09 березня 2026 року
м. Київ
справа №260/7304/25
адміністративне провадження № К/990/10068/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І.В.,
суддів - Загороднюка А. Г., Соколова В. М.,
перевіривши касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року у справі №260/7304/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дії та бездіяльності протиправними,
установив:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення ОСОБА_2 відповідно до Постанови КМУ від 30.11.2016 №884 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх» з 23 вересня 2024 року по 01 лютого 2025 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення ОСОБА_2 відповідно до Постанови КМУ від 30.11.2016 №884 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх» з 23 вересня 2024 року по 01 лютого 2025 року.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2025 року позов задоволено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року, рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2025 року скасовано частково.
Зобов'язано Військову частини НОМЕР_1 ухвалити по заяві ОСОБА_1 , як законного представника неповнолітньої дитини рішення з приводу нарахування та виплати грошового забезпечення (зниклого на полі бою 23 вересня 2024 року стрільця-помічника гранатометника десантно-штурмового відділення десантно-штурмового взводу 10 десантно-штурмової роти 3 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з 23 вересня 2024 року по 01 лютого 2025 року відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх» з урахуванням рівномірного його розподілу між особами, які мали право на такі виплати у вказаний період з урахуванням висновків, відображених судом у цій постанові та здійснити відповідну виплату сум грошового забезпечення за обумовлений період на користь ОСОБА_1 , як представника неповнолітньої дитини.
У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням відповідає стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Згідно з пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За змістом частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті, а саме: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).
У цій справі, суд першої інстанції, врахувавши вимоги статті 257 КАС України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.
Ураховуючи, що ця справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж значного суспільного інтересу чи виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
В обґрунтування наявності права на касаційне оскарження скаржник посилається на підпункти «а», «в» та «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, зазначаючи, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, а також що суд першої інстанції помилково відніс справу до категорії справ незначної складності.
На думку скаржника, предмет спору може зачіпати інтереси значної кількості військовослужбовців та військових частин, а також пов'язаний із фінансуванням сектору оборони держави, що, на його переконання, свідчить про наявність підстав для відкриття касаційного провадження.
Оцінюючи наведені доводи, колегія суддів зазначає, що вони не підтверджують наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Так, питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, повинно стосуватися новітніх, проблемних, засадничих або раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь на які має забезпечити формування єдиного підходу до застосування відповідних норм права для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин. Разом з тим скаржником не наведено переконливих доводів щодо наявності у цій справі такого правового питання, а також не обґрунтовано, у чому саме полягає фундаментальність правового питання, яке потребує втручання суду касаційної інстанції.
Посилання скаржника на значний суспільний інтерес також є необґрунтованими. Наведені ним загальні міркування щодо кількості військовослужбовців, фінансування сектору оборони та важливості забезпечення обороноздатності держави не свідчать про те, що предмет саме цього спору має значний суспільний інтерес у розумінні підпункту «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Зазначений спір має індивідуальний характер та стосується конкретних правовідносин між сторонами.
Також скаржником не доведено виняткове значення цієї справи для нього як учасника справи. Сам по собі можливий фінансовий вплив виконання судового рішення або незгода з висновками судів попередніх інстанцій не є підставою для висновку про винятковість справи у розумінні процесуального закону.
Крім того, доводи касаційної скарги не містять обґрунтування того, що суд першої інстанції помилково відніс цю справу до категорії справ незначної складності. Скаржником не наведено обставин, які б свідчили про складність правовідносин або необхідність розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
Отже, наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про наявність виключних обставин, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, які б уможливлювали касаційний перегляд судових рішень у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" ("Levages Prestations Services v. France") від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; "Гомес де ла Торре проти Іспанії" ("Brualla Gomes de la Torre v. Spain") від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95).
На підставі викладеного вбачається, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" у праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що за поданою касаційною скаргою оскаржуються судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 359 КАС України, -
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року у справі №260/7304/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дії та бездіяльності протиправними.
Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. В. Дашутін
Судді А. Г. Загороднюк
В. М. Соколов