10 березня 2026 року м. Рівне№460/14151/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді О.Р. Греська, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доКомунального підприємства "Рівненський обласний госпіталь ветеранів війни" Рівненської обласної ради
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального закладу "Рівненський обласний госпіталь ветеранів війни" Рівненської обласної ради про визнання протиправним та скасування рішення, оформленого листом від 19.07.2024 №501/05-31/24, про невизнання особою з інвалідністю, зобов'язання розглянути питання щодо встановлення групи інвалідності.
На обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що суд вправі перевірити законність висновку МСЕК лише в межах дотримання процедури прийняття такого висновку. Так, на його думку, оскаржуване ним рішення прийняте без правових підстав та будь-якого обґрунтування, без огляду та дослідження медичних документів. На засідання комісії позивача не викликали, будь-якого огляду не проводили. Причин та підстав відмови у встановленні інвалідності позивач не розуміє. Таке рішення позивач вважає протиправним та просить суд скасувати його.
Також позивач вважає, що як Положенням N1317, так і Постановою N9 225, в тому числі на період дії воєнного стану, встановлена особиста участь особи на огляд до медико-соціальної експертної комісії.
Ухвалою від 08.09.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до Комунального закладу "Рівненський обласний госпіталь ветеранів війни" Рівненської обласної ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій прийнято до розгляду. Відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №460/14151/25.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що не погоджується з доводами позивача про порушення процедури проведення медико-соціальної експертизи. Вказав, що твердження позивача про його невиклик на засідання МСЕК та непроведення медичного огляду не відповідають дійсності. З матеріалів медико-експертної справи №153 вбачається, що на підставі направлення закладу охорони здоров'я 31.05.2024 Рівненською обласною МСЕК №2 було проведено первинний огляд позивача, за результатами якого складено акт огляду №555. Таким чином, на думку відповідача, процедура проведення медико-соціальної експертизи була дотримана.
Щодо доводів позивача про прийняття рішення МСЕК у неповному складі через відсутність представників Міністерства оборони України та Пенсійного фонду України, відповідач зазначив, що законодавством передбачено можливість участі таких представників у роботі комісії з правом дорадчого голосу, однак їх обов'язкова участь у кожному випадку не встановлена. Позивач не належить до категорій осіб, для яких участь зазначених представників є обов'язковою, а тому відсутність таких осіб у складі комісії не свідчить про порушення порядку проведення експертизи.
Стосовно тверджень позивача про ненадання йому акта огляду МСЕК відповідач зазначив, що чинним законодавством передбачено видачу особі довідки про результати експертизи, водночас видача на руки акта огляду або виписки з нього не допускається. Позивач отримав довідку про невизнання його особою з інвалідністю, що, на думку відповідача, свідчить про відсутність порушення його прав у цій частині.
Крім того, відповідач вказав на те, що оскаржуване рішення приймалося Рівненською обласною МСЕК №2, яка діяла у складі Рівненського обласного центру медико-соціальної експертизи, а тому комунальний заклад не міг порушувати прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах.
У відповіді на відзив позивач зазначив, що йому не було надано рішення медико-соціальної комісії з мотивувальною частиною (обґрунтуванням такого рішення). Також вказує, що він належним чином не був проінформований про засідання комісії, огляд не проводився, а сам склад комісії вважає неправомочним.
Дослідивши письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, судом встановлено наступне.
Листом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 13.05.2024 №01/6/2703, адресованим голові ЛКК КНП «Острозька багатопрофільна лікарня», висловлено прохання скерувати громадянина ОСОБА_1 на проходження МСЕК для встановлення відсотка втрати працездатності (групи інвалідності) у зв'язку із захворюванням, пов'язаним із проходженням військової служби. Підстава: свідоцтво про хворобу №497 від 23.04.2024.
Відповідно до листа Рівненської обласної МСЕК №1 від 19.07.2024 №501/05-31/24 ОСОБА_1 був оглянутий Рівненською обласною МСЕК №2 та скерований на обстеження до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України (УДНДІМСПІ)».
Відповідно до консультативного висновку №3716 ДУ «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» (м. Дніпро), з урахуванням даних огляду, поданих документів, Наказу МОЗ України №561 від 05.09.2011, розділу 2, пп. 2.3, 2.4, Постанови КМУ №1317 від 03.12.2009, пп. 26, 27, а також Постанови КМУ №10 від 21.01.2015, ОСОБА_1 особою з інвалідністю не визнаний; встановлено обмеження по лінії лікарсько-консультативної комісії (ЛКК).
