09 березня 2026 року
м. Київ
справа №440/14298/24
адміністративне провадження № К/990/7061/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Кашпур О.В.,
суддів - Соколова В.М., Уханенка С.А.,
перевірив касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агріс" на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2025 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2026 року у справі №440/14298/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агріс» до Державної служби України з безпеки на транспорті, Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Агріс" звернулось до суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області, в якому просило:
- визнати протиправними дії Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області щодо прийняття постанови від 12 листопада 2024 року №123236 про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 8 500,00 грн та скасувати вказану постанову.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2025, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2026 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
16 лютого 2026 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Агріс" на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2025 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2026 року у справі №440/14298/24. Скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Згідно ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року справу №440/14298/24 призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Отже, враховуючи, що ця справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність одного з випадків, визначених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник зазначає про наявність виключних обставини, наведених у підпунктах «а», «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Зокрема, скаржник вказує, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки спір стосується правової колізії між обов'язком перевізника дотримуватися вагових норм та технічною неможливістю отримати дозвіл на перевезення подільного вантажу (сої) згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 року №879.
Крім того, скаржник вказує, що наразі існує суперечлива практика, так як одні суди вважають, що відсутність дозволу автоматично тягне штраф за статею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», інші суди (спираючись на позицію Верховного Суду у справі № 814/1460/16) вказують, що оскільки дозвіл на подільний вантаж не видається в принципі, то і штрафувати за його відсутність неправомірно - можливе лише нарахування плати за проїзд.
Тому, вирішення цієї справи Верховним Судом дозволить усунути правову невизначеність для тисяч аграрних підприємств України, які щоденно здійснюють перевезення врожаю.
Суд касаційної інстанції відхиляє зазначені доводи скаржника, оскільки скаржником не обґрунтовано, в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин. У поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи. Доводи скаржника щодо фундаментального значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики зводяться виключно до припущень скаржника та не містять належного обґрунтування.
Також скаржник вказує, що ця справа має виняткове значення для нього, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРІС» є сільськогосподарським виробником. Систематичне застосування штрафів за відсутності чіткої процедури зважування та неможливості отримання дозволів створює надмірний фінансовий тягар на аграрний сектор у період воєнного стану. Крім того, зафіксоване свавілля суб'єкта владних повноважень, що виявилося у хронологічній маніпуляції з доказами (видача талона раніше фактичного зважування), що підриває довіру до державних інституцій.
Суд також відхиляє твердження скаржника, що справа має виняткове значення для нього, оскільки вони не підтверджені належними доказами та не обґрунтовані обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів та лише загальні посилання на бюджетні витрати та можливі наслідки таких витрат, за відсутності вмотивованих підстав, не свідчать про винятковість цієї справи.
У касаційній скарзі не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості, а також не виділено вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору.
Суд наголошує, що визначені підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.
Отже, Суд дійшов висновку, що у касаційній скарзі скаржником не наведено, а судом касаційної інстанції не встановлено обґрунтованих підстав можливості допуску касаційної скарги до перегляду судового рішення, прийнятого за наслідками розгляду справи за правилами спрощеного провадження.
Щодо посилання скаржника на підстави касаційного оскарження, визначені у частині четвертій статті 328 КАС України, Суд зазначає, що передумовою для перевірки наявності підстав касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, встановлених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу у справі розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження, є наявність обставин, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
З огляду на зазначене та враховуючи, що скаржник, оскаржуючи судові рішення у цій справі, не обґрунтував наявності випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.
На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою необхідно відмовити.
Керуючись статтями 248, 328, 333 КАС України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агріс" на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2025 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2026 року у справі №440/14298/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агріс» до Державної служби України з безпеки на транспорті, Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови.
Копію ухвали направити скаржнику за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - засобами поштового зв'язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.В. Кашпур
Судді: В.М. Соколов
С.А. Уханенко