які зазначалося вище та на необхідності встановлення яких наголошував суд касаційної інстанції в постанові від 13.06.2023 у справі №910/1405/14 (910/16475/21), не можна дійти однозначного висновку про наявність чи відсутність у оспорюваного договору доручення ознак фраудаторності.

- крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що визнавши недоведеними позивачем обставини щодо наявності підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, тобто визнавши заявлену позивачем вимогу необґрунтованою, суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку щодо застосування наслідків спливу позовної давності за заявою відповідача.

- відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

- отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом строку позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

- наведене не було враховано судами попередніх інстанцій, що в свою чергу свідчить про неправильне застосування вищевказаних норм матеріального права та суперечливість викладених в оскаржуваних рішеннях висновків, оскільки за встановленої судами відсутністю порушеного права позивача підстав для застосування позовної давності не було. При цьому, судами не в повній мірі перевірено твердження скаржника про час, з якого ліквідатор ТОВ "Хліб Інвестбуд" дізнався про існування оспорюваного правочину та обставини, які цьому передували.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.08.2024 (суддя Івченко А.М.) відмовлено у задоволенні позовних вимог повністю.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб інвестбуд" залишено без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2024 у справі № 910/1405/14 (910/16475/21) залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 08.07.2025 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2025 та на рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2024 у справі № 910/1405/14 (910/16475/21) задоволено частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2024 у справі № 910/1405/14 (910/16475/21) скасовано. Справу № 910/1405/14 (910/16475/21) направлено на новий розгляд до Господарського суду м. Києва, з огляду на наступне:

-як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2013 у справі 910/8227/13 задоволено позов ПАТ "Державний ощадний банк України" про стягнення з ТОВ "Хліб Інвестбуд" 390 025 003,87 грн та 248 091,17 доларів США; стягнуто з ТОВ "Хліб Інвестбуд" на користь ПАТ "Державний Ощадний банк України" 380 124 654,14 грн заборгованості за кредитом; 5 967 725,46 грн заборгованості за процентами; 202 292,51 грн пені за несвоєчасне погашення процентів; 16 322 614,42 грн пені за несвоєчасне погашення кредиту; 213,03 грн пені за несвоєчасну сплату комісійної винагороди; 3 387 539,83 грн 3 % річних, 6 000,00 грн заборгованості за комісійною винагородою за обслуговування кредиту; 386 214,88 грн інфляційних втрат, 245 980,31 доларів США, що в еквіваленті складає 1 965 545,12 грн заборгованість за процентами, 10 247,30 доларів США, що в еквіваленті складає 81 906,67 грн, 2 102,01 доларів США, що в еквіваленті становить 16 801,37 грн 3 % річних за несвоєчасну сплату процентів, 68 820,00 грн судового збору.

- в подальшому, ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2014 за заявою ПАТ "Державний ощадний банк України" порушено провадження у справі №910/1405/14 про банкрутство ТОВ "Хліб Інвестбуд", визнано грошові вимоги ПАТ "Державний ощадний банк України" до ТОВ "Хліб Інвестбуд" в загальному розмірі 408536 417,43 грн.

- на виконання вказівок Верховного Суду за результатами нового розгляду місцевим господарським судом було встановлено, що станом на час укладення оспорюваного правочину (21.01.2014), ТОВ "Хліб Інвестбуд" вже мало ознаки неплатоспроможності з огляду на існування кредиторської заборгованості понад 400 млн. грн, проте уклало договір доручення №14/01-01, який був спрямований на ухилення від погашення кредиторської заборгованості, яка вже існувала на той момент.

- також місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що отримання Фізичною особою-підприємцем Винниченко Ю. В. коштів, які за умовами договору доручення він мав перерахувати на користь ТОВ "Хліб Інвестбуд", але не зробив цього у період з 2014 року і дотепер, вказують на зловживання правом обох сторін вказаного правочину.

- з огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що укладення оспорюваного правочину не було спрямоване на повернення грошових коштів боржника, а спрямоване на ухилення від виконання судового рішення та погашення кредиторської заборгованості перед кредиторами.

- відповідно до частини першої статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

- разом з тим, як вже було зазначено вище, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині визначення початку перебігу позовної давності, оскільки судом не в повній мірі перевірено твердження скаржника про час, з якого ліквідатор ТОВ "Хліб Інвестбуд" дізнався про існування оспорюваного правочину та обставини, які цьому передували, відповідно, дійшов передчасного висновку про сплив позовної давності.

- колегія суддів вважає передчасним також висновок суду апеляційної інстанції щодо відсутності у оспорюваного Договору ознак фраудаторного правочину.

- суд апеляційної інстанції, констатуючи факт виконання договору доручення та сплати заборгованості відповідачу, обмежившись посиланням на те, що метою укладення оспорюваного договору доручення було стягнення проблемної заборгованості, яку ТОВ "Хліб Інвестбуд" не змогло самостійно стягнути, не з'ясовав обставин, про які наголошував суд касаційної інстанції направляючи справу на новий розгляд, зокрема, доцільність укладення договору доручення для стягнення заборгованості за рішенням суду, за участі посередника, чим підтверджується вчинення дій зі стягнення коштів з ФГ "Агроінвест-Топилище" на користь ТОВ "Хліб Інвестбуд", чи можна вважати добросовісними та такими, що не мають ознак зловживання правом дії чи бездіяльність обох сторін оспорюваного правочину та інші обставин, які підлягали з'ясуванню та дослідженню. Відтак, за відсутності встановлення обставин про які наголошував суд касаційної інстанції у постановах від 13.06.2023 та від 06.02.2024, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність ознак фраудаторного правочину є необґрунтованим.

- з огляду на викладене, суд апеляційної інстанції, залишивши поза увагою вказівки Верховного Суду, не дослідивши у повній мірі всі обставини справи та не надавши оцінку всім аргументам позивача дійшов передчасного висновку про неналежний спосіб захисту обраний позивачем та про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Ч. 1 ст. 316 Господарського процесуального кодексу України визначено, що вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.10.2025 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 04.11.2025) позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсним договір доручення № 14/01-01 від 21.01.2014, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" (ідентифікаційний номер 33307354) та фізичною особою-підприємцем Винниченко Юрієм Валентиновичем (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ). Стягнуто з фізичної особи-підприємця Винниченка Юрія Валентиновича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" (04050, м. Київ, вул. Мельникова, 12, ідентифікаційний номер 33307354) 4 054 (чотири тисячі п'ятдесят чотири) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано наступним:

- укладення оспорюваного правочину не було спрямоване на повернення грошових коштів боржника, а спрямоване на ухилення від виконання судового рішення та погашення кредиторської заборгованості перед кредиторами, що надає підстави для визнання договору доручення від 21.01.2014 №14/01-01 недійсним відповідно до статей 203, 215 ЦК України;

- у той же час, відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності до позовних вимог;

- дії ліквідатора ТОВ "Хліб Інвестбуд", що передували зверненню останнім з даним позовом до суду про визнання договору доручення від 21.01.2014 №14/01-01 недійсним, переконливо свідчать про відсутність в останнього відомостей про сплату боржником ФГ "Агроінвест-Топилище" заборгованості на користь відповідача, який діяв на підставі договору доручення від 21.01.2014 №14/01-01, укладеного з ТОВ "Хліб Інвестбуд";

