09 березня 2026 рокуСправа № 160/2905/26
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Сліпець Надія Євгенівна, перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Балаклійського відділу державної виконавчої служби в Ізюмському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
09.02.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Балаклійського відділу державної виконавчої служби в Ізюмському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - відповідач) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність державного виконавця Балаклійського відділу державної виконавчої служби в Ізюмському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Токар Н. у виконавчому провадженні №76683770 щодо примусового виконання постанови № 621/17/23 виданої 08.02.2023 року Зміївським районним судом Харківської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави 34 000,00 грн;
- зупинити вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 76683770 щодо примусового виконання постанови № 621/17/23 виданої 08.02.2023 року Зміївським районним судом Харківської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави 34 000,00 грн.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 зазначений позов залишено без руху на підставі ч. 1 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов'язано позивача у десятиденний строк, з дня вручення ухвали про залишення позову без руху, усунути недоліки позовної заяви шляхом надання до канцелярії суду:
- заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням обставин, які б свідчили про поважність причин пропуску строку звернення до суду та докази на підтвердження таких обставин;
- докази сплати судового збору у розмірі 1331,20 грн.
03.03.2026 позивач подав до суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в обґрунтування якої підтримує раніше надані доводи та зазначає, що фактично про наявність виконавчих дій він дізнався лише після блокування його банківського рахунку та отримання 05.12.2025 за місцем проходження військової служби копії постанови про звернення стягнення на заробітну плату від 25.11.2025. Позивач наголошує, що в порушення вимог ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження», копія постанови про відкриття виконавчого провадження не була надіслана на його адресу рекомендованим поштовим відправленням, та у матеріалах виконавчого провадження відсутні будь-які докази (фіскальні чеки, описи вкладення, повідомлення про вручення), які б підтверджували факт виконання державним виконавцем обов'язку щодо належного сповіщення боржника про початок примусового виконання рішення.
Разом з тим, правомірність несплати збору позивач обґрунтовує посиланням на Рішення Другого сенату Конституційного Суду України від 13 травня 2024 року № 6-р(II)/2024, вважаючи частину другу статті 3, підпункт 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір" від 8 липня 2011 року № 3674-VI зі змінами такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), в тім, що вони уможливлюють справляння судового збору при поданні апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.
Вирішуючи питання щодо сплати судового збору, суд враховує наступне.
На момент звернення позивача до суду з позовом в порядку ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є чинними норми Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року №3674-VI (далі - Закон №3674-VI).
Закон №3674-VI не містить винятків, що за подання адміністративних позовів, поданих у порядку ст. 287 КАС України, позивач звільняється від сплати судового збору. Таких норм не містить і КАС України.
Право звернення до суду не є абсолютним. Суд звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини, за якою вимога сплатити судовий збір не порушує право заявників на доступ до правосуддя, оскільки судовий збір є певним законним обмежувальним заходом, який є формою регулювання доступу до суду, а також попередження подання необґрунтованих та безпідставних позовів та перенавантаження судів. Таке обмеження не може розглядатись як таке, що саме по собі суперечить п. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована згідно із Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР та набрала чинності для України 11.09.1997, який гарантує кожному право на розгляд його справи судом.
Стаття 287 КАС України встановлює особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця. За приписами частини першої статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Частиною 2 статті 381-1 КАС України визначено, що суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.
Зокрема, звернення в порядку статей 382-382-3 і 383 КАС України передбачає звернення зі скаргою в межах тієї ж справи, в якій було прийнято судове рішення, водночас у порядку статті 287 КАС України - звернення до суду з новим позовом.
У справі №440/8929/24 застосовуючи положення частини першої статті 8, частин першої-другої статті 55, статті 129-1 Конституції України як норми прямої дії, з урахуванням правової позиції Конституційного Суду України в Рішенні від 13.05.2024 №6-р(ІІ)/2024, Верховний Суд дійшов висновку, що судовий збір не справляється за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, постановлену за результатами розгляду поданого в порядку статті 287 КАС України адміністративного позову.
Додатково, щодо посилання позивача на постанову від 20.02.2025 у справі №440/8929/24, то суд наголошує, що предметом оцінки у справі №440/8929/24 була сплата позивачем судового збору за звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на ухвалу суду про повернення позовної заяви, постановленою внаслідок невиконання позивачем вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху.
У цій справі судом запропоновано сплатити судовий збір за звернення до суду із позовною заявою (а не з апеляційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції як це було у справі №440/8929/24).
Суд наголошує, що вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя, яке у розумінні практики Європейського суду з прав людини не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими (рішенням від 19 червня 200 року у справі «Креуз проти Польщі» (заява №28249/95).
Отже, Верховним Судом, дійсно, зроблено висновок, що судовий збір не справляється за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, постановлену за результатами розгляду поданого в порядку статті 287 КАС України адміністративного позову.
Такого ж однозначного висновку стосовно сплати судового збору за подання позову до суду першої інстанції в порядку ст. 287 КАС України судом касаційної інстанції не зроблено.
Отже, доводи позивача про те, що за подання даної позовної заяви судовий збір не сплачується, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
При вирішенні питання щодо визнання причин пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду поважними, суд зазначає наступне.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
Суд звертає увагу, що згідно статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України, процесуальні строки це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, який відповідно до частини першої статті 122 КАС України може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 3 ст. 122 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 КАС України передбачено, що позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Так, цю позовну заяву подано з пропуском 10-денного строку звернення до суду, залишено без руху ухвалою суду від 16.02.2026 та запропоновано позивачу подати до суду заяву про поновлення строку звернення до суду і докази сплати судового збору.
