Справа № 420/31080/25
09 березня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Радчука А.А., розглянувши в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_2 , в якому позивач просить:
визнати протиправними дії керівництва військовій частині НОМЕР_2 Міністерства оборони України КОД ЄДР НОМЕР_3 , поштова адреса для отримання інформації та листування: АДРЕСА_3 , для командира в/ч НОМЕР_2 , контактний телефон: НОМЕР_6 . щодо не звільнення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) у запас - відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обовязок і військову службу», а саме у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своїм батьком який інвалідом II групи за умови відсутності інших членів сімї;
зобов'язати військову частину НОМЕР_2 Міністерства оборони України КОД ЄДР - НОМЕР_3 , поштова адреса для отримання інформації та листування: АДРЕСА_3 , для командира в/ч НОМЕР_2 , контактний телефон: НОМЕР_6 , звільнити у запас - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 - відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своїм батьком який є інвалідом II групи за умови відсутності інших членів сім'ї.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 29.07.2025 року проходить службу в військовій частині НОМЕР_2 в якості солдата на посаді оператора комплексу радіоелектронної боротьби з безпілотними системами. 14 серпня 2025 року за № 2521 гр. ОСОБА_1 подав рапорт командиру військової частини НОМЕР_2 на звільнення з військової служби у запас відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своїм батьком який інвалідом II групи за умови відсутності інших членів сім'ї. Проте у встановлений Законом час та спосіб гр. ОСОБА_1 не отримав відповіді від керівництва військової частини на вказаний рапорт.
Стверджуючи про наявність підстав для звільнення з військової служби, позивач посилається на положення абзацу 11 частини 1 статті 23 Закону № 3543-ХІІ в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, відповідно до яких не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов'язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов'язаних за вибором такої особи з інвалідністю.
Позивач зазначає, що відсутність належним чином оформленого рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або мотивованої відмови в наданні такої відстрочки свідчить про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Ухвалою суду від 16.09.2025 року позовну заяву залишено без руху, а позивачу надано строк на усунення недоліків.
24.09.2025 представником позивача подано заяву про усунення недоліків, разом з уточненим адміністративним позовом, оформленим відповідно до вимог ст. 160 КАС України.
Ухвалою суду від 04.11.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
20.11.2025 року за допомогою системи "Електронний суд" відповідачем подано відзив на адміністративний позов, відповідно до якого останній не визнає позов у повному обсязі, вважає його безпідставним, необґрунтованим та таким, що не відповідає чинному законодавству.
Заперечуючи щодо задоволення позовних вимог, відповідач зазначив, що у Довідці до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серія 12 ААВ №512626, батькові військовослужбовця ОСОБА_3 було встановлено II групу інвалідності, строком до 01 вересня 2022 року, у графі 12 Довідки "Висновок про умови та характер праці" зазначено "Доступна праця в комфортних умовах і у денний час, тривалість небільше ніж 8 год.", у графі 13 Довідки "Рекомендовані заходи щодо відновлення працездатності" відсутня будь-яка інформація. Отже, довідка до акту огляду медико-соціальною експертною комісією станом на час виникнення спірних правовідносин втратила свою актуальність. Інших належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги Позивачем не надано. Також військовослужбовцем не обґрунтовано відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, які зобов'язані здійснювати постійний догляд або ж неспроможність такого догляду. Таким чином, відповідач вважає, що у ОСОБА_1 відсутні правові підстави для звільнення.
Інших заяв по суті справи, клопотань та додаткових доказів до суду не надходило.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 (далі - позивач), ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 29.07.2025 року проходить службу в військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_7 .
14 серпня 2025 року ОСОБА_1 подав рапорт командиру військової частини НОМЕР_2 на звільнення з військової служби у запас відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком, який інвалідом II групи за умови відсутності інших членів сім'ї.
У додатках до вказаного рапорту зазначено:
1. Копія довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією;
2. Копія акту обстеження фактичного місця проживання/не проживання;
3. Копія пенсійного посвідчення № НОМЕР_8 ;
4. Копія свідоцтва про народження № НОМЕР_9 ;
5. Копія свідоцтва про встановлення батьківства № НОМЕР_10 ;
6. Копія картки платника податків ОСОБА_1 ;
7. Копія паспорта громадянина України ОСОБА_1 ;
8. Копія паспорта громадянина України ОСОБА_3 ;
9. Копія витягу з реєстру територіальної громади;
10. Копія довідки форма ;
11. Заява щодо єдиної працездатної особи.
Рапорт ОСОБА_1 від 14.08.2025 року був отриманий військовою частиною НОМЕР_2 14.08.2025 року, що відповідачем не заперечується.
Як зазначено у позові, ОСОБА_1 відповіді від керівництва військової частини на вказаний рапорт не отримав.