- при цьому, відповідні обставини щодо погашення ще в 2014 році боржником ФГ "Агроінвест-Топилище" заборгованості за рішенням Господарського суду Волинської області у справі №5004/353/12 від 07.05.2012 не підіймалися при розгляді в 2018 році заяви ліквідатора про поновлення ТОВ "Хліб Інвестбуд" строку для пред'явлення до виконання наказу Господарського суду Волинської області від 16.01.2014 №5004/353/12-1 та видачу його дублікату;

- суд вважає слушними доводи ліквідатора ТОВ "Хліб Інвестбуд" про те, що до отримання від ФГ "Агроінвест-Топилище" заперечень у справі № 903/716/21 про банкрутство ФГ "Агроінвест-Топилище", ліквідатор ТОВ "Хліб Інвестбуд" не був обізнаний про спірний договір доручення від 21.01.2014 №14/01-01 до отримання 18.09.2021 такої інформації із пояснень боржника ФГ"Агроінвест-Топилище", що свідчить про пред'явлення даного позову в межах строку позовної давності.

Короткий зміст додаткового рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 21.11.2025 у справі № 910/1405/14 (910/16475/21) заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат задоволено. Стягнуто з фізичної особи-підприємця Винниченка Юрія Валентиновича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" (04050, м. Київ, вул. Мельникова, 12, ідентифікаційний номер 33307354) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних та касаційнийх скарг у розмірі 47 670 (сорок сім тисяч шістсот сімдесят) грн.00 коп.

Додаткове рішення суд першої інстанції мотивував тим, що оскільки за наслідками нового розгляду справи №910/1405/14 (910/16475/21) позовні вимоги задоволено повністю, суд дійшов обґрунтованого висновку про покладення на відповідача витрат позивача зі сплати судового збору за подання апеляційних та касаційних скарг у сумі 47 670,00 грн.

Короткий зміст апеляційної скарги на рішення та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, Винниченко Юрій Валентинович подав апеляційну скаргу, в якій просить суд прийняти до розгляду апеляційну скаргу та відкрити апеляційне провадження у справі № 910/1405/14 (910/16475/21) з перегляду рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2025. Апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2025 по справі № 910/1405/14 (910/16475/21) задовольнити повністю. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2025 по справі № 910/1405/14 (910/16475/21) скасувати повністю. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Івестбуд" про визнання недійсним договору доручення № 14/01-01 від 21.01.2014 відмовити повністю.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні рішення, порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Скаржник зазначав, що в порушення вимог процесуального закону, ані клопотання, викладене в прохальній частині відзиву відповідача №25/08-01 від « 20» серпня 2025 р. про продовження строку, встановленого відповідачу для надання доказів, що мають значення для розгляду справи, ані усне клопотання, заявлене до початку підготовчого засідання про відкладення підготовчого засідання судом розглянуто не було, а фактично було залишено без задоволення без об'єктивних причин, оскільки за результатами підготовчого засідання було ухвалено рішення про призначення слухання справи по суті у судовому засіданні, призначеному на « 15» жовтня 2025 р. об 11 год. 30 хв.

Також, для участі у судовому засіданні, призначеному на « 15» жовтня 2025 р. об 11 год. 30 хв., Відповідач авторизувався у підсистемі відеоконференцзв'язку ЄСІТС об 11 год. 05 хв., про що свідчила характерна кругла зелена позначка у правій верхній частині екрана підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСІТС, що, відповідно до п. 9.5 Інструкції з використання підсистеми відеоконференцзв'язку єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи, затвердженої Наказом ДП «Інформацiйнi судовi системи» від « 22» жовтня 2024 р. №166/ОД, означає, що користувач увiйшов до системи (online). Однак запрошення відповідачу у підсистемі відеоконференцзв'язку ЄСІТС не надійшло, жодні спроби зв'язатися із відповідачем за контактними даними, зазначеними у клопотанні про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференцзв'язку, не мали місця, а згодом відповідачу стало відомо, що судове засідання відбулося без його участі.

Щодо суті спору, скаржник вказував, що:

- метою позивача в момент укладення Договору доручення було прискорення стягнення проблемної заборгованості із боржника, яку не було стягнуто протягом майже 2 двох років з моменту ухвалення судового рішення, а відтак укладення оспорюваного правочину було спрямоване на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- судом першої інстанції не взято до уваги додаткові обставини щодо позовної давності, зокрема те, що кожний з трьох арбітражних керуючих, в разі наявності підстав, мав право на звернення до суду із заявою про визнання недійсним оспорюваного правочину;

- факт належного повідомлення ТОВ «Хліб Інвестбуд» в особі т.в.о керівника - арбітражного керуючого Кандаурової Анни Павлівни про обставини справи №911/4072/14, в рішеннях якої цитуються цілі розділи Спірного правочину, не потребує доведення з огляду на приписи ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України, відповідно до якої, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом;

- суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивач не був обізнаний про факт укладення спірного правочину до 2021;

- із заявою про визнання недійсним Договору доручення звернувся третій арбітражний керуючий, призначений в межах справи про банкрутство позивача, через п'ять місяців з терміну спливу позовної давності за оспорюваним правочином - ліквідатор позивача, арбітражний керуючий Демчан О.І.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги на додаткове рішення та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, Фізична особа-підприємець Винниченко Юрій Валентинович подав апеляційну скаргу, в якій просить суд прийняти до розгляду да апеляційну скаргу та відкрити апеляційне провадження у справі № 910/1405/14 (910/16475/21) з перегляду додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2025. Апеляційну скаргу на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2025 задовольнити повністю. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2025 по справі № 910/1405/14 (910/16475/21) скасувати повністю. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" про ухвалення додаткового рішення відмовити повністю.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного додаткового рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, додаткове рішення суду першої інстанції ухвалені при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Скаржник зазначав, що вважаючи основне рішення Господарського суду міста Києва від «15» жовтня 2025 року по справі №910/1405/14 (910/16475/21) таким, що було прийнято з недостатнім дослідженням обставин справи та доводів відповідача, неправильним застосуванням норм матеріального права всупереч сталій практиці Верховного Суду та з порушенням норм процесуального права, прийняте Господарським судом міста Києва додаткове рішення від « 21» листопада 2025 р. по справі №910/1405/14 (910/16475/21) (повний текст рішення складено « 28» листопада 2025 р.) відповідач, відповідно, також вважає таким, що підлягає скасуванню в повному обсязі.

Додатково скаржник зазначав, що у клопотанні від 17.10.2025 вих.№02-40/414 про ухвалення додаткового рішення позивач, зазначаючи відповідачем Винниченка Юрія Валентиновича ( АДРЕСА_1 ; код НОМЕР_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ), просить суд «стягнути з Винниченка Юрія Валентиновича ( АДРЕСА_1 ; код НОМЕР_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд» (04050, м. Київ, вул. Мельникова, буд. 12; код 33307354) судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних та касаційних скарг у загальному розмірі 47670 (сорок сім тисяч шістсот сімдесят) грн 00 коп.». Основне ж рішення було прийнято щодо відповідача - фізичної особи - підприємця Винниченка Юрія Валентиновича (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ). Жодних клопотань про уточнення вимог клопотання від 17.10.2025 вих.№02-40/414 про ухвалення додаткового рішення позивачем не подавалося.