Повідомлено, що у разі неефективності подальшого лікування, що буде підтверджено виписками з лікувально-профілактичних закладів області, позивач може повторно оформити відповідну документацію для направлення на МСЕК.
Також у листі Рівненської обласної МСЕК №1 від 19.07.2024 №501/05-31/24 зазначено, що у разі незгоди з рішенням ОСОБА_2 має право подати протягом місяця після одержання висновку комісії письмову заяву до Рівненської обласної МСЕК №2.
Обставини невизнання позивача особою з інвалідністю також підтверджуються наявною у матеріалах справи довідкою від 31.05.2024.
Вважаючи протиправним та таким, що підлягає скасуванню, рішення, оформлене вказаним вище листом від 19.07.2024 №501/05-31/24, а також вважаючи, що у відповідача наявний обов'язок повторно розглянути питання щодо встановлення групи інвалідності, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, суд зазначає наступне.
Указом Президента України від 24.02.2022 за № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан з 24.02.2022. У подальшому строк дії воєнного часу продовжений та триває станом на час розгляду справи.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, орган державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закон № 875-ХІІ).
Частина 1 статті 2 Закону № 875-ХІІ визначає, що особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Відповідно до частини 1 статті 3 Закону № 875-ХІІ інвалідність як міра втрати здоров'я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Частиною 2 статті 6 Закону № 875-ХІІ передбачено, що особа (її уповноважений представник) має право оскаржити рішення медико-соціальної експертної комісії, експертних команд з оцінювання повсякденного функціонування особи в порядку адміністративного оскарження відповідно до Закону України "Про адміністративну процедуру" з урахуванням особливостей, встановлених Основами законодавства України про охорону здоров'я, та/або в судовому порядку.
Абзацом 4 частини 1 статті 1 Закону України від 06.10.2015 № 2961-IV "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" (далі - Закон № 2961-IV) передбачено, що інвалідність - це міра втрати здоров'я у зв'язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Медико-соціальна експертиза - встановлення ступеня стійкого обмеження життєдіяльності, групи інвалідності, причини і часу їх настання, а також доопрацювання та затвердження індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (дитини з інвалідністю) в рамках стратегії компенсації на основі індивідуального реабілітаційного плану та комплексного реабілітаційного обстеження особи з обмеженням життєдіяльності (абзац восьмий частини першої статті 1 Закону № 2961-IV).
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 «Питання медико- соціальної експертизи» затверджено Положення про медико-соціальну експертизу (за текстом цієї постанови Положення № 1317) та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності.
Відповідно до пункту 3 Положення № 1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Згідно з пунктом 4 Положення № 1317 медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (далі комісії), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
Приписами пункту 10 Положення № 1317 визначено, що залежно від ступеня, виду захворювання та групи інвалідності утворюються комісії загального та спеціалізованого профілів. До складу комісії входить не менше трьох лікарів за спеціальностями, перелік яких затверджується МОЗ з урахуванням профілю комісії, а також спеціаліст з реабілітації, лікар - психолог або психолог.
Підпунктом 2 пункту 1 Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 30.08.2023 «Про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України», уведеним в дію Указом Президента України від 12.09.2023 № 576/2023, визначено Кабінету Міністрів України забезпечити у тримісячний строк провести перевірку робочими групами обґрунтованості рішень медико-соціальних експертних комісій та військово-лікарських комісій щодо встановлення інвалідності, визнання непридатності до військової служби, прийнятих у період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року№ 64/2022«Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року№ 2102-IX(із змінами); у разі виявлення фактів необґрунтованого прийняття таких рішень - ініціювання їх перегляду у встановленому порядку та інформування за наявності підстав відповідних правоохоронних органів.
Пунктом 12 Положення №1317 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що Кримська республіканська, обласні, центральні міські комісії здійснюють організаційно-методичне керівництво та контроль за діяльністю відповідно районних, міжрайонних, міських комісій, перевіряють правомірність прийнятих ними рішень і в разі визнання їх безпідставними змінюють їх.
Таким чином, до повноважень Обласної медико-соціальної експертної комісії віднесено перевірку правомірності прийнятих рішень і в разі визнання їх безпідставними наділено правом змінити такі.
Відповідно до пункту 15 Положення № 1317 Комісії проводять своєчасно огляд (повторний огляд) осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, за місцем їх проживання або лікування, у тому числі за місцем їх проживання або місцем перебування у закладах соціального захисту для бездомних осіб та центрах соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після пред'явлення паспорта чи іншого документа, що засвідчує особу.
