Житомирський апеляційний суд
Справа №284/1099/22 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-кп/4805/398/26
Категорія ст.331 КПК України Доповідач ОСОБА_2
04 березня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Житомирського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді: ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
з участю секретаря: ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі кримінальне провадження за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_6 та обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Богунського районного суду м.Житомира від 16 лютого 2026 року, якою продовжено строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 до 16 квітня 2026 року,-
Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 16 лютого 2026 року, продовжено строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 до 16 квітня 2026 року.
Суд дійшов висновку, що на даний час відсутні підстави для зміни обраного запобіжного заходу обвинуваченому, оскільки відповідно до обвинувального акту ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні 2-х кримінальних правопорушень, внаслідок вчинення одного з яких настала смерть 2-х осіб, обвинувачений є раніше судимою особою, у тому числі, за вчинення умисних тяжких злочинів, відбував покарання в місцях позбавлення волі, на момент затримання ніде не працював, постійного джерела доходу не має, а тому, на переконання колегії суддів, ризик вчинити інше кримінальне правопорушення продовжує існувати на даний час, не зменшився та є достатньо високим.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу суду та постановити нову, якою застосувати до нього запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою.
Стверджує, що має захворювання, постійне місце проживання, міцні соціальні зв'язки, двох малолітніх дітей, батька, який потребує допомоги.
Вважає ухвалу суду постановлену з порушенням вимог кримінального процесуального та матеріального закону.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу суду та постановити нову, якою застосувати ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Зазначає, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу ОСОБА_7 процесуальним прокурором не було надано жодного доказу про наявність реальних ризиків та про не виконання обвинуваченим обов'язків обвинуваченого, визначених в ч.7 ст.42 КПК України.
Стверджує, що ОСОБА_7 перебуває під вартою понад 3 роки, що є порушенням його прав.
Твердить, що суд взяв до уваги лише тяжкість покарання, яке йому може загрожувати.
Також посилається на те, що не було встановлено жодного факту вчинення тиску на потерпілих та свідків і жодної заяви не надійшло від даних осіб, за період судового провадження в суді першої інстанції та апеляційної в справі.
Звертає увагу суду на той факт, що ОСОБА_7 має захворювання за МКХ 10 за шифром F70.1, тобто має уразливий стан у порівнянні із здоровими людьми.
Зазначає, що ОСОБА_7 , має постійне місце проживання та міцні соціальні зв'язки: є одруженим з 03.04.2018р. з ОСОБА_8 у них в шлюбі народилося двоє малолітніх дітей, дочка ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дочка ОСОБА_10 , 01.08.2023р., також його батько ОСОБА_11 є пенсіонером.
Згідно з ч.4 ст. 422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Захисник, обвинувачений, прокурор клопотань про розгляд скарги за участю сторін не заявляли, були повідомлені про судовий розгляд і до суду не з'явилися (обвинувачений клопотання про доставку чи проведення відеоконференції не заявляв), а тому апеляційний проводить розгляд скарг і їх відсутність.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали судового провадження, а також ухвалу суду в межах, передбачених ст.404 КПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
У відповідності до ч.1 ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Нормами ч.2 цієї статті визначено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
У відповідності до ч.3 ст.331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Статтею 177 КПК України визначено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до вимог ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Суд, при розгляді клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, згідно із ст.178 КПК України та зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваній особі у разі визнання її винною у вчиненні кримінального правопорушення, та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
На переконання суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції, вирішуючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.
У відповідності до виділених матеріалів судового провадження №284/1099/22, в провадженні Богунського районного суду м. Житомира перебуває кримінальне провадження №12022060500000230 від 19.09.2022 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.1 ч.2 ст.115, ч.4 ст.185 КК України.
16.02.2026 Богунським районним судом м.Житомира, в порядку ст.331 КПК України, було розглянуто клопотання прокурора Житомирської окружної прокуратури ОСОБА_12 про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 .
Вирішуючи клопотання прокурора, суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою та обґрунтовано прийшов до висновку про існування процесуальних ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які не зменшилися й виправдовують тримання під вартою обвинуваченого.
В свою чергу, сторона захисту була відповідно ознайомлена з цим клопотанням, безпосередньо в судовому засіданні заперечувала про задоволення цього клопотання просила застосувати цілодобовий домашній арешт (а.п.42-43), тощо. Вирішуючи зазначене клопотання прокурора, як і сторони захисту про зміну запобіжного заходу, після відповідного обговорення в судовому засіданні між всіма учасниками провадження, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та навів у своїй ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне судове рішення, зазначивши мотиви в існування процесуальних ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які виправдовують продовження тримання під вартою обвинуваченого.
Крім того, під час розгляду клопотання прокурора, судом першої інстанції належно досліджені доводи обвинуваченого та його захисника викладені останніми безпосередньо в судовому засіданні про зміну запобіжного заходу, тощо, цим доводам дана відповідна оцінка та належний аналіз.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що вирішуючи питання щодо продовження строків тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст.178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, врахував тяжкість кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Зокрема, суд першої інстанції врахував, що ОСОБА_7 обвинувачується у скоєнні умисних кримінальних правопорушень, які у відповідності до ст.12 КК України, є тяжким та особливо тяжким, за які в разі доведення його винуватості, йому загрожує покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк або довічне позбавлення волі, та дійшов висновку, що ризики, передбачені ст.177 КПК України, які існували на час продовження попередньою ухвалою обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою існують та жоден із більш м'яких запобіжних заходів не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Наведені прокурором підстави для продовження строку тримання під вартою є належним чином обґрунтовані та мотивовані.
