09 березня 2026 року справа № 580/14418/25
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гаврилюка В.О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) подав позов до Військової частини НОМЕР_1 (далі - В/Ч НОМЕР_1 , відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії військової частина НОМЕР_1 щодо відмови військовослужбовцю військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 у звільненні з військової служби за сімейними обставинами відповідно до ч. 4 п. 2 г) ст. 26 ЗУ “Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 звільнити військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами відповідно до ч. 4 п. 2 г) ст. 26 ЗУ “Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, шляхом прийняття відповідного наказу.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що до рапорту про звільнення з військової служби позивачем були надані необхідні посвідчені підтверджуючі документи, перелік яких зазначений у додатку, зокрема про те, що батько позивача ОСОБА_2 , являється інвалідом ІІ групи та потребує стороннього догляду, однак відповідач протиправно його відхилив. Крім того, рідний брат позивача безперервно проживає у Сполучному Королівстві з 2004 року та створив там своє сімейне життя. Він є батьком двох неповнолітніх дочок, які повністю залежать від його опіки, матеріальної підтримки та присутності у Сполученому Королівстві. Він не має наміру та можливості повернутися до України для догляду чи підтримки батька. Також, не має жодних засобів чи можливості привезти батька до Сполученого Королівства для проживання разом з ним або поруч з ним.
Ухвалою від 06 січня 2026 року суддя Черкаського окружного адміністративного суду прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
12.01.2026 до суду надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в якому представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити повністю, зазначивши при цьому, що у акті обстеження сімейного стану військовослужбовця від 13 червня 2025 року, затвердженого начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначено інформацію про наявність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд. Крім того зазначив, що батько позивача - ОСОБА_2 - дійсно є особою з інвалідністю ІІ групи, а лікарсько-консультативною комісією рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі. Водночас рекомендація щодо соціальної послуги не є тотожною встановленню юридичного факту, що лише конкретна особа - військовослужбовець - може здійснювати такий догляд. Сама по собі рекомендація ЛКК щодо надання соціальної послуги не визначає суб'єкта її надання та не виключає можливість здійснення догляду іншими членами сім'ї або шляхом залучення соціальних служб, що узгоджується з положеннями Закону України “Про соціальні послуги». Крім того, з акта обстеження сімейного стану та інших матеріалів убачається, що разом із батьком проживає його дружина - ОСОБА_3 , яка є особою з інвалідністю ІІІ групи. Водночас інвалідність ІІІ групи відповідно до законодавства не є тотожною потребі у постійному догляді, а висновок МСЕК щодо ОСОБА_3 не містить встановлення факту її повної неспроможності до самообслуговування або здійснення будь-яких побутових функцій. Крім того вказав, що лише для І групи інвалідності властиво, що така особа потребує постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги. У свою чергу факт проживання брата позивача - ОСОБА_4 за межами України не припиняє його статусу члена сім'ї першого чи другого ступеня споріднення та не звільняє від сімейноправових обов'язків. Закон не містить застереження, що член сім'ї, який перебуває за кордоном, автоматично вважається таким, що не може брати участь у догляді або організації такого догляду.
14.01.2026 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача вказав на його необґрунтованість, зазначивши зокрема, що відмова відповідача у звільненні позивача з військової служби ґрунтується саме на формальному підході, зокрема лише на переліченні інших родичів, ігноруванні їх реальної можливості здійснювати догляд, висуванні вимог до медичного документа, яких закон не містить. Мати ОСОБА_3 - особа з інвалідністю ІІІ групи. Висновком за формою № 080-4/о від 10.11.2025 року № 1229 рекомендовано соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи, тобто, також, потребує постійного стороннього догляду. Інший син ОСОБА_4 1981 року народження постійно проживає за кордоном у Великій Британії з 2004 року. В останній раз перетинав Державний кордон України у 2008 році. Позивач є єдиною реальною особою, здатною здійснювати догляд. Відповідач не провів жодної оцінки цих обставин, що є істотним порушенням принципу належного адміністративного розсуду.
Розгляд справи по суті відповідно до частини 3 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розпочато через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.
Суд встановив, що ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
23.11.2025 позивач подав рапорт на ім'я командира Військової частини НОМЕР_1 про звільнення його з військової служби на підставі п.п. “г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком - ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю ІІ групи.
До рапорту позивач додав такі документи: копія паспорту серія НОМЕР_2 та РНОКПП НОМЕР_3 ОСОБА_1 ; копія паспорту серія НОМЕР_4 та РНОКПП НОМЕР_5 ОСОБА_2 ; копія паспорту серія НОМЕР_6 та РНОКПП НОМЕР_7 ОСОБА_3 , копія довідки МСЕК серія 12 ААГ № 432503 ОСОБА_2 ; копія довідки МСЕК серія 12 ААБ № 124121 ОСОБА_3 ; копія довідки про місце проживання ОСОБА_2 від 21.01.2025 № 12; копія свідоцтва про укладення шлюбу серія НОМЕР_8 ; копія свідоцтва про народження серія НОМЕР_9 ОСОБА_1 ; копія довідки ЛКК від 07.05.2025 № 58/504; копія Висновку про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі № 603 від 03.06.2025; копія Акту обстеження сімейного стану військовослужбовця від 13.06.2025; копія Висновку про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі № 1229 від 10.11.2025; копія паспорту ОСОБА_4 серія НОМЕР_10 ; копія витягу з мережі Інтернет імміграційного статусу ОСОБА_4 з перекладом; копія рахунку податку на житло з перекладом; копія паспорту ОСОБА_5 з письмовим поясненням; копія паспорту ОСОБА_6 з письмовим поясненням; копія заяви ОСОБА_4 з перекладом.
