Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
09 березня 2026 року № 520/29522/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марини Лук'яненко, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом, в якому просить суд:
1. скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про відмову у призначенні пенсії № 204150008767 від 16.09.2025;
2. зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи з 11.10.2017 по 28.02.2025 та з 07.05.2018 по 10.08.2025 до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років згідно п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
3. зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років згідно п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 08.09.2025 та провести відповідні виплати.
Мотивуючи позовні вимоги позивачем зазначено, що вона звернулась до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», як працівнику освіти, яка має не менше 26 років та 6 місяців спеціального педагогічного стажу. Проте, рішенням № 204150008767 від 16.09.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», у зв'язку з відсутністю необхідного стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років. Позивач вважає, що вона має необхідний пільговий стаж для призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а тому звернулась до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 17.11.2025 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в зазначеній справі.
Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечував та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що за результатами розгляду документів доданих до заяви страховий стаж ОСОБА_1 становить 37 років 10 місяців 13 днів. Спеціальний стаж роботи становить 26 років 01 місяць 27 днів. За доданими документами до страхового та спеціального стажу зараховані всі періоди роботи. Враховуючи вищенаведене, на думку відповідача, у позивача відсутній необхідний спеціальний стаж, а тому оскаржуване рішення є правомірним та не підлягає скасуванню.
У відповіді на відзив позивач підтримала правову позицію, викладену у позовній заяві, та просила суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Суд зазначає, що відповідно до положень ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Згідно із положеннями п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову і заперечень проти нього, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, про що свідчить копія паспорта громадянина України.
Згідно з відомостями трудової книжки серії НОМЕР_1 позивач працювала:
- з 15.08.1991 по 15.08.1994 вихователем групи продовженого дня Наталинської середньої школи (зараз КП «Наталинський ліцей Наталинської сільської ради Берестинського району Харківської області»);
- з 15.08.1994 по 02.12.2013 вчителем російської мови та літератури, вчителем зарубіжної літератури, педагогом-організатором та заступником директора з виховної роботи у Тишенківській ЗОШ;
- з 03.12.2013 по 28.02.2018 виконувачем обов'язків директора та директором у Березівській ЗОШ І-ІІ ступенів;
- з 07.05.2018 по 10.08.2025 заступником директора з навчально-виховної роботи та вчителем зарубіжної літератури у Березівській гімназії Наталинської сільської ради Берестинського району Харківської області.
Додатково спеціальний стаж позивача підтверджується довідкою КП «Наталинський ліцей Наталинської сільської ради Берестинського району Харківської області» № 08-10/231 від 11.08.2025, довідкою відділу освіти Красноградської районної державної адміністрації №44 від 26.08.2025 та довідкою виконавчого комітету Наталинської сільської ради Берестинського району Харківської області № 02-23/2699 від 19.08.2025.
08.09.2025 позивач подала через вебпортал ПФУ заяву про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Вказану заяву розглянуто за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.
За результатом розгляду заяви позивача від 08.09.2025, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 16.09.2025 №204150008767 у призначенні пенсії позивачу відмовлено у зв'язку з відсутністю необхідного стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугою років.
У рішенні відповідач зазначив, що право виходу на пенсію за вислугу років незалежно від віку мають особи, вислуга років яких на відповідних посадах становить не менше як: 25 років - на 1 квітня 2015 року; 25 років 6 місяців - на 31 грудня 2015; 26 років 6 місяців - на 11 жовтня 2017 року. За доданими документами до страхового та за вислугою років стажу зараховано всі періоди. Страховий стаж становить 37 років 10 місяців 13 днів. Пільговий стаж особи 26 років 1 місяць 27 днів. Прийнято рішення у призначенні пенсії за вислугу років відмовити у зв'язку з тим, що відсутній спеціальний стаж.
Вважаючи протиправним вказане рішення відповідача, позивач звернулась з цим позовом до суду.
Перевіряючи оскаржуване рішення відповідача на відповідність приписам ч.2 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-ІV (далі - Закон №1058- ІV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
У преамбулі Закону №1788-XII зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Згідно із ст. 2 Закону №1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Відповідно до ст. 7 Закону №1788-XII, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.
Отже, особливістю пенсій за вислугу років є зменшення пенсійного віку, необхідного для призначення, а умовою для призначення - наявність, як правило, відповідного стажу роботи за спеціальністю.
