Справа 201/15504/25
Провадження №2/175/1124/26
09 березня 2026 року с-ще. Слобожанське
Суддя Дніпровського районного суду Дніпропетровської області Бойко О.М., розглянувши матеріали цивільної справи за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Каршеринг Сольюшинз» до ОСОБА_1 , про сплату неустойки та відшкодування збитків (шкоди),-
В грудні 2025 року ТОВ «Каршеринг Сольюшинз» звернулось до Соборного районного суду м. Дніпра із позовом до ОСОБА_1 , про сплату неустойки та відшкодування збитків (шкоди).
Ухвалою Соборного районного суду м. Дніпра від 08 грудня 2025 року, матеріали цивільної справи за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Каршеринг Сольюшинз» до ОСОБА_1 , про сплату неустойки та відшкодування збитків (шкоди) було направлено до Дніпровського районного суду Дніпропетровської області.
В обґрунтування направлення справи судом зазначено, що згідно відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру №2094261 від 05.12.2025 року, які робились Соборним районним судом м. Дніпра при визначенні підсудності справи, зареєстрованим місцем проживання відповідача, є АДРЕСА_1 .
05.03.2026 року справа надійшла до Дніпровського районного суду Дніпропетровської області та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.03.2026 вищезазначену позовну заяву розподілено до провадження судді Бойка О.М.
Суд, дослідивши матеріали справи заяву та додані до неї документи, дійшов висновку, що справа була помилково направлена за підсудністю до Дніпровського районного суду Дніпропетровської області.
Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Однією із умов реалізації права особи на звернення до суду із заявою є дотримання вимог підсудності.
Відповідно до норми ч.1 ст.27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Оскільки матеріали справи не містять жодної підстави для визначення підсудності справи за вибором позивача, то суд повинен дотримуватись загальних правил підсудності у відповідності до ст. 27 ЦПК України.
Згідно відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру №2094261 від 05.12.2025 року, які робились Соборним районним судом м. Дніпра при визначенні підсудності справи, зареєстроване місце проживання відповідача по справі не відноситься до територіальної підсудності Дніпровського районного суду Дніпропетровської області.
Місце реєстрації відповідача ОСОБА_1 , згідно відомостей з вищезазначеної відповіді №2094261 від 05.12.2025 року дійсно є АДРЕСА_1 .
Проте, судам, при визначенні підсудності справам, слід керуватись Прикінцевими та Перехідними положеннями ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» п.3-1 до набрання чинності законом України щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв'язку з утворенням (ліквідацією) районів відповідні місцеві суди продовжують здійснювати свої повноваження у межах територіальної юрисдикції, визначеної до набрання чинності Постановою Верховної Ради України "Про утворення та ліквідацію районів" від 17 липня 2020 року № 807-IX, але не довше ніж один рік з дня припинення чи скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX.
Судом встановлено, що, до запровадження вищезазначеної норми, Новодонецька селищна рада відносилась до Добропільського району Донецької області, а тому у відповідності до норми ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», справа не підсудна Дніпровському районному суду Дніпропетровської області.
Селище Новодонецьке, Донецької області має територіальну підсудність Добропільського міськрайонного суду Донецької області, який з 7 жовтня 2024 року рішенням Вищої ради правосуддя змінив територіальну підсудність судових справ шляхом її передачі до Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра.
Також, слід вказати, що місце реєстрації відповідача, яким є АДРЕСА_1 через свою наближеність до лінії ведення бойових дій, є місцем ведення можливих бойових дій.
Згідно відповіді №2430991 від 09.03.2026 року щодо отримання інформації про внутрішньо переміщену особу з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери ОСОБА_1 має діючу довідку ВПО за адресою АДРЕСА_2 .
Відповідно до норми ч.1 ст.27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Процесуальний закон визначає підсудність справ, встановлюючи відповідні правила визначення суду, який має право розглядати справу.
Згідно статті 1 ч.1 абз.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення (стаття 4 ч. 1, 2 Закону).
Частиною першою статті 5 Закону визначено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509, зі змінами, регулює як механізм видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, так і облік даних про внутрішньо переміщених осіб, включених до Єдиної інформаційної бази, у тому числі, містить дані про фактичне місце проживання/перебування таких особи, які по суті являють собою реєстрацію фактичного місця проживання/перебування цих особи у зв'язку із тимчасовою окупацією частини території України, на якій була проведена реєстрація місця проживання/перебування осіб до їх переселення до інших регіонів країни.
У зв'язку із прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року №265 втратила чинність постанова Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року №207 «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органам реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру».
Постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року №265 «Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад» прийнятий Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування), згідно пункту 4 якого визначено, що особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
На період тимчасової окупації територій у Донецькій та Луганській областях, Автономної Республіки Крим та м. Севастополя положення частини першої статті 4 Закону України Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні не поширюється на осіб, місце проживання яких зареєстроване у житлі, що розташоване на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономної Республіки Крим та м. Севастополя. Така особа може задекларувати/зареєструвати місце свого проживання без зняття з реєстрації місця свого попереднього проживання. Особа, місце проживання якої зареєстроване у житлі, що розташоване на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, може задекларувати/зареєструвати місце свого проживання за межами тимчасово окупованої території України без внесення будь-яких відміток до паспорта громадянина України, виготовленого у формі книжечки. Відомості про зареєстроване місце проживання такої особи у житлі, що розташоване на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, вносяться до реєстру територіальної громади, яка здійснила відповідну реєстраційну дію за межами тимчасово окупованої території може задекларувати/зареєструвати місце свого проживання за межами тимчасово окупованої території України без внесення будь-яких відміток до паспорта громадянина України, виготовленого у формі книжечки.
Таким чином, внутрішньо-переміщенні особи, які покинули домівки внаслідок бойових дій та окупації місць їх постійного проживання, можуть звертатися з позовами до судів в районах тимчасового перебування. Якщо особа зареєструвалася на новому місці як внутрішньо переміщена особа, то маючи відповідну довідку про взяття на облік, вона може звертатись з позовом до суду у місці свого тимчасового перебування. Отже, довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи можна визнати документом, що підтверджує зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання/перебування відповідача при визначені підсудності розгляду справ за ч. 1 ст. 27 ЦПК України.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд має враховувати імперативні положення спеціального Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (постанова Верховного Суду від 29 липня 2019 у справі №409/2636/17).
Згідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 р. Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 р. № 3477-IV, інститут підсудності безпосередньо пов'язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, закріпленого у п. 1 ст. 15. Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.
Відповідно до усталеної прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» (рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76, доповідь Комісії від 12 жовтня 1978 року). Суд повторює, що, як було раніше визначено, фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії», що згадувалось раніше, Комісія висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…).
Статтею 8 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», як одну із засад організації судової влади проголошено право на повноважний суд, що передбачає розгляд справи у суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом, та суддею, який визначається згідно з порядком розподілу судових справ, установленим відповідно до закону. Процесуальними кодексами визначаються вимоги до складу суду.
Відповідно до положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ч. 9 ст. 28 ЦПК України позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи).
Оскільки місце реєстрації фізичної особи відповідача не зареєстровано в Дніпровському районі Дніпропетровської області, дана справа згідно положень ст. 27 ЦПК України, не підсудна Дніпровському районному суду Дніпропетровської області.
Відповідно до ч. 9 ст. 187 ЦПК України, якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 1 статті 31 ЦПК України передбачено, що суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Відповідно до ст. 32 ЦПК України, спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
Отже, Соборний районний суд м. Дніпра, помилково визначив територіальну підсудність справи за Дніпровським районним судом Дніпропетровської області
За таких обставин, при вирішенні питання про відкриття провадження по справі суд керуючись вимогами щодо підсудності, вважає за доцільне повернути матеріали позовної заяви до Соборного районного суду м. Дніпра, як помилково направлену.
Враховуючи вищезазначене, справа не підсудна Дніпровському районному суду Дніпропетровської області.
Згідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р., Закону України «Про виконання рішень, застосування практики Європейського суду з прав людини», інститут підсудності безпосередньо пов'язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, який закріплений у п. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.
Ураховуючи недопустимість порушення правил щодо підсудності, з метою розгляду справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом, суд приходить до висновку про необхідність повернути матеріали цивільної справи за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Каршеринг Сольюшинз» до ОСОБА_1 , про сплату неустойки та відшкодування збитків (шкоди) до Соборного районного суду м. Дніпра (49005, м. Дніпро, вул. Гусенко, 13).
Керуючись статтями 27, 28, 31, 32, 187, 260, 353 ЦПК України, суд
Цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Каршеринг Сольюшинз» до ОСОБА_1 , про сплату неустойки та відшкодування збитків (шкоди) повернути до Соборного районного суду м. Дніпра (49005, м. Дніпро, вул. Гусенко, 13) як помилково направлену.
Ухвала суду відповідно до ст. 353 ЦПК України оскарженню не підлягає.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя Бойко О.М.