За наслідками розгляду рапорту, 20.12.2025 відповідач листом № 182/155591 повідомив, що разом із ОСОБА_2 проживає його дружина - ОСОБА_3 , яка є інвалідом 3 групи, натомість документи про її потребу у постійному догляді відсутні. У ОСОБА_2 с другий син - ОСОБА_4 , який не позбавлений обов'язку піклуватись та утримувати свого батька у встановленому законодавством порядку та не є особою з інвалідністю, яка так само потребує стороннього догляду. 3 огляду на вищезазначене, через не підтвердження наявності підстав для звільнення з військової служби, командування військової частини НОМЕР_1 відмовило в задоволенні рапорту від 23.11.2025.
Бездіяльність відповідача, яка полягає у відмові в задоволенні рапорту про звільнення з військової служби у зв'язку з сімейними обставинами, позивач вважає протиправною, а тому звернувся в суд з цим позовом.
Під час вирішення спору по суті суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, здійснює Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232-XII). Він же визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Згідно з частинами першою, другою статті 1 цього Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII і залежать від виду військової служби.
Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, передбачені частиною четвертою цієї статті.
При цьому, пункт перший визначає підстави для звільнення таких військовослужбовців під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану), а другий пункт - під час дії воєнного стану.
Згідно з підпунктом “г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII (у редакції, яка діяла на час подання позивачем рапорту про звільнення з військової служби), військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Відповідно до п. 3 ч. 12 статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, під час дії воєнного стану, у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Таким чином, підставою для звільнення військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, під час дії воєнного стану є необхідність здійснення постійного догляду за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю I чи II групи за відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи.
Отже, визначальною ознакою для звільнення позивача з військової служби у спірних правовідносинах є обставина необхідності здійснення постійного догляду позивачем за батьком, який є особою з інвалідністю ІІ групи.
Як встановив вище суд, до рапорту позивач додав довідку до акту огляду МСЕК серії 12 ААГ № 432503 від 26.03.2024, яка не містить відомостей про необхідність постійного догляду.
Суд врахував, що позивач додав до рапорту про звільнення з військової служби висновок від 03.06.2025 № 603 про наявність порушень функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-4/о), відповідно до якого ОСОБА_2 рекомендовано соціальну послугу: отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи. Висновок дійсний до 03.06.2026.
Таким чином, вказаний висновок визначає рекомендацію щодо догляду виключно на строк визначений у ньому.
При цьому, підпункт “г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» визначає, що підставою для звільнення є саме необхідність здійснення постійного догляду.
Суд також зазначає, що рекомендація догляду не тотожне поняттю “потребує постійного догляду», позаяк останнє передбачає безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд який надається імперативно, без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком.
Таким чином, висновок № 603 (за формою № 080-4/о) не може слугувати підставою для звільнення позивача з військової служби у спірних правовідносинах.
Така позиція суду відповідає висновку Верховного Суду, який викладений у постанові від 21 лютого 2024 року у справі № 120/1909/23.
Щодо довідки ЛКК КНП “Уманський міський ЦПМСД» від 07.05.2025 № 58/504 суд зазначає таке.
Відповідно до вказаної довідки, ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду, нездатний до самообслуговування.
Суд зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 року № 1338, з 1 січня 2025 року експертиза щодо встановлення інвалідності відповідно до законодавства для повнолітніх осіб проводиться експертними командами з оцінювання повсякденного функціонування особи, сформованими відповідно до Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою (далі - експертні команди), до складу яких можуть входити лікарі, які мають право проводити оцінювання повсякденного функціонування особи відповідно до Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою, а також Центром оцінювання функціонального стану осіб відповідно до Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою.
Проведення оцінювання повсякденного функціонування особи організовується в кластерних та надкластерних закладах охорони здоров'я відповідно до Положення про експертну команду з оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою.
Критерії направлення на проведення оцінювання повсякденного функціонування затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 року № 1338 (далі - Критерії № 1338).
Відповідно до пп. 13 п. 1 Критеріїв № 1338 особа направляється лікуючим лікарем або головою військово-лікарської, медичної (військово-лікарської), лікарсько-експертної комісії до експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (далі - експертна команда) для проведення оцінювання її повсякденного функціонування, зокрема у випадку визначення потреби в постійному сторонньому догляді та інших соціальних послугах.
Таким чином, визначення потреби в постійному сторонньому нагляді визначає експертна команда.
В свою чергу, єдиний механізм організації експертизи тимчасової втрати працездатності осіб в окремих випадках, за яких медичний висновок про тимчасову непрацездатність (далі - медичний висновок) відповідно до Порядку формування медичних висновків про тимчасову непрацездатність, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 01 червня 2021 року № 1066, не формується, а також повноваження та роботу лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я (далі - ЛКК) за результатом здійснення експертизи тимчасової непрацездатності лікуючим лікарем закладу охорони здоров'я незалежно від форми власності та фізичної особи - підприємця, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики визначає Порядок організації експертизи тимчасової втрати працездатності затверджений наказом МОЗ України від 09.04.2008 № 189 (далі - Наказ № 189).
Відповідно до розділу ІІ Наказу № 189 під час здійснення експертизи тимчасової непрацездатності лікуючий лікар суб'єкта господарювання на підставі даних всебічного медичного обстеження пацієнта, ураховуючи ступінь функціональних порушень органів та систем, характер та перебіг патологічного процесу, умови праці:
1) приймає рішення про формування (видачу) документів про тимчасову непрацездатність: формування медичних висновків про тимчасову непрацездатність відповідно до вимог Порядку формування медичних висновків про тимчасову непрацездатність, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 01 червня 2021 року № 1066; видачу інших документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог цього розділу;
2) здійснює комплексну оцінку порушень функціонального стану організму та інших причин, якими вона обумовлена, що визначають факт тимчасової втрати працездатності, установлення строку непрацездатності, визначення клінічного та трудового прогнозу відповідно до встановленого діагнозу;
У разі наявності в пацієнта станів або захворювань, що відповідають критеріям направлення на проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженим постановою Кабінетів Міністрів України від 15 листопада 2024 року № 1338, лікуючий лікар суб'єкта господарювання формує електронне направлення на оцінювання повсякденного функціонування особи в електронній системі для оцінювання повсякденного функціонування особи відповідно до Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого постановою Кабінетів Міністрів України від 15 листопада 2024 року № 1338.
Згідно п. 3 розділу ІІІ Наказу № 189 до основних завдань ЛКК належить:
1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку;
2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності;
3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження;
4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені за результатом перевірки уповноваженими лікарями, перелік яких затверджується правлінням Пенсійного фонду України, обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання). Здійснює аналіз якості наданих медичних послуг у межах відповідного випадку тимчасової непрацездатності.
5) надає керівнику суб'єкта господарювання за результатами вжиття заходів, визначених у підпункті 4 пункту 3 розділу II цього Порядку, аналіз якості експертизи тимчасової непрацездатності, пропозиції щодо відповідності фахівців займаним посадам, кваліфікаційним категоріям, про накладання дисциплінарних стягнень та передачу справ у слідчі органи;
6) участь у встановленому порядку у засіданнях МСЕК.
В свою чергу, відповідно до пункту 4 розділу IV Наказу № 189 лікарсько-консультативна комісія видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи:
- форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року № 337 “Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»;
- висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний),- до досягнення дитиною 16-річного віку.
Суд також врахував, що наказом від 31.07.2013 № 667 Міністерство охорони здоров'я України затвердило Інструкцію про порядок надання висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу. Вказана інструкція встановлює підстави для видачі ЛКК висновку щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу.
З проведеного аналізу наведених нормативних актів в контексті розподілення повноважень між ЛКК та експертною командою суд дійшов висновку, що необхідність постійного стороннього догляду за хворими, що досягли повноліття, підтверджується виключно експертною командою. В той час, як лікарсько-консультативна комісія видає документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи.
З урахуванням зазначеного, суд зауважує, що надана позивачем довідка ЛКК КНП “Уманський міський ЦПМСД» від 07.05.2025 № 58/504 не може підтверджувати необхідності здійснення постійного догляду за батьком позивача, оскільки уповноваженим органом стосовно підтвердження цього факту за зазначеними у довідці діагнозами є відповідна експертна команда закладу охорони здоров'я.
Суд врахував, що матеріали справи не містять доказів подання позивачем до рапорту про звільнення висновку експертної команди, яким була б підтверджена необхідність постійного догляду за його батьком, що свідчить про відсутність підстав для звільнення позивача з військової служби за підпунктом “г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-XII.
Суд також враховує інші аргументи сторін, зазначені у заявах по суті справи, однак зауважує, що встановлені судом обставини є самостійними та достатніми підставами для ухвалення рішення по суті спору.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову належить відмовити.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.
Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини 5 статті 139 вказаного Кодексу, у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Зважаючи на те, що позовні вимоги позивача, звільненого від сплати судових витрат не підлягають задоволенню, а відповідач не надав доказів понесення судових витрат, то підстави для їх розподілу відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не здійснювати.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Учасники справи:
1) позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 );
2) відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_11 ).
Рішення складене у повному обсязі та підписане 09.03.2026.
Суддя Василь ГАВРИЛЮК