17 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 145/1419/24
провадження № 51-2950 км 25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 на вирок Тиврівського районного суду Вінницької області від 17 березня 2025 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 06 травня 2025 року, якими
ОСОБА_7 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця та мешканця
АДРЕСА_1 ,
засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 2861 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Тиврівський районний суд Вінницької області вироком від 17 березня 2025 року, залишеним без змін ухвалою Вінницького апеляційного суду від 06 травня 2025 року, засудив ОСОБА_7 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 2861 КК, до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 років.
За обставин, детально викладених у судових рішеннях, ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 31 березня 2024 року приблизно о 10:44, керуючи технічно справним автомобілем «ВАЗ 2104», реєстраційний номер НОМЕР_1 , у стані алкогольного сп'яніння, рухаючись автодорогою Т0216 у м. Гнівань Вінницького району Вінницької області, порушив пункти 10.1, 10.4 Правил дорожнього руху та допустив зіткнення з автомобілем «НYUNDAI ELANТRA», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_8 .
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) водій ОСОБА_8 та пасажир ОСОБА_9 автомобіля «НYUNDAI ELANТRA» отримали тілесні ушкодження середньої тяжкості.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
Захисник ОСОБА_6 , не погоджуючись із судовими рішеннями стосовно ОСОБА_7 через неповноту та однобічність досудового розслідування й судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, з урахуванням уточнень просить їх скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Свої вимоги захисник обґрунтовує тим, що:
- у вироку при формулюванні обвинувачення всупереч вимогам ст. 374 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) продубльований текст обвинувального акта, не зазначено механізму дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) як способу вчинення кримінального правопорушення;
- суд першої інстанції:
- надав перевагу одним речовим доказам над іншими, не врахував доказів, які спростовують вину обвинуваченого та вказують на його непричетність до вчинення кримінального правопорушення;
- не забезпечив обвинуваченому можливості безпосереднього допиту свідків під час судового розгляду;
- не дослідив:
- висновок судово-медичної експертизи щодо тілесних ушкоджень ОСОБА_7 та ОСОБА_10 ;
- копії відеозаписів з камер відеоспостереження ФОП ОСОБА_11 ;
- ухвалив вирок на неперевірених свідченнях - виключно на показаннях ОСОБА_10 , який є зацікавленою особою у справі, та дочки потерпілих, яка фактично не була очевидцем події, тобто на відсутності прямих доказів винуватості обвинуваченого;
- не зважив на те, що в матеріалах справи відсутня технічно-транспортна експертиза, що підтверджує факт керування автомобілем «ВАЗ 2104» саме ОСОБА_7 в момент вчинення ДТП;
- суд апеляційної інстанції:
- необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів.
Позиції учасників судового провадження
Захисник підтримала касаційну скаргу та просила її задовольнити.
Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив залишити без зміни оскаржувані судові рішення.
Мотиви Суду
Положенням ст. 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чиіншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК).
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Отже, виходячи з наведених положень процесуального закону, суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень у частині неповноти досудового розслідування й судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на що є посилання у касаційній скарзі захисника ОСОБА_6 .
Під час перевірки доводів касаційної скарги Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
Окрім іншого, у поданій касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 покликається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону під час судового провадження, що, на її думку, є достатніми підставами для скасування судових рішень, та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Однак викладені в касаційній скарзі доводи сторони захисту Суд уважає такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження та вимогах кримінального процесуального закону з огляду на таке.
Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим (ст. 370 КПК).
Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Відповідно до ст. 94 КПК оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв'язку з іншими доказами), здійснити їхню оцінку за критеріями належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку.
Той факт, що саме ОСОБА_7 порушив правила безпеки дорожнього руху, керуючи транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, що призвело до отримання потерпілими тілесних ушкоджень середньої тяжкості, суд першої інстанції встановив, урахувавши, зокрема:
- показання потерпілих, свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 ;
- відомості, що містяться у:
- протоколі огляду місця ДТП (зі схемою та таблицями) від 31 березня 2024 року;
- протоколі огляду відеозапису від 01 квітня 2024 року;
- висновках експертів № 1060 від 01 квітня 2024 року, № № СЕ -19/102-24/7750-ІТ від 02 травня 2024 року; № № СЕ-19/102-24/8148-БД від 10 травня 2024 року; № № СЕ-19/102-24/10331-БД від 07 червня 2024 року; № СЕ -19/102-24/7751-ІТ від 07 травня 2024 року; №№ 24, 25 квітня 2024 року.
Отже, дослідивши зібрані у справі докази та здійснивши їх аналіз, суд першої інстанції встановив сукупність усіх передбачених законом ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 2861 КК, й, ухвалюючи вирок, дійшов висновку про те, що ОСОБА_7 вчинив інкриміноване йому суспільно небезпечне діяння.
Заразом суд першої інстанції дав критичну оцінку показанням обвинуваченого щодо невизнання ним своєї провини у вчиненому, визнавши їх такими, що надані з метою уникнення від кримінальної відповідальності та покарання за вчинене.
Порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів за матеріалами провадження не встановлено та судом правильно вирішено питання про їхню належність і допустимість, з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.
Судовий розгляд проведено з дотриманням вимог ст. 337 КПК, в межах пред'явленого обвинувачення, та діям ОСОБА_7 дано правильну юридичну оцінку. Вирок містить формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, в ньому викладені дані про спосіб вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, наведені докази на підтвердження встановлених судом обставин, тобто вирок відповідає вимогам статей 368, 370, 373, 374 КПК.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції дотримався вимог ст. 22, ч. 1 ст. 337 КПК щодо змагальності сторін, рівності прав на збирання та подання доказів і судового розгляду в межах пред'явленого обвинувачення.
При призначенні ОСОБА_7 покарання суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставини його вчинення, а саме те, що ОСОБА_7 керував автомобілем у стані алкогольного сп'яніння, що створило небезпеку для учасників дорожнього руху, зокрема і для дітей, дані про особу винного (раніше не судимий, одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, за місцем проживання на нього не надходило скарг). При цьому суд не встановив обставин, які пом'якшують чи обтяжують покарання, а також підстав для застосування статей 69, 75 КК.
Водночас суд надав оцінку доводам захисника про те, що обвинувачений є особою з інвалідністю, має на утриманні батька, який також є особою з інвалідністю, проходив службу в лавах Збройних Сил України, та у зв'язку з ненаданням стороною захисту відповідних документів на підтвердження цього, не взяв їх до уваги.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок суду першої інстанції за апеляційною скаргою (зі змінами) обвинуваченого, доводи якої фактично є аналогічними до доводів касаційної скарги захисника ОСОБА_6 , з дотриманням вимог статей 404, 405, 407, 412-414 КПК перевірив зазначені в ній вимоги, проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які визнав їх необґрунтованими, дійшовши таких висновків:
- факт перебування за кермом автомобіля саме ОСОБА_7 підтверджується сукупністю зібраних у справі доказів, зокрема, показань свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_12 та висновку експерта № СЕ-19/102-24/8148-БД від 10 червня 2024 року;
- показання свідка ОСОБА_10 підкріплюються показаннями свідка ОСОБА_12 , яка не є заінтересованою особою;
- доводи захисника про неправильність висновку експерта не ґрунтуються на вимогах закону.
За результатами апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції з урахуванням конкретних обставин справи погодився з оцінкою доказів, досліджених судом першої інстанції та врахованих при доведенні винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 2861 КК, належним чином умотивувавши свої висновки. При цьому суд не встановив тих порушень КПК, на які вказувала захисник в апеляційній скарзі, та підтвердив доведеність винуватості ОСОБА_7 достатністю належних і допустимих доказів.
Що ж стосується викладених у касаційній скарзі доводів сторони захисту про порушення апеляційним судом вимог ст. 404 КПК, то вони також є безпідставними з огляду на таке.
Приписами ч. 3 ст. 404 КПК визначено, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Тобто для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, встановлених під час кримінального провадження, кримінальний процесуальний закон визначає обов'язковою наявність (сукупність) як відповідного процесуального приводу (клопотання учасника судового провадження), так і однієї із закріплених у законі умов (неповнота дослідження зазначених обставин або наявність певних порушень у ході їх дослідження), які також можна розглядати як фактичну підставу для такого дослідження.
Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразового наголошував на тому, що сама лише незгода учасника судового провадження з оцінкою певних конкретних доказів не може слугувати підставою для їхнього обов'язкового повторного дослідження.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції проаналізував доводи сторони захисту про необхідність повторного дослідження доказів та, з'ясувавши думку сторін кримінального провадження, не знайшов для цього обґрунтованих підстав, передбачених указаною нормою закону, достатньо переконливо виклавши свою позицію.
Апеляційний суд також перевірив доводи апеляційної скарги в частині призначеного ОСОБА_7 покарання та вказав на те, що за встановлених місцевим судом обставин і з огляду на те, що обвинувачений вину не визнав та не відшкодував потерпілим завданих збитків, визначений йому розмір покарання є достатнім і необхідним для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Колегія суддів погоджується з викладеними у судових рішеннях висновками судів першої та апеляційної інстанцій, які зроблені з дотриманням вимог ст. 23 КПК на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу, уважає їх достатньо обґрунтованими та переконливими.
Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, постановлена ухвала відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, є обґрунтованою та вмотивованою.
Беззаперечних доводів, які би ставили під сумнів законність судових рішень, умотивованість їхніх висновків щодо наявності в діях ОСОБА_7 складу інкримінованого кримінального правопорушення та доведеності винуватості належними і допустимими доказами, захисник у касаційній скарзі не навела.
Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК та які перешкодили чи могли перешкодити судам ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення, Судом не встановлено.
Керуючись статтями 441, 442 КПК, Суд
постановив:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Тиврівського районного суду Вінницької області від 17 березня 2025 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 06 травня 2025 року стосовно ОСОБА_7 - без зміни.
Постанова набирає чинності з моменту оголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3