10 березня 2026 р.Справа №160/3803/26
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Сластьон А.О., розглянувши заяву про забезпечення адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
18 лютого 2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій позивач просить суд:
-визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23.11.2025 про мобілізацію ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Також, 09.03.2026 позивачем було подано заяву про забезпечення позову, в якій він просив забезпечити позовну заяву шляхом:
-зобов'язання відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 - повідомити суду та позивачу військову частину, до списків особового складу якої зараховано ОСОБА_2 ;
-зобов'язання відповідача забезпечити реалізацію прав позивача як військовослужбовця шляхом організації його медичного обстеження;
-зобов'язання відповідача забезпечити направлення позивача на консультацію до лікаря-психіатра Військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» м. Київ;
-забезпечення оформлення документів, необхідних для проходження позивачем медичного обстеження та лікування у військово-медичних закладах;
-заборони направлення ОСОБА_2 до місць виконання бойових завдань до вирішення справи по суті.'
Вказана заява згідно із протоколом автоматизованого розподілу від 09.03.2026 була передана для розгляду судді Сластьон А.О.
Згідно ч.1 ст. 154 Кодексу адміністративного судочинства України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 1 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
При цьому, суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Отже, процесуальний закон наділяє суд повноваженнями на вжиття заходів забезпечення позову шляхом, зокрема й шляхом зупинення дії індивідуального акта.
Однак, передумовою для вжиття таких заходів з урахуванням положень частини другої статті 151 КАС України є існування та встановлення судом обставин, визначених частиною другою статті 150 КАС України.
Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України, заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
При цьому, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.11.2018 у справі №826/8556/17 (номер в Єдиному державному реєстрі судових рішень 78022699).
Обґрунтовуючи необхідність вжиття обраного заходу забезпечення позову, позивач зазначає, що невжиття вищевказаного способу забезпечення позову може істотно ускладнити поновлення порушених прав позивача у випадку задоволення поданого ним позову.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, перевіряє чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду в майбутньому. Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.
Суд також зазначає, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень є очевидно протиправними.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі №800/521/17 зазначила, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.
З матеріалів справи вбачається, що позивач оскаржує наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23.11.2025 про мобілізацію ОСОБА_1 .
На момент розгляду заяви позивача у суду відсутні правові підстави для встановлення очевидних ознак протиправності прийнятого відповідачем рішення.
Крім того, ч. 1 ст. 151 КАС України визначено виключний перелік видів забезпечення позову.
Натомість, заявлені представником позивача у відповідній заяві заходи забезпеченння не відповідають критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 151 КАС України.
Так, зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомити суду та позивачу інформацію щодо військової частини, до списків особового складу якої зараховано ОСОБА_1 , не відноситься до заходів забезпечення позову, а є спробою отримати докази/інформацію поза визначеною процесуальним законом процедурою витребування доказів. Так, спосіб реалізації права в цій частині можливий лише у порядку витребування інформації відповідно до статті 80 КАС України, а тому позов у даний спосіб не може бути забезпечений.
Стосовно забезпечення позову шляхом зобов'язання відповідача забезпечити реалізацію прав позивача як військовослужбовця шляхом організації його медичного обстеження; зобов'язання відповідача забезпечити направлення позивача на консультацію до лікаря-психіатра Військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» м. Київ; забезпечення оформлення документів, необхідних для проходження позивачем медичного обстеження та лікування у військово-медичних закладах.
Суд зазначає, що забезпечення позову у такий спосіб є не співмірним із заявленими позивачем вимогами.
Так, предметом оскарження у справі є наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23.11.2025 про мобілізацію ОСОБА_1 .
Відповідно до п.5 ч.3 ст.151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов'язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.
Суд звертає увагу, що не є предметом оскарження у справі рішення, дії або бездіяльність в частині дотримання прав позивача на медичне обстеження під час проходження ним військової служби.
Також, відповідач позбавлений можливості вчинення будь-яких дій щодо ОСОБА_1 на час перебування останнього в статусі військовослужбовця, а не військовозобов'язаного.
Стосовно заборони направлення ОСОБА_2 до місць виконання бойових завдань до вирішення справи по суті.
Відповідно до частини 3 статті 151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Отже, процесуальний закон містить пряму заборону вживати заходи забезпечення позову, шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022, та який станом на теперішній час триває.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу", який також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Частиною 9 ст. 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" надано визначення поняття військовослужбовців, як осіб, які проходять військову службу.
Згідно з п.4 ч.1 ст.24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
З аналізу зазначених норм вбачається, що військовозобов'язані, які призвані на військову службу під час мобілізації, в особливий період, набувають нового юридичного статусу - військовослужбовці.
Так, судом встановлено, що позивач направлений для проходження військової служби у військову частину.
Представник заявника просить забезпечити позов шляхом заборони направлення ОСОБА_2 до місць виконання бойових завдань до вирішення справи по суті.
Тобто, обраний заявником вид забезпечення позову за своїм змістом є забороною вчиняти дії щодо виконання відповідних наказів, які можуть бути видані командиром військової частини в майбутньому, що відповідно до п.10 ч.3 ст.151 КАС України не допускається в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Суд вказує, що переміщення військовослужбовця з однієї військової частини до іншої здійснюється на підставі розпорядчого документа командира, це - наказ чи розпорядження.
Зважаючи на викладене, запропоновані заявником заходи забезпечення не можуть бути застосовані в силу приписів п.5) та п.10) ч.3 ст.151 КАС України.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Відтак, у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.
Керуючись статтями 150, 154, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні заяви представника позивача - Ляха Ігоря Олександровича про вжиття заходів забезпечення позову у справі №160/3803/26, - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України
Суддя А.О. Сластьон