За приписами пункту 17 Положення № 1317 Медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб особи з інвалідністю, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Відповідно до пункту 19 Положення № 1317 Комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.
Порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями (далі комісії) визначає Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) .
Відповідно до вимог пункту 22 цього Положення повторний огляд осіб з інвалідністю з нестійкими, оборотними змінами та порушеннями функцій організму з метою визначення ефективності реабілітаційних заходів, стану здоров'я і ступеня соціальної адаптації проводиться раз на один - три роки. Повторний огляд осіб з інвалідністю, а також осіб, інвалідність яких встановлено без зазначення строку проведення повторного огляду, проводиться раніше зазначеного строку за заявою такої особи з інвалідністю, інших заінтересованих осіб у разі настання змін у стані здоров'я і працездатності або за рішенням суду. Особам, що звертаються для встановлення інвалідності, група інвалідності встановлюється без зазначення строку повторного огляду у разі наявності вроджених вад розумового чи фізичного розвитку, анатомічних дефектів, стійких необоротних морфологічних змін та розладу функцій органів і систем організму, неефективності реабілітаційних заходів, неможливості відновлення соціальної адаптації, несприятливого прогнозу відновлення працездатності з урахуванням реальних соціально-економічних обставин у місці проживання особи з інвалідністю, а також особам з інвалідністю, у яких строк переогляду настає після досягнення пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з пунктом 3 цього Положення медико-соціальна експертиза проводиться з метою встановлення інвалідності хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі особи, що звертаються для встановлення інвалідності) за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи.
За приписами пункту 4 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, лікарсько-консультативна комісія лікувального профілактичного закладу охорони здоров'я направляє осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, на огляд комісії згідно з цим Положенням.
Комісія приймає документи осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, за наявності у них стійкого чи необоротного характеру захворювання, а також у разі безперервної тимчасової непрацездатності не пізніше ніж через чотири місяці з дня її настання чи у зв'язку з одним і тим самим захворюванням протягом п'яти місяців з перервою за останніх 12 місяців, а у разі захворювання на туберкульоз протягом 10 місяців з дня настання непрацездатності.
Пунктом 7 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності встановлено, що комісія проводить огляд тимчасово непрацездатної особи, що звернулася для проведення медико-соціальної експертизи, протягом п'яти робочих днів з дня надходження направлення лікарсько-консультативної комісії та приймає рішення про наявність чи відсутність інвалідності.
Комісія під час встановлення інвалідності керується Інструкцією про встановлення груп інвалідності, затвердженою МОЗ за погодженням з Мінсоцполітикита Радою Федерації незалежних профспілок України (пункт 20 Положення про медико-соціальну експертизу).
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05.09.2011 №561 затверджена Інструкція про встановлення груп інвалідності (далі - Інструкція №561), яка була чинна на дату прийняття оскаржуваного рішення.
Пунктом 1.4 Інструкції №561 визначено, що медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, здійснення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб інваліда, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
При огляді у МСЕК проводяться: вивчення документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи; опитування хворого; об'єктивне обстеження та оцінка стану всіх систем організму, необхідних лабораторних, функціональних та інших методів дослідження усіма членами комісії, що передбачено пунктом 1.10 Інструкції №561.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 30.07.2012 №577, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 5 вересня 2012 р. за №1508/21816 «Про затвердження форм первинної облікової документації, що використовується в медико-соціальних експертних комісіях» затверджені форми первинної облікової документації, що використовуються в медико-соціальних експертних комісіях: форму первинної облікової документації №157/о «Акт огляду медико-соціальною експертною комісією» та інструкцію щодо її заповнення; форму первинної облікової документації № 157-1/о «Виписка з акта огляду медико-соціальною експертною комісією» та інструкцію щодо її заповнення; форму первинної облікової документації № 167/о «Довідка про невизнання інвалідом» та інструкцію щодо її заповнення. Медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб особи з інвалідністю, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності. Порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями визначає Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності.
Як вбачається з наявної у матеріалах справи медико-експертної справи №153 щодо ОСОБА_1 , 31.05.2024, згідно з Актом №555 огляду медико-соціальною експертною комісією, було проведено первинний огляд ОСОБА_1 . Рівненською обласною МСЕК №2 (Рівненський обласний центр медико-соціальної експертизи, код ЄДРПОУ 21093490).