Докази розгляду рапорту позивача від 14.08.2025 року про звільнення з військової служби відповідачем до суду не подані.
Вважаючи, що має право на звільнення з військової служби у запас відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Пунктом 2 Указу Президента України від 24 лютого 2022 № 64/2022 військовому командуванню разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування доручено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Станом на час розгляду справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 року № 389-VIII (далі - Закон № 389-VIII).
Згідно із статтею 1 Закону № 389-VIII воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, згідно пункту 4 якого встановлено призов військовозобов'язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, врегульовано положеннями Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
Згідно з частинами 1 та 2 статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Статтею 26 Закону №2232-XII (в редакції, чинній на час подання позивачем рапорту про звільнення з військової служби), визначено підстави для звільнення з військової служби.
Відповідно до п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Абзацем 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII визначено, що під час воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах:
необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Як слідує з обставин справи, позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та 14.08.2025 року подав рапорт про звільнення з військової служби у запас на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком, який є особою з інвалідністю II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, через що подав рапорт до командира Військової частини НОМЕР_2 з копіями необхідних документів.
У свою чергу, як стверджує відповідач у відзиві на адміністративний позов, у ОСОБА_1 відсутні правові підстави для звільнення, оскільки довідка до акту огляду медико-соціальною експертною комісією станом на час виникнення спірних правовідносин втратила свою актуальність, а також військовослужбовцем не подано доказів відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати постійний догляд за батьком.
Відповідно до ч. 7 ст.26 Закону №2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Так, пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом президента України №1153/2008 від 10.12.2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Суд відмічає, що подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Лише у разі неприйняття, нерозгляду чи незадоволення рапорту, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі. І так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів.
Відповідно до додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 10.04.2009 року №170, до рапорту про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» долучається:
документи, які підтверджують відповідні родинні зв'язки з цією особою (особами);
один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім'ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;
один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21 вересня 2015 року № 946;
висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, про потребу в постійному догляді.
Відповідно до п.1 розділу ІІ наказу Міністерства оборони України від 06.08.2024 №531 «Про затвердження Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України» (далі - Наказ №531), рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації. Усні рапорти розглядаються негайно, але не пізніше ніж у строки, для розгляду рапортів у паперовій формі, визначені пунктом 9 розділу III цього Порядку.
За приписами п.п 1-6 розділу ІІІ Наказу №531 у паперовому рапорті військовослужбовець вказує найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок «Рапорт»; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім'я та прізвище; дату; особистий підпис.
Командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.
Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку
Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку.
Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.
Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.
Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника).
Пунктом 9 розділу ІІІ Наказу №531 визначено, що розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється:
1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов'язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров'я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин;
2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.
Відповідно до п. 2 розділу V Наказу №531 керівники органів військового управління, командири військових частин та підрозділів організовують та забезпечують дотримання встановленого порядку та строків розгляду рапортів військовослужбовців.
Згідно з п. 117 Дисциплінарного статуту ЗСУ, пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді. Відмова у вирішенні питань, викладених у пропозиції, заяві чи скарзі, доводиться до відома військовослужбовців, які їх подали, у письмовій формі з посиланням на акти законодавства із зазначенням причин відмови та роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Тобто, право військовослужбовця на реалізацію свого права зазначеному у рапорті, так і права на інформацію - кореспондує з обов'язком відреагувати на рапорт.
З системного аналізу вказаних норм права слідує, що наслідком написання рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи відмова у задоволенні рапорту.
При цьому, в умовах дії воєнного стану немає заборон на розгляд рапорту про звільнення з військової служби.
Суд зазначає, що матеріали справи не містять рішення, прийнятого відповідачем за результатами розгляду рапорту позивача від 14.08.2025 року.
Наведені обставини приводять суд до висновку, що відповідачем була вчинена протиправна бездіяльність щодо нерозгляду рапорту позивача від 14.08.2025 року про звільнення з військової служби відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
При цьому, з огляду на те, що рапорт позивача не був розглянутий та відповідачем не надано оцінку викладеним у рапорті обставинам, наразі передчасними є вимоги про зобов'язання відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби у запас відповідно до абзацу 13 пункту 3 ч. 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Отже, з метою належного захисту прав позивача в спірних правовідносинах суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги частково шляхом визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_2 щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 від 14.08.2025 року про звільнення з військової служби відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», та зобов'язання Військової частини НОМЕР_2 розглянути по суті та прийняти відповідне рішення за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 14.08.2025 року.
У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) і "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бендерський проти України" від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов слід задовольнити частково.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір».
Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 від 14.08.2025 року про звільнення з військової служби відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 розглянути по суті та прийняти відповідне рішення за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 від 14.08.2025 року про звільнення з військової служби відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.255 КАС України.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.
Суддя А.А. Радчук