СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
пр. № 2/759/7677/26
ун. № 759/5435/26
про передачу за підсудністю
09 березня 2026 року суддя Святошинського районного суду м. Києва Бабич Н.Д., розглянувши матеріали позовної заяви за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту трудових відносин та стягнення заробітної плати,-
27.02.2026 року до суду надійшов вказаний позов.
Конституцією України закріплено право кожного на судовий захист. Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист правлюдини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), а також практики Європейського суду з прав людини, які, відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Як роз'яснив Європейський суд з прав людини у справах «Верітас проти України» та «Сокуренко та Стригун проти України», суд не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні п.1 ст.6 Конвенції у разі перевищення ним своїх повноважень, визначених процесуальним законодавством. Зокрема, повноваження суду на розгляд конкретної справи, заяви або скарги визначається правилами підвідомчості та підсудності.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Під підсудністю у цивільному процесуальному праві розуміють інститут (тобто сукупність правових норм), який регулює віднесення справ, які підлягають розгляду судами цивільної юрисдикції, до відання конкретного суду судової системи України для розгляду по першій інстанції. Тобто, визначити підсудність цивільної справи означає встановити компетентний, належний суд у цій справі.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті.
Згідно відповіді № 2435828 від 09.03.2026 р., з Єдиного державного демографічного реєстру, відповідач ОСОБА_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що юрисдикційно не відноситься до Святошинського районного суду м. Києва.
Слід зазначити, що позивач самостійно визначає склад осіб, які будуть відповідачами у справі, позивач зазначила відповідачем ОСОБА_2 , саме як фізичну особі, а не як фізичну особу - підприємця.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 ЦПК України позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Результат аналізу змісту вказаних норм дозволяє зробити висновок, що особа може мати декілька місць проживання/перебування. Водночас законодавством визначено необхідність проведення реєстрації (декларування) місця проживання/перебування особи, яка може бути здійснена тільки за однією адресою за її власним вибором, в тому числі й на підставі договору оренди житлового приміщення.
Реєстрація (декларування) місця проживання/перебування у встановленому порядку має значення для реалізації окремих прав особи, зокрема, під час вибору суду, якому підсудна справа.
Отже, в нормах ЦПК України передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення.
З огляду на викладене, використання для встановлення конкретного суду за визначеною територіальною підсудністю фактичної адреси проживання матиме наслідком невизначеність при вчиненні окремих процесуальних дій, адже фактичне місце проживання може змінюватись чи не щодня. Крім того, особа може мати більше ніж одне фактичне місце проживання, але зареєстроване може бути лише одне місце проживання.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного суду від 24 червня 2024 року у справі №554/7669/21 (провадження №61-5805сво23).
Згідно відповіді № 2435828 від 09.03.2026 р., з Єдиного державного демографічного реєстру, позивач ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , що юрисдикційно не відноситься до Святошинського районного суду м. Києва.
Згідно відповіді № 2435840 від 09.03.2026 щодо отримання інформації про внутрішньо переміщену особу з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери ОСОБА_1 , зареєстрованою не значиться.
Відповідно, ця справа не підсудна Святошинському районному суду м. Києва, оскільки факт реєстрації у визначеному законом порядку місця проживання/перебування позивача не підтверджено, належних доказів щодо цього суду не надано, як і не встановлено їх судом.
Таким чином, розгляд даної справи територіально не підсудний Святошинському районному суду м. Києва, оскільки місце проживання (задекларованого) позивача не є в Святошинському районі м. Києва.
При вирішенні питання щодо можливості відкриття провадження у справі і визначення підсудності справи даному суду суд бере до уваги такі обставини і приписи процесуального закону:
Статтею шостою Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод особі гарантовано право на справедливий суд. Згідно ч.1 ст.6 Конвенції, кожен має право на … розгляд його справи … судом, встановленим законом.
Суд, встановлений законом, у розумінні ст.6 Конвенції, означає суд, який визначений на розгляд справи конкретної справи з урахуванням встановлених законом правил визначення підсудності.
Крім того, суд враховує, що за приписами ст28 ЦПК України (підсудність за вибором позивача) і зокрема за ч.3 ст. 28 ЦПК України - право вибору підсудності у даному випадку належить виключно позивачу, а не суду.
За приписами ст. ст. 27, 28, 29, 30 ЦПК України закон не передбачає повноважень суду обирати підсудність справи замість позивача (у разі альтернативної підсудності); не передбачено право суду самостійно визначати підсудність без дотримання правил про підсудність, визначених ЦПК України.
Згідно вимог ЦПК України до повноважень суду віднесена перевірка правильності визначення підсудності позивачем при поданні позову (дотримання позивачем вимог ст.ст. ст.27, 28, 29, 30 ЦПК України) і лише у разі виявлення помилки позивача - суд зобов'язаний і має право виправити таку помилку шляхом надіслання справи за правильно визначеною у відповідності до вимог ЦПК України за підсудністю.
Отже, вирішення спору має здійснюватись за переконанням судді в суді за місцем перебуванням відповідача або зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача. Оскільки суд не врпаві засосовувати альтернативну підсудність самостійно, то застосовує загальні правила підсулності за місце реєстрації відповідача.
Частиною 9 ст. 187 ЦПК України встановлено, що якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо: 1) справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Згідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, Закону України "Про виконання рішень, застосування практики Європейського суду з прав людини", інститут підсудності безпосередньо пов'язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, який закріплений у п. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки, за його допомогою визначається "належний суд", тобто суд, уповноважений розгядати конкретну справу.
Згідно ст. 32 ЦПК України, спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
На підставі наведеного прихожу до висновку про направлення справи за підсудністю до Криворізького районного суду Дніпропетровської області.
Керуючись ст. 27, 31, 32, 187 ЦПК України, суддя,-
Цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту трудових відносин та стягнення заробітної плати,-передати за підсудністю до Криворізького районного суду Дніпропетровської області (проспект Миру, 5-А, місто Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50000).
Передача справи на розгляд іншого суду за підсудністю здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя: Бабич Н.Д.