Відповідно до ст. 51 Закону № 1788-XII пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Пунктом «е» ст. 55 Закону №1788-XII в редакції Законів України №213-VIII від 02.03.2015 та №911-VIII від 24.12.2015, передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати:
- з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців;
- з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років;
- з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців;
- з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років;
- з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців;
- 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років;
- з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців;
- з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років;
- з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців;
- з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 01 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 01 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 01 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 01 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 01 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 01 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 01 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 01 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 01 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 01 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 01 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 01 січня 1971 року.
04.06.2019 Конституційним Судом України ухвалено Рішення № 2-р/2019, яким визнано неконституційними положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII.
До внесення змін Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII пункт "е" ст. 55 ЗУ №1788-ХІІ передбачав наступні вимоги для призначення пенсії за вислугу років: «Право на пенсію за вислугу років мають: е) працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку».
Отже, рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 у справі №1-13/2018(1844/16, 3011/16) визнано неконституційними положення про наявність стажу роботи за вислугу років - 26 років 6 місяців, а також про віковий ценз.
Конституційний Суд України зазначив, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об'єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов'язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.
Відповідно до статті 51 Закону № 1788-XI пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Тобто, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров'я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже, до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров'я і безпеки оточуючих.
З наведеного випливає, що втрата професійної працездатності або придатності не пов'язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.
Конституційний Суд України вказав, що положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону № 1788-XI зі змінами, внесеними Законом № 911 у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті "а" статті 54 Закону № 1788-XI, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах "е", "ж" статті 55 Закону № 1788-XI, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.
Також Конституційний Суд України зазначив, що положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону № 1788-XI зі змінами, внесеними Законом № 213 щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави, з огляду на що, оспорювані положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону № 1788-XI зі змінами, внесеними Законом № 213, суперечать положенням статей 1, 3, 46 Основного Закону України.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, з 04.06.2019 при призначенні пенсії за вислугою років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом № 213 та Законом № 911.
Отже, на день звернення позивача із заявою 08.09.2025 про призначення пенсії за вислугу років, пунктом "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Згідно з відомостями трудової книжки серії НОМЕР_1 позивач працювала:
- з 15.08.1991 по 15.08.1994 вихователем групи продовженого дня Наталинської середньої школи (зараз КП «Наталинський ліцей Наталинської сільської ради Берестинського району Харківської області»);
- з 15.08.1994 по 02.12.2013 вчителем російської мови та літератури, вчителем зарубіжної літератури, педагогом-організатором та заступником директора з виховної роботи у Тишенківській ЗОШ;
- з 03.12.2013 по 28.02.2018 виконувачем обов'язків директора та директором у Березівській ЗОШ І-ІІ ступенів;
- з 07.05.2018 по 10.08.2025 заступником директора з навчально-виховної роботи та вчителем зарубіжної літератури у Березівській гімназії Наталинської сільської ради Берестинського району Харківської області.
Додатково спеціальний стаж позивача підтверджується довідкою КП «Наталинський ліцей Наталинської сільської ради Берестинського району Харківської області» № 08-10/231 від 11.08.2025, довідкою відділу освіти Красноградської районної державної адміністрації №44 від 26.08.2025 та довідкою виконавчого комітету Наталинської сільської ради Берестинського району Харківської області № 02-23/2699 від 19.08.2025.
Отже, загальний стаж позивача складає 37 років 10 місяців 13 днів, з яких 33 роки 10 місяців 8 днів - стаж на посадах працівника освіти.
У спірному рішенні відповідачем зазначено, що за доданими документами до страхового та за вислугою років стажу зараховано всі періоди. Страховий стаж становить 37 років 10 місяців 13 днів. Пільговий стаж особи 26 років 1 місяць 27 днів.
При цьому, відповідно до інформації з форми РС-право, яка є додатком до спірного рішення, період роботи позивача з 11.10.2017 по 28.02.2018 та з 07.05.2018 по 10.08.2025 пенсійним органом не зараховано до спеціального (пільгового) стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років як працівнику освіти згідно п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
З цього приводу, суд зазначає наступне, згідно з ч.1 ст.56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно з приписами статті 62 Закону №1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637 (далі - Порядок №637).
Відповідно до п.1, п.2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі Інструкція від 29.07.1993 №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
При цьому, як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58 від 29.07.1993 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з п.2.6 Інструкції № 58 від 29.07.1993 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Відповідно до п. 4.1 Інструкції № 58 від 29.07.1993 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року, справа № 275/615/17, провадження №К/9901/768/17.
Вказана позиція кореспондується з нормами Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року (далі - Порядок № 637), відповідно до пункту 1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника.
З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.
Судом встановлено, що позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження її трудового стажу.
Відповідно до відомостей трудової книжки НОМЕР_1 позивач працювала з 03.12.2013 по 28.02.2018 виконувачем обов'язків директора та директором у Березівській ЗОШ І-ІІ ступенів; з 07.05.2018 по 10.08.2025 заступником директора з навчально-виховної роботи та вчителем зарубіжної літератури у Березівській гімназії Наталинської сільської ради Берестинського району Харківської області.
Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909 (далі - Перелік № 909).
Згідно розділу 1 Переліку № 909, загальноосвітні навчальні заклади всіх типів та посада вчителя і заступника директора з навчально-виховної роботи/директора є такими, що дають право на пенсію за вислугу років.
Як вбачається з протоколу розрахунку страхового стажу, відповідач зарахував до спеціального стажу, що дає право на пенсію за вислугу років період роботи з 15.08.1991 по 10.10.2017 (графа «Особливості трудової діяльності» - Прац.освіти, соцзабезпечення).
Натомість період роботи в тому ж закладі з подальшим переводом до іншого закладу такого ж типу, і на посаді, що передбачена Переліком №909, з 11.10.2017 по 28.02.2018 та з 07.05.2018 по 10.08.2025 відповідач зарахував тільки до страхового стажу.
Суд наголошує, що протягом періодів з 11.10.2017 по 28.02.2018 та з 07.05.2018 по 10.08.2025 позивач працювала на посадах виконувача обов'язків директора та директора в Березівській ЗОШ І-ІІ ступенів та заступником директора з навчально-виховної роботи і вчителем зарубіжної літератури у Березівській гімназії Наталинської сільської ради Берестинського району Харківської області.
Посада та заклад освіти містяться у Переліку № 909, а отже вказаний період має бути зарахований до спеціального стажу.
Крім того, трудова книжка позивача оформлена належним чином, не містить жодних виправлень, неточностей чи описок.
Отже, позивач має право на зарахування до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" періоди роботи з 11.10.2017 по 28.02.2018 та з 07.05.2018 по 10.08.2025.
Із урахуванням вищевикладеного, суд зазначає, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
З огляду на викладене, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про відмову у призначенні пенсії № 204150008767 від 16.09.2025 є протиправним та підлягає скасуванню.
Стосовно вимог зобов'язального характеру, суд зазначає наступне.
Частина 2 статті 5 КАС України передбачає, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення
Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував на тому, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникав би необхідності повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення.
Окрім цього, надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Отже, «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі. У відповідності до пункту 1 абзацу 1 частини 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Як вже встановлено судом та зазначалось вище, всупереч нормам чинного законодавства відповідач не зарахував при призначенні пенсії за вислугу років до спеціального стажу періоди роботи за трудовою книжкою позивача з 11.10.2017 по 28.02.2018 та з 07.05.2018 по 10.08.2025.
Враховуючи, наявність у позивача умов для призначення пенсії за вислугу років, з метою повного та ефективного захисту порушених прав позивача, відповідача необхідно зобов'язати зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи з 11.10.2017 по 28.02.2025 та з 07.05.2018 по 10.08.2025 до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років згідно п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», та призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років згідно п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 08.09.2025.
В частині позовних вимог про зобов'язання відповідача провести відповідні виплати, суд відмовляє, оскільки в цій частині позовні вимоги є передчасними та заявлені на майбутнє, адже пенсію за вислугу років позивачу ще не призначено та у суду відсутні підстави вважати, що відповідачем не буде проведено відповідні виплати після призначення пенсії за вислугу років.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, з урахуванням викладено, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат слід здійснити відповідно до положень статті 139 КАС України.
Керуючись ст.ст.2, 6-11, 14, 77, 78, 139, 241-247, 250, 255, 257-262, 287, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про відмову у призначенні пенсії № 204150008767 від 16.09.2025.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи з 11.10.2017 по 28.02.2025 та з 07.05.2018 по 10.08.2025 до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років згідно п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років згідно п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 08.09.2025.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (код ЄДРПОУ 40329345) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) частину судових витрат в розмірі 678 (шістсот сімдесят вісім) грн. 27 коп.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).
Повний текст рішення виготовлено та підписано - 09.03.2026, враховуючи час перебування судді у відпустці, а також з урахуванням наявності сталого енергозабезпечення та Інтернет з'єднання, безпечних умов для життя та здоров'я учасників процесу, суддів та працівників суду.
Суддя Марина Лук'яненко