Короткий зміст відзивів на апеляційні скарги на рішення та додаткове рішення

07.01.2026 від ТОВ «Хліб Інвестбуд» (в особі ліквідатора Демчана О.І.) через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційні скарги, який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду у відповідності до ст. 263 Господарського процесуального кодексу України, в якому ТОВ «Хліб Інвестбуд» просить залишити апеляційні скарги без задоволення, а рішення та додаткове рішення - без змін, посилаючись на наступне:

- матеріалами справи підтверджується, що оспорюваний правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним, вказаний правочин не можна вважати добросовісним. Оспорюваний правочин має ознаки зловживання правом обох сторін оспорюваного правочину, зважаючи на встановлені судом обставини щодо отримання відповідачем коштів, які за умовами договору доручення він мав перерахувати на користь позивача, але не зробив цього в період з 2014 року і дотепер;

- дії ліквідатора по визнання правочину боржника недійсним спрямовані на усунення негативних наслідків дій колишнього керівництва банкрута, що направлені на зменшення розміру активів боржника (ліквідаційної маси) та уникнення розрахунків із кредиторами по заборгованості, яка вже існувала на момент укладення оскаржуваного правочину;

- оскаржуваний правочин не відповідає критеріям розумності, добросовісності, справедливості, мав на меті зменшення розміру активів боржника, з метою уникнення стягнення на ці активи кредиторами в рахунок погашення боргів;

- оскаржуваний договір був правомірно та обґрунтовано визнаний судом недійсним з підстав порушення норм ст. 3 (щодо добросовісності), ст. 13 (зловживання цивільними правами) ЦК України та ст. 3, ст. 42 (мета підприємницької діяльності) Господарського кодексу України, оскільки в момент укладення цей правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, був вчинений із порушенням принципу добросовісності у цивільному обороті, із зловживанням цивільними правами сторонами цього правочину та з єдиною метою - завдання шкоди кредиторам ТОВ «Хліб Інвестбуд», шляхом убезпечення майна (дебіторської заборгованості) останнього від звернення стягнення на нього через органи виконавчої служби;

- ліквідатор ТОВ «Хліб Інвестбуд» отримав право та можливість на подачу заяви про визнання недійсним договору доручення №14/01-01 від 21.01.2014, який укладений між ТОВ «Хліб Інвестбуд» та Винниченко Ю.В., лише з дати його призначання та після проведення повноцінного аналізу отриманої документації від ФГ «Агроінвест-Топилище»;

- беручи до уваги, що постановами Верховного Суду від 13.06.2023, від 06.02.2024 та від 08.07.2025 по справі №910/1405/14 (910/16475/21) за зверненнями позивача, касаційні скарги якого задоволено частково та скасовано постанови апеляційної інстанції як і рішення першої інстанції, та справу №910/1405/14 (910/16475/21) передано на новий розгляд до суду першої інстанції, тому і судові витрати позивача - 47670,00 грн (судовий збір, сплачений за подання трьох апеляційних та касаційних скарг) є правомірними та такими, що підлягав до стягнення з відповідача на користь позивача.

25.01.2026 від ФГ «Агроінвест-Топилище» через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу на рішення, який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду у відповідності до ст. 263 Господарського процесуального кодексу України, в якому ФГ «Агроінвест-Топилище» просить задовольнити апеляційну скаргу на рішення, посилаючись на наступне:

- зміст та обґрунтування рішення Господарського суду міста Києва від 15 жовтня 2025 року по справі №910/1405/14 (910/16475/21) виходить за межі та в більшості не стосується суті спору, є власним баченням дії норм чинного законодавства України та власним трактуванням правових норм безпосередньо судом, допускаючи при цьому посилання та припущення та ймовірність;

- судом не враховано суперечливу поведінку ТОВ «ХЛІБ ІНВЕСТБУД», під час подання позову до суду по справі №910/1405/14 (910/16475/21);

- ФГ «АГРОІНВЕСТ-ТОПИЛИЩЕ», на підтвердження неправомірності та необґрунтованості вимог ТОВ «ХЛІБ ІНВЕСТБУД», в тому числі й відсутності належних, дійсних, законних та фактичних доказів на котрі не має місце посилання зі сторони позивача, просить врахувати правову позицію Верховного Суду (на предмет врахуванням посилань сторони на докази/факти/обставини, котрих не існує/не має можливості надати та/або підтвердити у належний спосіб), котра зокрема викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2019 року по справі №920/330/18 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17 липня 2018 року по справі №915/1145/17;

- виходячи із матеріалів даної справи, ФГ «АГРОІНВЕСТ-ТОПИЛИЩЕ» вважає, що ліквідатор ТОВ «ХЛІБ ІНВЕСТБУД» у даній справі, поза увагою залишив факт виникнення та існування невиконаних грошових зобов'язань згідно контракту №МУ-0017 на поставку зерна майбутнього врожаю від 21 березня 2011 року, так і Рішення Господарського суду Волинської області по справі №5004/353/12 від 07 травня 2012 року, із врахуванням Угоди №03-02-2014 від 03 лютого 2014 року про добровільне виконання Рішення Господарського суду Волинської області від 07 травня 2012 року по справі №5004/353/12, змісту та сутності спірного договору доручення №14/01-01 від 21 січня 2014 року, компетенція ФОП Винниченко Юрій Валентинович перед ФГ «АГРОІНВЕСТ-ТОПИЛИЩЕ» за результатами укладеного договору доручення №14/01-01 від 21 січня 2014 року, факт представництві не власних інтересів, а інтересів ТОВ «ХЛІБ ІНВЕСТБУД»;

- ліквідатором ТОВ «ХЛІБ ІНВЕСТБУД» не надано жодних доказів, що підтверджували б недобросовісність у діях Відповідача та/або ФГ «АГРОІНВЕСТ-ТОПИЛИЩЕ» під час укладення договору доручення №14/01-01 від 21 січня 2014 року;

- доводи ТОВ «ХЛІБ ІНВЕСТБУД» щодо наявності у договорі доручення №14/01-01 від 21 січня 2014 року доручення ознак фраудаторного правочину, а його укладення нібито не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, ФГ «АГРОІНВЕСТ-ТОПИЛИЩЕ» вважає необґрунтованими та такими, що не відповідають реальним обставинам;

- перебіг позовної давності у даних конкретних правовідносинах розпочався 22 січня 2014 р. (день, наступний після укладення спірного Договору доручення) та, відповідно, строк позовної давності сплив 22 січня 2017 р.;

- є необхідним застосування наслідків спливу позовної давності до вимог у справі №910/1405/14 (910/16475/21) за заявою ліквідатора ТОВ «ХЛІБ ІНВЕСТБУД» Демчана О.І. про визнання недійсним договору доручення №14/01-01 від 21 січня 2014 року, укладеним між ФОП Винниченко Юрій Валентинович та ТОВ «ХЛІБ ІНВЕСТБУД»;

- порушуються принципи на мирне володіння та розпорядження майном, належним ФГ «АГРОІНВЕСТ-ТОПИЛИЩЕ», беручи до уваги положення ст.41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційних скарг по суті

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.11.2025 справу № 910/1405/14 (910/16475/21) за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Винниченко Юрія Валентиновича передано колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сибіга О.М., судді - Тарасенко К.В., Гончаров С.А.