Відповідно до ч.1 ст.121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами. Питання про поважність причин пропуску процесуального строку оцінюються судом на власний розсуд, в кожному конкретному випадку.
Встановлення процесуальних строків законом і судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їхнього завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналізуючи зміст ст.122 КАС України, очевидним є те, що законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
Отже, початок перебігу строків звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Зі змісту наведених правових норм також вбачається, що законодавець не передбачив обов'язку суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному окремому випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.
Водночас норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Відтак, для поновлення строку звернення суд має встановити наявність об'єктивно непереборних обставин, що перешкоджали вчасному зверненню з адміністративним позовом, у зв'язку з чим позивач має довести суду їхню наявність і непереборність з доданням відповідних доказів, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків, а також принцип res judicata.
Дослідивши матеріали справи та відомості з Автоматизованої системи виконавчого провадження, судом встановлено, що оскаржувана постанова у виконавчому провадженні №76683770 винесена відповідачем 05.12.2024. Водночас позивач звернувся до суду з даним позовом засобами поштового зв'язку лише 06.02.2026 (зареєстровано канцелярією суду 09.02.2026), що свідчить про пропуск встановленого законом десятиденного строку звернення до суду.
Позивачем заявлено клопотання про поновлення строку звернення до суду, обґрунтоване неотриманням постанови про відкриття виконавчого провадження №76683770. У засильних доводах позивач зазначає, що з 13.05.2025 він призваний на військову службу під час мобілізації, у зв'язку з чим був позбавлений можливості отримувати поштову кореспонденцію за місцем проживання.
Проте, оцінюючи вказані доводи, суд зауважує, що виконавче провадження №76683770 було відкрито 05.12.2024, тобто за п'ять місяців до мобілізації позивача.
Згідно матеріалів справи, 05.12.2024 Балаклійським відділом державної виконавчої служби в Ізюмському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на адресу позивача (64220, Харківська обл., Ізюмський р-н, сщ. Андріївка, вул. Шевченка, 17) було направлено для виконання та до відома копію постанови про відкриття виконавчого провадження, винесену на підставі виконавчого документа - постанови Зміївського районного суду Харківської області від 08.02.2023 у справі №621/17/23.
За відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень, позивач був особисто присутній при складанні стосовно нього протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, що відбулося 29.12.2022. Відповідно, позивачу було достеменно відомо про факт виявленого правопорушення та подальший розгляд справи у суді. Надалі, за реквізитами, наданими самим позивачем, Зміївський районний суд Харківської області та Балаклійський відділ ДВС здійснювали належне інформування останнього про рух справи та стан виконавчого провадження відповідно.
Суд наголошує, що обов'язок щодо повідомлення компетентних органів про зміну місця проживання та актуалізація відповідних відомостей у державних реєстрах покладається безпосередньо на особу, що є критерієм доброчесності у правовідносинах та дотримання норм чинного законодавства України.
Разом з тим, активні дії щодо захисту своїх прав позивач почав вчиняти лише 05.12.2025, тобто майже через три роки після події адміністративного правопорушення. Суд зазначає, що позивачем не надано жодних обґрунтованих пояснень або доказів, які б підтверджували неможливість його звернення до суду протягом п'ятимісячного періоду, що передував його мобілізації (з відкриття виконавчого провадження 05.12.2024 до мобілізації - 13.05.2025).
Ураховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про неповажність наведених позивачем підстав пропуску строку звернення до адміністративного суду. Суд зауважує, що чинним законодавством не передбачено звільнення учасників справи від обов'язку дотримання процесуальних строків.
Принцип рівного доступу до суду не передбачає автоматичного поновлення пропущених строків, а вимагає від особи надання належних та допустимих доказів наявності об'єктивних, непереборних перешкод, що унеможливили вчасне звернення за судовим захистом. Згідно з матеріалами справи, позивачем не доведено наявності таких обставин, що свідчить про відсутність підстав для поновлення строку звернення до суду.
Дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадках, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб'єкта владних повноважень щодо виконання своїх функцій.
Отже, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом встановленого законодавством строку від дати порушення його прав, свобод чи інтересів. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Таким чином, судом не встановлено переконливих фактичних обставин, які б свідчили про наявність об'єктивно непереборних перешкод чи істотних труднощів, що перешкоджали своєчасному зверненню позивача до суду за захистом своїх прав та інтересів. Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що позивачем не доведено наявності поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду.
За таких обставин, суд вважає, що позов поданий позивачем із пропущенням строків звернення до адміністративного суду, встановлених частиною 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, а підстав для поновлення зазначеного процесуального строку немає.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства , пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ).
Частиною 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до п. 1, 9 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною 2 статті 123 цього Кодексу, та якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
З огляду на вищевикладене, враховуючи, що позивач звернення до суду після завершення встановлених законодавством процесуальних строків, а наведені підстави для їх поновлення не визнані судом поважними, у сукупності з несплатою судового збору за подання цієї позовної заяви, суд доходить висновку про наявність правових підстав для повернення позовної заяви позивачеві.
Оскільки останнім днем для вирішення питань, передбачених статтею 171 Кодексу адміністративного судочинства України, є 08.03.2026 року - вихідний день, ухвалу постановлено першого робочого дня - 09.03.2026 року.
На підставі наведеного, керуючись статтями 122, 123, 169, 241-243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
У задоволенні клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Балаклійського відділу державної виконавчої служби в Ізюмському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачу.
Копію цієї ухвали разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами надіслати позивачеві.
У відповідності до ч. 8 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили у строки, встановлені ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Є. Сліпець