справа № 619/854/26
провадження № 2/619/931/26
іменем України
09 березня 2026 року м. Дергачі
Дергачівський районний суд Харківської області
у складіголовуючого - суддіБолибока Є.А.
за участю:секретаря судового засіданняЛоманової І.А.
Справа № 619/854/26
Ім'я (найменування) сторін та інших учасників справи:
позивач: ОСОБА_1 ;
відповідач: КП «БЕРІЗКА»,
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження позов про стягнення заробітної плати.
Стислий виклад позиції сторін.
09 лютого 2026 року ОСОБА_1 , через систему «Електронний суд» звернувся до суду з позовом до КП «БЕРІЗКА» про стягнення заробітної плати у розмірі 52 823,76 грн, а також компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати в розмірі 5 126,69 грн, що загалом становить 57 950,45 грн. В обґрунтування позову посилається на те, що він перебував у трудових відносинах з КП «БЕРІЗКА». Згідно з Відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків № 45 від 16.12.2025, за період з жовтня по грудень 2023 року йому була нарахована, але не виплачена заробітна плата. Таким чином вбачається порушення його права на отримання заробітної плати, яке підлягає судовому захисту.
Відповідач відзив на позов до суду не подав.
Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.
11 лютого 2026 року ухвалою суду прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі. Призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін. Призначено перше судове засідання на 13 год 00 хв 09 березня 2026 року. Запропоновано відповідачу подати до суду відзив на позов в строк до 23 лютого 2026 року, але не менше п'ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
У судове засідання представник відповідача КП ДЕРГАЧІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ «БЕРІЗКА» не з'явився, причину неявки суду не повідомив, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся шляхом направлення в його електронний кабінет судової повістки в електронному вигляді, яку доставлено до електронного кабінету 14.02.2026.
Відповідно до п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи.
Отже, відповідно до п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України вважається, що судова повістка відповідачу вручена 14.02.2026.
Відповідно до ч. 3 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Згідно ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явився, у поданому до суду через систему «Електронний суд» клопотанні просив розглядати справи без його участі. Позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить їх задовольнити. У разі неявки у судове засідання відповідача не заперечує проти ухвалення заочного рішення.
Частиною 3 ст. 211 ЦПК України передбачено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Так як, відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з'явився в судове засідання та не подав відзив, а представник позивача не заперечує проти такого вирішення справи, то відповідно до ч. 1 ст. 281 ЦПК України суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Згідно з Відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору була нарахована заробітна плата на користь ОСОБА_1 за жовтень 2023 року - 15 225,00 грн; листопад 2023 року -15 225,00 грн; грудень 2023 року - 22 373,76 грн; з яких виплачено - 0.
З огляду на розрахунок, здійснений позивачем, на підставі відомостей фіскального органу про нараховану суму заробітної плати за період з жовтня по грудень 2023 року, проведено відповідний розрахунок суми заборгованості відповідача зі сплати заробітної плати, яка склала 52 823,76 грн.
Мотиви суду.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з таких підстав.
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Судом установлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з КП «БЕРІЗКА».
Згідно з Відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків № 45 від 16.12.2025, за період з жовтня по грудень 2023 року ОСОБА_1 була нарахована, але не виплачена заробітна плата.
Позивач ставить питання про стягнення з відповідача суми нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з жовтня по грудень 2023 року у розмірі 52 823,76 грн,з наданням розрахунку (сума без вирахування податків).
Згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору за період з жовтня по грудень 2023 року заробітна плата позивачу нарахована, але не виплачена.
Загальна сума заробітної плати за цей період становить 52 823,76 грн (сума без вирахування податків).
За таких обставин суд вважає, що ця сума підлягає стягненню з відповідача.
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За положеннями ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з частиною першою статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
У статті 4 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю складається з цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Частиною першою, другою статті 21 КЗпП України визначено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Водночас згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Згідно із частиною 5 статті 97 КЗпП України, оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.
Відповідно до частини 6 статті 24 Закону України «Про оплату праці», своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.
Заробітна плата повинна виплачуватися працівникові регулярно в робочі дні в строки, встановлені в колективному договорі, не рідше двох разів на місяць, не більше як через 16 календарних днів. Якщо день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Затримка виплати заробітної плати навіть на один і більше днів є порушенням строків виплати згідно зі статтею 241-1 КЗпП України.
Згідно із статтею 115 КЗпП України, статтею 24 Закону про оплату праці заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.
Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.
Відповідно до статті 95 КЗпП України, статті 3 Закону про оплату праці мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.
За загальним правилом заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов'язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності.
У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Верховний Суд у постанові від 04 квітня 2023 року у справі 640/8348/21 (провадження № К/990/34222/22) дійшов висновку, що поняття «оплата праці» і «заробітна плата», які використовуються у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір у цій справі в частині вимог стосується не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, на яку працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством (є належною працівнику заробітною платою), охоплюється застосованим у частині другій статті 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці», у зв'язку з чим, не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про її нарахування та стягнення.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 13 березня2024 року у справі № 127/2697/23 (провадження № 61-14163св23), від 13 серпня 2025 року у справі № 757/7613/22 (провадження № 61-14230св23).
Матеріали справи не містять відомостей про те, що трудовий контракт з позивачем був розірваний чи призупинений, жодного акту, наказу про невиконання позивачем або неналежне виконання ним своїх обов'язків відповідачем надано не було; притягнення до будь-якої відповідальності або будь-яким іншим чином звернення уваги позивача про невиконання своїх обов'язків або невихід на роботу - не відбувалося; відповідних документів щодо неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дій не складалося та до суду не надано. А отже, працівник залишався в трудових відносинах з роботодавцем, на якого покладено обов'язок забезпечувати реалізацію трудових прав працівників, зокрема право на оплату праці.
Отже, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з жовтня по грудень 2023 року, які ОСОБА_1 не отримував у строки визначені статтею 115 КЗпП України, тобто відповідачем порушено трудові права позивача, які підлягають захисту шляхом стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі 52 823,76 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Вирішуючи позовні вимоги про стягнення компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 5 126,69 грн, суд виходить з такого.
Статтею 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
У ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).
Матеріали справи свідчать про те, що КП «БЕРІЗКА» має перед позивачем заборгованість з виплати заробітної плати за період з жовтня по грудень 2023 року у загальному розмірі 52 823,76 грн, і станом на день ухвалення рішення позивачу не виплачена.
Таким чином, позивач має право на стягнення з відповідача як роботодавця на свою користь як працівника компенсації втрати частини заробітку у зв'язку з порушенням строків її виплати.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»).
Відповідно до п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.
Заборгованість утворилась з жовтня по грудень 2023 року, та на теперішній час не виплачена. Позивач просить стягнути компенсацію у розмірі 5 126,69 грн, що підтверджується відповідним розрахунком.
Суд, перевіривши розрахунок, дійшов висновку, що з КП «БЕРІЗКА» підлягає стягненню на користь позивача сума компенсації втрати частини заробітку у розмірі 5 126,69 грн, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині також підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки при зверненні до суду з даним позовом позивача звільнено від сплати судового збору, а він мав сплатити 1 331,20 грн, та враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню, на підставі ч. 6 ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь держави судовий збір.
Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦПК України суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду.
Відповідно до абз. 1 ч. 6 ст. 259 ЦПК України у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 12, 13, 81, 83, 89, 258, 259, 263-265, 268, 280-284, 351, 352, 354 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Стягнути з КОМУНАЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА ДЕРГАЧІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ «БЕРІЗКА» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 52 823,76 грн, а також компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати в розмірі 5 126,69 грн, що загалом становить 57 950 (п'ятдесят сім тисяч дев'ятсот п'ятдесят) гривень 45 копійок.
Стягнути з КОМУНАЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА ДЕРГАЧІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ «БЕРІЗКА» на користь держави судовий збір у розмірі 1331,20 грн.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне найменування (ім'я) сторін та інших учасників справи:
позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
відповідач: КОМУНАЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО ДЕРГАЧІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ «БЕРІЗКА», місцезнаходження: 62332, Харківська область, Харківський район, с-ще Питомник, вул. Комунальна, буд. 3-Е, ідентифікаційний код 03362229.
Повне судове рішення складено 10 березня 2026 року.
Суддя Є. А. Болибок