24.11.2025 колегією суддів у складі: головуючий суддя - Сибіга О.М., судді - Тарасенко К.В., Гончаров С.А. заявлено самовідвід від розгляду справи № 910/1405/14 (910/16475/21).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2025 заяву суддів Сибіги О.М., Гончарова С.А. та Тарасенко К.В. про самовідвід у справі № 910/1405/14 (910/16475/21) - задоволено. Матеріали апеляційної скарги Винниченка Юрія Валентиновича на рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2025 у справі № 910/1405/14 (910/16475/21) передано для визначення складу судової колегії автоматизованою системою у відповідності до положень ст. 32 Господарського процесуального кодексу.

Відповідно до протоколу автоматичного визначення колегії суддів від 26.11.2025, справу № 910/1405/14 (910/16475/21) за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Винниченко Юрія Валентиновича передано колегії суддів у складі: головуючий суддя - Станік С.Р., судді - Гаврилюк О.М.,Сітайло Л.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2025 у справі № 910/1405/14 (910/16475/21) витребувано справу у Господарського суду міста Києва, відкладено вирішення питань пов'язаних з рухом апеляційної скарги до надходження справи на адресу Північного апеляційного господарського суду.

15.12.2025 справа № 910/1405/14 (910/16475/21) надійшла на адресу Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2026 прийнято до провадження справу № 910/1405/14 (910/16475/21) визначеним складом суду, відкрито апеляційне провадження у справі № 910/1405/14 (910/16475/21) за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Винниченко Юрія Валентиновича на рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2025, судовий розгляд призначено на 24.02.2026.

Відповідно до протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу)(складу суду) справу № 910/1405/14 (910/16475/21) за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Винниченко Юрія Валентиновича передано колегії суддів у складі: головуючий суддя - Станік С.Р., судді - Гаврилюк О.М., Сітайло Л.Г.

Колегія суддів звертає увагу, що ухвалою Північного апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження у справі № 910/1405/14 (910/16475/21) за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Винниченко Юрія Валентиновича на рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2025.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2025 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/1405/14 (910/16475/21) за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Винниченко Юрія Валентиновича на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2025, об'єднано в одне апеляційне провадження апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця Винниченко Юрія Валентиновича на рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2025у справі № 910/1405/14 (910/16475/21) та Винниченка Юрія Валентиновича на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2025 у справі 910/1405/14 (910/16475/21) для спільного розгляду, судовий розгляд призначено на 24.02.2026.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2026 заяву Винниченка Юрія Валентиновича про участь у судовому засіданні, яке призначено на 24.02.2026 об 13 год. 50 хв у справі № 910/1405/14 (910/16475/21) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів - задоволено.

Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.

Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку розглянути справу у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

В судове засідання 24.02.2026 з?явились скаржник - Фізична особа-підприємець Винниченко Юрій Валентинович, а також представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд".

Інші учасники справи своїх представників в судове засідання не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Ч.12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники учасників справи, що не з'явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов'язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка представників учасників справи у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що підстави для відкладення розгляду апеляційної скарги - відсутні.

Від інших учасників справи відзиви на апеляційну скаргу не надходили, проте, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України).

В судовому засіданні 24.02.2026 скаржник підтримав доводи апеляційних скарг, просив:

- рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2025 по справі № 910/1405/14 (910/16475/21) скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Івестбуд" про визнання недійсним договору доручення № 14/01-01 від 21.01.2014 відмовити повністю;

- додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2025 по справі № 910/1405/14 (910/16475/21) скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" про ухвалення додаткового рішення відмовити повністю.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" в судовому засіданні просив апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2025 по справі № 910/1405/14 (910/16475/21) та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2025 по справі № 910/1405/14 (910/16475/21) - залишити без змін, як такі, що ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджується наявними матеріалами справи, і що вірно встановлено судом першої інстанції і перевірено судом апеляційної інстанції, 21.03.2011 між ТОВ "Хліб Інвестбуд" (покупець) та ФГ "Агроінвест-Топилище" (продавець) укладено контракт на поставку зерна майбутнього врожаю № МУ-0017, на виконання умов якого покупець сплатив 824 670, 00 грн, а продавець свої зобов'язання з поставки товару не виконав.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 07.05.2012 у справі №5004/353/12 стягнуто з ФГ "Агроінвест-Топилище" на користь ТОВ "Хліб Інвестбуд" 824 670, 00 грн, сплачених за контрактом №МУ-0017 від 21.03.2011, та 25 305, 59 грн судового збору.

21.01.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" (надалі - "Довіритель") та фізичною особою-підприємець Винниченком Юрієм Валентиновичем (надалі - "Повірений") укладено договір доручення №14/01-01, відповідно до якого повірений зобов'язується за дорученням Довірителя надати послуги щодо проведення допустимих законодавством України дій, спрямованих на повернення дебіторської заборгованості з боржника довірителя: Фермерського господарства "Агроінвест-Топилище" (надалі - Боржник")у сумі 849 975 (вісімсот сорок дев'ять тисяч дев'ятсот сімдесят п'ять) гривень 59 копійок згідно рішення Господарського суду Волинської області від 07.05.2012 по справі №5004/353/12, котре прийняте у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням Боржником грошового зобов'язання згідно контракту №МУ-0017 на поставку зерна майбутнього врожаю від 21.03.2011 (відповідно до п. 1.1 Договору).

Згідно п. 1.4 Договору строк надання послуг Повіреним за цим Договором, становить 360 (триста шістдесят) календарних днів від дати підписання такого акту. У випадку ініціювання повіреним судової процедури стягнення заборгованості або початку такої процедури до підписання цього договору, строк надання послуг по даному договору, продовжується на період необхідний для проведення судового процесу і виконавчого провадження.

Відповідно до п. 2.1.8 Договору повірений зобов'язаний протягом 10 (десяти) робочих днів інформувати Довірителя (електронною поштою або листом) щодо одержання на поточний рахунок повіреного коштів боржника.

Пунктом 2.1.9 Договору встановлено, що одержані повіреним від боржника кошти (за вирахуванням винагороди повіреного, яка утримується повіреним у розмірі, передбаченому цим Договором) перерахувати Довірителю протягом 10 (десяти днів з дня отримання від Довірителя вказівки (електронною поштою або листом) про перерахування коштів на поточний рахунок.

Згідно п. 2.2.2 Договору, Повірений має право замість довірителя одержувати на поточний рахунок повіреного кошти від боржника або від органів державної виконавчої служби. Для цього повірений має право вказувати адресу, поточний рахунок та інші реквізити повіреного для стягнення в судовому порядку з боржника коштів на користь довірителя. Повірений має право вказувати адресу, поточний рахунок та інші реквізити повіреного у заявах до органів державної виконавчої служби про стягнення з боржника коштів довірителя.

