Справа № 127/36834/25
Провадження № 2/127/8579/25
26.02.2026 м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючої судді Бессараб Н.М.,
при секретарі Гондарук В.В.,
за участю представника позивача - адвоката Жовмір Д.О.,
представника відповідача Колівошко С.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницької обласної прокуратури, за участю третьої особи Головного управління Державної казначейської служби у Вінницькій області про стягнення моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду,-
У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вінницької обласної прокуратури, за участю третьої особи Головного управління Державної казначейської служби у Вінницькій області та просив суд стягнути з Державного бюджету України на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду 500000 грн.; стягнути із Державного бюджету України на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 30000 грн.; судовий збір віднести на рахунок держави.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 11.01.2020 позивача ОСОБА_1 було затримано як підозрюваного в приміщенні СУ ГУНП у Вінницькій області у кримінальному провадженні №12020020220000036 від 11.01.2020. Процесуальне керівництво справою здійснювала Вінницька обласна прокуратура в особі прокурорів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які мали перевіряти законність рішень в межах кримінального провадження та здійснювати власну діяльність на принципах верховенства права та законності. 12.01.2020 позивачу було оголошено повідомлення про підозру у кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 3 ст. 186 КК України, вчиненому з корисливих мотивів за попередньою змовою з 14 іншими особами (за версією слідства). 13.01.2020 позивачу Вінницьким міським судом Вінницької області обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою та поміщено до СІЗО ДУ «Вінницька установа виконання покарань». Внаслідок позбавлення позивача волі, його сім'ї довелось відшукувати значну суму грошових коштів, влазити у борги, брати кредити, з метою внесення застави. Протягом двох років позивач перебував під запобіжним заходом, що обмежувало його вільне пересування, вільний вибір місця проживання, спілкування з рідними та друзями, адже на нього були покладені обов'язки відповідно до ст. 194 КПК України, а саме: не відлучатися із населеного пункту, в якому зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом; не відвідувати місця, визначені слідчим суддею або судом; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну. Крім того, тривалий час позивач був позбавлений можливості офіційно працевлаштуватись. На особисті речі позивача було накладено арешт, який скасовано лише виправдувальним вироком суду від 13.12.2021, що також створювало відповідні незручності. У позивача зіпсувались стосунки з дружиною, йому довелось протягом тривалого часу відновлювати її довіру заради збереження сім'ї. Життя позивача перетворилось на суцільну спробу довести рідним та оточуючим людям, що він добропорядний громадянин, що він нічого протизаконного не вчиняв. Крім того, позивач втратив єдину рідну людину - бабусю, яка його з дитинства виховувала та з якою проживав разом увесь час. Внаслідок нервових потрясінь, викликаних проведенням обшуків, вилучення речей з дому, його затримання, у бабусі стався інсульт, який вона не змогла перенести. Також, у цей же час, дружина позивача втратила батька, адже кошти, на які могли витратити на продовження його лікування, були внесені у якості застави. Два роки позивач чекав, щоб сплачену заставу повернули. 13 грудня 2021 року Могилів-Подільським міськрайонним судом Вінницької області у кримінальному провадженні №138/1907/20 було винесено вирок, який залишено без змін ухвалою Вінницького апеляційного суду, яким позивача визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 186 КК України та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України через недоведеність вчинення вищевказаного кримінального правопорушення. Касаційна скарга у вказаному кримінальному провадженні не подавалась. Під слідством та судом позивач перебував з 11.01.2020 по 21.06.2022, що становить 2 роки 160 днів або 890 днів. Внаслідок вказаного, позивач був позбавлений прав людини на: свободу та особисту недоторканність, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, відпочинок, достатній життєвий рівень, а також змушений був спілкуватись із правоохоронними органами, витрачати кошти на адвокатів, на прибуття до суду. Крім того, вказана ситуація негативно вплинула на стан його здоров'я. Внаслідок неправомірних дій прокурорів - представників Вінницької обласної прокуратури щодо незаконного притягнення позивача до кримінальної відповідальності, йому було завдано моральну шкоду, яку оцінює в розмірі 500000 грн., тому вимушений звернутись до суду із вказаним позовом.
04.12.2025 від Головного управління Державної казначейської служби у Вінницькій області надійшли письмові пояснення, які мотивовані тим, що статтею 25 Бюджетного кодексу України Казначейство України (Державну казначейську службу України) уповноважено здійснювати безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Абзацом другим підпункту 1 пункту 9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України встановлено, що безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за черговістю надходження таких рішень. Відповідний механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення закріплений у Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 р. №845 (із змінами) (далі - Порядок №845). Пунктом 3 Порядку №845 визначено, що органами Казначейства виконуються рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників. Відповідно до пункту 6 Порядку №845 у разі прийняття рішення про стягнення коштів, стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб: заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка (у разі наявності - довідку банку), назви банку, його МФО та коду ЄДРПОУ, номера рахунка (поточний, транзитний, картковий), прізвища, імені, по батькові (повне найменування - для юридичної особи) власника рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних для пересилання коштів через підприємства поштового зв'язку, що здійснюється за рахунок стягувача (прізвище, ім'я, по батькові адресата, його поштова адреса (найменування вулиці, номер будинку, квартири, найменування населеного пункту, поштовий індекс), реквізити банківського рахунка поштового відділення); оригінал виконавчого документа; судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності); оригінал або копію розрахункового документа (платіжного доручення, квитанції тощо), який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету. До заяви можуть додаватися інші документи, які містять відомості, що сприятимуть виконанню рішення про стягнення коштів (довідки та листи органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, або органів місцевого самоврядування, рішення органів досудового розслідування та прокуратури тощо). Пунктом 35 Порядку №845 визначено, що Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації): 1. шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду; 2. шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень; 3. шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності; 4. різниці між сумою коштів, що надійшли до державного бюджету від реалізації конфіскованого або зверненого судом у дохід держави майна, іншого майна, у тому числі валютних цінностей, що переходять у власність держави, та сумою, встановленою у судовому рішенні; 5. шкоди, заподіяної фізичній особі внаслідок кримінального правопорушення. Пунктом 36 Порядку №845 передбачено, що у разі здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку стягувані подають документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцезнаходженням органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоду. В такому разі, у разі задоволення позовних вимог, виконання такого рішення має відбуватись відповідно до Порядку №845.
23.12.2025 від відповідача Вінницької обласної прокуратури надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити. Відзив на позовну заяву мотивований тим, що ухвалюючи 13.12.2021 виправдувальний вирок, Могилів-Подільський міськрайонний суд дійшов висновку про недоведеність винуватості ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_1 , оскільки жоден свідок не підтвердив їх причетність до вчинення інкримінованого злочину; відсутні переконливі докази того, що саме обвинувачені були затримані 10.01.2020 на автомобілі «BMW Х5» з номерним знаком НОМЕР_1 дорогою з м. Могилів-Подільського до м. Вінниці, оскільки відповідні протоколи свідчать про те, що цих осіб затримано 11.01.2020 у приміщенні ГУНП у Вінницькій області; ідентифікувати осіб, зафіксованих на відеозаписах з камер спостереження «Нової Пошти», неможливо. У позові відсутнє посилання на встановлення незаконності дій органів досудового розслідування та прокуратури. Недотримання органами досудового розслідування чи прокуратури вимог ст. 9 КПК України не встановлено у передбачений законом спосіб, отже відсутні підстави для твердження про незаконність їх дій. Крім того, важливою обставиною для встановлення законності дій органу досудового розслідування та прокурора є врахування факту, що частина процесуальних рішень та дій (обрання запобіжного заходу, обшук, арешт), які пов'язані з обмеженням прав, вчинені на підставі ухвал слідчих суддів. Зазначені рішення набули законної сили, не скасовувались, що підтверджує законність вчинених органом досудового розслідування процесуальних дій та рішень прокурора. Будь-яких заяв про порушення прав ОСОБА_1 , вимог законодавства при затриманні, застосування до нього фізичного чи психічного впливу ними слідчому судді не подано, слідчим суддею ознак застосування фізичного впливу самостійно не виявлено. Ухвала слідчого судді від 13.01.2020 у справі №127/574/20 ОСОБА_1 чи його адвокатом не оскаржувалась. ОСОБА_1 у ході досудового розслідування та судового розгляду скарги на порушення його прав не подавались, слідчому судді інформація про порушення його прав не повідомлялась; слідчий суддя у судовому засіданні 13.01.2020 не встановив, що зовнішній вигляд, стан чи інші обставини дають підстави для обґрунтованої підозри порушення вимог законодавства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі. Також від ОСОБА_1 не надходило зауважень під час проведення огляду місця події 11.01.2020 та вилучення належних йому майна та документів. Вносячи суду клопотання про обрання запобіжного заходу, проведення огляду та обшуку, накладення арешту на майно, сторона обвинувачення діяла у межах повноважень, наданих КПК України, незаконність (протиправність) цих дій не встановлена. Відповідні дії передбачені чинним кримінальним процесуальним законодавством, порушень охоронюваних законом прав та інтересів позивача не допущено. За відсутності факту незаконності дій органів досудового розслідування, прокуратури та суду, відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди відповідно до ч. 1, 2 ст. 1176 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно- розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». позивачем не наведено фактичного змісту отриманої, за його твердженням, моральної шкоди. Як опис пережитих моральних страждань, так і посилання на критерії їх глибини і тяжкості носять загальний характер, не пов'язаний з конкретними життєвими обставинами позивача, без посилання на докази (документи, свідків), які можуть їх підтвердити. Обставини моральних страждань, якими позивач обґрунтовує наявність моральної шкоди не підтверджені ним належними допустимими та достатніми доказами. Позивачем у позовній заяві не доведено, що він зазнав фізичного чи психічного впливу з боку органів досудового розслідування під час кримінального провадження. Не встановлено фактів фізичного та/чи психічного впливу на позивача під час кримінального провадження також і під час розгляду справи у судах. Доказів порушення конституційних прав і свобод позивача у ході досудового розслідування при вчиненні процесуальних дій, подання скарг у кримінальному провадженні на порушення його прав позивачем не надано. Крім того, до позову не додані докази витрат на професійну правничу допомогу, зазначено, що підтвердження понесення судових витрат буде надано до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Представник позивача - адвокат Жовмір Д.О. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, надала пояснення аналогічні змісту позовної заяви, просила суд позов задоволити.
Представник відповідача Вінницької обласної прокуратури Колівошко С.М. в судовому засіданні просила у задоволенні позову відмовити з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву.
Представник третьої особи Головного управління Державної казначейської служби у Вінницькій області досудового засідання не з'явився, хоча про час, дату та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що вироком Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 13.12.2021 у справі №138/1907/20, який залишено без змін ухвалою Вінницького апеляційного суду від 21.06.2022, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_1 визнано невинуватими у пред'явленому їм обвинуваченні за ч. 3 ст. 186 КК України та виправдано їх на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України, через недоведеність вчинення ними даного кримінального правопорушення. Скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду від 11.02.2020 на майно, вилучене в ході обшуку у ОСОБА_1 , а саме: чоловічу куртку марки «Nike», що знаходиться на зберіганні в камері зберігання речових доказів ГУНП у Вінницькій області, повернувши їх ОСОБА_1 , як законному володільцю. Скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 14.01.2020 на майно, вилучене під час затримання ОСОБА_1 , а саме: дозвіл на ім'я ОСОБА_1 , посвідчення водія на ім'я ОСОБА_1 , банківську карту «Приватбанк» № НОМЕР_2 , поліетиленовий пакет-замок з тютюном, телефон марки «Хуавей FIG-LX1» з сім-картами 380935461366, 380688607742, що знаходяться на зберіганні в кімнаті зберігання речових доказів ГУНП у Вінницькій області, повернувши їх законному володільцю (а.с. 7-20).
Зі змісту вказаного вироку суду вбачається, що:
- відповідно до протоколу від 11.01.2020 було затримано як підозрюваного ОСОБА_1 11.01.2020 о 09 год. 30 хв. в приміщенні СУ ГУНП у Вінницькій області в м.Вінниця по вул. Театральна, 10, в ході якого у нього вилучено дійсний дозвіл на зброю на зброю і посвідчення водія на його ім'я, банківську картку «Приватбанк» № НОМЕР_2 , пакет-замок із подрібненою речовиною, телефон марки «Хуавей FIG-LX1» з сім-картами №380935461366, 380688607742;
- ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 13.01.2020 було застосовано до ОСОБА_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою до 10.03.2020, з визначенням застави в розмірі 84080 грн.;
- ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 06.03.2020 було продовжено до 04.05.2020 строку застосування до ОСОБА_1 обов'язків, зазначених в ухвалі суду.
Дія запобіжних заходів, застосованих до обвинувачених в ході досудового слідства, закінчилась ще до направлення обвинувального акту до суду (в травні 2020 року) і в подальшому сторона обвинувачення не клопотала про обрання запобіжних заходів.
Таким чином, у встановленому законом порядку підтверджена відсутність складу злочину в діях позивача і вироком суду від 13.12.2021 ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред'явленому йому обвинуваченні, тобто за реабілітуючими обставинами.
Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди і відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (пункт 64, заява №40450/04, від 15 жовтня 2009 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.
Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.
За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував під слідством та судом у період часу з 11.01.2020 року (дата повідомлення про підозру у вчиненні злочину) до 21.06.2022 (набрання виправдувальним вироком законної сили), що загалом складає 2 роки 160 днів, тобто 29 місяців, з яких 4 дні ОСОБА_1 перебував під вартою, чим йому заподіяно моральної шкоди, оскільки обмежувало його вільне пересування, вільний вибір місця проживання, спілкування з рідними та друзями, був позбавлений можливості офіційно працевлаштуватись, адже зобов'язаний ухвалою суду на першу вимогу прибувати до слідчого, прокурора, суду, ця ситуація негативно впливала на його стан здоров'я, оскільки він нервував, переживав, постійно перебував у стані стресу, адже його звинуватили у тяжкому злочині.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Статтями 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Аналіз вищевказаної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (душевних і психічних страждань, тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі (постанова Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі №346/5428/17 (провадження № 61-8102св21)).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до безпідставного збагачення.
Отже, визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.
Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, мають виходити із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи (див: постанову Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц (провадження № 61-8370св21)).
Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц (провадження №14-298цс18), яка зазначила, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Судова практика з указаного питання є сталою, відмінність залежить лише від доказування й фактичних обставин конкретної справи.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Вирішуючи заявлені позовні вимоги, суд виходить з того, що ОСОБА_1 набув право на відшкодування шкоди на підставі пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», оскільки вироком Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 13.12.2021 у справі №138/1907/20, який залишено без змін ухвалою Вінницького апеляційного суду від 21.06.2022, його визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України та виправдано за недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.
Суд враховує, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 11.01.2020 року (дата повідомлення про підозру у вчиненні злочину) до 21.06.2022 (набрання виправдувальним вироком законної сили), що загалом складає 2 роки 160 днів, тобто 29 місяців, обсяг завданої шкоди, глибину та тривалість моральних страждань позивача, а також мінімальний місячний розмір заробітної плати в сумі 8647,00 грн. на момент розгляду справи відповідно до Закону України «Про державний бюджет на 2026 рік» і вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди, який підлягає стягненню з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 необхідно визначити в сумі 250763,00 грн. (29 місяців х 8647,00 грн. мінімальної заробітної плати станом на день ухвалення рішення), що на переконання суду відповідає принципам розумності та справедливості.
Суд вважає, що вказаний розмір моральної шкоди в сумі 250763,00 грн., тобто у мінімальному розмірі, встановленому законодавством, буде достатньою сатисфакцією перенесених позивачем моральних страждань.
Доводи відповідача про те, що постановлення виправдувального вироку суду не встановлює незаконність чи протиправність рішення, дій чи бездіяльності органу досудового розслідування чи прокуратури, а також, що факт такої протиправної діяльності не встановлювався, спростовується передбаченим п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», правом особи на відшкодування шкоди, зокрема, у випадках постановлення виправдувального вироку суду.
Також доводи відповідача щодо недоведеності позивачем факту завдання йому моральної шкоди суд відхиляє як такі, що спростовуються вищевказаними встановленими судом обставинами справи та оціненими доказами у їх сукупності та взаємозв'язку.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).
Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Зокрема, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Згідно з приписами пункту 3 частини 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати (крім судового збору), пов'язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначений статтею 141 ЦПК України. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує вимоги, викладені в частині 3 цієї статті.
Визначаючись з розподілом витрат позивача на правничу допомогу, суд враховує, що ОСОБА_1 скористався правовою допомогою адвоката Жовмір Д.О. по даній справі, про що свідчить угода про надання правничої допомоги №б/н від 20.11.2025 та ордер серії АВ №125173 та сплатив за послуги адвоката кошти в розмірі 30000 грн., що підтверджується квитанцією від 20.11.2025.
Враховуючи часткове задоволення позову (на 50,15%), з урахуванням складності справи; часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягу наданих адвокатом послуг; ціни позову, фінансового стану сторін, суд вважає, що слід стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів Державного бюджету України 15045,00 грн. понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Вирішуючи питання розподілу судового збору відповідно до положень ст. 141 ЦПК України суд вважає за можливе судовий збір віднести за рахунок Державного бюджету України, у зв'язку із тим, що позивач був звільнений від його сплати при поданні позову до суду.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 5, 10-13, 76-82, 89, 133, 137, 141, 259, 263-265, 268, 279, 352, 354 ЦПК України, -
Позовні вимоги задоволити частково.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів Державного бюджету України у відшкодування моральної шкоди в розмірі 250763,00 грн. та 15045 грн. у відшкодування витрат на правову допомогу адвоката.
У задоволенні решти суми позовних вимог відмовити.
Судовий збір компенсувати за рахунок держави.
Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно вимог ст. 265 ч. 5 п. 4 ЦПК України:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Вінницька обласна прокуратура, ідент. код 02909909, адреса: 21050, м. Вінниця, вул. Монастирська, буд. 33.
Третя особа: Головне управління Державної казначейської служби у Вінницькій області, ЄДРПОУ 37979858, адреса: 21018, м.Вінниця, вул. Пирогова, 29.
Повний текст рішення суду складено 09.03.2026.
Суддя: