м. Вінниця
10 березня 2026 р. Справа № 120/2695/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комара П.А., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом: ОСОБА_1 до: Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про: визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачка звернулася до територіального органу ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах із зниженням пенсійного віку відповідно до Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Рішенням ГУ ПФУ в Житомирській області їй відмовлено у призначенні пенсії та зазначено, що період постійного проживання (постійної роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 3 роки 2 місяці 20 днів, що не дає право на зниження пенсійного віку на 5 років.
Ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Представник ГУ ПФУ у Вінницькій області подав до суду відзив на позовну заяву в якому просить суд у задоволенні позову відмовити.
Представник Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, у відзиві на позов проти позову заперечила.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 03.01.2025 звернулася через веб-портал електронний послуг Пенсійного фонду України з заявою щодо призначення пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Враховуючи принцип екстериторіальності, розгляд заяви та наданих документів щодо призначення пенсії за віком здійснено структурним підрозділом Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області прийнято рішення від 09.01.2025 №025350012571 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у зв'язку із не підтвердженням факту періоду проживання/роботи в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 - не менше 4 років - для зниження пенсійного віку на 5 років.
За доданими документами до страхового стажу не зараховано:
- періоди роботи з 30.03.1995 по 31.07.1998 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 24.10.1989, оскільки відсутня назва організації при прийнятті на роботу;
- період роботи з 01.07.2000 по 31.11.2001 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 24.10.1989, оскільки в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості про сплату страхових внесків.
Позивачка не погоджується із прийнятим рішенням, а тому звернулася до суду.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).
Зокрема, частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.
Водночас, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-ХІІ).
Статтею 49 Закону №796-ХІІвизначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені в статті 55 Закону № 796-XII.
Абзацом 1 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
У пункті 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII визначені різні підстави для зниження пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи залежно від зони радіоактивного забруднення, на території якої такі особа проживала/працювала.
Зокрема, пункт 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII передбачає, що:
- потерпілі від Чорнобильської катастрофи особи, постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення, мають право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років (абзац 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII;
- потерпілі від Чорнобильської катастрофи особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю, мають право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років (абзац 6 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII).
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише тим особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
З наведених положень Закону №796-XII вбачається, що обов'язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі абзацу 6 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII є факт постійного проживання та (або) роботи такої особи у зоні посиленого радіологічного контролю протягом чотирьох років до 01 січня 1993 року.
Крім того, особам, які додатково до зазначеної умови постійно проживали у зоні посиленого радіологічного контролю в період з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року, ще встановлюється початкова величина зниження пенсійного віку в розмірі 2 роки.
Особам, які постійно не працювали/постійно не проживали в зоні посиленого радіологічного контролю з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року, але постійно проживали/постійно працювали у зазначеній зоні протягом чотирьох років до 01 січня 1993 року, зменшення пенсійного віку здійснюється без застосування початкової величини, та розраховується, як 1 рік зменшення пенсійного віку за 3 роки проживання/роботи в зоні посиленого радіологічного контролю.
Таким чином, виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв'язку із постійним проживанням, або у зв'язку із роботою в такій місцевості. При цьому, як вбачається зі змісту статті 55 вказаного Закону, зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.
Судом установлено, що позивач має посвідчення (категорії 4) серії НОМЕР_2 , видане Вінницькою обласною державною адміністрацією 05.06.1993.
Разом з тим, Відповідно до копії диплому серії НОМЕР_3 , виданого 28.06.1989 заявниця навчалась у Інгулецькому гірничорудному технікумі у період з 1985 по 1989 року.
Таким чином, суд дійшов висновку, що період навчання з 01.09.1985 по 28.06.1989 у Інгулецькому гірничорудному технікумі , який знаходиться у м. Кривий Ріг, тобто на території, що не відноситься до зони посиленого радіологічного контролю, не може бути зарахованим до пільгового стажу та не дає право позивачу на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.
У постанові від 29.01.2020 у справі № 572/245/17 Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні посиленого радіологічного контролю.
Також, в ухвалі Верховного Суду від 14.11.2023 у справі №500/8557/21 зазначено: "позивач у період з вересня 1987 по серпень 1992 року була студенткою на денній формі навчання музично-педагогічного університету (м. Івано-Франківськ), що виключає її можливість постійного проживання у м. Чортків Тернопільської області.".
При цьому, видане позивачці посвідчення особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи 4 категорії серії НОМЕР_2 , підтверджує права на пільги і компенсації, встановлені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", однак право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку виникає за умови, що вона станом на 01.01.1993 прожила або відпрацювала у цій зоні не менше чотирьох років.
Верховний Суд в ухвалі від 14.11.2023 у справі №500/8557/21 зазначив, що наявність у позивача посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи дає їй право на пільги, передбачені Законом, однак не може бути безумовною підставою для призначення пенсії із зниженням віку, якщо доведено, що вона у зоні посиленого радіоекологічного контролю фактично не проживала, а отже й не перебувала під впливом негативних для здоров'я факторів радіоактивного забруднення території.
У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази факту постійного проживання та (або) роботи позивачки в зоні посиленого радіологічного контролю з моменту Чорнобильської катастрофи (26.04.1986) до 01.01.1993 протягом 4 років.
З огляду на викладене, суд вважає, що ОСОБА_1 не набула права на отримання пенсії відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ, що свідчить про правомірність відмови відповідача в призначенні такої пенсії та відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.
Визначаюсь щодо незарахування до страхового стажу позивачки періодів її роботи з 30.03.1995 по 31.07.1998 та з 01.07.2000 по 31.11.2001 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 24.10.1989, суд зазначає наступне.
Так, оскаржуваним рішенням до страхового стажу позивачки не зараховано, зокрема, період її роботи з 30.03.1995 по 31.07.1998 з посиланням на відсутність назва організації при прийнятті на роботу.
Частиною 1 статті 24 Закону №1058- ІV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону №1058- ІV).
Основним документом, що підтверджує стаж роботи працівника з огляду на положення статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ та пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, є трудова книжка.
Положеннями пункту 3 Порядку № 637, передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
З 20.06.1974 порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР № 162 (далі - Інструкція № 162).
Згідно з пунктом 2.2 Інструкції № 162 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження, відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Відповідно до абзацу 3 пункту 2.3 Інструкції № 162 записи здійснюються пером або кульковою ручкою, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольору.
За приписами пункту 2.5 Інструкції № 162 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження, заохочення та інше, виправлення здійснюється адміністрацією того підприємства, де було зроблено відповідний запис.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 по справі № 677/277/17, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для зазначеної у такій трудовій книжці особи. У цій постанові Верховний Суд зазначив, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
Посилання відповідача-1 щодо неналежного заповнення записів трудової книжки, зокрема, посилання на відсутність назва організації при прийнятті на роботу, суд вважає безпідставним, оскільки неналежне заповнення роботодавцем трудової книжки не може бути підставою для позбавлення позивача права зарахування до страхового стажу періодів роботи, зазначених у цій трудовій книжці.
Отже, трудовим законодавством України не передбачений обов'язок працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Тому, відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу позивачки період роботи з 30.03.1995 по 31.07.1998 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 24.10.1989.
Також до страхового стажу не зараховано період роботи з 01.07.2000 по 31.11.2001 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 24.10.1989, оскільки в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості про сплату страхових внесків.
Відповідно до частини першої статті 15 Закону №1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.
Згідно із частиною другою статті 20 Закону №1058-IV обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Як передбачено частинами четвертою - шостою, дев'ятою, десятою статті 20 Закону №1058-IV, сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду - суб'єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення. Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць. Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Аналіз вказаних вище правових норм дає підстави дійти висновку про те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески. При цьому, на думку суду, виходячи із змісту наведених вище правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового чи пільгового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки.
Крім того, при вирішенні спору суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 (справа №208/6680/16-а), від 20.03.2019 (справа №688/947/17), від 30.09.2019 (справа №316/1392/16-а), від 23 березня 2020 року у справі №535/1031/16-а, відповідно до яких, за загальним правилом, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі. Позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.
Як вбачається із матеріалів справи, спір між сторонами виник, зокрема, щодо не зарахування відповідачем до страхового стажу окремого періодів роботи у зв'язку із відсутністю сплати страхових внесків.
Так, відповідачем не зараховано до страхового стажу позивача періоду роботи з 01.07.2000 по 31.11.2001 оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутня інформація про сплату страхових внесків.
Разом із тим, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 позивач у період з 01.07.2000 по 31.11.2001 року, працювала лаборантом на 5-му розряду НБЦ "Ензифарм" газоелектрозварником 5-го розряду в МКП "Оберіг".
Отже, спірний період роботи підтверджується записами у трудовій книжці позивача.
Виходячи із змісту наведених вище правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків (у зв'язку із чим утворилася заборгованість зі сплати таких внесків) тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені, а у разі їх наявності - сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи сплачені страхові внески зараховувалися в рахунок сплати заборгованих страхувальником сум недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.
Суд зазначає, що, фактично, внаслідок невиконання роботодавцем обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків.
З огляду на це, враховуючи наявні записи у трудовій книжці, що підтверджують зайнятість позивача у період з 01.07.2000 по 31.11.2001, а також наявність відомостей про отримання нею у цей період заробітної плати, суд вважає, що наявні підстави для врахування вказаного періоду роботи до страхового стажу.
Підсумовуючи викладене вище, зважаючи на встановлені обставини справи та наведені вище норми права, якими врегульовані спірні правовідносини, суд дійшов висновку, про задоволенні адміністративного позову шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 09.01.2025 №025350012571 в частині відмови у зарахуванні до страхового стажу позивачки періодів її роботи з 30.03.1995 по 31.07.1998 та з 01.07.2000 по 31.11.2001.
З метою відновлення порушених прав позивачки суд дійшов висновку про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу позивачки періоди її роботи з 30.03.1995 по 31.07.1998 та з 01.07.2000 по 31.11.2001.
Натомість, порушення прав позивача з боку Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області під час розгляду даної справи судом встановлено не було, адже оскаржуване рішення приймалось іншим територіальним органом пенсійного фонду, а тому заявлені до нього позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене та встановлені обставини справи, які перевірені зібраними доказами у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат у справі проведено відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №025350012571 від 09.01.2025 в частині незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів її роботи з 30.03.1995 по 31.07.1998 та з 01.07.2000 по 31.11.2001.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 30.03.1995 по 31.07.1998 та з 01.07.2000 по 31.11.2001 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 .
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 403,73 грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 )
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21005. м. Вінниця. вул. Зодчих, 22, код ЄДРПОУ 13322403)
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (10002, Житомирська обл., м. Житомир, вул. Ольжича, 7, код ЄДРПОУ 13559341)
Суддя Комар Павло Анатолійович