Відповідно до п. 2.3.1 Договору, довіритель зобов'язаний здійснювати розрахунки з повіреним згідно ст. 5 цього Договору, а також відшкодувати, на вимогу повіреного, вартість наданих останнім додаткових послуг (виконаних дій) відносно боржника, які попередньо погоджуються сторонами, про що складається додаткова угода до Договору, що стає його додатком та невід'ємною частиною.

Пунктом 5.1 Договору встановлено, що розмір винагороди повіреного за цим Договором становить 25% (двадцять п'ять) відсотків від суми фактично стягнутої з Боржника та, у випадку повного стягнення заборгованості, вказаної в п. 1.1 складає 212 493 (двісті дванадцять тисяч дев'яносто три) грн. 90 коп.

Згідно п. 11.1 Договору, цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом 2 (двох) років, з урахуванням строків, передбачених п. 1.4 Договору.

На виконання вказаного Договору, відповідач отримав від ФГ "Агроінвест-Топилище" грошові кошти на загальну суму 849 975,59 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №2 від 13.02.2014 на суму 170 000,00 грн.; №8 від 27.02.2014 на суму 94 975,59 грн.; №149 від 07.03.2014 на суму 65 000,00 грн.; №10 від 14.03.2014 на суму 10 000,00 рн.; №36 від 21.03.2014 на суму 10 000,00 грн.; №47 від 28.03.2014 на суму 10 000,00 грн.; №67 від 03.04.2014 на суму 10 000,00 грн.; №16 від 11.04.2014 на суму 10 000,00 грн.; №70 від 17.04.2014 на суму 10 000,00 грн.; № 75 від 25.04.2014 на суму 10 000,00 грн.; №94 від 08.05.2014 на суму 10 000,00 грн.; №108 від 28.05.2014 на суму 10 000,00 грн.; №146 від 06.06.2014 на суму 10 000,00 грн.; №151 від 13.06.2014 на суму 10 000,00 грн.; №176 від 20.06.2014 на суму 10 000,00 грн.; №206 від 30.07.2014 на суму 20 000,00 грн.; №175 від 06.08.2014 на суму 50 000,00 грн.; №218 від 15.08.2014 на суму 50 000,00 грн.; №317 від 25.09.2014 на суму 20 000,00 грн.; №241 від 01.10.2014 на суму 20 000,00 грн.; №261 від 22.10.2014 на суму 240 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2014 порушено провадження у справі №910/1405/14 про банкрутство ТОВ "Хліб Інвестбуд".

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно, цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі №923/875/19, від 25.06.2020 у справі №924/233/18.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей".

Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (наразі - КУзПБ), а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

21.10.2019 року введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства від 18.10.2018 № 2597-VIII, який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника-юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства, з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон про банкрутство.

Законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами ЦК України та ГК України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.

У правовідносинах банкрутства оспорювання правочинів боржника вчинених на шкоду кредитора врегульовано спеціальними нормами статті 42 КУзПБ, що не виключає можливості визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Постановою Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 28.10.2021 у справі №911/1012/13 уточнено висновок, викладений у постанові від 02.06.2021 № 904/7905/16, про те, що при застосуванні статті 42 КУзПБ слід керуватися загальновизнаним принципом щодо дії законів у часі під час визнання правочину недійсним, згідно з яким відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

За висновком Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у справі №911/1012/13, на відміну від загальних норм (ЦК України та ГК України), застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство можливо лише при наявності відкритого провадження у справі про банкрутство боржника, коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, а відтак правочин (договір), укладений до відкриття провадження у справі про банкрутство, не може оцінюватись судом на предмет його відповідності/невідповідності вимогам законодавства про банкрутство, чинного на час укладення цього правочину.

Отже, на спірні правовідносини не поширюються правила та підстави недійсності правочинів, які визначені спеціальними нормами статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та статті 42 КУзПБ, що, водночас, не виключає можливості захисту майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України ГК України чи інших законів.

Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 року у справі № 911/1012/13 зазначила, що укладення боржником договору поза межами "підозрілого періоду" не виключає можливості звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів.

У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсним правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16.

Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають з договорів та інших правочинів.

За змістом статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5 статті 203 ЦК України).

Так, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені нормами статті 215 ЦК України.

Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом статті 215 ЦК України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16 тощо.

Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Недійсність договору як приватно - правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (висновок об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17).

Відповідно до частини першої статті 1000 ЦК України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Такими юридичними діями є дії, з якими закон пов'язує настання юридичних наслідків. До них належать, наприклад, учинення правочинів, учинення оферти або акцепту, сплата грошей чи передання іншого майна, повідомлення про зміну банківських реквізитів чи адреси поставки товарів тощо. Такими юридичними діями можуть бути дії щодо одержання від контрагента довірителя належних останньому грошей або майна; повірений зобов'язаний негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення (пункт 3 частини першої статті 1006 ЦК України), а довіритель зобов'язаний негайно прийняти від повіреного все одержане ним у зв'язку з виконанням доручення (частина третя статті 1007 ЦК України).

Так, виходячи зі змісту спірного договору, останній укладений ТОВ "Хліб Інвестбуд" із відповідачем, як повіреним, із метою повернення дебіторської заборгованості з боржника довірителя - Фермерського господарства "Агроінвест-Топилище", у сумі 849 975,59 грн.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідач отримав від ФГ "Агроінвест-Топилище" грошові кошти на загальну суму 849 975,59 грн., останній платіж від якого надійшов у жовтні 2014 року.

Отже, з урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції про те, що невиконання обома сторонами такого договору доручення дій із подальшого перерахування отриманих відповідачем від ФГ "Агроінвест-Топилище" грошових коштів на користь ТОВ "Хліб Інвестбуд" із кінця 2014 року й донині, свідчить про зловживання правом обома сторонами вказаного правочину.

Крім того, суд першої інстанції правомірно визнав доводи відповідача про те, що ТОВ "Хліб Інвестбуд" не надавало реквізитів для зарахування коштів, у зв'язку з чим відповідач не мав можливості перерахувати довірителю отримані від ФГ "Агроінвест-Топилище" грошові кошти - необгрунтованими, оскільки відсутність реквізитів для перерахування грошових коштів не є підставою для невиконання зобов'язання.

За змістом частини 1 статті 537 ЦК України, боржник має право виконати свій обов'язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса, нотаріальної контори в разі: 1) відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов'язання; 2) ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку; 3) відсутності представника недієздатного кредитора.

