10 березня 2026 року справа № 580/14212/25
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаращенка В.В., розглянувши за правилами спрощеного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:
- визнати протиправним і скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) від 25.11.2025 року № 1848 в частині призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 до військової частини НОМЕР_1 ;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення від проходження військової служби ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 та виключити солдата ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
Ухвалою суду від 26.12.2025 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників.
Позовні вимоги мотивовано тим, що призов на військову службу під час мобілізації позивача є незаконним, оскільки останній не отримував паспорт та не є громадянином України, тому не зобов'язаний проходити військову службу під час мобілізації.
Відповідач у відзиві на адміністративний позов просив відмовити в задоволенні позовних вимог, обґрунтовуючи свою позицію тим, що позивач перебуває на обліку в ТЦК та визнаний придатним до військової служби військово-лікарською комісією, тому правомірно призваний на військову службу під час мобілізації.
У відповіді на відзив представник позивача не погодився з доводами, викладеними в адміністративному позові та просив задовольнити позовні вимоги.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд виходить з такого.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , народився в Республіці Казахстан.
Згідно відомостей, які містяться в довідці №397 від 24.11.2025, виданій ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , доставлений 24.11.2025 працівником поліції номер жетона 0044425, до ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_3 позивач визнаний придатним до військової служби, що підтверджується відомостями довідки військово-лікарської комісії №2025-1124-1525-3906-0 від 24.11.2025.
24.11.2025 військовозобов'язаний ОСОБА_1 включений до складу військової команди військовозобов'язаних, які призвані ІНФОРМАЦІЯ_5 і відправлені у складі команди « 242 ЦПД» (поіменний список №2/1852 від 25.11.2025).
На підставі відмітки про прийняття, здійсненою капітаном військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 , у поіменному списку №2/1852 від 25.11.2025 про прийняття особового складу військової команди, наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 №1848 від 25.11.2025 військовозобов'язаний ОСОБА_1 призваний на військову службу під час мобілізації на особливий період.
Згідно відомостей, які містяться в довідці військової частини НОМЕР_1 від 08.12.2025 за №4931/88 ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 АДРЕСА_1 з 25.11.2025 по дату видачі довідки.
Вважаючи протиправним призов позивача на військову службу під час мобілізації, представник позивача звернувся до суду за захистом прав.
Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами 1-2 статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
У зв'язку з військовою агресією РФ проти України Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який діє станом на час розгляду справи.
Указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України від 03.03.2022 №2105-ІХ, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Суд зазначає, що правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Відповідно до статті 1 цього Закону іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні;) іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» правовий статус іноземців та осіб без громадянства визначається Конституцією України, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.
У разі якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж передбачені цим Законом, застосовуються правила, передбачені таким міжнародним договором України.
Статтею 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до частин 1-2 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Частиною 6 вказаної статті передбачено, що військовий обов'язок не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні. У випадках, передбачених законом, іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, можуть у добровільному порядку (за контрактом) проходити військову службу у Збройних Силах України.
Згідно з частинами 7-8 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки). Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки затверджується Кабінетом Міністрів України.
Щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період. До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України (частина 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).
Відповідно до частин 1-4 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 21-1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що іноземці та особи без громадянства можуть бути прийняті на військову службу за контрактом до Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України. На військову службу за контрактом приймаються раніше не судимі іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах і відповідають таким вимогам проходження військової служби: мають вік, передбачений статтею 22 цього Закону; пройшли спеціальну перевірку іноземців та осіб без громадянства (далі - спеціальна перевірка іноземців); придатні до військової служби за станом здоров'я; пройшли професійно-психологічний відбір; мають достатній рівень фізичної підготовки.
Для прийняття на військову службу іноземці та особи без громадянства звертаються до Центру рекрутингу іноземців та осіб без громадянства, центрів рекрутингу, центрів надання адміністративних послуг, центрів зайнятості, територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем їх проживання чи тимчасового перебування або безпосередньо до військової частини, в якій вони мають бажання проходити службу за контрактом. Відбір та спеціальна перевірка іноземців та осіб без громадянства для прийняття їх на військову службу за контрактом до розвідувального органу Міністерства оборони України проводяться у встановленому цим органом порядку. Положення про Центр рекрутингу іноземців та осіб без громадянства затверджується Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 21-2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у контракті про проходження військової служби іноземців та осіб без громадянства встановлюється випробування строком два місяці.
Указом Президента України від 10.06.2016 №248/2016 затверджено Положення про проходження військової служби у Збройних Силах України іноземцями та особами без громадянства (далі - Положення № 248/2016), яким визначається порядок проходження іноземцями та особами без громадянства (далі - іноземці) військової служби у Збройних Силах України.
Згідно з пунктом 2 Положення №248/2016, іноземці, які на законних підставах перебувають на території України, можуть бути прийняті на військову службу за контрактом до Збройних Сил України (далі - військова служба) у добровільному порядку. У добровільному порядку іноземці проходять: військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу. З іноземцями, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт про проходження іноземцями чи особами без громадянства відповідного виду військової служби у Збройних Силах України згідно з додатком (далі - контракт про проходження військової служби). Контракт про проходження військової служби - це письмова угода, що укладається між іноземцем і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби.
За змістом пункту 4 Положення №248/2016, щодо іноземців, які виявили бажання проходити військову службу на посадах рядового, сержантського і старшинського складу у Збройних Силах України, проводиться перевірка відомостей стосовно законності їх перебування на території України, наявності документів, що засвідчують особу, відомостей про відсутність судимості, достовірності інших відомостей, наданих іноземцями. Організація проведення перевірки відомостей покладається на керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки шляхом направлення запитів до Міністерства внутрішніх справ України, Державної міграційної служби України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Служби безпеки України, які в межах своїх повноважень здійснюють зазначену перевірку.
Також матеріали справи містять відповідь Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби України в Черкаській області №3501.4-9952/35.1-25 від 01.12.2025, надану на адвокатський запит, в якій повідомлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою про оформлення набуття (прийняття) та встановлення належності до громадянство України не звертався, паспортом громадянина України та паспортом громадянина України для виїзду за кордон не документований.
Згідно вищенаведених норм законодавства, позивач, як іноземець чи особа без громадянства, міг бути прийнятий на військову службу добровільно, лише шляхом укладення строкового контракту про проходження іноземцями та особами без громадянства військової служби у Збройних Силах України в порядку, передбаченому Положенням №248/2016.
Доказів того, що позивач як іноземець чи особа без громадянства виявив бажання проходити військову службу в Збройних Силах України за контрактом і уклав такий контракт, який би міг бути підставою для видання відповідного наказу по особовому складу про зарахування іноземця до списків особового складу Збройних Сил України та призначення його на відповідну посаду чи продовження військової служби, відповідач не надав.
Таким чином, на нього, як на іноземця, не поширюється військовий обов'язок, передбачений статтею 65 Конституції України, і він не належить до категорії військовозобов'язаних чи резервістів у розумінні Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», тому позивач не підлягав призову за мобілізацією або за призовом із числа резервістів в особливий період.
Суд критично ставиться до посилань відповідача про перебування позивача на військовому обліку, оскільки вони не спростовують відсутність у позивача громадянства України. На дату призову позивача відповідно до вимог п. 4 Положення №248/2016, відповідач зобов'язаний був провести перевірку на предмет належності позивача до громадянства України, зокрема, шляхом направлення запитів до Міністерства внутрішніх справ України, Державної міграційної служби України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Служби безпеки України.
Щодо викладених в адміністративному позові посилань на порушення порядку проходження ВЛК суд зазначає, що висновок ВЛК про придатність позивача до військової служби не є предметом судового спору та не оскаржується позивачем, тому ці обставини не впливають на вирішення спору по суті.
Враховуючи викладене і встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що наказ, яким мобілізовано позивача щодо якого відсутні відомості про укладення відповідного контракту про проходження військової служби, виданий безпідставно, всупереч нормам чинного законодавства, які регулюють особливості прийняття іноземців та осіб без громадянства на військову службу до Збройних Сил України.
Щодо вимог позивача про звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , суд зазначає, що згідно отриманої на запит суду відповіді №2423045 від 05.03.2026 з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/або про суми доходів, отриманих самозайнятими особами, в цьому реєстрі містяться відомості про отримання позивачем доходів від військової частини НОМЕР_1 у грудні 2025 року та січні 2026 року. При цьому, до вказаного реєстру внесено запис від 25.11.2025 про прийняття позивача на службу 25.11.2025 та відомості про звільнення - 20.01.2026.
Отже, ухвалення судом рішення шляхом покладення на військову частину НОМЕР_1 обов'язку про звільнення позивача з військової служби не призведе до захисту порушених прав позивача, оскільки позивач не є військовослужбовцем вказаної військової частини станом на час ухвалення рішення судом.
За таких обставин, зважаючи на обраний позивачем спосіб захисту прав, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є частково обґрунтованими.
Решта доводів позивача висновків суду по суті заявлених позовних вимог не змінюють. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» від09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 72, 76, 90, 139, 241-246, 255, 271, 272, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 25.11.2025 року № 1848 в частині призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання рішення суду.
Суддя Валентин ГАРАЩЕНКО