Справа № 305/2694/25
Закарпатський апеляційний суд
10.03.2026 м. Ужгород
Суддя Закарпатського апеляційного суду Феєр І. С., за участю ОСОБА_1 та його захисника-адвоката Кустря М. М., розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді справу про адміністративне правопорушення № 33/4806/704/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та його захисника адвоката Кустря М. М. на постанову судді Рахівського районного суду Закарпатської області від 01.10.2025.
Цією постановою:
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185-10 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 50 (п'ятдесят) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 605 грн 60 коп. судового збору.
З протоколу про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ № 357326 від 27.07.2025 та постанови судді від 01.10.2025 вбачається, що 26.07.2025 близько 23 год 40 хв прикордонним нарядом «Група реагування» у контрольованому прикордонному районі на напрямку прикордонного знаку № 410, на околиці населеного пункту Ясіня (територія Ясінянської об'єднаної територіальної громади Рахівського району Закарпатської області), було виявлено та затримано громадянина України ОСОБА_1 , який під час затримання здійснив злісну непокору законній вимозі військовослужбовця ДПСУ під час безпосереднього виконання ним службових обов'язків, пов'язаних із охороною державного кордону України, а саме: вдався до втечі та на неодноразово повторювану законну вимогу старшого прикордонного наряду «Група реагування» капітана ОСОБА_3 зупинити протиправні дії відмовився виконувати, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 23 Закону України «Про державну прикордонну службу України».
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та його захисник-адвокат Кустрьо М. М. просять постанову судді від 01.10.2025 скасувати та закрити провадження у справі на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Судом першої інстанції було допущено неповноту з'ясування обставин, не враховано істотних даних, що призвело до ухвалення незаконного рішення. Мотивувальна частина оскаржуваного рішення зводиться до одного речення, у якому вказано, що у судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник - адвокат Кустрьо М. М. надали копію протоколу затримання особи в порядку ст. 208 КПК України підозрюваної у вчиненні злочину та усні пояснення, які жодним чином не стосуються обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення. Разом з тим, у судовому засіданні, крім надання копії протоколу, були надані пояснення про те, що метою прикордонників затримати ОСОБА_1 була підозра у причетності до організації незаконного переправлення осіб через кордон, що підтверджується копією протоколу про затримання. Адміністративне затримання під надуманим мотивом про ніби то вчинення злісної непокори законній вимозі було оформлено працівниками прикордонної служби для того, щоб доставити ОСОБА_1 в кабінет до слідчого, куди він міг з'явитися і самостійно за викликом, оскільки не вважає себе причетним до вчинення кримінального правопорушення, оскільки був лише очевидцем обставин вчинення такого кримінального правопорушення. 26.07.2025 близько 18 год ОСОБА_1 їхав на автомобілі, який зареєстрований на ім'я його мами, разом зі своєю дівчиною по автодорозі Н-09 до водоспаду, що неподалік селища Ясіня, коли його раптово обігнав автомобіль військових і перегородив дорогу, працівники прикордонної служби вимагали у ОСОБА_1 віддати ключі від автомобіля та мобільні телефони. Злісної непокори він не чинив, відразу виконав всі вимоги працівників прикордонної служби, надав їм ключі від автомобіля та два наявні у нього телефони. Крім того, ОСОБА_1 навчається на юридичному факультеті Національного університету «Львівська політехніка», має наміри працювати у правоохоронних органах, його батько є добровольцем, проходить службу в лавах ЗСУ, мати працює в органі місцевого самоврядування, тому вчиняти будь-які правопорушення, чи не виконувати законних вимог працівників прикордонної служби він би собі не дозволив. У даній справі зібрані матеріали, як докази, уповноваженою особою на розгляд справи про адміністративне правопорушення, за своєю суттю залишають місце сумнівам, що як наслідок не узгоджується із стандартом доказування поза розумним сумнівом.
Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_1 та його захисника-адвоката Кустря М. М., які частково підтримали апеляційну скаргу та просили на підставі ст. 22 КУпАП звільнити ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за вчинене ним адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 185-10 КУпАП за малозначністю й оголосити йому усне зауваження, перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дослідивши зібрані по справі докази, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги згідно з положеннями ст. 294 КУпАП.
Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданнями провадження у справах про адміністративне правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом.
Приписами ст. 280 КУпАП регламентовано, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення, зобов'язаний, зокрема, з'ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винувата ця особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність особи, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами, як наголошується в ст. 251 КУпАП.
Суд, відповідно до приписів ст. 252 КУпАП, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Апеляційний суд вважає, що вищевказані вимоги закону при розгляді матеріалів за протоколом про адміністративне правопорушення судом першої інстанції дотримані і висновок суду про визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185-10 КУпАП є правильним, а зміст постанови в
-3-
в цій частині відповідає вимогам ст. 283 КУпАП, оскільки в ній наведені докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення ОСОБА_1 цього адміністративного правопорушення.
З протоколу про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ № 357326 від 27.07.2025 вбачається, що 26.07.2025 близько 23 год 40 хв прикордонним нарядом «Група реагування» у контрольованому прикордонному районі на напрямку прикордонного знаку № 410, на околиці населеного пункту Ясіня (територія Ясінянської об'єднаної територіальної громади Рахівського району Закарпатської області), було виявлено та затримано громадянина України ОСОБА_1 , який під час затримання здійснив злісну непокору законній вимозі військовослужбовця ДПСУ під час безпосереднього виконання ним службових обов'язків, пов'язаних із охороною державного кордону України, а саме: вдався до втечі та на неодноразово повторювану законну вимогу старшого прикордонного наряду «Група реагування» зупинити протиправні дії відмовився виконувати, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 23 Закону України «Про державну прикордонну службу України», тобто вчинив правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 185-10 КУпАП.
З протоколу також вбачається, що зміст протоколу ОСОБА_1 доведений, права, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП йому роз'яснені, однак ОСОБА_1 відмовився від надання пояснень, про що у протоколі міститься його власноручний підпис. При цьому, ОСОБА_1 не заявляв клопотань про забезпечення йому захисника.
Вказані у протоколі обставини підтверджуються протоколом про адміністративне затримання від 26.07.2025, протоколом особистого огляду, огляду речей та вилучення речей і документів від 26.07.2025, які підписані ОСОБА_1 без зауважень, рапортом начальника ВІПС « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип В) ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип В) ОСОБА_4 , витягами з книг прикордонної служби 26/27.07.2025.
Вищенаведені докази, які є належними та допустимими, зібрані відповідно до вимог КУпАП, оскільки сумнівів у їх достовірності чи порушень під час їх підготовки та збирання у ході розгляду справи апеляційним судом не виявлено, у своїй сукупності підтверджують винуватість ОСОБА_1 у вчиненні передбаченого ч. 1 ст. 185-10 КУпАП адміністративного правопорушення.
Під час розгляду справи апеляційним судом не встановлено даних, які би давали підстави вважати, що начальник ВІПС « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип В) ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип В) ОСОБА_4 , був упереджений під час затримання та складання відносно ОСОБА_1 протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 185-10 КУпАП, що у нього були підстави для фальсифікації протоколу чи обмови ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, оскільки у підтвердження таких даних відсутні які-небудь належні докази як у матеріалах справи, так їх і не додано до апеляційної скарги й на такі не посилається сторона захисту в апеляційній скарзі.
У матеріалах справи про адміністративне правопорушення також відсутні будь-які відомості, які би свідчили про зацікавленість представників прикордонної служби, які затримали ОСОБА_1 за порушення ним вимог ч. 2 ст. 23 Закону України «Про державну прикордонну службу», п. 8, 10 постанови Кабінету Міністрів України № 1147 від 27.07.1998, відтак склали відносно нього протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 185-10 КУпАП, у результатах розгляду справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 , у підтвердження цього немає жодних доказів не лише у матеріалах справи, такі не додано і до апеляційної скарги й на такі не посилається сторона захисту в апеляційній скарзі.
Доводи апеляційної скарги про те, що наявні у матеріалах справи докази є недостатніми для підтвердження наявності у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 185-10 КУпАП, апеляційний суд відхиляє, оскільки вважає,
-4-
що такі спростовуються сукупністю вищенаведених доказів і є такими, що спрямовані виключно на ухилення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності.
Зі змісту протоколу вбачається, що ОСОБА_1 здійснив злісну непокору законній вимозі військовослужбовця Держприкордонслужби під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних з охороною державного кордону України, зокрема неодноразові вимоги старшого прикордонного наряду «Група реагування» капітана ОСОБА_4 зупинити протиправні дії відмовився виконувати.
Доводи апеляційної скарги про те, що метою затримання ОСОБА_1 було його доставлення до слідчого, у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 підозрюється у вчиненні кримінального злочину пов'язаного з переправленням осіб через державний кордон України, апеляційний суд визнає такими, що не впливають на кваліфікацію вчиненого ОСОБА_1 діяння та не спростовують факту вчинення ОСОБА_1 злісної непокори законній вимозі військовослужбовця Держприкордонслужби під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних з охороною державного кордону України, а саме вдався до втечі та відмовився виконувати неодноразово повторювану законну вимогу капітана ОСОБА_4 зупинити протиправні дії.
Із цих підстав, не беруться до уваги і надані суду апеляційної інстанції письмові пояснення свідка ОСОБА_5 , оскільки такі спростовуються зібраними доказами наявними в матеріалах справи, а також те, що остання є зацікавленою особою, оскільки є дівчиною ОСОБА_1 .
При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що матеріали справи беззаперечно свідчать про те, що ОСОБА_1 вчинив злісну непокору саме щодо військовослужбовця під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних з охороною державного кордону України, що свідчить про те, що протокол про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 складено обґрунтовано та відповідно до вимог законодавства. Доказів, які б свідчили про протилежне, апеляційному суду не надано. Також апеляційний суд зазначає, що як нормами КУпАП, так і будь-якими іншими нормами законодавства не встановлено заборони на складення протоколу про адміністративне правопорушення посадовою особою, яка наділена правом на складення такого протоколу і щодо якої вчинено злісну непокору.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги в цій частині, апеляційний суд бере до уваги те, що ОСОБА_1 під час затримання відмовився від надання будь-яких пояснень з приводу обставин, що мали місце, у тому числі не заперечував своєї вини та обставини, викладені у протоколі.