В свою чергу, як підтверджується наявними матеріалами справи, оспорюваний договір доручення від 21.01.2014 №14/01-01 був укладений за два місяці до відкриття справи про банкрутство ТОВ "Хліб Інвестбуд".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2013 у справі 910/8227/13 задоволено позов ПАТ "Державний ощадний банк України" про стягнення з ТОВ "Хліб Інвестбуд" 390 025 003,87 грн та 248 091,17 доларів США; стягнуто з ТОВ "Хліб Інвестбуд" на користь ПАТ "Державний Ощадний банк України" 380 124 654,14 грн заборгованості за кредитом; 5 967 725,46 грн заборгованості за процентами; 202 292,51 грн пені за несвоєчасне погашення процентів; 16 322 614,42 грн пені за несвоєчасне погашення кредиту; 213,03 грн пені за несвоєчасну сплату комісійної винагороди; 3 387 539,83 грн 3 % річних, 6 000,00 грн заборгованості за комісійною винагородою за обслуговування кредиту; 386 214,88 грн інфляційних втрат, 245 980,31 доларів США, що в еквіваленті складає 1 965 545,12 грн заборгованість за процентами, 10 247,30 доларів США, що в еквіваленті складає 81 906,67 грн, 2 102,01 доларів США, що в еквіваленті становить 16 801,37 грн 3 % річних за несвоєчасну сплату процентів, 68 820,00 грн судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2014 за заявою ПАТ "Державний ощадний банк України" порушено провадження у справі №910/1405/14 про банкрутство ТОВ "Хліб Інвестбуд", визнано грошові вимоги ПАТ "Державний ощадний банк України" до ТОВ "Хліб Інвестбуд" в загальному розмірі 408 536 417,43 грн.

Як обгрунтовано встановлено судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, станом на час укладення оспорюваного правочину - 21.01.2014 - ТОВ "Хліб Інвестбуд" вже мало ознаки неплатоспроможності з огляду на існування кредиторської заборгованості понад 400 млн. грн, проте уклало договір доручення №14/01-01, який був спрямований на ухилення від погашення кредиторської заборгованості, яка вже існувала на той момент.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується і суд апеляційної інстанції, про те, що укладення оспорюваного правочину не було спрямоване на повернення грошових коштів боржника, а спрямоване на ухилення від виконання судового рішення та погашення кредиторської заборгованості перед кредиторами, що надає підстави для визнання договору доручення від 21.01.2014 №14/01-01 недійсним відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України. Скаржником не було спростовано вказаних висновків в апеляційній скарзі.

У той же час, відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності до позовних вимог.

Досліджуючи на виконання вказівок Верховного Суду обставини про те, з якого часу ліквідатор ТОВ "Хліб Інвестбуд" дізнався про існування оспорюваного правочину та обставини, які цьому передували, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

У випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою початок перебігу позовної давності визначається з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила (правова позиція Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладена у постанові від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012, а також у постанові від 23.04.2019 у справі № Б-19/207-09 з посиланням на позицію Великої Палати Верховного Суду у постановах від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13, від 30.05.2018 у справі № 367/2271/15-ц, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц).

У постанові Верховного Суду від 15.02.2022 у справі № 911/3034/15 (911/3692/20) зазначено, що причини пропуску строку позовної давності, пов'язані з обставинами, що залежать не тільки і не стільки від ліквідатора боржника арбітражного керуючого, а й від обставин, які знаходяться поза межами його контролю, є підставою для поновлення пропущеного строку позовної давності.

Питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (правову позиція Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування приписів частини п'ятої статті 267 ЦК України, викладеної у постанові від 23.04.2019 у справі № Б-19/207-09).

Закон не передбачає переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, вирішення цього питання покладається безпосередньо на юрисдикційний орган - суд, який розглядає справу по суті заявлених вимог з врахуванням всіх обставин справи на підставі здійсненої оцінки поданих доказів.

Відповідно до частини 3 статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Наголошуючи на пропуску позивачем строку позовної давності відповідач зауважував як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції у апеляційній скарзі, що оспорюваний правочин неодноразово згадувався у судових рішеннях, опублікованих у Єдиному державному реєстрі судових рішень, починаючи із 2014 року які можна знайти за назвою боржника, в тому числі у справах, де боржника було залучено як третю особу. Крім того, в архіві боржника мали зберігатися судові рішення в паперовому вигляді, що описують оспорюваний правочин.

Також, за доводами відповідача, спірний договір має зберігатися у архіві боржника у відповідності з нормами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Наказу Міністерства фінансів України №88 від 24 травня 1995 р. (із змінами та доповненнями) "Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", Наказу Міністерства юстиції України №578/5 від 12 квітня 2012 р. (із змінами та доповненнями) "Про затвердження Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів" однак, щодо непередавання ліквідатору оспорюваного правочину попереднім ліквідатором не надано жодного доказу, як і на доказ необізнаності попередніх ліквідаторів боржника щодо оспорюваного правочину.

Так, у рішенні Господарського суду Київської області по справі № 911/4072/14, в якій боржника було залучено в якості третьої особи, прийнятого 11.11.2014, що було опубліковане на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень 03.12.2014, зазначено про укладення 21.01.2014 між ТОВ "Хліб Інвестбуд" (довіритель) та Фізичною особою-підприємцем Винниченко Ю.В. (повірений) договору доручення №14/01-01.

Водночас, як вірно встановив суд першої інстанції, доказів передачі арбітражному керуючому Демчану О.І. попереднім ліквідатором договору доручення від 21.01.2014 №14/01-01 та документів, що містять відомості про цей правочин (у тому числі судові рішення), матеріали справи № 910/1405/14 про банкрутство ТОВ "Хліб Інвестбуд" не містять.

Як зазначав відповідач, у січні 2015 року відповідачем на адреси ТОВ "Хліб Інвестбуд" та на адресу розпорядника майна було направлено лист №15/01-01 від 27.01.2015 щодо погодження суми витрат, понесених відповідачем під час виконання Договору доручення, а також проект Додаткової угоди для погодження і підписання в порядку, передбаченому п. 5.7 Договору доручення.

Водночас, оскільки відповідні докази направлення такого листа відповідачем не надано, суд першої інстанції правомірно був позбавлений можливості встановити обставини щодо дійсності факту направлення цього листа ТОВ "Хліб Інвестбуд" та розпоряднику майна.

Також, відповідач зазначав, що направляв на адресу арбітражного керуючого Кандаурової Анни Павлівни запит №25/08-1 від 18.08.2025 щодо надання відомостей про результати розгляду листа №15/01-01 від 27.01.2015 фізичної особи - підприємця Винниченка Юрія Валентиновича про погодження витрат, понесених фізичною особою - підприємцем Винниченком Юрієм Валентиновичем під час виконання Договору доручення №14/01-01 від 21.01.2014; надання копії всіх наявних документів, що стосуються Договору доручення №14/01 01 від 21.01.2014, в тому числі направлених та отриманих в ході переписки із фізичною особою - підприємцем Винниченком Юрієм Валентиновичем; надання копій судових рішень по справі №911/4072/14, в якій ТОВ "Хліб Інвестбуд" було залучено в якості третьої особи.

Однак, із відповіді від 11.09.2025 №442 арбітражного керуючого Кандаурової Анни Павлівни слідує, що документи по даній справі про банкрутство ТОВ "Хліб Інвестбуд" передано наступному арбітражному керуючому - Вершиніну А.В., призначеному 08.04.2015.

Надалі, постановою Господарського суду міста Києва від 08.08.2015 у справі №910/1405/14 ліквідатором ТОВ "Хліб Інвестбуд" призначено арбітражного керуючого Вершиніна Андрія Олександровича (свідоцтво № 46 від 12.02.2013).

Як зазначив відповідач, у лютому 2016 року на адреси ТОВ "Хліб Інвестбуд" та на адресу ліквідатора відповідачем направлено Акт звірки взаєморозрахунків між фізичною особою підприємцем Винниченком Юрієм Валентиновичем та ТОВ "Хліб Інвестбуд" для погодження та підписання.

