09 березня 2026 року м. Рівне№460/23462/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Зозулі Д.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доВійськової частини НОМЕР_1
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій щодо відмови у звільненні з військової служби за результатами розгляду його рапорту та зобов'язання повторно розглянути заяву про звільнення з лав ЗСУ з урахуванням оцінки ситуації судом під час розгляду справи.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що під час проходження військової служби в липні 2025 року позивач подав командиру військової частини рапорт про звільнення з військової служби на підставі п.3 ч.12 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дитиною з інвалідністю. Стверджує, що надав до рапорту всі необхідні та підтверджуючі документи, а тому відмова у звільненні є безпідставною, протиправною і такою, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства. За таких обставин, просив позов задовольнити.
Ухвалою суду від 24.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду суддею та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою від 23.02.2026 судом витребувано у відповідача та зобов'язано надати докази по справі.
04.03.2026 на адресу суду надійшли витребувані судом докази.
Водночас, відзиву на позов відповідач у встановлений судом строк не подав, а тому суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів.
Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, то відповідно до ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Розглянувши позовну заяву та долучені матеріали, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив таке.
ОСОБА_1 проходить військову службу в Збройних Силах України, зокрема, у Військовій частині НОМЕР_1 .
21.07.2025 позивач подав командиру Військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби на підставі ч.4, ч.12 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу», у зв'язку із утриманням повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю.
Листом від 14.08.2025 №1/7666 командиром Військової частини НОМЕР_1 повідомлено позивача про відсутність підстав для звільнення з військової служби, оскільки донька позивача, ОСОБА_2 , не являється повнолітньою.
Вважаючи протиправною відмову у звільненні з військової служби, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Згідно з ст.17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів визнано обов'язком громадянина України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, дія якого в подальшому була неодноразово продовжена та наразі триває.
Воєнний стан в розумінні положень ст.1 Закону України “Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Окрім того, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 “Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 6 статті 2 Закону №2232-XII визначено такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Відповідно до ч.7 ст.26 Закону №2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України “Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 №548-ХІV (надалі - Статут) із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Згідно із пунктом 2.1.6. Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України від 07.04.2017 №124 рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Відповідно до пп.“г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану): через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців через сімейні обставини або з інших поважних причин, встановлені у ч.12 ст.26 Закону № 2232-ХІІ та розмежовані з огляду на період застосування: у мирний час (пункт 1); під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (пункт 2); під час дії воєнного стану (пункт 3).
Так, відповідно до абз.9 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ військовослужбовці під час дії воєнного стану звільняються з військової служби утримання військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю I чи II групи.
Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з виконанням громадянами військового обов'язку в запасі (пункт 1).
Згідно з п.260 Положення №1153/2008 під час дії особливого періоду військовослужбовці звільняються з військової служби з підстав, визначених статтею 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 26-2 названого Закону.
Відповідно до ст.14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України “Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 №548-ХІV, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Згідно із п.2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України від 07.04.2017 №124 рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Так, відповідно до п.233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 (далі - Інструкція №170).
Відповідно до п.14.10 розділу XIV Інструкції №170 звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
В силу вимог п.5 Додатку 19 до Інструкції №170 через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 №413 та визначено підпунктом “г» пунктів 1, 2 частини четвертої, підпунктом “ґ» пункту 2 частини п'ятої, підпунктом “г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», подаються:
1) копія аркуша бесіди;
2) копія рапорту військовослужбовця;
3) копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років);
4) документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме:
у разі утримання військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю I чи II групи:
для підтвердження інвалідності дитини - довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21 вересня 2015 року № 946;
для підтвердження родинних зв'язків - копія свідоцтва про народження дитини із зазначенням батьківства (материнства) особи;
При цьому, суд враховує, що згідно з ст.180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно з ст.198, ст.199 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати.
Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.
Таким чином, законодавець передбачив чіткі критерії, за наявності яких в батьків зберігається обов'язок утримання своїх дітей після досягнення ними повноліття, а саме за наявності сукупності таких обставин: дочка або син є непрацездатними; непрацездатні повнолітні діти потребують матеріальної допомоги; наявність у батьків можливості надати таку допомогу. Крім того, обов'язок утримання батьками повнолітньої дитини зберігається до досягнення дитиною 23 річного віку, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, за умови, що батьки можуть надавати матеріальну допомогу.
Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 перебуває в шлюбі з ОСОБА_3 , в якому виховує трьох дітей ОСОБА_4 , 2006 р.н., ОСОБА_2 , 2009 р.н. та ОСОБА_5 , 2013 р.н.
21.07.2025 ОСОБА_1 звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 з рапортом (вх.№115479 від 24.07.2025), в якому просив звільнити його з військової служби у зв'язку з утриманням повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю - ОСОБА_6 .
Так, до рапорту позивачем було долучено корінець медичного висновку про дитину-інваліда №61 від 04.08.2022, виписку з медичної карти стаціонарного хворого №5676 від 03.06.2024, виписку з медичної карти стаціонарного хворого №7214 від 02.08.2017, згідно з якими ОСОБА_2 має діагноз: ідіопатичний асептичний некроз головки лівої стегнової кістки в процесі лікування, що призводить до деформації, порушення співвідношень, обмеження рухів та можливості обслуговування.
Поряд з цим, суд зауважує, що вказаною нормою передбачено право на звільнення з військової служби під час дії воєнного стану у разі утримання військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю I чи II групи.
На вказану підставу і посилається позивач у рапорті, що підтверджується його змістом.
Натомість, згідно з копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 24.07.2009 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є неповнолітньою особою.
Жодних доказів встановлення їй І чи ІІ групи інвалідності також суду не надано, як і не надано доказів утримання позивачем іншої повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю І чи ІІ групи.
Доказів подання по команді рапорту та документів, які підтверджують підстави звільнення згідно абзацу 8 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку із вихованням військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов'язані її виховувати, ОСОБА_1 до матеріалів справи не долучено.
З огляду на наведене, відповідач, відмовивши за результатами розгляду рапорту позивача від 21.07.2025 у звільненні його з військової служби у зв'язку з утриманням повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені чинним законодавством, а отже правомірно.
В силу вимог ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд при вирішенні даного спору дійшов висновку, що дії відповідача вчиненні в порядку та у спосіб, що визначені чинним законодавством, в межах наданих повноважень, обґрунтовано і правомірно. В той час як порушення прав позивача, про захист яких він просив в судовому порядку, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.
За таких обставин, у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Підстави для застосування положень ст. 139 КАС України у суду відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 КАС України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 09 березня 2026 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )
Суддя Д.П. Зозуля