09 березня 2026 року
м. Київ
справа №240/15655/22
адміністративне провадження № К/990/6947/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Соколова В. М., суддів: Білак М. В., Желєзного І. В., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 08 серпня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року у справі №240/15655/22 за позовом ОСОБА_1 до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області про бездіяльність головного державного виконавця,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Баранівського районного суду Житомирської області з позовом до Управління забезпечення примусового виконання рішень щодо повернення виконавчого листа №2-а-484/11 від 09.10.2015 року без прийняття до виконання.
Рішенням Баранівського районного суду Житомирської області від 08 серпня 2025 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з такого.
Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Відповідно до частини третьої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Положеннями статті 287 КАС України передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.
З матеріалів касаційної скарги слідує, що в цій справі спір виник у відносинах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби.
За такого правового регулювання та обставин справи оскарження рішення судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд такої скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Такими чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у вказаній категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення, ухваленого за наслідком касаційного провадження, судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм.
У касаційній скарзі відсутнє будь-яке обґрунтування скаржника про те, що розгляд цієї касаційної скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Доводи скаржника в касаційній скарзі стосуються встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Скаржник мотивує свою касаційну скаргу тим, що судові рішення ухвалені у даній справі на підставі неповного та без всебічного з'ясування обставин. Однак в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин скаржником не обґрунтовано.
Суд першої та апеляційної інстанції в контексті здійсненого аналізу норм чинного законодавства можна дійшли висновку, що заміна відповідної сторони у справі можлива на всіх стадіях судового процесу, а заміна державним виконавцем сторони виконавчого провадження - лише в межах відкритого виконавчого провадження.
Суди попередніх інстанцій виходили з того, що згідно бази АСВР (спецрозділ) виконавчий лист №2-а-484/11 від 09 жовтня 2015 року неодноразово перебував на виконанні в Баранівському РВ ДВС ГТУЮ в Житомирській області, однак виконавчі провадження були закриті. Наразі, матеріали виконавчих проваджень знищені в зв'язку з закінченням строків зберігання.
При цьому, матеріали справи не містять жодних доказів, що ОСОБА_1 скористався своїм правом на оскарження постанов про закінчення виконавчих проваджень з виконання виконавчого листа №2-а-484/11 від 09 жовтня 2015 року у встановлені для цього строки.
Відтак, відділ примусового виконання рішень згідно наявної бази АСВП має змогу приймати виключно рішення про повернення без прийняття до виконання виконавчого листа №2-а-484/11 від 09 жовтня 2015 року.
Таким чином, суди правильно зробили висновок, що головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень Понамарьова К.В. при винесенні повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 30 червня 2022 року за виконавчим листом №2-а-484/11, виданим 09 жовтня 2015 року Баранівським районним судом Житомирської області, діяла в межах своїх повноважень, визначених законом.
Доводи касаційної скарги фактично, зводяться до переоцінки встановлених судом першої та апеляційної інстанцій обставин та досліджених ним доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Водночас аналіз ухваленого у цій справі судового рішення і доводів касаційної скарги не дає підстав для висновку, що рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики в такій категорії адміністративних справ, а тому підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
Керуючись статтями 248, 287, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 08 серпня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року у справі №240/15655/22 за позовом ОСОБА_1 до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області про бездіяльність головного державного виконавця.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. М. Соколов
Судді М. В. Білак
І. В. Желєзний