Із метою отримання даних відомостей відповідачем на адресу арбітражного керуючого Вершиніна Андрія Олександровича направлено запит №25/08-2 від 18.08.2025, у відповідь на який листом №08/09 від 08.09.2025 останнім повідомлено, що документи, пов'язані із виконанням повноважень ліквідатора ТОВ "Хліб Інвестбуд", передано наступному ліквідатору, призначеному у справі.

Доводи відповідача про те, що з наданих попередніми ліквідаторами ТОВ "Хліб Інвестбуд" відповідей слідує, що ними не заперечується факт направлення відповідачем у 2015-2016 роках листів щодо виконання Договору доручення №14/01-01 від 21.01.2014 - обгрунтовано відхилені судом першої інстанції, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (частина 1 статті 76 ГПК України).

Згідно з частиною 1 статті 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції про те, що лист від 11.09.2025 №442 арбітражного керуючого Кандаурової Анни Павлівни та лист №08/09 від 08.09.2025 арбітражного керуючого Вершиніна Андрія Олександровича не є належними доказами направлення відповідачем на адресу ТОВ "Хліб Інвестбуд" та ліквідатора відповідних документів на виконання Договору доручення №14/01-01 від 21.01.2014.

Як слідує із доводів ліквідатора ТОВ "Хліб Інвестбуд", останній не був обізнаний про існування оспорюваного правочину до вересня 2021 року.

Так, рішенням Господарського суду Волинської області від 07.05.2012 по справі №5004/353/12, позовну заяву ТОВ "Хліб Інвестбуд" задоволено частково, стягнуто з ФГ "Агроінвест- Топилище" на користь ТОВ "Хліб Інвестбуд" 824670 грн коштів отриманих за контрактом на поставку зерна майбутнього врожаю №МУ-0017 від 21.03.2011, а також 25305,59 грн судового збору.

16.01.2014 Господарським судом Волинської області було видано наказ 5004/353/12-1 про примусове виконання рішення господарського суду Волинської області від 07.05.2012 по справі №5004/353/12, що був дійсний для пред'явлення до 11.11.2014.

05.03.2018 ліквідатор ТОВ "Хліб Інвестбуд" звернувся до Господарського суду Волинської області із заявою про поновлення ТОВ "Хліб Інвестбуд" строку для пред'явлення до виконання наказу Господарського суду Волинської області від 16.01.2014 №5004/353/12-1 та видачу його дублікату.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 27.03.2018 по справі №5004/353/12 в задоволенні заяви ліквідатора ТОВ "Хліб Інвестбуд" відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24.05.2018 по справі №5004/353/12 апеляційну скаргу залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду Волинської області від 27.03.2018 по справі №5004/353/12 без змін.

30.08.2021 ліквідатор ТОВ "Хліб Інвестбуд" звернувся до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство ФГ "Агроінвест-Топилище" з метою стягнення заборгованості за контрактом №МУ-0017 на поставку зерна майбутнього врожаю від 21.03.2011 та рішенням Господарського суду Волинської області у справі №5004/353/12 від 07.05.2012.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 06.09.2021 у справі № 903/716/21 прийнято заяву до розгляду та призначено підготовче засідання. На виконання вимог вказаної ухвали, ФГ "Агроінвест-Топилище" надало заперечення від 14.09.2021 (яке було отримано ТОВ "Хліб Інвестбуд" - 18.09.2021), в якому повідомлено суд, що твердження заявника про наявність заборгованості є помилковим, з огляду на відсутність жодних невиконаних грошових зобов'язань ФГ "Агроінвест-Топилище" перед ТОВ "Хліб Інвестбуд" як згідно з контракту №МУ-0017 на поставку зерна майбутнього врожаю від 21.03.2011, так і рішення Господарського суду Волинської області у справі №5004/353/12 від 07.05.2012, яке набрало законної сили. При цьому, в запереченні/відзиві представник боржника зазначив про укладення з фізичною особою-підприємець Винниченком Юрієм Валентиновичем спірного Договору доручення №14/01-01 від 21.01.2014.

Відтак, ухвалою Господарського суду Волинської області від 22.09.2021 у справі № 903/716/21 відмовлено у відкритті провадження у справі №903/716/21 про банкрутство Фермерського господарства "Агроінвест-Топилище" за заявою Товариства з обмеженою відповідальності "Хліб Інвестбуд" в особі ліквідатора, арбітражного керуючого Демчана О.І.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції про те, що вищезазначені дії ліквідатора ТОВ "Хліб Інвестбуд", що передували зверненню останнім з даним позовом до суду про визнання договору доручення від 21.01.2014 №14/01-01 недійсним, свідчать про відсутність в останнього відомостей про сплату боржником ФГ "Агроінвест-Топилище" заборгованості на користь відповідача, який діяв на підставі договору доручення від 21.01.2014 №14/01-01, укладеного з ТОВ "Хліб Інвестбуд".

При цьому, відповідні обставини щодо погашення ще в 2014 році боржником ФГ "Агроінвест-Топилище" заборгованості за рішенням Господарського суду Волинської області у справі №5004/353/12 від 07.05.2012 не підіймалися при розгляді в 2018 році заяви ліквідатора про поновлення ТОВ "Хліб Інвестбуд" строку для пред'явлення до виконання наказу Господарського суду Волинської області від 16.01.2014 №5004/353/12-1 та видачу його дублікату.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про визнання обгрунтованими доводів ліквідатора ТОВ "Хліб Інвестбуд" про те, що до отримання від ФГ "Агроінвест-Топилище" заперечень у справі № 903/716/21 про банкрутство ФГ "Агроінвест-Топилище", ліквідатор ТОВ "Хліб Інвестбуд" не був обізнаний про спірний договір доручення від 21.01.2014 №14/01-01 до отримання 18.09.2021 такої інформації із пояснень боржника ФГ "Агроінвест-Топилище", що свідчить про пред'явлення даного позову в межах строку позовної давності.

Доводи скаржника в апеляційній скарзі вказаних висновків суду першої інстанції не спростовують, і відповідні доводи скаржника не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Доводи скаржника про те, що в порушення вимог процесуального закону, ані клопотання, викладене в прохальній частині відзиву відповідача №25/08-01 від « 20» серпня 2025 р. про продовження строку, встановленого відповідачу для надання доказів, що мають значення для розгляду справи, ані усне клопотання, заявлене до початку підготовчого засідання про відкладення підготовчого засідання судом розглянуто не було, а фактично було залишено без задоволення без об'єктивних причин, оскільки за результатами підготовчого засідання було ухвалено рішення про призначення слухання справи по суті у судовому засіданні, призначеному на « 15» жовтня 2025 р. об 11 год. 30 хв. - судом апеляційної інстанції відхиляються як такі, що не є підставою для скасування оскаржуваного рішення з огляду на приписи ст. 277 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, в протоколі судового засідання від 10.09.20205 суд вислухав думки присутніх учасників справи та відповідно, ухвалив закрити підготовче провадження та призначив справу до розгляду, що узгоджується з приписами ст. 185 Господарського процесуального кодексу України.

