09 березня 2026 року справа № 580/698/26
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гаврилюка В.О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) подала позов до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач), в якому, з урахуванням редакції позову від 02.02.2026, просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 11.11.2025 № 232850004084;
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та зобов'язати повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС» від 04.11.2025 та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
В обґрунтування позовних вимог представниця позивачки зазначила, що з аналізу норм ч. 3 ст. 65 Закону №796-ХІІ слідує, що єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право на користування пільгами, встановленими Законом України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». Різного роду довідки про період роботи у зоні відчуження, евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи. Постійне проживання позивачки у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 1 січня 1993 роки не менше 4 років дає право їй на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.
Ухвалою від 06 лютого 2026 року суддя Черкаського окружного адміністративного суду прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
23.02.2026 до суду надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в якому представниця відповідача просила в задоволенні позову відмовити повністю, зазначивши при цьому, що рішення від 11.11.2025 № 232850004084 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону №796 прийняте у зв'язку з не підтвердженням факту постійного проживання / роботи станом на 01.01.1993 у зоні посиленого радіологічного контролю - 4 роки. Період навчання з 13.09.1989 по 26.02.1992, згідно диплома НОМЕР_2 від 28.02.1992 в м. Черкаси не зараховано до періоду роботи (проживання) на території посиленого радіологічного контролю, оскільки період навчання на території, яка не відноситься до зони посиленого радіологічного контролю. За доданими документами станом на 01.01.1993 підтверджений період проживання (роботи) на території посиленого радіоактивного контролю станом на 01.01.1993 становить 03 роки 02 місяці 32 дні, що не дає право на зниження на 5 років пенсійного віку для виходу на пенсію відповідно до Закону № 796. Оскільки наданими особою документами не підтверджено постійне проживання/роботу у зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на Чорнобильській АЕС (26.04.1986) упродовж не менше 4 років станом на 01.01.1993, тому підстави для застосування до особи положень статті 55 Закону № 796-XII щодо призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відсутні.
Розгляд справи по суті відповідно до частини 3 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розпочато через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою, що постійно проживала або постійно працювала на території посиленого радіологічного контролю, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 10.12.1992.
04.118.2025 позивачка звернулась до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
11 листопада 2025 року відповідач прийняв рішення № 232850004084, яким відмовив у призначенні пенсії у зв'язку із не підтвердженням факту проживання/роботи у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 - 4 роки, зазначивши при цьому, що за результатами розгляду документів позивачки встановлено, що загальний страховий стаж становить 37 років 09 місяців 10 днів. Згідно поданих документів період роботи (проживання) на території посиленого радіоактивного контролю станом на 01.01.1993 становить 03 роки 02 місяці 32 дні, загальний період роботи (проживання) у зоні посиленого радіологічного контролю становить 17 років 08 місяць 30 днів, що не дає право на зниження пенсійного віку для виходу на пенсію на 5 років. Період навчання з 13.09.1989 по 26.02.1992, згідно диплома НОМЕР_2 від 28.02.1992 в м. Черкаси не зараховано до періоду роботи (проживання) на території посиленого радіологічного контролю, оскільки період навчання на території, яка не відноситься до зони посиленого радіологічного контролю.
Рішення ГУ ПФУ в Житомирській області про відмову у призначенні пенсії, а також бездіяльність відповідача позивачка вважає протиправним, а тому звернулась в суд з цим позовом.
Під час вирішення спору по суті суд зазначає, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-XII).
Відповідно до ст. 55 Закону № 796-XII особам які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, для потерпілих від Чорнобильської катастрофи (осіб, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років) на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
Згідно ч. 1 ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Аналіз вказаних положень Закону у своїй сукупності вказує на право осіб, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю (за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років) на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку та обсягу страхового стажу, встановлених статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у максимальному обсязі - на 5 років.
На виконання положень Закону № 1058-ІV постановою Правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1 затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок № 22-1).
Абзацом 2 підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку № 22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку. Для потерпілих від Чорнобильської катастрофи такими документами є:
для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення;
для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування;
посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності).
Отже, підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не лише реєстрації у зоні радіаційного забруднення.
Такого висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 29 січня 2020 року у справі № 572/245/17 та від 17 червня 2020 року у справі № 572/456/17.
У постановах від 19 вересня 2019 року у справі № 556/1172/17, від 11 березня 2024 року у справі № 500/2422/23, від 19 вересня 2024 року у справі № 460/23707/22, від 02 жовтня 2024 року у справі № 500/551/23 Верховний Суд також зазначив про те, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням, або у зв'язку з роботою в такій місцевості.
На підставі викладеного суд, враховуючи наведені висновки та встановлений абзацом 2 підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку № 22-1 перелік документів, що подається особою для призначення їй пенсії зі зниженням пенсійного віку, зауважує, що наявність посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень статті 55 Закону № 796-XII.
Відтак, вагомим у цьому випадку є встановлення факту фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або роботою на цій території.
Така позиція суду відповідає правовому висновку Верховного Суду, який викладений зокрема, у постанові від 28 травня 2025 року у справі № 460/658/24.
Суд врахував, що у період з:
- 01.09.1987 до 07.07.1988 позивачка навчалась у Львівському середньому профтехучилищі № 27, що підтверджується відомостями трудової книжки НОМЕР_4 ;
- з 13.09.1989 до 26.02.1992 у Черкаському медичному училищі, що підтверджується відомостями диплома НОМЕР_2 від 28.02.1992 та трудової книжки НОМЕР_5 .
Суд зазначає, що постійне місце навчання на денній формі позивачки нерозривно пов'язане з її постійним місцем проживання у вказані періоди у м. Львові та м. Черкасах, що спростовує факт постійного її проживання у зоні посиленого радіологічного контролю в ці періоди.
З урахуванням зазначеного суд доходить висновку про відсутність належних доказів фактичного проживання позивачки у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 у необхідному обсязі 4 роки та, як наслідок, про обґрунтованість спірного рішення.
Покликання представниці позивачки на перелік постанов Верховного Суду 2018 року суд відхиляє з огляду на те, що згідно позиції Великої Палати Верховного Суду, сформульованої у постанові від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17, під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду (постанова Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 640/18475/20).
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд при вирішенні спору враховує приписи статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову належить відмовити.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.
Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на те, що позовні вимоги позивачки не підлягають задоволенню, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не здійснювати.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Учасники справи:
1) позивачка - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 );
2) відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (10003, Житомирська обл., Житомирський р-н, м. Житомир, вул. Ольжича, 7, код ЄДРПОУ 13559341).
Рішення складене у повному обсязі та підписане 09.03.2026.
Суддя Василь ГАВРИЛЮК