09 березня 2026 рокуСправа №160/65/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Голобутовського Р.З.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії,
02.01.2026 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач-1), Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач-2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - ІНФОРМАЦІЯ_2 , у якій просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 "Про призов військовозобов'язаних на військову службу за призовом під час мобілізації" в частині призову та направлення солдата ОСОБА_1 для проходження військової служби під час мобілізації, в особливий період;
- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування солдата ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини та постановки на всі види забезпечення;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини та звільнити його з військової служби.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10.10.2025 позивач реалізував право на отримання відстрочки з підстав необхідності догляду за матір'ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, шляхом направлення відповідної заяви з документами засобами поштового зв'язку на адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 . Того ж дня 10.10.2025 позивача було мобілізовано. Станом на дату мобілізації в розпорядженні ІНФОРМАЦІЯ_1 була наявна інформація про право позивача на відстрочку. Незважаючи на це, відповідач-1, порушуючи принцип належного урядування та вимоги ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», здійснив призов позивача на військову службу. Наказ командира військової частини НОМЕР_1 є похідним від незаконного наказу ІНФОРМАЦІЯ_1. Оскільки позивач не підлягав мобілізації в силу закону, його зарахування до списків особового складу є безпідставним. Командування частини, отримавши інформацію про наявність підстав для звільнення (рапорти позивача, адвокатські запити), зобов'язане припинити порушення прав військовослужбовця.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.01.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.
06.01.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від ОСОБА_1 надійшла заява про забезпечення позову.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.01.2026 заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №160/65/26 за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії - залишено без задоволення.
15.01.2026 представником Військової частини НОМЕР_1 подано відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції зазначено, що питання проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період регулюється Порядком, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024. Всі можливі порушення, зазначені позивачем в позові щодо організації його призову на військову службу під час мобілізації та механізму відправлення позивача до місць проходження військової служби, відповідно до зазначеного Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період здійснювались тільки відповідачем-1. Після прийняття позивача на військову службу до відповідача-2, порядок та підстави його звільнення з військової служби регулюється виключно Законом України №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 (далі - Закон), а саме п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону. Жодних посилань або обґрунтувань на наявність у позивача підстав, визначених п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону, в позові не міститься, а тому і немає достатніх правових підстав для задоволення позову в частині, що стосується рішень відповідача-2 та зобов'язання його виключити позивача зі списків військової служби. Додатково повідомлено суд, що з 01.01.2026 позивач вважається зниклим безвісти. Однак, в період часу з дня мобілізації 10.10.2025 до дня його зникнення від позивача до відповідача-2 рапортів з документами про звільнення з військової служби не надходило.
29.01.2026 представником позивача подано до суду відповідь на відзив, в якій зазначено, що наказ командира військової частини про зарахування до списків особового складу є актом реалізації (виконання) наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про призов. Якщо «фундамент» (призов) є незаконним через порушення імперативних норм ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (наявність відстрочки), то і «надбудова» (зарахування до частини) є апріорі протиправною. Легітимізація похідного акту виключно через факт його видання «на виконання» іншого (незаконного) акту суперечить принципу верховенства права (ст. 8 Конституції України). Скасування лише наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 про призов без скасування наказу Військової частини про зарахування не відновить права позивача, оскільки він де-юре залишатиметься військовослужбовцем у списках частини. Таким чином, вимога про скасування наказу відповідача-2 є не просто допустимою, а необхідною для повного відновлення становища, яке існувало до порушення (restitutio in integrum). Оскільки позивач мав безумовне право на відстрочку (інвалідність матері підтверджена документально), держава в особі будь-яких своїх органів (чи то ІНФОРМАЦІЯ_1, чи то В/Ч) не мала права залучати його до військової служби. Помилка або недбалість однієї ланки державного механізму (ІНФОРМАЦІЯ_1) не виправдовує порушення прав людини іншою ланкою (Військовою частиною), і не робить наказ про зарахування законним. Статус позивача як «військовослужбовця, що зник безвісти» є прямим наслідком його примусової мобілізації. Якби відповідачі дотрималися вимог ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та п. 60 Порядку №560 і не призвали позивача незаконно, він би не опинився у військовій частині і, відповідно, не міг би набути статусу «зниклого». 23.12.2025 представник позивача, адвокат Сінцова Тетяна Володимирівна, діючи в інтересах ОСОБА_1 , направила цінним листом з описом вкладення на адресу Міністерства оборони України (м. Київ, просп. Повітряних Сил, 6) пакет документів. Згідно з Описом вкладення до цінного листа (накладна АТ «Укрпошта» №4907500670746), до Міністерства оборони було направлено: рапорт ОСОБА_1 щодо звільнення за сімейними обставинами (пункт 2 Опису); адвокатський запит від 23.12.2025 (пункт 1 Опису); належним чином завірені копії документів, що підтверджують підстави для звільнення (інвалідність матері, відсутність інших родичів, свідоцтво про смерть батька тощо) (пункти 3-12 Опису); копію акту перевірки сімейного стану військовослужбовця від 20.11.2025 (пункт 13 Опису). Відповідно до Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, звернення, що надходять до Міністерства оборони та стосуються особового складу конкретних військових частин, в обов'язковому порядку пересилаються за належністю до цих частин для прийняття рішення по суті. Таким чином, відповідач-2 не міг не знати про існування цього рапорту. Відповідач-2 не лише незаконно утримує позивача на службі на підставі протиправного наказу про зарахування, але й ігнорує належним чином поданий рапорт про звільнення, приховуючи цей факт від суду. Наявність рапорту (направленого 23.12.2025) та акту обстеження (від 20.11.2025) повністю спростовує позицію відповідача-2 про відсутність звернень.
Ухвалою суду від 05.01.2026 відповідачу-1 було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Адміністративний позов з додатками та копія ухвали від 05.01.2026 отримані відповідачем-1 та третьою особою в системі «Електронний суд» 02.01.2026 та 05.01.2026 відповідно, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.
Відповідно до ч. 7 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
З аналізу наведених норм законодавства встановлено, що у випадку реєстрації учасника судового процесу в системі «Електронний суд», суд повідомляє вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі.
Суд вважає відповідача-1 належним чином повідомленим про можливість подання відзиву у зазначені строки та належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.
Відповідачем-1, на виконання ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, не було надіслано до суду письмового відзиву на адміністративний позов та не було повідомлено про поважність причин ненадання відзиву.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту громадянина України серії НОМЕР_2 .
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є сином ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Батько позивача ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 .
Мати позивача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорту громадянина України серії НОМЕР_5 .
Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12ААГ №173969 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , є особою з інвалідністю ІІ групи з 12.01.2023 безстроково.
Відповідно до заяви ОСОБА_2 від 01.10.2025 для свого утримання (догляду) нею обрано сина ОСОБА_1 .
10.10.2025 позивачем складено заяву до ІНФОРМАЦІЯ_2 про надання відстрочки, оскільки він є особою, що здійснює догляд за особою з інвалідністю ІІ групи.
Вказана заява направлена на адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 10.10.2025, що підтверджується накладною АТ «Укрпошта» №4909400166270.
Листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 16.10.2025 №10/7919 повідомлено матір позивача ОСОБА_2 , що відповідно до Реєстру громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , призваний на військову службу під час загальної мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказано, що ОСОБА_1 заяву відповідно до пункту 58 Порядку №560 до ІНФОРМАЦІЯ_1 не подавав.
Водночас суд звертає увагу, що заява про надання відстрочки отримана ІНФОРМАЦІЯ_2 згідно з трекінгом поштового відправлення 13.10.2025, а лист ІНФОРМАЦІЯ_1 датований 16.10.2025.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 було призвано на військову службу ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В подальшому на підставі наказу про призов, військовою частиною НОМЕР_1 було зараховано ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , що не заперечується відповідачем-2 у відзиві на позовну заяву.
Під час проходження служби 23.12.2025 представником ОСОБА_1 23.12.2025 було направлено до Міністерства оборони України рапорт про звільнення зі служби за сімейними обставинами, до якого додано:
- паспорт громадянки України ОСОБА_2 ;
- довідка про присвоєння РНОКПП на ім'я ОСОБА_2 ;
- витяг з реєстру територіальної громади щодо місця реєстрації ОСОБА_2 ;
- довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією на ім'я ОСОБА_2 ;
- медичний висновок, що підтверджує потребу у постійному сторонньому догляді ОСОБА_2 ;
- пенсійне посвідчення на ім'я ОСОБА_2 ;
- паспорт громадянина України ОСОБА_1 ;
- довідка про присвоєння РНОКПП на ім'я ОСОБА_1 ;
- свідоцтво про народження ОСОБА_1 ;
- свідоцтво про смерть ОСОБА_1 ;
- копія акту перевірки сімейного стану військовослужбовця від 20.11.2025.
Направлення рапорту підтверджується накладною АТ «Укрпошта» №4907500670746 від 23.12.2025.
Відповідно до трекінгу відстеження поштового відправлення №4907500670746 Міністерством оборони України отримано рапорт позивача про звільнення з доданими документами 30.12.2025.
Доказів розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення зі служби за сімейними обставинами, суду не надано.
Суд звертає увагу, що ухвалою суду від 05.01.2026 судом зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 та Військову частину НОМЕР_1 надати до суду разом з відзивом на позовну заяву:
- наказ про призов та направлення солдата ОСОБА_1 для проходження військової служби під час мобілізації, в особливий період;
- наказ про зарахування солдата ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини та постановки на всі види забезпечення.
Ухвала суду від 05.01.2026 отримана відповідачем-1 в системі «Електронний суд» 05.01.2026.
Станом на день ухвалення рішення у справі, відповідачем-1 не надано витребуваних судом документів, що свідчить про ухилення від надання до суду документів та затягування розгляду адміністративної справи.
Відповідачем-2 до відзиву не надано наказу про зарахування солдата ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини, також не зазначено будь-яких реквізитів наказу, що також свідчить про недобросовісну поведінку відповідачів в частині надання до суду документів, що стосуються розгляду справи.
Враховуючи свідоме ухилення відповідачів від виконання обов'язку, встановленого ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі, з метою недопущення порушення процесуальних строків розгляду справи та порушення прав позивача на своєчасний розгляд справи адміністративним судом, суд вирішує спір на підставі наявних в матеріалах справи доказах.
Не погоджуючись з наказами відповідачів про мобілізацію та зарахування до списку особового складу військової частини, позивач звернувся до суду з позовом.
Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України судовому захисту підлягає лише порушене право. Так, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. В контексті наведених приписів має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.
При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Відповідно, дії суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо: по-перше, такі дії вчинені владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції і по-друге, оспорювані дії є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.
Згідно ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан.
Указом Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII).
Стаття 1 цього Закону передбачає, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону №3543-XII загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Згідно ч. 5 ст. 4 Закону №3543-XII вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.
За змістом ст. 2 Закону №3543-XII правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України «Про оборону України», цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).
Частина 2 ст. 1 Закону №2232-ХІІ передбачає, що військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 цього Закону проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.
Згідно ч. 5 ст. 1 Закону №2232-ХІІ від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
За змістом ч. 9 ст. 1 Закону №2232-ХІІ щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону №2232-ХІІ початком проходження військової служби для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Згідно ч. 1 ст. 39 Закону №2232-ХІІ призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.
Підстави, за якими військовозобов'язаним передбачено надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, визначені ст. 23 Закону №3543-XII.
Так, згідно з вимогами п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону №3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов'язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов'язаних за вибором такої особи з інвалідністю.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі Порядок №560 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 56 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Згідно з пунктом 57 Порядку №560 для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у відповідному складі.
За правилами пункту 58 Порядку №560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (військовозобов'язані СБУ чи розвідувальних органів - голові Комісії в Центральному управлінні або регіональному органі СБУ чи відповідному розвідувальному органі) за місцем перебування на військовому обліку заяву за формою згідно з додатком 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.
Під час подання заяви військовозобов'язаний пред'являє військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі).
Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації в день її подання.
Відповідно до пункту 60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Орган державної влади, інший державний орган здійснює розгляд відповідного запиту протягом п'яти робочих днів з дати його отримання.
Підтвердження достовірності та/або перевірка відомостей, зазначених у заяві, здійснюються шляхом електронної інформаційної взаємодії Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів з іншими державними реєстрами або базами (банками) даних.
Комісія зобов'язана розглянути отримані заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи календарних днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом дня, наступного за днем отримання інформації на запити до органів державної влади, інших державних органів.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
У разі коли комісія надіслала відповідні запити до органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, строк розгляду заяви та документів, що підтверджують право військовозобов'язаного на відстрочку, не перевищує 15 календарних днів. У разі неотримання від органу державної влади, іншого державного органу відповіді на запит комісія не пізніше ніж на п'ятнадцятий день з дати реєстрації заяви приймає рішення на підставі поданих заявником документів. Про відсутність відповіді від органу державної влади, іншого державного органу на запит зазначається в протоколі.
Про прийняте комісією рішення заявникові повідомляється у спосіб, зазначений військовозобов'язаним у заяві про надання відстрочки, засобами телефонного, електронного або поштового зв'язку не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному видається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою згідно з додатком 6.
Про відмову у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляється письмово із зазначенням причини відмови за формою згідно з додатком 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
До ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період надається на строк дії відповідних законних підстав, але не більш як на строк проведення мобілізації, встановлений Указом Президента України. У разі продовження строку проведення мобілізації відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язаному продовжується автоматично, але не більш як до настання обставин, за яких особа втрачає законні підстави на відстрочку.
Перевірка підстав у військовозобов'язаного щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період (крім випадків, коли відстрочка від призову оформляється та надається автоматично відповідно до пункту 59 цього Порядку) здійснюється посадовими особами територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ чи відповідного підрозділу розвідувальних органів) відповідно до їх функціональних обов'язків за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз (банків) даних.
Довідка про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період видається військовозобов'язаним на строк дії відповідних законних підстав.
Відомості про надання або скасування відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період заносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів у день оформлення довідки про надання відстрочки (додаток 6) або в день надсилання повідомлення про скасування відстрочки (додаток 10) засобами поштового зв'язку на адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання (за умови її уточнення) або адресу електронної пошти, зазначеної у заяві про надання відстрочки (додаток 4), або повідомлення засобами електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста (за наявності).
Станом на день проведення мобілізації ОСОБА_1 , 10.10.2025, як вказує представник позивача в позовній заяві, позивач фактично звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 про надання відстрочки, проте рішення щодо надання відстрочки прийнято не було, діючої відстрочки позивач не мав.
Отже, станом на 10.10.2025 позивач не отримав відстрочки від призову на військову службу за мобілізацією.
Як встановлено судом заява про відстрочку надійшла до ІНФОРМАЦІЯ_2 лише 13.10.2025, а тому підстави для скасування наказу про призов на військову службу відсутні.
Отже в задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 "Про призов військовозобов'язаних на військову службу за призовом під час мобілізації" в частині призову та направлення солдата ОСОБА_1 для проходження військової служби під час мобілізації, в особливий період належить відмовити.
Як наслідок, прийнятий на підставі чинного наказу про призов, наказ командира Військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування солдата ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини та постановки на всі види забезпечення не підлягає скасування.
Водночас судом під час розгляду справи встановлені підстави для звільнення позивача з військової служби.
Під час проходження служби 23.12.2025 представником ОСОБА_1 23.12.2025 було направлено до Міністерства оборони України рапорт про звільнення зі служби за сімейними обставинами, до якого додано:
- паспорт громадянки України ОСОБА_2 ;
- довідка про присвоєння РНОКПП на ім'я ОСОБА_2 ;
- витяг з реєстру територіальної громади щодо місця реєстрації ОСОБА_2 ;
- довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією на ім'я ОСОБА_2 ;
- медичний висновок, що підтверджує потребу у постійному сторонньому догляді ОСОБА_2 ;
- пенсійне посвідчення на ім'я ОСОБА_2 ;
- паспорт громадянина України ОСОБА_1 ;
- довідка про присвоєння РНОКПП на ім'я ОСОБА_1 ;
- свідоцтво про народження ОСОБА_1 ;
- свідоцтво про смерть ОСОБА_1 ;
- копія акту перевірки сімейного стану військовослужбовця від 20.11.2025.
Направлення рапорту підтверджується накладною АТ «Укрпошта» №4907500670746 від 23.12.2025.
Відповідно до трекінгу відстеження поштового відправлення №4907500670746 Міністерством оборони України отримано рапорт позивача про звільнення з доданими документами 30.12.2025.
Доказів розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення зі служби за сімейними обставинами, суду не надано.
Судом проаналізовані надані позивачем до рапорту документи та встановлено, що мати позивача є особою з інвалідність ІІ групи та потребує стороннього догляду, що підтверджується актом огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12ААГ №173969, медичним висновком №33 від 18.01.2023 Міської клінічної лікарні №16.
ОСОБА_2 є матір'ю ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 .
Відповідно до акту перевірки сімейного стану військовослужбовця від 20.11.2025, затвердженого начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 25.11.2025 №5013, в ході перевірки наявність інших членів сім'ї, які зобов'язані та можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 , окрім її сина - ОСОБА_1 не встановлено.
В акті установлено, що необхідність здійснення постійного догляду підтверджено.
Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (надалі - Положення №1153/2008), яким визначається порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з виконанням громадянами військового обов'язку в запасі.
Згідно пункту 223 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Наказом Міністерства оборони України від 10.04.2009 №170 затверджено Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Інструкція №170), якою визначено механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення №1153/2008.
Додатком 19 до Інструкції №170 визначено Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. Зокрема, відповідно до підпункту 26 пункту 5 Додатку 19 до Інструкції №170 при поданні до звільнення з військової служби за підставами через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років); документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме: 26) у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я: документи, які підтверджують відповідні родинні зв'язки з цією особою (особами); один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім'ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки; один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «;Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики; висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу в постійному догляді.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022, №154 затверджено Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - Положення про ІНФОРМАЦІЯ_1).
Згідно абзацу 17 пункту 11 Положення про ІНФОРМАЦІЯ_1 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення перевіряють за зверненням командира військової частини або за заявою родичів (за наявності підстав) сімейний стан військовослужбовця.
З аналізу наведених норм встановлено, що сімейний стан військовослужбовця підлягає перевірці територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.
Наданий акт обстеження сімейного стану військовослужбовця ОСОБА_1 від 20.11.2025 відповідає вимогам законодавства, містить підписи відповідальних за його складання осіб, затверджений начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 25.11.2025 №5013 та містить вичерпну інформацію про той факт, що наявність інших членів сім'ї, які зобов'язані та можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 , окрім її сина - ОСОБА_1 не встановлено. В акті підтверджена необхідність здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 .
Доказів зворотного відповідачами не надано.
Враховуючи зазначені обставини, суд робить висновок, що позивач, звертаючись із рапортом про звільнення його з військової служби, діяв у межах визначених чинним законодавством.
При цьому, на переконання суду, позивач надав достатні докази для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за матір'ю з інвалідністю IІ групи та відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, які б могли здійснювати такий догляд.
Відповідно до п. 6 розділу ІІІ Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 №531 усі рапорти, які потребують розгляду (прийняття рішення) командиром військової частини, попередньо обов'язково реєструються службою діловодства.
7. Забороняється:
1) встановлювати будь-які інші вимоги щодо форми та змісту паперового рапорту, що не передбачені цим Порядком, у тому числі стосовно:
подання рапортів з окремих питань виключно написаними власноруч або друкованим способом;
недотримання вимог щодо розміру полів, відступів, шрифтів, кольору чорнила чи друку, розміру та якості паперу тощо, які не передбачені цим Порядком;
наявності граматичних, синтаксичних чи інших помилок, які не впливають на суть рапорту;
2) відмовляти у розгляді рапорту у разі відсутності доданих документів або інформації, які є або повинні бути в наявності у розпорядженні командира (начальника), створюються/формуються/видаються самим підрозділом та/або можуть бути витребувані підрозділом в іншого підрозділу та/або відповідного закладу охорони здоров'я тощо;
3) вимагати від військовослужбовця попереднього усного погодження паперового або електронного рапорту із безпосереднім або прямим командиром (начальником) перед його фактичним поданням відповідно до положень цього Порядку;
4) відмовляти у прийнятті (реєстрації) власноруч написаних рапортів військовослужбовців.
На підставі п. 8 розділу ІІІ Порядку №531, у разі направлення рапорту засобами поштового зв'язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.
Згідно з п. 9 розділу ІІІ Порядку №531 розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється:
1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов'язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров'я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин;
2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.
З аналізу наведених норм встановлено, що рапорт про звільнення військовослужбовця розглядається безпосереднім керівником, тобто начальником військової частини.
У випадку звернення до Міністерства оборони України, такий рапорт має бути зареєстрований в системі діловодства Міністерства оборони України та переданий командиру відповідної військової частини.
З огляду на відсутність інформації стосовно розгляду рапорту ОСОБА_1 , направленого засобами поштового зв'язку 23.12.2025, суд робить висновок про наявність протиправної бездіяльності командира військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 з доданими документами та неприйняття рішення по суті розгляду рапорту.
Суд також звертає увагу, що відповідачем-2 не вчинено дій, спрямованих на розгляд рапорту ОСОБА_1 , навіть після надання представником позивача інформації про звернення з таким рапортом.
Відповідь на відзив з доданими документами отримана військовою частиною в системі «Електронний суд» 29.01.2026, проте відповідачем-2 не надано жодних пояснень стосовно неможливості розгляду рапорту позивача.
При вирішенні справ суд застосовує принцип належного урядування, суть якого викладена в рішенні ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04), прийняте 20.10.2011 (набуло статусу остаточного 20.01.2012), відповідно до якого державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб, у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини.
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.
Потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
відмова у звільненні позивача за наявності в нього обов'язку щодо догляду за особою з інвалідністю та відсутністю іншої особи, спроможної реально забезпечити необхідний догляд особі з інвалідністю в ситуації, що склалася, суперечить принципам: державних гарантій соціального захисту (ст. 46 Конституції України); недопущення перешкод у реалізації прав людини (ст. 21 Конституції України); пріоритетності прав осіб з інвалідністю на отримання належного догляду (Закон №875-XII).
Таким чином, при ухвалені рішення про звільнення військовослужбовця з військової служби повинно бути забезпечено належний баланс між інтересами держави та правами людини.
Згідно з Рекомендацією №R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 під дискреційним слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.
Комітет Міністрів Ради Європи сформулював принципи, які слугують змістовими гарантіями ухвалення справедливого рішення. Здійснюючи дискреційні повноваження, адміністративний орган: переслідує лише ту мету, задля якої його наділено такими повноваженнями; дотримується принципу об'єктивності й безсторонності, враховуючи лише ті чинники, які стосуються конкретної справи; дотримується принципу рівності перед законом, не допускаючи несправедливої дискримінації; забезпечує належну рівновагу між несприятливими наслідками, які його рішення може мати для прав, свобод чи інтересів осіб, та переслідуваною при цьому метою; приймає своє рішення в межах строку, прийнятного під кутом зору питання, яке вирішується; забезпечує послідовне застосування загальних адміністративних приписів з одночасним врахуванням конкретних обставин кожної справи.
У пункті 2.4 Рішення Конституційного Суду України від 08.06.2016 №3-рп/2016 ідеться про те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ч. 1 ст. 8 Конституції України), одним з елементів якого є правова визначеність положень законів та інших нормативно-правових актів.
За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 22.09.2005 №5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці, неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).
Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості в особи передбачати дії цих органів.
Практика ЄСПЛ свідчить, що надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, та порядок її здійснення, з урахуванням законної мети цього заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (див. рішення від 02 листопада 2006 року у справі «Волохи проти України», від 02.08.1984 у справі «Мелоун проти Сполученого Королівства»).
При вирішенні питання щодо ефективного захисту порушених прав позивача, суд виходить з того, що позивач звертався із заявою про надання відстрочки як особі, яка здійснює догляд за матір'ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, проте заява позивача розглянута не була, натомість позивача без розгляду заяви було мобілізовано, також суд виходить з того, що позивачем подано рапорт з повним переліком необхідних документів, досліджених судом під час розгляду справи, проте протягом двох з половиною місяців рапорт позивача розглянуто не було.
Отже, має місце тривале порушення прав позивача, яке не вирішується процедурами досудового врегулювання спору, а має характер повторного продовження через недотримання відповідними суб'єктами власних обов'язків.
Отже, враховуючи той факт, що судом встановлено дотримання позивачем вимог законодавства щодо звернення з рапортом про звільнення зі служби та надання повного переліку документів з підтверджуючими підставами звільнення зі служби, суд вважає, що відповідачу-2 було надано можливість скористатися наданими йому дискреційними повноваженнями на розгляд рапорту та прийняття рішення, проте відповідач-2 не дотримався умов законодавства та протиправно чинить протиправну бездіяльність в частині вирішення питання щодо звільнення позивача зі служби.
Враховуючи зазначене суд вважає, що єдиним способом припинення тривалого порушення прав позивача та відновлення порушеного права позивача є зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення з військової служби ОСОБА_1 на підставі поданого ним рапорту від 23.12.2025.
Аналогічна правова позиція щодо відновлення порушеного права військовослужбовця на звільнення зі служби викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2025 у справі №380/16966/24.
Верховний Суд у цій справі зазначив, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Верховний Суд наголосив, що застосування цієї норми з врахуванням конкретних обставин можливе за наявності сукупності таких умов:
1) Доведена необхідність постійного догляду за одним із батьків, який є особою з інвалідністю I або II групи;
2) Об'єктивна неможливість іншого члена сім'ї (першого або другого ступеня споріднення) здійснювати догляд через вагомі причини, зокрема проходження військової служби (відсутність іншої особи, спроможної реально забезпечити необхідний догляд в ситуації, що склалася), до того ж який не виявив бажання здійснювати такий догляд.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, враховуючи конкретні обставини справи, які є аналогічними до тих, що розглядаються у цій справі, дійшов висновку, що «неможливість здійснення постійного догляду з боку брата позивача, який проходить військову службу, в цьому випадку є істотною підставою для застосування зазначеної норми закону щодо можливості звільнення позивача з військової служби».
У справі, що розглядається, взагалі відсутні інші члени сім'ї, що можуть здійснювати догляд за мітар'ю позивача ОСОБА_2 , особою з інвалідністю ІІ групи, окрім її сина - ОСОБА_1 , що підтверджено актом обстеження сімейного стану військовослужбовця ОСОБА_1 від 20.11.2025, затвердженого начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 25.11.2025 №5013.
Відтак, наявні підстави для звільнення позивача з військової служби, що реалізується на підставі судового рішення, оскільки відповідач-2 не скористався належним йому обов'язком щодо вирішення цього питання на підставі рапорту позивача.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд робить висновок про часткове задоволення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Частиною 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 3028,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 29.12.2025.
Отже, оскільки позовну заяву задоволено частково, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 3028,00 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2 у розмірі пропорційному до задоволених позовних вимог - 1514,00 грн.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ), Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_4 ) про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність командира військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 від 23.12.2025 з доданими документами та неприйняття рішення по суті розгляду рапорту.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення з військової служби ОСОБА_1 на підставі поданого ним рапорту від 23.12.2025.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1514 (одна тисяча п'ятсот чотирнадцять) грн 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Р.З. Голобутовський