Ч. 7 ст. 11 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що учасникам судового процесу на підставі судового рішення забезпечується можливість брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 197 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов'язковою.

Ч. 5 ст. 197 Господарського процесуального кодексу України визначено, що ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву, крім випадку коли суд після призначення судового засідання чи під час такого засідання втратив технічну можливість забезпечити проведення відеоконференції.

Доводи скаржника про те, що в судове засідання 15.10.2025 запрошення відповідачу у підсистемі відеоконференцзв'язку ЄСІТС не надійшло, жодні спроби зв'язатися із відповідачем за контактними даними, зазначеними у клопотанні про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференцзв'язку, не мали місця, а згодом відповідачу стало відомо, що судове засідання відбулося без його участі - судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки у відповідному протоколі від 15.10.2025 зазначено, що Винниченко Ю.В. не вийшов на зв?язок. Крім того, явка останнього обов?язковою судом не визнавалась.

Інші доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані, проте, не є такими, що впливають на висновки суду апеляційної інстанції у даній постанові щодо оскаржуваного рішення.

Отже, вищенаведені та усі інші доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, доводи скаржника є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові щодо спірних правовідносин учасників справи, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86, ч. 1 ст. 316 Господарського процесуального кодексу України, яким задоволено позовні вимоги повністю.

Щодо апеляційної скарги на додаткове рішення, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Згідно з частиною 1 статті 244 ГПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до ст.123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 21.09.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.03.2023, відмовлено в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Демчана О.І. повністю.

Із матеріалів справи вбачається, що позивачем сплачено за подання апеляційної скарги по справі №910/1405/14 (910/16475/21) судовий збір у сумі 6 810,00 грн., та за подання касаційної скарги - 9080,00 грн.

Постановою Верховного Суду 13.06.2023, скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2022, а справу передано до Господарського суду міста Києва на новий розгляд в іншому складі суду.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 22.08.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2023, відмовлено в задоволенні позову повністю.

Так, позивачем сплачено за подання апеляційної скарги по справі №910/1405/14 (910/16475/21) судовий збір у сумі 6 810,00 грн., та за подання касаційної скарги - 9080,00 грн.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2024 постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2023 у справі №910/1405/14 (910/16475/21) скасовано; справу №910/1405/14 (910/16475/21) направлено до Господарського суду міста Києва на новий розгляд.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.08.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2025, відмовлено у задоволенні позовних вимог повністю.

За подання апеляційної скарги по справі №910/1405/14 (910/16475/21) позивачем сплачено судовий збір у сумі 6 810,00 грн., та за подання касаційної скарги - 9080,00 грн.

Постановою Верховного Суду від 08.07.2025 постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2024 у справі № 910/1405/14 (910/16475/21) скасовано. Справу № 910/1405/14 (910/16475/21) направлено на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.

За наслідками нового розгляду справи №910/1405/14 (910/16475/21) рішенням Господарського суду міста Києва від 15.10.2025 позовні вимоги задоволено повністю.

Відповідно до частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною 14 статті 129 ГПК України, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Як зазначала Велика Палата Верховного Суду в ухвалах від 30.03.2021 у справі № 911/2390/18, від 19.01.2023 у справі № 500/2632/19, у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом з тим у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Така правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду від 20.04.2023 у справі № 924/600/21, у постанові від 01.02.2023 у справі № 924/862/21, у постанові від 03.11.2023 у справі № 903/972/20, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20.

Оскільки за наслідками нового розгляду справи №910/1405/14 (910/16475/21) позовні вимоги задоволено повністю, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції про покладення на відповідача витрат позивача зі сплати судового збору за подання апеляційних та касаційних скарг у сумі 47 670,00 грн.

З урахуванням наведеного, заява про ухвалення додаткового судового рішення обгрунтовано задоволена судом першої інстанції у повному обсязі із прийняттям додаткового рішення про стягнення з відповідача на користь позивача витрат останнього зі сплати судового збору за подання апеляційних та касаційних скарг у сумі 47 670,00 грн.

Доводи скаржника про те, що у клопотанні від 17.10.2025 вих.№02-40/414 про ухвалення додаткового рішення позивач, зазначаючи відповідачем Винниченка Юрія Валентиновича ( АДРЕСА_1 ; код НОМЕР_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ), просить суд «стягнути з Винниченка Юрія Валентиновича ( АДРЕСА_1 ; код НОМЕР_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд» (04050, м. Київ, вул. Мельникова, буд. 12; код 33307354) судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних та касаційних скарг у загальному розмірі 47670 (сорок сім тисяч шістсот сімдесят) грн 00 коп.», коли основне рішення було прийнято щодо відповідача - фізичної особи - підприємця Винниченка Юрія Валентиновича - судом апеляційної інстанції відхиляються як необгрунтовані та безпідставні, оскільки судом першої інстанції розглянуто відповідну заяву щодо визначеного відповідача - фізичної особи - підприємця Винниченка Юрія Валентиновича, а незазначення у заяві позивача статусу відповідача, як ФОП, не спростовує обов?язок суду здійснити відповідний розгляд в межах визначеного кола учасників спору.

Інші доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані, проте, не є такими, що впливають на висновки суду апеляційної інстанції у даній постанові.

Отже, вищенаведені та усі інші доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, доводи скаржника є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові щодо спірних правовідносин учасників справи, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтовані рішення та додаткове рішення у відповідності до ст. 86 , ч. 1 ст. 316 Господарського процесуального кодексу України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені скаржником в апеляційних скаргах не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у оскаржуваних рішенні та додатковому рішенні.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України , суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційних скаргах, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваних рішенні та додатковому рішенні суду першої інстанції, рішення та додаткове рішення суду першої інстанції ухвалені з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення, за наведених скаржником доводів апеляційної скарги, з урахуванням меж апеляційного оскарження, не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного додаткового рішення, за наведених скаржником доводів та обгрунтувань.

Розподіл судових витрат

Судовий збір розподіляється відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України та покладається на скаржника за поданою ним апеляційною скаргою на рішення.

Стосовно оскарження додаткового рішення, суд апеляційної інстанції враховує правові висновки постанови Верховного Суду від 21.07.2022 у справі № 2040/6743/18 про те, що при апеляційному та касаційному оскарженні додаткових судових рішень судовий збір не сплачується, оскільки розмір судового збору при поданні позову не залежить від того, який спосіб виконання судового рішення, у випадку задоволення позовної вимоги по суті спору, просить обрати позивач, або від вимоги щодо розміру та порядку розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд,-

УХВАЛИВ:

1.Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Винниченка Юрія Валентиновича на рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2025 (повний текст складено та підписано 03.11.2025) у справі № 910/1405/14 (910/16475/21) - залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Винниченка Юрія Валентиновича на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2025 у справі № 910/1405/14 (910/16475/21)- залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2025 у справі № 910/1405/14 (910/16475/21) - залишити без змін.

4. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2025 у справі № 910/1405/14 (910/16475/21)- залишити без змін.

5. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за скаржником.

6. Матеріали справи № 910/1405/14 (910/16475/21) повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено та підписано: 10.03.2026.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді О.М. Гаврилюк

Л.Г. Сітайло