Справа № 308/12305/25
24 лютого 2026 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:
головуючого судді Дегтяренко К.С.
при секретарі судового засідання Сапронова А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород позовну заяву представника ОСОБА_1 адвоката Лешанич Лесі Вікторівни до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Ужгородського міської ради про встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітньої дитини, -
встановив:
представника ОСОБА_1 адвокат Лешанич Леся Вікторівна звернулась до суду з позовною заявою в якій просить встановити факт самостійного виховання та утримання ним неповнолітнього сина ОСОБА_3 .
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача:
В обґрунтування своєї позовної заяви вказує, що шлюб з відповідачкою ОСОБА_2 , проживали однією сім'єю без офіційної державної реєстрації шлюбу. У цих фактичних сімейних відносинах народилося двоє синів - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Факт народження останнього підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 25 жовтня 2024 року, виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (видане повторно). Відомості про батька також наявні у записі в паспортному документі. На даний час, ОСОБА_1 не перебуває у спільному проживанні з матір'ю дітей, громадянкою ОСОБА_2 . При цьому обидва сини ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - протягом понад трьох років проживають разом із батьком окремо від матері. Батьком забезпечено належний рівень піклування, виховання та турботи про дітей, що засвідчує його відповідальність як батька та його здатність створити стабільне, комфортне й безпечне середовище для розвитку дітей.
Позивач наголошує, що з 2022 року і по даний час він сам виконує батьківські обов'язки. Всі матеріальні витрати на утримання дитини несе сам без участі відповідачки. Піклується про здоров'я дитини, його духовний та моральний розвиток.
Позивач зазначає, що встановлення вказаного факту в судовому порядку необхідно йому для отримання права на відстрочку від мобілізації під час дії правового режиму воєнного стану та захисту його власного переважного права на особисте виховання дитини (ч.1 ст.151 Сімейного кодексу України).
Відзив на позовну заяву у встановлений законом строк не подано.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області суду від 12.09.2025 відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області суду від 11.11.2025 до участі у справі в якості третьої особи залучено ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області суду від 05.12.2025 підготовче провадження у справі закрито та справу призначено до судового розгляду.
В судовому засіданні:
-представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі просила позов задовольнити;
-позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, пояснив, що у нього з відповідачкою був цивільний шлюб, його син проживає з ним приблизно з 3 років, відповідач в 2021 року покинула сім'ю і проживає окремо, дитина повністю знаходиться на його утриманні та вихованні. Зазначив, що у відповідача є проблеми із вживанням алкоголю, однак він не хоче припиняти зв'язок дитини і матері та сподівається, що колись вони зможуть спілкуватись;
-відповідач ОСОБА_8 позовні вимоги визнала та пояснила, що її син ОСОБА_7 , дійсно тривалий час проживає з батьком. Вона не має можливості утримувати сина тому що не працює і на даний час проживати сину з нею не має де, тому вважає, що на даний час сину з батьком буде краще. Підтвердила, що з колишнім чоловіком та сином не проживає з 2021 року.
-представник третьої особи служби у справах дітей Ужгородського міської ради в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений у встановленому порядку через електронний кабінет підсистеми «Електронний суд» будь яких заяв чи клопотань на адресу суду не подав;
-представник третьої особи ІНФОРМАЦІЯ_4 в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений у встановленому порядку через електронний кабінет підсистеми «Електронний суд» будь яких заяв чи клопотань на адресу суду не подав;
Судом встановлені наступні фактичні обставини справи:
Сторони у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , перебували у цивільному шлюбі.
Від данного шлюбу народився їх спільний син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Факт народження останнього підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 25 жовтня 2024 року, виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Ужгороді Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.
Згідно з витягом з реєстру територіальної громади від 14 липня 2025 року №2025/009471718, батько дитини, ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Акт обстеження умов проживання від 23 липня 2025 року, складений працівниками служби у справах дітей Ужгородської міської ради, підтверджує, що за адресою: АДРЕСА_1 , проживає ОСОБА_1 разом з дітьми. Квартира перебуває у задовільному санітарному тa технічному стані, забезпечена необхідними меблями, побутовою технікою, належно облаштована та охайна. У кожної дитини є особистий простір, зокрема у ОСОБА_5 - окрема кімната, в якій наявні меблі, навчальні матеріали та інші предмети побуту, що відповідають віковим потребам. Діти забезпечені сезонним одягом, харчуванням та іншими базовими потребами.
Матір дитини, ОСОБА_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 . За результатами обстеження встановлено, що житлові умови за цією адресою є мінімально задовільними: квартира однокімнатна, потребує поточного ремонту та санітарного прибирання, в оселі відсутнє газо-електропостачання через заборгованість, що створює ризики для забезпечення належного побуту та безпеки дитини.
Відповідно до висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 19.08.2025 року за № 941/17/01-20 вбачається, що орган опіки та піклування вважає доцільним визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 разом із батьком ОСОБА_1 .
Органом опіки та піклування встановлено, що неповнолітній ОСОБА_3 з 2022 року постійно проживає разом із батьком, який забезпечує належні умови для життя, виховання, розвитку та навчання дитини. Матір дитини, ОСОБА_2 , фактично самоусунулася від процесу виховання, не заперечує проти проживання сина з батьком і не має можливості створити відповідні побутові та соціальні умови. Стан здоров?я, освітні досягнення та соціальна адаптація ОСОБА_5 свідчать про позитивний батьківського виховання та забезпечення стабільного середовища для гармонійного розвитку.
Довідкою Ужгородського ліцею «Лідер» №246/01-34 від 2 липня 2025 року підтверджує, що ОСОБА_5 навчається в 4-А класі зазначеного закладу освіти. Класний керівник ОСОБА_9 характеризує дитину як активну, старанну, з високим рівнем загального розвитку, яка систематично виконує домашні завдання і демонструє позитивну динаміку навчальних досягнень. Водночас підкреслюється належна участь батька в навчальному процесі, його системна присутність на батьківських зборах, відповідальне ставлення до шкільного життя дитини та освітнього розвитку сина.
Крім того, судом під час розгляду вказаної справи в присутності психолога ОСОБА_10 , була з'ясована думка неповнолітнього ОСОБА_11 , який розказав, що проживає з татом та братом, брат наразі навчається у Львові але приїжджає на канікули. Дитина зазначила, що ходить на дзюдо куди його записав тато. Мама приходила до нього на змагання лише один раз, він має бажання спілкуватись з мамою, але проживати хоче з батьком та братом, як проживав завжди.
Позиція суду та оцінка доводів учасників справи:
Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у їх сукупності та кожен окремо, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши фактичні дані та відповідні їм правовідносини, приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.
За змістом ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно ст. 141 СК України батьки мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Частиною 2 ст. 150 СК України визначено, що батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Законодавством визначено права та обов'язки батьків щодо виховання дитини, при цьому пріоритетним та принциповим визначенням є інтереси дитини, що вони повинні бути непорушними в незалежності від стосунків батьків між собою.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один із батьків проживає окремо від дитини, на підставі цього договору він має здійснювати батьківські права та виконувати обов'язки, що очевидно полягає у вчиненні визначених договором певних дій, необхідних для виховання дитини, а не у повній відмові від них.
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб'єктів, об'єктів і змісту (прав та обов'язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов'язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом. Тому смерть, до прикладу, когось із батьків дитини є підставою для припинення їх обов'язку утримувати дитину.
Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання.
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Оскільки в СК України встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання дитини.
Разом з тим, частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Доведення факту одноосібного виховання й утримання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самих дітей, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема, від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання й утримання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.
Відповідно до ч. 1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції ООН про права дитини, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у справі № 363/214/17-ц від 22.08.2018 р. прийшов до висновку, що перелік юридичних фактів, які підлягають встановленню в судовому порядку є невичерпним і у судовому порядку можуть бути встановленні факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
У статті 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» визначено перелік осіб, які мають право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Крім того, відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлено перелік умов, за яких військовослужбовці мають право на звільнення з військової служби.
Отже, встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини має юридичне значення, серед іншого, як підстава для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, а також для звільнення з військової служби.
Законом України від 11 квітня 2024 року № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» внесено зміни та пункт 4 частини першої статті 23 цього Закону викладено у такій редакції: не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 СК України.
Аналогічного змісту підстави для звільнення з військової служби викладені в абзаці сьомому пункту 2, абзаці шостому пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» зі змінами, внесеними Законом України від 11 квітня 2024 року № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку».
Так, законодавець уточнив поняття «військовозобов'язані жінки та чоловіки [військовослужбовці], які мають дитину (дітей) віком до 18 років», тобто розширив перелік осіб, які мають право на відстрочку призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби за наведених підстав. Таке унормування зумовлене обставинам, за яких такий вичерпний перелік підстав [за яких особа, яка виховує самостійно дитину (дітей) віком до 18 років, може оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнитися з військової служби (у редакції до 18 травня 2024 року)] не враховував усіх наявних життєвих ситуацій, коли особа самостійно виховує дитину (наприклад: особа, яка розлучена та самостійно здійснює обов'язки по вихованню та утриманню дитини, у той час коли інший з батьків позбавлений фактичної змоги виконувати свої обов'язки; батько або матір не беруть участі у вихованні та утриманні дитини або зникли, проте не визнані судом безвісно відсутніми або такими, що позбавлені батьківських прав; якщо один з батьків перебуває на окупованій території і не може фактично виховувати та утримувати дитину тощо).
Диспозиція пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та абзацу сьомого пункту 2, абзацу шостого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» зі змінами містить імперативний припис стосовно того, що підстава для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, має бути встановлена виключно за рішенням суду.
Іншого порядку встановлення такого факту законодавством України не передбачено, а про необхідність надання саме «рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини» дійсно міститься пряма вказівка в Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560.
Тим самим законодавець надав право позивачу звертатись до суду саме з такою вимогою, хоча й встановлення такого факту прямо не передбачено нормами Сімейного кодексу.
У даному випадку, суд встановлює юридичний факт, як підставу для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Суд також враховує, що законом не визначено іншого порядку встановлення факту перебування неповнолітньої дитини на утриманні особи для оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 4 частини першої статті 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», тобто, відсутній державний або інший орган, який уповноважений посвідчувати такий факт.
Також суд бере до уваги що встановлення такого факту не позбавляє відповідачку батьківських прав та не встановлює неможливість її участі у вихованні дитини в майбутньому.
Зважаючи на обставини встановлені судом, які підтверджуються дослідженими судом доказами, суд вважає доведеним в судовому порядку факт самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 , неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 76, 89, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд,
ухвалив:
Позов задовольнити.
Встановити факт самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , НОМЕР_2 , неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 від 25 жовтня 2024 року).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, а саме до Закарпатського апеляційного суду
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ;
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ;
Третя особа: Служба у справах дітей Ужгородської міської ради, ЄДРПОУ 42858487, місце знаходження: м. Ужгород, пл.. Поштова,3.
Повний текст рішення суду складено, складено 10.03.2026 року у зв'язку з перебуванням судді у відпустці (09.03.2026 року).
Суддя Дегтяренко К.С.