Справа № 552/4618/25 Номер провадження 22-ц/814/1364/26Головуючий у 1-й інстанції Самсонова О. А. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.
09 березня 2026 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - судді - доповідача Дорош А. І.
Суддів: Лобова О. А., Триголова В. М.
при секретарі Коротун І. В.
розглянув у судовому засіданні в м. Полтава за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок»
на заочне рішення Київського районного суду м. Полтави від 29 жовтня 2025 року, ухвалене суддею Самсоновою О. А., повний текст рішення складено - 29 жовтня 2025 року
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
04.06.2025 ТОВ «Кошельок» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» заборгованість за кредитним договором №2915203591-517706 від 15.11.2021 у розмірі 19 878 грн, що складається з: заборгованості за сумою кредиту - 6 000 грн; заборгованості за відсотками за користування позикою - 13 878 грн; а також сплачений судовий збір у розмірі 2 422,40 грн; витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.
Позовна заява мотивована тим, що 15.11.2021 між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 укладено договір №2915203591-517706 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту. Відповідно до договору відповідачу надано кредит у розмірі 6 000,00 грн строком на 30 днів з дати його надання, але відповідач належним чином свої зобов'язання не виконав, кошти позивачу не повернув, внаслідок цього утворилася заборгованість у розмірі 19 878,00 грн.
Заочним рішенням Київського районного суду м. Полтави від 29 жовтня 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» заборгованість за кредитним договором №2915203591-517706 від 15.11.2021 у розмірі 7 998,00 грн, на відшкодування судових витрат позивача - 4 968,96 грн, а всього стягнуто 12 966,96 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач ОСОБА_1 зобов'язався повернути суму кредиту і проценти у загальному розмірі 7 998,00 грн. Таким чином, розмір заборгованості відповідача за договором становить 7 998,00 грн. Нарахування позивачем відповідачу процентів та інших платежів у більшому розмірі не відповідає умовам кредитного договору. На порушення норм закону та умов договору відповідач свої зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, кредит у визначений договором строк не повернув. На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
В апеляційній скарзі ТОВ «Кошельок», посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи; на неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що у пункті 3.6. договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною у розумінні ст. 212 ЦК України, що має наслідком подовження строку користування кредитом. При цьому зобов'язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення лояльного періоду (п.3.7 договору). З наступного дня після закінчення лояльного періоду позичальник зобов'язаний сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 803 процента річних, що становить 2.2 проценти в день від суми кредиту за кожен день користування ним (п.3.8. договору). Таким чином, сторони договору погодили продовження строку користування кредитом до 120 днів з моменту укладення договору (30 днів плюс 90 днів), по закінченню якого у відповідача виникає обов'язок повернути суму кредиту та нарахованих відповідно до умов договору процентів за користування кредитом, а у позивача виникає право отримати виконання обов'язку боржником, тобто право вимоги щодо повернення кредиту та нарахованих процентів. Умовою такого продовження є користування кредитом після закінчення лояльного періоду. Як вбачається з матеріалів справи, до спливу лояльного періоду у 30 днів відповідач не виконав свій обов'язок за договором та не повернув кредит, не сплатив проценти за користування кредитом, що підтверджується доданим до позовної заяви розрахунком заборгованості. Тобто відповідач продовжив користуватися кредитом після закінчення лояльного періоду, що за договором є відкладальною обставиною, внаслідок настання якої строк користування кредитом продовжився до 120 днів з моменту укладення договору. Відповідно, нарахування процентів за користування кредитом у цей період, розмір яких обумовлений пунктом 3.8. договору, є законним. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що нарахування позивачем відповідачу процентів у більшому розмірі не відповідає умовам кредитного договору. Суд першої інстанції не врахував, умову договору, що зазначена в пункті 3.6 цього правочину і названа його сторонами «відкладальною», незалежно від такої назви є на час вирішення спору обов'язковою для сторін і правомірною у розумінні статті 204 ЦК України, оскільки у справі відсутні відомості про припинення дії згаданого пункту договору або визнання його недійсним у встановленому законом порядку. Також звертається увага на пункт 2.2 договору, яким визначено, що встановлений в пункті 2.1. договору строк лояльного періоду може бути подовжено позичальником шляхом оплати ним протягом лояльного періоду усіх процентів фактично нарахованих за користування кредитом. Тобто, якщо б відповідач сплатив всі проценти протягом лояльного періоду, то цей період був би подовжений, і проценти продовжували нараховуватися за ставкою, що діяла у лояльний період, і саме про це домовилися сторони договору. У даній справі відповідач до спливу лояльного періоду не сплатив проценти і не повернув кредит, тобто продовжив користуватися кредитом, не сплативши проценти, а тому строк користування кредитом був подовжений не на підставі п.2.2. договору, а як наслідок настання цієї відкладальної обставини, і саме про це домовились сторони договору. (п.п. 3.6, 3.7, 3.8 договору). Отже, після спливу лояльного періоду строк користування кредитом за договором був подовжений до 14.03.2022, а тому позивач правомірно нарахував проценти за користування кредитом за період з 15.12.2021 по 14.03.2022. І у паспорті споживчого кредиту, і в графіку платежів зазначений лише 30 днів користування кредитом, оскільки цей строк був подовжений внаслідок настання відкладальної дії. Укладаючи правочин з відкладальною обставиною, його сторони пов'язують виникнення прав і обов'язків за таким правочином з певною обставиною, щодо появи якої в майбутньому у сторін існує лише відповідна вірогідність. У момент укладання договору стосовно такої обставини має бути невідомо, настане вона чи ні. Відкладальна обставина має характер такої обставини, що може і не настати. Такий висновок Верховний Суд надав у постанові від 14.02.2024 у справі №761/46622/19. Тобто обставина, внаслідок настання якої у майбутньому міг бути встановлений строк користування кредитом з 15.12.2021 по 14.03.2022 з нарахуванням процентів за ставкою 2,2 відсотків, могла б і не настати. А тому цей строк не вказано у паспорті споживчого кредиту та в графіку платежів правомірно. Отже, після спливу лояльного періоду строк користування кредитом за договором був продовжений, а тому висновок суду про припинення строку користування відповідачем кредитом зі спливом лояльного періоду, і відповідно про неправомірне нарахування процентів за користування кредитом поза межами лояльного періоду, є безпідставним.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що 15.11.2021 між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 укладено договір №2915203591-517706 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (а.с. 135-142).
Кредитний договір разом із правилами надання кредитів (а.с. 148-156) складають єдиний договір, в якому визначаються усі його істотні умови та за якими позичальник був попередньо ознайомлений.
Згідно п. 1.1. кредитного договору кредитодавець зобов'язується надати позичальнику кредит у сумі 6 000,00 грн на засадах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, визначених цим договором.
Згідно п. 2.1. кредит надається строком на 30 днів («лояльний період»).
Згідно п. 1.3.2. проценти за користування кредитом: нараховуються за ставкою 1,11% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Кредитний договір укладений у формі електронного документу та підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором 1421 шляхом направлення позичальнику на номер телефону НОМЕР_1 електронного повідомлення СМС-повідомлення.
Відповідно до підтвердження №05/642-05/90 від 15.05.2025 операція була успішно проведена через систему xPAY та зарахована на картку картодержателя: дата 15.11.2021, сума платежу 6 000,00 грн, номер платіжної картки отримувача - № НОМЕР_2 , ІD заявки на кредит: 517706.
Таким чином, ТОВ «Кошельок» виконало зобов'язання за кредитним договором та надало відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором.
Як вбачається з розрахунку заборгованості за договором №2915203591-517706 від 15.11.2021, позивач обраховує заборгованість відповідача на загальну суму 19 878,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 6 000,00 грн, за відсотками - 13 878,00 грн (а.с. 146-147).
Але вказані розрахунки не в повній мірі відповідають умовам кредитного договору №2915203591-517706 від 15.11.2021.
Згідно графіку розрахунків, що приведений у вказаному кредитному договорі, а також розділу 4 паспорта споживчого кредиту до договору №2915203591-517706 від 15.11.2021 передбачено, що відповідач мав сплатити за договором кошти у розмірі 7 998,00 грн, до якого включено як заборгованість по тілу кредиту в сумі 6 000 грн, так і проценти у розмірі 1998,00 грн (а.с. 141 зворот-142).
Норми права, які застосував суд першої інстанції при вирішенні спору.
Частиною 1 статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною 1 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Апеляційний суд у складі колегії суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за нарахованими процентами, виходячи з наступного.
Предметом позову є стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» заборгованості за кредитним договором №2915203591-517706 від 15.11.2021 у розмірі 19 878 грн, що складається з: заборгованості за сумою кредиту - 6 000 грн; заборгованості за відсотками за користування позикою - 13 878 грн.
Згідно ч.1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частин 1,2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №732/670/19, від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 07.10.2020 у справі №127/33824/19.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, щодо дійсності якого заперечує відповідач, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з ТОВ «Кошельок» укладено договір №2915203591-517706 від 15.11.2021 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, за умовами якого відповідач отримав грошові кошти у розмірі 6 000 грн шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок, зареєстрований для цієї мети в особистому кабінеті (а.с. 135-142).
Вказаний договір було укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, які були надіслані ОСОБА_1 .
Так, згідно матеріалів справи встановлено, що договір №2915203591-517706 від 15.11.2021 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту підписано відповідачем ОСОБА_1 електронним підписом шляхом введення одноразового ідентифікатора 1421, тобто з дотриманням вимог ч.ч. 6,8 ст. 11, ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідно до п.п. 1.1. договору кредитодавець зобов'язується надати позичальнику кредит у сумі 6 000 грн на засадах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах визначених цим договором.
Згідно до п.п.1.3.2. договору проценти за користування кредитом: 2 077 грн, які нараховуються за ставкою 1,11% від залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Відповідно до п.п.1.3.3. стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 2,20% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Згідно з п.п.2.1. договору кредит надається строком на 30 днів (лояльний період) початком якого є дата підписання договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок кредитодавця.
Відповідно до п.п.2.2. сторони погодили, що встановлений в п.2.1. договору строк лояльного періоду може бути продовжено позичальником, шляхом оплати ним протягом лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом.
Згідно п.п.3.4. договору сукупна вартість кредиту для позичальника (упроцентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової (процентної) ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням цього договору за умови дотримання позичальником графіку розрахунків, що є додатком до цього договору, становить 8 077 грн, або 135% від суми отриманого кредиту та включає в себе проценти за користування кредитом 2 077 грн, або 35% від суми кредиту.
Відповідно до п.п.3.5. договору сторони погоджуються, що у випадку користування кредитом з боку позичальника більше за визначений лояльним періодом, встановлений п.2.1. договору, або додатковими угодами між сторонами зобов'язання позичальника за цим договором продовжується на весь період користування кредитом, при цьому у випадку, якщо встановлена п.3.4. цього договору процентна ставка менша ніж 2% від суми кредиту за кожен день користування кредитом, то правила нарахування процентів за процентною ставкою визначеною п.3.4. договору, скасовуються з моменту початку їх застосування і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за понадстрокове користування кредитом, а саме 2,2% за кожен день користування кредитом, починаючи з дати укладення договору і до дня повного повернення кредиту. Таким чином, зобов'язання позичальника по сплаті процентів за користування кредитом в розмірі 1,85% розповсюджуються на весь період користування кредитом з моменту укладення цього договору, при умові врахування в таких зобов'язаннях суми процентів, які були фактично сплачені позичальником до моменту завершення строку, встановленого п.2.1. договору.
У п.п.3.6. договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 ЦК України, що має наслідком подовження строку користування кредитом. При цьому зобов'язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення лояльного періоду. (п.п.3.7. договору). З наступного дня після закінчення лояльного періоду позичальник зобов'язаний сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 803 процента річних, що становить 2,2 проценти в день від суми кредиту за кожен день користування ним. (п.п.3.8. договору).
Отримання відповідачем кредитних коштів у розмірі 6 000 грн підтверджується договором №2915203591-517706 від 15.11.2021 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, який підписаний відповідачем ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором 1421, листом №05/642-05/90 від 15.05.2025, згідно якого операція була успішно проведена через систему xPAY та зарахована на картку картодержателя: дата 15.11.2021, сума платежу 6 000,00 грн, номер платіжної картки отримувача - № НОМЕР_2 , ІD заявки на кредит: 517706 (а.с. 135-142, 145).
Кредитодавець виконав своє зобов'язання за кредитним договором та надав відповідачу кредитні кошти згідно умов кредитного договору.
Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» вказані договори прирівнюється до укладених в письмовій формі.
Виходячи із вищенаведених положень чинного законодавства та встановлених фактичних обставин справи вбачається, що відповідачем було укладено в електронній формі договір №2915203591-517706 від 15.11.2021 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту на суму кредиту 6 000 грн, отримано кредитні кошти за договорами у вказаному розмірі на зазначений відповідачем картковий рахунок, зареєстрований позичальником в особистому кабінеті. При цьому, вказаний договір підписаний електронним підписом, використання якого є неможливим без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.
З врахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що матеріалами справи підтверджується, що між сторонами укладено кредитний договір, відповідач ознайомилася і погодився з умовами договору, а подані позивачем паперові копії електронних документів є допустимими письмовими доказами відповідно до ч.13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».
Разом з цим, колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за нарахованими відсотками згідно кредитного договору у розмірі 1998 грн.
Згідно зі статтями 526, 530, 610 ЦК України та частиною 1 статті 612 ЦК України зобов'язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 свої обов'язки за договором №2915203591-517706 від 15.11.2021 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, не виконав, допустив заборгованість за кредитом, який згідно наданого позивачем розрахунку становить 19 878 грн, із них: 6 000 грн - заборгованість за кредитом; 13 878 грн - заборгованість за процентами (а.с. 146-147).
Згідно умов договору №2915203591-517706 від 15.11.2021 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, позичальника було повідомлено, що у разі надання позичальнику кредиту, останній за договором споживчого кредитування зобов'язаний буде сплачувати відсотки, розмір та порядок нарахування яких визначено в договорі, з яким
При цьому, п.п.3.6. договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 ЦК України, що має наслідком подовження строку користування кредитом. При цьому зобов'язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення лояльного періоду. (п.п.3.7. договору). З наступного дня після закінчення лояльного періоду позичальник зобов'язаний сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 803 процента річних, що становить 2,2 проценти в день від суми кредиту за кожен день користування ним. (п.п.3.8. договору).
Таким чином, ОСОБА_1 був повідомлений про загальні витрати, які будуть понесені ним у разі отримання кредиту у відповідній фінансовій установі, зокрема, повідомлено про реальну переплату за кредитом, тобто, розмір відсотків, які повинні бути повернуті разом із грошовими коштами, наданими фінансовою установою у кредит.
З врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 був належним чином ознайомлений та погодився з умовами надання кредиту, на підставі чого 15.11.2021 між сторонами укладено договір №2915203591-517706 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, в якому відображені умови надання кредиту, останній з відповідним договором погодився, про що свідчить його електронний підпис.
На момент укладення кредитного договору ОСОБА_1 не звертався до ТОВ «Кошельок» із заявою про надання роз'яснень незрозумілих йому умов договору або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, а також з пропозицією про внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору, тим самим фактично погодився з усіма умовами такого договору.
За змістом статей 6, 626, 627, 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Ураховуючи положення чинного законодавства України про принцип свободи договору, ОСОБА_1 мав можливість не вступати у кредитні відносини з ТОВ «Кошельок», якщо дійсно вважав встановлений розмір відсотків за користування коштами несправедливим, натомість, ОСОБА_1 погодив зі своєї сторони такі умови договору, підписавши його зміст без будь-яких застережень. Підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 засвідчив, що погодився на отримання кредитних коштів саме на умовах, що визначені договором.
Колегія суддів не вбачає підстав вважати текст кредитного договору незрозумілим та/або таким, що вводить в оману споживача, зокрема, в частині визначення розміру та порядку сплати відсотків за користування кредитом.
Таким чином, з огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 6 000 грн, однак помилково зменшив розмір заборгованості за нарахованими відсотками до 1998 грн, стягнувши їх лише в межах строку кредитування за 30 днів. Судом першої інстанції не враховано, що відповідно до п.п.3.6. договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 ЦК України, що має наслідком подовження строку користування кредитом. При цьому зобов'язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення лояльного періоду. (п.п.3.7. договору). З наступного дня після закінчення лояльного періоду позичальник зобов'язаний сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 803 процента річних, що становить 2,2 проценти в день від суми кредиту за кожен день користування ним. (п.п.3.8. договору). Тобто, позивач мав право нараховувати відсотки в межах строку кредитування, який продовжений згідно умов договору, що судом першої інстанції враховано не було, у зв'язку з чим, дійшов до помилкових висновків про часткове задоволення позовних вимог.
Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції про часткове задоволення позову в частині стягнення відсотків прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення в цій частині нового рішення по суті позовних вимог.
Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно ст. 382 ч.1 п. 4 п.п. «в» ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Згідно п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Згідно з матеріалів справи, позивач ТОВ «Кошельок» при зверненні до суду першої інстанції сплатило 2 422,40 грн судового збору (а.с. 7), до суду апеляційної інстанції - 3 633,60 грн (а.с. 120), а всього 6 056,00 грн.
У зв'язку із задоволенням позовних вимог, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «Кошельок» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 6 056,00 грн.
Згідно п.1 ч.3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
У відповідності до ч.2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі та на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Вказане узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, а також узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 13.08.2019 у справі №925/1090/18.
Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 141 ЦПК України).
Згідно матеріалів справи встановлено, що на підтвердження понесених судових витрат на правничу допомогу ТОВ «Кошельок» надано: копію договору про надання правової допомоги від 12.02.2025; додаток від 12.05.2025 до договору про надання правової допомоги від 12.02.2025; копії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ДН №5506 від 29.05.2019 (а.с. 123-125).
З огляду на малозначність спору та сформовану сталу судову позицію щодо вирішення заявлених позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором (у даній справі про стягнення всього у розмірі 19 878 грн), колегія суддів вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» витрати на правничу допомогу у суді першої та апеляційної інстанцій у розмірі 2 000 грн, що відповідатиме принципу пропорційності, критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.
Згідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно п. 4 ч.1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 2, 368 ч. 1, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п. 4, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» - задовольнити.
Заочне рішення Київського районного суду м. Полтави від 29 жовтня 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» заборгованості за нарахованими процентами у розмірі 1998 грн та в частині стягнення судових витрат у розмірі 4 968,96 грн - скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за нарахованими процентами у розмірі 13 878 грн - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» заборгованість за нарахованими відсотками - 13 878 грн та судовий збір у розмірі 6 056 грн, а всього 19 934 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» витрати на професійну правничу допомогу, понесені у суді першої та апеляційної інстанцій, у розмірі 2 000 грн.
Рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 6 000 грн - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, то касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 09 березня 2026 року.
СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов