10 березня 2026 року ЛуцькСправа № 140/12143/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Андрусенко О. О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення від 19.09.2025 №1949 начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип А) старшого лейтенанта ОСОБА_2 про відмову в перетинанні державного кордону на виїзд з України громадянину України.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 19.09.2025 року заступник начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип А) прийняла рішення №1949 про відмову в перетині державного кордону України відносно ОСОБА_1 . Підставою для відмови була наявна інформація про внесення відомостей до Єдиного досудових розслідувань та ведення кримінального провадження №12024000000000448 від 23.02.2024 за частиною третьою статті 332 Кримінального кодексу України (далі - КК України). З огляду на те, що рішення порушує конституційне право громадянина України - право вільно залишати територію України, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Ухвалою суду від 03.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
У поданому до суду відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначив, що під час проходження позивачем прикордонного контролю, уповноваженою службовою особою Держприкордонслужби, яка в установленому порядку призначена і несла службу в прикордонному наряді «Перевірка документів», було виявлено наявність щодо позивача відповідної інформації у системі «Гарт-1», зокрема доручення за індексом «В» (додаткове вивчення законних підстав перетину державного кордону) та прийнято рішення про відмову в перетинанні державного кордону України від 19.09.2025 №1949. У цьому рішенні зазначено, що громадянина України ОСОБА_1 тимчасово обмежено у праві виїзду з України у зв'язку з наявною інформацією про внесення відомостей в ЄРДР та ведення кримінального провадження за частиною третьою статті 332 КК України. Дії посадових осіб Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови позивачу в перетині кордону є правомірними та такими, що вчинені на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законами України, а рішення від 19.09.2025 №1949 - законним та обґрунтованим. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.
Інших заяв по суті справи на адресу суду не надходило.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
19.09.2025 відповідачем прийнято рішення №1949 про відмову у перетинанні державного кордону України ОСОБА_1 . У рішенні вказано, що на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в України». Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в України, ОСОБА_1 тимчасово обмежений у праві виїзду з України у зв'язку з наявною інформацією про внесення відомостей в ЄРДР та ведення кримінального провадження за частиною третьою статті 332 КК України.
Не погоджуючись із вказаним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.
Статтею 64 Конституції України, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи,передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
З викладеного слідує, що право особи на пересування та право вільно залишати територію України, передбачене статтею 33 Конституції України, може бути обмежено в умовах воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану в Україні» введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Пунктом 2 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено військовому командуванню (зокрема, Державній прикордонній службі України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Також пунктом 3 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон № 389-VIII).
Згідно із статтею 1 Закону № 389-VIII воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 8 Закону №389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Згідно із пунктом 8 Порядку встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 №1455 (далі - Порядок №1455), перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
Поряд з тим, правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 року №1710-VI (далі - Закон №1710-VI).
Згідно з частинами першою, другою статті 2 Закону №1710-VI прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.
Відповідно до абзацу 1 частини третьої статті 6 Закону №1710-VI пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні.
Прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем (частина четверта статті 6 Закону №1710-VI).
Частиною першою статті 14 Закону №1710-VI передбачено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Статтею 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 № 3857-XII визначено, що перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.
Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57 затверджено Правила перетинання державного кордону громадянами України (далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), які визначають порядок перетинання громадянами України державного кордону.
Пунктом 2 Правил перетинання державного кордону громадянами України передбачено, що у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Пунктом 12 Правил перетинання державного кордону громадянами України визначено, що для здійснення прикордонного контролю громадяни подають уповноваженим службовим особам підрозділу охорони державного кордону паспортні, а у випадках, передбачених законодавством, і підтверджуючі документи без обкладинок і зайвих вкладень. Паспортні та підтверджуючі документи громадян, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону з метою встановлення їх дійсності та належності громадянину, який їх пред'являє. У ході перевірки документів під час виїзду з України з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон.
Відповідно до частини першої статті 6 Закону №3857-ХІІ право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли:
1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону;
2) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень;
3) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання;
4) він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів;
5) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду.
6) він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов'язку щодо сплати грошових зобов'язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв'язку з яким таке обмеження встановлюється.
Як встановлено судом, 19.09.2025 відповідачем прийнято рішення №1949 про відмову у перетинанні державного кордону України ОСОБА_1 , яке мотивовано тим, що на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в України» Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в України, ОСОБА_1 тимчасово обмежений у праві виїзду з України у зв'язку з наявною інформацією про внесення відомостей в ЄРДР та ведення кримінального провадження за частиною третьою статті 332 КК України.
Однак, така підстава для тимчасового обмеження у виїзду з України як наявність інформації про внесення відомостей в ЄРДР та ведення кримінального провадження статтею 6 Закону №3857-ХІІ не передбачена.
Аналізуючи норму статті 6 Закону №3857-ХІІ можна дійти висновку, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежене виключно у вичерпних випадках, прямо передбачених законом, та за умови прийняття уповноваженим органом відповідного рішення у встановленому порядку.
У справі, що розглядається, оскаржуваним рішенням було відмовлено позивачу у перетині державного кордону саме у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 тимчасово обмежений у виїзді за кордон. Проте відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів наявності щодо позивача будь-якої із передбачених зазначеною статтею підстав для тимчасового обмеження права на виїзд з України, а також доказів запровадження такого обмеження у спосіб, визначений законом.
Відтак рішення про відмову у перетині державного кордону України є протиправним, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, які би беззаперечно підтверджували наявність обставин для тимчасового обмеження права ОСОБА_1 на виїзд з України.
Суд вважає такими, що не заслуговують на увагу доводи відповідача про те, що під час проходження позивачем прикордонного контролю у результаті перевірки за інформаційною системою «Гарт-1» було виявлено наявність щодо позивача доручення з індексом «В», оскільки відповідачем не надано суду жодного доказу на підтвердження вказаної обставини. Крім того, зазначений індекс свідчить виключно про необхідність проведення додаткової перевірки законних підстав для перетину державного кордону та не є самостійною правовою підставою для відмови у пропуску через державний кордон. Наявність такого доручення передбачає уточнення та з'ясування відповідних обставин, однак сама по собі не встановлює заборони на виїзд і не свідчить про наявність прийнятого компетентним органом рішення щодо обмеження права особи на перетин державного кордону.
Згідно частини 1 статті 14 Закону №1710-VI передбачено, що відмова у перетинанні державного кордону можлива лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови.
Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п.36, від 01.07.2003, яке, відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.
Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії
Варто також наголосити, що сталою є позиція Верховного Суду, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб'єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень «суб'єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 18.09.2019 у справі №826/6528/18, від 10.04.2020 у справі №819/330/18, від 10.01.2020 у справі №2040/6763/18).
Повертаючись до обставин цієї справи, суд констатує, що в оскаржуваному рішенні про відмову позивачу в перетинанні державного кордону відповідач лише здійснив посилання на Закон України «Про правовий режим воєнного стану», Указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 року» та на постанову Кабінету міністрів України №57 (зі змінами), проте не зазначив конкретну норму законодавства, на підставі якої позивачеві було обмежено виїзд з України.
До того ж використане відповідачем формулювання «відсутність підстав на право перетинання державного кордону» спотворює суть цього права, оскільки приписи ст. 14 Закону №1710-VI відмову у пропуску через державний кордон при виїзді з України пов'язують з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження громадянина України у праві виїзду за кордон, а не з необхідністю набуття такого права перед виїздом.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що рішення відповідача №1949 від 19.09.2025 не відповідає критеріям обґрунтованості, вмотивованості, чіткості та зрозумілості акта індивідуальної дії та породжує його неоднозначне трактування, що протиправно втручається на можливість реалізації конституційного права позивача вільно залишати територію України.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у розмірі 1211,80 грн., сплачений квитанцією 16.10.2025 №1081-4534-0928-0025.
Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип А) ОСОБА_2 , від 19.09.2025 року №1949 про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, ОСОБА_1 .
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 а судовий збір у розмірі 1211,80 грн. (одна тисяча двісті одинадцять грн. 80 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_4 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ).
Суддя О. О. Андрусенко