В свою чергу, кримінальне провадження знаходиться на стадії судового розгляду, метою якого відповідно до глави 28 КПК України є встановлення поза розумним сумнівом факту винуватості або невинуватості особи у зазначеному прокурором в обвинувальному акті кримінальному правопорушенні за наслідками безпосереднього дослідження і оцінки доказів судом, а тому з огляду на цю стадію кримінального провадження для вирішення питання продовження строку запобіжного заходу відсутня необхідність оцінки зібраних у справі доказів на підтвердження чи спростування обґрунтованості обвинувачення, а встановлення на даному етапі обґрунтованості обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень відноситься до виключної компетенції суду першої інстанції при постановленні вироку.
Водночас, апеляційний суд наголошує, що сам по собі факт розгляду обвинувального акту в суді, а відтак перебування особи у статусі обвинуваченого, дають підстави стверджувати про наявність висунутого обвинувачення. При цьому, доведеність такого обвинувачення чи його спростування встановлюється виключно рішенням суду за наслідками судового розгляду, зокрема вироком.
З урахуванням зазначеного, апеляційні посилання сторони захисту на необґрунтованості/недоведеності обвинувачення ОСОБА_7 , є безпідставними, такими, що явно виходять за межі апеляційної перевірки оскаржуваного рішення прийнятого за результатами розгляду клопотання прокурора про продовження міри запобіжного заходу.
При цьому, у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, апеляційний суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання (в разі засудження), передбаченого за вчинення інкримінованих злочинів, може вдатися до відповідних дій -переховування від суду.
Крім того, враховано і фактичні обставини, тяжкі наслідки - смерть 2-х осіб, того факту, що обвинувачений є раніше судимою особою, у тому числі, за вчинення умисних тяжких кримінальних правопорушень.
Також, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду про наявність ризику незаконного впливу на свідків/потерпілих в даному провадженні. Так в проваджені триває судове слідство (з'ясування обставин справи та перевірка їх доказами), яке на цей час не завершене, при цьому не допитані свідки кримінального провадження. В даному випадку, слід врахувати, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав від учасників процесу під час судового засідання.
В свою чергу, з огляду на те, що обвинувачений в попередньому притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення тяжких правопорушень, судимості за які не погашені у встановленому законом порядку, не працевлаштований - не мав постійного джерела доходу, тому апеляційний суд вважає і доведеним процесуальний ризик вчинення інших правопорушень.
Таким чином, при вирішенні питання щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку тримання під вартою суд першої інстанції правильно виходив не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків переховування останнього від суду, з метою уникнення кримінальної відповідальності за скоєне, незаконного впливу на потерпілих та свідків у цьому кримінальному провадженні, вчиненню інших кримінальних правопорушень.
В даному випадку, апеляційні доводи сторони захисту не спростовують та не мінімізують наявних ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, запобігти яким у цьому випадку може лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Апеляційний суд звертає увагу, що саме внаслідок суспільної небезпечності дій та особи обвинуваченого є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду. Крім того, в даному випадку, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 відповідає охороні прав і інтересів суспільства, що не суперечить практиці Європейського суду з прав людини, згідно з якою обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що процесуальні ризики продовжують існувати, що виправдовує тримання під вартою ОСОБА_7 та унеможливлює застосування більш м'якого запобіжного заходу, зокрема, цілодобового домашнього арешту, оскільки він не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
При цьому, розглядаючи можливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 альтернативного запобіжного заходу, апеляційний суд звертає увагу, що наразі підставами тримання обвинуваченого під вартою є не лише очікування суду, а дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку, повністю виправдовує подальше утримання обвинуваченого під вартою.
В свою чергу, матеріали провадження не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою та стороною захисту в судовому засіданні апеляційного суду не доведені.
Посилання ж сторони захисту на те, що обвинувачений має місце проживання та реєстрації, відповідні захворювання та соціальні зв'язки, як і гарантування обвинуваченого належного дотримання процесуальних обов'язків, не є переконливими запобіжниками дотримання обвинуваченим відповідної сталої процесуальної поведінки зважаючи на характер кримінальних правопорушень, які йому інкримінуються та негативні дані про особу обвинуваченого.
Апеляційний суд приймає до уваги, що жодних розумних гарантій добросовісної поведінки ОСОБА_7 на вказаній стадії кримінального процесу, а ні суду першої інстанції, а ні апеляційному суду надано не було.
В даному випадку, апеляційний суд приймає до уваги доводи сторони захисту щодо значного часу перебування обвинуваченого під вартою в умовах попереднього ув'язнення, разом з тим, вказані обставини в даному випадку не переважують наявність тих ризиків, які обумовлюють тримання обвинуваченого під вартою з метою досягнення завдань кримінального провадження. Наведені в клопотанні прокурора та встановлені судом ризики з часом не зменшилися, продовжують існувати, оскільки обставини, які свідчать про наявність таких ризиків, не змінилися та не зникли.
Враховуючи доведеність прокурором ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, які з часом не зменшилися, продовжують існувати, оскільки обставини, які свідчать про наявність таких ризиків, не змінилися та не зникли, як і неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Таким чином, всі викладені апеляційні доводи були об'єктом дослідження судом першої інстанції при продовженні обвинуваченому строку дії запобіжного заходу і ним надана належна оцінка. Жодних нових обставин, які б впливали на обґрунтованість поданої апеляційної скарги на зміну запобіжного заходу не встановлено.
Апеляційні скарги захисника ОСОБА_6 та обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Богунського районного суду м.Житомира від 16 лютого 2026 року, якою продовжено строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 до 16 квітня 2026 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили після її проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді: