10 березня 2026 року
м. Київ
справа №640/3877/20
адміністративне провадження № К/990/28070/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бучик А.Ю.,
суддів: Тацій Л.В., Стеценка С.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.07.2024 (колегія суддів: Грибан І.О., Ключкович В.Ю., Парінов А.Б.) у справі № 640/3877/20 за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
І. РУХ СПРАВИ
1. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 13.04.2020 у справі № 640/3877/20:
визнав протиправним та скасував рішення у формі листа Державної фіскальної служби України від 20.12.2019 № 8636/Т/99-99-04-04-02-14 щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, що настала в період проходження служби в податковій міліції внаслідок травми, пов'язаної з виконанням службових обов'язків, відповідно до Закону України "Про міліцію";
- зобов'язав Державну фіскальну службу України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням II групи інвалідності, що настала в період проходження служби в податковій міліції внаслідок травми, пов'язаної з виконанням службових обов'язків, відповідно до Закону України "Про міліцію" у 200-кратному розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 26.10.2020 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.04.2020 залишив без змін.
2. 04.01.2021 Окружний адміністративний суд м. Києва виданий виконавчий лист у справі № 640/3877/20.
3. 27.08.2023 позивач подав до суду першої інстанції заяву про заміну сторони виконавчого провадження, а саме боржника - Державну фіскальну службу України (далі також - ДФС України) на його правонаступника - Державну податкову службу України (далі також - ДПС України).
На обґрунтування заяви зазначив, що ДФС України реорганізована, а її правонаступником являється ДПС України.
4. Київський окружний адміністративний суд ухвалою від 18.09.2023 заяву задовольнив.
5. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 03.07.2024 ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 18.09.2023 скасував, у задоволенні заяви відмовив.
6. Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить її скасувати та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
7. Верховний Суд ухвалою від 10.09.2024 відкрив касаційне провадження.
8. У відзиві на касаційну скаргу ДПС України просить відмовити в її задоволенні, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
9. У зв'язку з тим, що касаційному перегляду підлягає постанова суду апеляційної інстанції, постановлена за результатами перегляду ухвали суду першої інстанції, справа розглядається в порядку письмового провадження.
10. Заслухавши суддю-доповідача, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
11. Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив з того, що постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 року № 1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» та розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 682-р «Питання Державної податкової служби» публічно-владні функції ДФС України, що припиняється, було передано ДПС України. З урахуванням викладеного суд першої інстанції вважав, що ДФС України відповідає ознакам вибулої сторони виконавчого провадження, що є підставою для її заміни.
12. Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження, апеляційний суд дійшов висновку про передчасність заміни сторони у виконавчому документі, оскільки спір не стосувався публічно-владних функцій, що були передані ДПС України і на момент вирішення судом першої інстанції питання про заміну боржника до Реєстру не був внесений запис про припинення ДФС України як боржника за вказаним рішенням суду.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
13. Касаційна скарга обґрунтована тим, що постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 року № 1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» та розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 682-р «Питання Державної податкової служби» публічно-владні функції ДФС України, що припиняється, було передано ДПС України. З урахуванням викладеного суди попередніх інстанцій вважали, що ДФС України відповідає ознакам вибулої сторони виконавчого провадження, що є підставою для її заміни.
Позивач вказує, що ДФС України не виконує жодних повноважень та покладених на неї судовим рішенням обов'язків, що спричиняє невиконання судового рішення та порушення права позивача на отримання одноразової грошової допомоги.
V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
14. Верховний Суд, враховуючи доводи та вимоги касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, відповідно до частини першої статті 341 КАС України виходить із такого.
15. Ключовим питанням у цій справі є встановлення наявності факту публічного правонаступництва, тобто припинення первісного суб'єкта - ДФС України, або переходу його функцій (адміністративної компетенції), з яких виник спір, до ДПС України.
16. Згідно з частиною другою статті 129-1 Конституції України держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
17. За приписами частини першої статті 379 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.
18. Таким чином, обов'язковою умовою для заміни сторони виконавчого провадження є вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження та правонаступництво сторони, що вибула, іншим суб'єктом із переходом прав та обов'язків.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 05.05.2022 у справі № 520/10496/2020.
19. Згідно з частинами першою та другою статті 15 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
20. Відповідно до абзацу першого частини п'ятої статті 15 Закону № 1404-VIII у разі вибуття однієї зі сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
21. Отже, виконавче провадження є однією зі стадій судового провадження, яка його завершує. Ця стадія розпочинається з набранням судовим рішення законної сили або за інших умов, установлених законом. Сторони судового провадження на стадії виконавчого провадження набувають відповідної процесуальної якості, користуються правами та несуть певні обов'язки, зумовлені статусом сторони.
22. Така заміна є прийнятною, зокрема, у правовідносинах, що допускають правонаступництво. При цьому законодавством встановлено головну умову, за якої тягар боржника може бути перекладено на іншу особу - це вибуття сторони виконавчого провадження.
23. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 року № 1074 затверджено Порядок здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - Порядок № 1074).
24. Згідно з пунктами 5 та 6 Порядку № 1074 здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Права та обов'язки органів виконавчої влади переходять: у разі злиття органів виконавчої влади до органу виконавчої влади, утвореного внаслідок такого злиття; у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади; у разі поділу органу виконавчої влади - до органів виконавчої влади, утворених внаслідок такого поділу; у разі перетворення органу виконавчої влади - до утвореного органу виконавчої влади; у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.
25. За приписами пункту 8 Порядку № 1074, внаслідок реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) органів виконавчої влади припиняється той орган виконавчої влади, майнові права та обов'язки якого переходять його правонаступникам.
26. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.12.2021 у справі № 9901/348/19 зазначає, що публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов'язків одного суб'єкта права іншому. У такому разі обов'язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов'язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.
У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов'язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.
Тобто правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб'єкта владних повноважень (суб'єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб'єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.
У такому разі також відбувається вибуття суб'єкта владних повноважень із публічних правовідносин, а його правонаступником є той суб'єкт владних повноважень, якому передані функції, що охоплюють зміст повноважень для вчинення дій, необхідних, зокрема, для відновлення прав стягувача на виконання судового рішення.
27. Подібні висновки викладені також Верховним Судом у постанові від 24.01.2023 у справі № 300/7605/21, де зазначено, що підставами для залучення до участі у справі правонаступника сторони суб'єкта владних повноважень є або припинення суб'єкта владних повноважень в результаті реорганізації чи ліквідації, або повне чи часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб'єкта владних повноважень до іншого (іншим) внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.
28. Отже, якщо спір виник з приводу реалізації суб'єктом владних повноважень, що припиняється, його компетенції, підстави для правонаступництва виникають з моменту його вибуття з правовідносин, щодо яких виник спір, унаслідок, зокрема, передачі розпорядчим актом Кабінету Міністрів України його адміністративної компетенції іншому (іншим) суб'єкту владних повноважень.
29. Якщо спір виник у відносинах, що не пов'язані з реалізацією суб'єктом владних повноважень його компетенції, підстави для правонаступництва виникають з моменту припинення сторони - суб'єкта владних повноважень.
30. З огляду на вищезазначені висновки, у межах вирішення питання, яке є предметом розгляду в цій справі, для встановлення факту публічного правонаступництва визначальним є встановлення факту або припинення первісного суб'єкта - ДФС України, або переходу його адміністративної компетенції (функцій), з приводу якої виник спір, до ДПС України.
31. Позивач в касаційній скарзі зазначає, що факт правонаступництва між ДФС України і ДПС України в спірних правовідносинах випливає з постанови Кабінету Міністрів України № 1200 та Розпорядження № 682-р.
32. Однак вказані доводи колегія суддів спростовує з огляду на таке.
33. 18.12.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України», відповідно до якої утворено Державну податкову службу ДПС України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу ДФС України шляхом поділу.
34. Положеннями постанови Кабінету Міністрів України № 1200 встановлено, що Державна фіскальна служба України продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики у сфері державної митної справи, державної політики з адміністрування єдиного внеску, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску до завершення здійснення заходів з утворення Державної податкової служби, Державної митної служби та центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов'язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об'єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінального процесуального кодексу України.
35. Підрозділи податкової міліції у складі Державної фіскальної служби продовжують здійснювати повноваження та виконувати функції з реалізації державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску, здійснюючи оперативно-розшукову, кримінальну процесуальну та охоронну функції до завершення здійснення заходів з утворення центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов'язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об'єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінального процесуального кодексу України (абзац 6 пункту 2 Постанови № 1200).
36. Розпорядженням від 21.08.2019 № 682-р «Питання Державної податкової служби» Кабінет Міністрів України погодився з пропозицією Міністерства фінансів України щодо можливості забезпечення здійснення ДПС України покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 № 227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України» функцій і повноважень ДФС України, що припиняється, з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
37. Відповідно до Наказу ДПС України «Про початок діяльності Державної податкової служби України» від 28.08.2019 № 36 розпочато виконання ДПС України функцій і повноважень ДФС України, що припиняється.
38. Основні завдання та повноваження ДПС визначені в Положенні про Державну податкову службу України, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 № 227.
39. Таким чином, з аналізу зазначених актів у сукупності колегія суддів доходить висновку, що постанова Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 № 1200 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 682-р свідчать про наявність факту виключно компетенційного адміністративного (публічного) правонаступництва ДПС України в частині переходу до ДПС України функцій ДФС України у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску.
40. Як встановлено судами попередніх інстанцій, спір у цій справі стосувався оскарження дій відповідача, пов'язаних із відмовою позивачу в призначені та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням ІІ групи інвалідності, що настала в період проходження служби в податковій міліції внаслідок травми, пов'язаної з виконанням службових обов'язків, відповідно до Закону України «Про міліцію», у 200-кратному розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, тобто спір по суті заявлених вимог стосувався захисту соціальних прав позивача.
41. З огляду на це колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що спір у цій справі стосується нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги, а отже не стосується публічно-владних функцій у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску чи інших функцій, що були передані ДПС України відповідно до вказаних нормативних актів.
42. З огляду на вказане заміна ДФС України як боржника (відповідача) може, за загальним правилом, мати місце виключно у випадку фактичного його вибуття внаслідок припинення.
Аналогічного висновку за подібних правовідносин дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 31 січня 2022 року у справі № 420/8922/20, від 14 вересня 2023 року у справі № 240/11567/21, від 26 жовтня 2023 року у справі № 240/3354/21, від 05.12.2023 у справі № 240/21521/22.
43. Відповідно до частин першої, п'ятої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
44. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
45. Як убачається з матеріалів справи, 17.05.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено записи про державну реєстрацію ДПС України як юридичної особи, та про внесення рішення засновників (учасників) ДФС України щодо припинення такої як юридичної особи в результаті реорганізації.
46. Водночас запис про припинення ДФС України у Реєстрі на момент вирішення судами попередніх інстанцій питання про заміну відповідача його правонаступником був відсутній.
47. З огляду на зазначене колегія суддів вказує, що оскільки предмет спору у справі № 640/3877/20 не стосується публічно-владних функцій, переданих ДПС України, і на момент вирішення судами питання про заміну відповідача у справі до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не був унесений запис про припинення ДФС України, а також враховуючи те, що заявник не довів фактичну неможливість виконання позивачем у цій справі судового рішення, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для заміни сторони виконавчого провадження є правильним, а тому оскаржувана постанова постановлена з дотриманням норм процесуального права та скасуванню не підлягає.
48. Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
49. Зважаючи на результат касаційного перегляду, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.07.2024 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач А. Ю. Бучик
Судді С. Г. Стеценко
Л. В. Тацій