У довідці про невизнання ОСОБА_1 особою з інвалідністю від 31.05.2024 зазначено, що він проходив безпосередній медичний огляд у МСЕК. Консультативний висновок №3716 містить інформацію про медичні показання позивача відповідно до дослідженої медичної документації.
Вказане спростовує твердження позивача про те, що процедура встановлення інвалідності була проведена без його огляду та без дослідження медичних документів.
Відповідно до консультативного висновку №3716 ДУ «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» (м. Дніпро), з урахуванням даних огляду, поданих документів, Наказу МОЗ України №561 від 05.09.2011, розділу 2, пп. 2.3, 2.4, Постанови КМУ №1317 від 03.12.2009, пп. 26, 27, а також Постанови КМУ №10 від 21.01.2015, ОСОБА_1 особою з інвалідністю не визнаний; встановлено обмеження по лінії лікарсько-консультативної комісії (ЛКК).
Обставини невизнання позивача особою з інвалідністю також підтверджуються наявною у матеріалах справи довідкою від 31.05.2024.
Враховуючи викладене, питання щодо встановлення ОСОБА_1 групи інвалідності було предметом розгляду, за результатами якого прийнято рішення про невизнання позивача особою з інвалідністю.
Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання розглянути питання щодо встановлення групи інвалідності задоволенню не підлягають.
Одночасно суд вважає за необхідне зазначити, що пунктом 22 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності №1317 встановлено вичерпний перелік випадків, за наявності яких проводиться повторний огляд осіб з інвалідністю.
При цьому заяву про проведення повторного огляду позивач не подавав; відсутні відомості щодо суттєвих змін стану його здоров'я, а також відсутнє рішення суду, яким зобов'язано провести щодо нього медико-соціальну експертизу.
Що ж стосується позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення, оформленого листом від 19.07.2024 №501/05-31/24, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 19 Положення № 1317 Комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.
Отже, лист Рівненської обласної МСЕК №1 від 19.07.2024 №501/05-31/24 не є рішенням суб'єкта владних повноважень, оскільки не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для ОСОБА_1 , а лише носить інформаційний характер.
За змістом статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
За правилами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом пункту 9 частини п'ятої статті 160 КАС України у позовній заяві повинно бути обґрунтовано порушення оскаржуваним рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, прав, свобод або інтересів позивача.
Отже, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов'язковою умовою визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушенння його прав та інтересів цими рішеннями, діями чи бездіяльністю су'єкта владних повноважень.
Оцінюючи правомірність дій/бездіяльності та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, та перевіряє, чи прийняті або вчинені такі: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.
При цьому, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.
В постанові Верховного Суду України від 24.02.2015 по справі № 21-34а15 зазначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Водночас суб'єктивна оцінка порушення права не є абсолютною.
У рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 Конституційний суд України розтлумачив, що поняття охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.
Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб'єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об'єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.
При цьому, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.
Суд зазначає, що для ефективного поновлення порушеного права необхідною умовою є існування чіткого зв'язку між правопорушенням та способом захисту права, тобто метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням - визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.
Звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Правова позиція щодо обов'язкової умови надання правового захисту судом, як то наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, висловлена Верховним Судом України у постановах від 15.12.2015 у справі № 21-5361а15 та від 01.12.2015 у справі № 21-3222а15 та підтримана Верховним Судом у постановах від 12.06.2018 у справі № 826/4406/16 і від 01.07.2019 у справі №460/1019/16-а.
Беручи до уваги те, що оскаржуваний ОСОБА_1 лист Рівненської обласної МСЕК №1 від 19.07.2024 №501/05-31/24 не є рішенням суб'єкта владних повноважень, оскільки не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для останнього, а лише носить інформаційний характер, то відповідно такий лист не порушує права або інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин.
Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення, оформленого листом від 19.07.2024 №501/05-31/24, не належать до задоволення.
Аналізуючи вищевказане в сукупності, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову належить відмовити повністю.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Рівненський обласний госпіталь ветеранів війни" Рівненської обласної ради відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 .
Відповідач - Комунальне підприємство "Рівненський обласний госпіталь ветеранів війни" Рівненської обласної ради (вул. Деражненська, 39,с-ще Клевань,Рівненський р-н, Рівненська обл.,35311. ЄДРПОУ/РНОКПП 05506690)
Повний текст рішення складений 10.03.2026.
Суддя Олег ГРЕСЬКО