Як такі, що не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185-10 КУпАП, апеляційний суд не бере до уваги та відхиляє і доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 безпідставно та з надуманих підстав був зупинений працівниками поліції та прикордонної служби, а також незаконно доставлений до пункту прикордонної служби в АДРЕСА_2 .
Такими, що не свідчать про відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185-10 КУпАП, апеляційний суд відхиляє і доводи апеляційної скарги про те, що до протоколу не додано пояснень ОСОБА_1 , оскільки від дачі пояснень останній відмовився, що зафіксовано в протоколі про адміністративне правопорушення.
При цьому, апеляційний суд бере до уваги таке.
Відповідно до ст. 185-10 КУпАП, адміністративним правопорушенням вважається злісна непокора законному розпорядженню чи вимозі військовослужбовця або працівника Державної прикордонної служби України під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних з охороною державного кордону чи суверенних прав України в її
-5-
виключній (морській) економічній зоні, або члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, який бере участь в охороні державного кордону України.
Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого статтею, полягає у вчиненні такого діяння: відкритої відмови виконати законне розпорядження чи вимогу військовослужбовця або працівника Державної прикордонної служби України під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних з охороною державного кордону чи суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні, або члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, який бере участь в охороні державного кордону України, а так само іншого умисного їх невиконання зазначених розпоряджень та вимог.
Злісною непокорою є відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторюваних законних вимог чи розпоряджень працівника поліції при виконанні ним службових обов'язків, члена громадського формування з охорони громадського порядку чи військовослужбовця у зв'язку з їх участю в охороні громадського порядку або відмова, виражена у зухвалій формі, що свідчить про явну зневагу до осіб, які охороняють громадський порядок.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185-10 КУпАП, оскільки наявними доказами безумовно підтверджується те, що законні вимоги працівника прикордонної служби зупинити протиправні дії, ОСОБА_1 виконувати відмовився, чим вчинив адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 185-10 КУпАП.
На інші доводи, які могли б слугувати підставою для скасування чи зміни судового рішення в апеляційній скарзі не вказується, і під час розгляду справи в апеляційному суді такі не встановлені.
Враховуючи вищезазначене, апеляційний суд приходить до висновку, що місцевим судом ОСОБА_1 обґрунтовано визнаний винуватим у вчиненні передбаченого ч. 1 ст. 185-10 КУпАП адміністративного правопорушення.
Разом з тим, вирішуючи питання про накладення адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, суд не в повній мірі дотримався вимог ст. 23, 33 КУпАП, в силу яких стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, поваги до правил співжиття, в дусі додержання законів України, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим порушником, так і іншими особами.
Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам, а саме: верховенство права, законність, рівність перед законом і судом, повага до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості, тощо.
Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати, зокрема, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ст. 22 КУпАП при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням.
Малозначність як ознака адміністративного правопорушення характеризується певним ступенем суспільної небезпечності, але таким, що не потребує застосування заходів адміністративного впливу.
-6-
Питання про можливість або ж недоцільність звільнення особи від адміністративної відповідальності при малозначності правопорушення в кожному конкретному випадку вирішується правозастосовчим органом (посадовою особою).
Відповідно до ст. 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 зазначив, що згідно з принципом верховенства права - однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях ЄСПЛ, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам.
Таким чином, враховуючи характер вчиненого адміністративного правопорушення, дані про особу ОСОБА_1 , який раніше не притягався до адміністративної відповідальності, має постійне місце проживання, за яким характеризується позитивно, навчається на 3-му курсі денної форми навчання першого (бакалаврського) рівня вищої освіти Інституту права, психології та інноваційної освіти НАУ «Львівська політехніка», де також має позитивну характеристику, відсутність відомостей, які б характеризували його з негативної сторони, та обставин, які обтяжують відповідальність, те, що батько ОСОБА_1 проходить службу у лавах Збройних сил України, а також враховуючи визнання своєї вини та щире каяття ОСОБА_1 у вчиненому адміністративному правопорушенні, апеляційний суд приходить до висновку про можливість звільнення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності на підставі ст. 22 КУпАП, у зв'язку із малозначністю вчиненого правопорушення, обмежившись усним зауваженням, що буде достатнім для досягнення мети адміністративної відповідальності - виховного впливу, поваги до правил співжиття, в дусі додержання законів України та недопущення подібної поведінки надалі, у зв'язку з чим апеляційна скарга ОСОБА_1 та захисника-адвоката Кустря М. М. підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та його захисника-адвоката Кустря М. М. задовольнити частково.
Постанову судді Рахівського районного суду Закарпатської області від 01.10.2025 щодо ОСОБА_6 , - скасувати.
На підставі ст. 22 КУпАП звільнити ОСОБА_6 від адміністративної відповідальності за вчинене ним адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 185-10 КУпАП за малозначністю й оголосити йому усне зауваження, а провадження у справі щодо нього закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КУпАП.
Постанова апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя