іменем України
10 березня 2026 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 742/4765/24
Головуючий у першій інстанції - Коваленко А. В.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/308/26
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді: Мамонової О.Є.,
суддів: Висоцької Н.В., Шитченко Н.В.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Прилуцький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Прилуцькому районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 02 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення батьківства та стягнення аліментів на дитину,-
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила:
- визнати ОСОБА_2 батьком дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилась в м. Прилуки Чернігівської області;
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку з дати подання позову, а саме з 12.08.2024.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що сторони з 2014 року проживали разом, є батьками дитини - дочки ОСОБА_4 . Батько дитини записаний відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України, оскільки сторони не перебували у зареєстрованому шлюбі, у зв'язку з чим виникла необхідність встановлення батьківства відповідача в судовому порядку.
Зазначала, що дитина проживає з нею та перебуває на її повному утриманні, з літа 2023 року відповідач проживає окремо, допомоги на утримання дитини зовсім не надає.
Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 02.10.2025 позов задоволено.
Визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку з дати подання позову, а саме з 12.08.2024.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення в частині стягнення аліментів за один місяць звернуто до негайного виконання.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині розміру та дати стягнення аліментів на утримання дитини та ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення аліментів на утримання дитини у розмірі 1/6 частини його заробітку (доходу) щомісячно з моменту набрання рішенням законної сили, посилаючись на невідповідність оскаржуваного рішення нормам матеріального та процесуального права, а також обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції залишив поза увагою факт наявності рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 30.12.2016, за яким з ОСОБА_2 стягуються аліменти на утримання неповнолітньої дитини в розмірі 1/4 частини всіх видів доходу щомісяця.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що матеріали справи не містять доказів утримання дитини та відповідних витрат та доказів неможливості сплати призначеного судом розміру аліментів.
Вказує, що діти мають рівні права і сплата аліментів на дітей у однаковому розмірі буде справедливою.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання батьківства не оскаржується, та відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається.
Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 у справі №186/1743/15-ц, яка, зокрема зазначає, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.
Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду у даній справі лише в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дитину.
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини, суд першої інстанції, виходив із законодавчо закріпленого обов'язку батьків утримувати дітей, оцінивши докази у справі та урахувавши, що відповідач працездатного віку, уважав, що визначення аліментів у заявленому позивачкою розмірі (1/4 частина заробітку (доходу) щомісячно) буде відповідати принципам справедливості і розумності відповідно до загальних засад регулювання сімейних відносин.
З такими висновками районного суду погоджується апеляційний суд, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам чинного законодавства.
Судом у справі встановлено, що сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 28.10.2015 відділом ДРАЦС Прилуцького міськрайонного управління юстиції у Чернігівській області, та встановленими у справі, що переглядається обставинами, і судовим рішенням про визнання ОСОБА_2 батьком ОСОБА_3 , яке відповідачем не оскаржене (а.с. 8, 9.
ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 12, 91), дочка сторін ОСОБА_3 проживає з матір'ю, що не заперечується сторонами.
За даними з державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/або про суми доходів, отриманих само зайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи від 10.03.2026:
дохід ОСОБА_1 з 1 кварталу 2025 року по 1 квартал 2026 року становить 1 060 грн;
дохід ОСОБА_2 з 1 кварталу 2025 року по 1 квартал 2026 року становить 586 994,30 грн.
Рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 30.12.2016 справа №733/1625/16-ц стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 аліменти на неповнолітню дитину - сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менш ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 25.10.2016 року до досягнення дитиною повноліття.
Частинами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (ч. 1 ст. 18 Конвенції про права дитини).
Статтею 27 Конвенції про права дитини, передбачено, що Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно преамбули Європейської конвенції про здійснення прав дітей, ратифікованої Україною 03.08.2006, визначається важливість ролі батьків у захисті та підтримці прав і найвищих інтересів дітей, зважаючи на те, що Держави в разі необхідності мають також брати участь у такому захисті й у такій підтримці.
Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися при вирішенні питань, що безпосередньо стосуються дитини з причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР.
Статтею 51 Конституції України, ч. 2, 3 ст. 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Частиною 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Частини 2, 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» наголошують, що кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей, однак предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено ст. 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно зі ст. 141, 150, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Батьки мають право на самозахист своєї дитини, повнолітніх дочки та сина. Батьки мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень. Батьки мають право звернутися за захистом прав та інтересів дітей і тоді, коли відповідно до закону вони самі мають право звернутися за таким захистом (ст. 154 СК України).
Відповідно до ст. 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання. Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частинами 1-3 ст. 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
За своєю суттю аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків, хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.
Відповідно до положень ст. 182 СК України та роз'яснень п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15.05.2006 №3, вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, доведені стягувачем витрати платника аліментів; інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом (ч. 1 ст. 183 СК України).
У частині 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 12 цього Кодексу.
Згідно ч. 1, 3, 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно приписів ст. 12, ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом першої інстанції відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України повно і всебічно дослідженні обставини справи та дана належна оцінка доказам, на які сторони посилалися в суді першої інстанції. Суд правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і застосував закон, який їх регулює.
Зокрема, при вирішенні такого спору визначальним є обов'язок батьків утримувати своїх дітей. Тому суд першої інстанції задовольняючи позов, дійшов правильного висновку про те, що законом встановлено обов'язок відповідача як батька утримувати свою дитину, останній працездатного віку, а визначений судом розмір аліментів буде відповідати принципам справедливості і розумності відповідно до загальних засад регулювання сімейних відносин.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції залишив поза увагою факт наявності рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 30.12.2016, за яким з ОСОБА_2 стягуються аліменти на утримання неповнолітньої дитини в розмірі 1/4 частини всіх видів доходу щомісяця, не заслуговують на увагу, адже, в першу чергу, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Визначення аліментів на утримання однієї дитини у меншому розмірі у порівнянні з іншою дитиною, буде порушувати принцип справедливості та рівноваги, а також ставитиме в гірше становище одну дитину по відношенні до іншої, що є неприпустимим.
На виконання вимог ст. 12 ЦПК України, всупереч процесуального обов'язку, стороною відповідача в розпорядження суду будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження неможливості утримувати дитину, необхідності зменшення розміру присуджених аліментів тощо, не надано.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, підстави для скасування або зміни рішення суду відсутні, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 02.10.2025 - без змін.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 02 жовтня 2025 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуюча О.Є. Мамонова
Судді: Н.В. Висоцька
Н.В. Шитченко