09 березня 2026 року
м. Київ
справа № 592/4936/20
провадження № 51 - 2585 ск 20
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду
Верховного Суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянула касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 14 серпня 2024 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 10 вересня 2025 року,
встановила:
За вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 14 серпня 2024 року ОСОБА_4 засуджено: за ч. 1 ст. 357 КК до покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки; за ч. 1 ст. 185 КК до покарання у виді обмеження волі строком на 3 роки; ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років; ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі строком на 10 років.
Звільнено ОСОБА_4 від призначеного судом покарання за ч. 1 ст. 357 КК та ч. 1 ст. 185 КК у зв'язку із закінченням строків давності притягнення його до кримінальної відповідальності.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів, шляхом повного складання призначених покарань, призначено ОСОБА_4 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 15 років.
За вироком суду, у період з 21:00 год 13 лютого 2020 року до 05:00 год 14 лютого 2020 року ОСОБА_4 перебував у квартирі ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 , де під час спільного вживання алкогольних напоїв між ними виник словесний конфлікт. На ґрунті раптово виниклих неприязних відносин у ОСОБА_4 виник умисел на заподіяння шкоди здоров'ю потерпілого.
Реалізуючи свій злочинний умисел, у період з 01:00 год 14 лютого 2020 року до 05:00 год 15 лютого 2020 року, перебуваючи за вказаною адресою, ОСОБА_4 , тримаючи ніж у правій руці, наніс ОСОБА_5 один удар у ділянку грудної клітини справа, спричинивши проникаюче колото-різане поранення з ушкодженням правої легені, розвитком правобічного гемопневмотораксу та гострого недокрів'я внутрішніх органів, від яких потерпілий помер.
Після цього, користуючись безпорадним станом потерпілого та відсутністю сторонніх осіб, у ОСОБА_4 виник умисел на таємне викрадення чужого майна. Реалізуючи його, він зірвав з шиї потерпілого срібний ланцюжок з ладанкою вартістю 3417,78 грн, а також заволодів ноутбуком «Lenovo Z560» вартістю 3130 грн та мобільним телефоном «Oukitel K3» вартістю 2812 грн.
Крім того, ОСОБА_4 незаконно заволодів банківською карткою АТ КБ «ПриватБанк», емітованою на ім'я ОСОБА_5 , усвідомлюючи, що вона є офіційним документом. У подальшому, отримавши доступ до зазначеної картки, 14-15 лютого 2020 року він організував зняття з неї грошових коштів у сумі 4000 грн через банкомат АТ КБ «ПриватБанк» за адресою: м. Суми, вул. Новорічна, буд. 8, залучивши ОСОБА_6 , який не був обізнаний про злочинний характер дій.
Окрім цього, 16 лютого 2020 року близько 05:00 год ОСОБА_4 , перебуваючи у під'їзді № 4 буд. 191 по вул. Герасима Кондратьєва в м. Суми, скориставшись тим, що ОСОБА_7 спав, та відсутністю сторонніх осіб, таємно викрав належний останньому мобільний телефон «Samsung SM-F605F» вартістю 5173 грн, яким у подальшому розпорядився на власний розсуд.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 10 вересня 2025 року вирок місцевого суду скасовано в частині засудження ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 357 КК та звільнено ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 357 КК на підставі ст. 49 КК у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
На підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК кримінальне провадження за ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 357 КК щодо ОСОБА_4 закрито.
Виключено з вироку посилання на призначення ОСОБА_4 покарання за сукупністю злочинів на підставі ст.70 КК.
ОСОБА_4 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі строком на 10 років. В іншій частині вирок місцевого суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_4 порушує питання про перегляд зазначених судових рішень у касаційному порядку, просить судові рішення щодо нього за ч. 2 ст. 121 КК скасувати та направити на новий розгляд у суд першої інстанції. Касатор не оспорює судові рішення стосовно його звільнення за ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 357 КК відповідно до положень ст. 49 КК.
Однак зазначає, що вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду не ґрунтується на безсумнівних, належних та допустимих доказах вини ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 121 КК.
Мотиви Суду
Перевіривши викладені в касаційній скарзі доводи та копії судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження з мотивів, наведених у скарзі.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
За приписами ст. 370 КПКсудове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваження лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно вимог ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень під час розгляду справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Таким чином виходячи з наведених положень процесуального закону суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку.
Під час перевірки доводів, наведених у касаційних скаргах, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
За змістом ст. 94 КПК оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
З огляду на викладене Суд відхиляє доводи касаційної скарги засудженого, у яких він оспорює встановлені за результатами судового розгляду обставини, викладаючи власну версію подій, оскільки вони стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Як убачається з вироку, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_4 ґрунтується на сукупності належних, допустимих і достовірних доказів, безпосередньо досліджених у судовому засіданні, зокрема протоколах огляду місця події та трупа, результатах судово-медичних, імунологічних та дактилоскопічних експертиз, матеріалах негласних слідчих (розшукових) дій, а також показаннях експерта, які у своїй сукупності є взаємоузгодженими та логічно пов'язаними між собою. Цим доказам надано оцінку відповідно до вимог ст. 94 КПК.
Так, в основу висновків суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_4 покладено сукупність доказів, зокрема дані судово-медичних досліджень щодо характеру, локалізації та механізму утворення тілесних ушкоджень потерпілого, встановлені обставини використання ножа як знаряддя злочину, фактичні дані щодо поведінки засудженого під час і після вчинення кримінального правопорушення, а також інші взаємоузгоджені докази, які у своїй сукупності підтверджують умисний характер його дій та наявність причинного зв'язку між заподіяними ушкодженнями і смертю потерпілого.
Отже з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази в їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Не погодившись із рішенням місцевого суду, засуджений оскаржив його в апеляційному порядку.
Суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими доводи, викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_4 , щодо незаконності вироку, оскільки, перевіривши матеріали кримінального провадження, встановив, що зібрані докази не суперчать критерію доведення вини особи поза розумним сумнівом, фактичні дані матеріалів кримінального провадження доводять, що ОСОБА_4 вчинив умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 121 КК.
Апеляційний суд перевірив ці висновки в частині доведеності винуватості ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, визнав їх правильними і належним чином умотивованими.
Водночас з рішення апеляційного суду вбачається, що цей суд дав належну оцінку доводам апеляційної скарги засудженого, навів ґрунтовні мотиви їх відхилення.
Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, вважає їх правильними, а доводи засудженого непереконливими, такими, що спростовуються вищенаведеними й дослідженими судом доказами, які є логічними, послідовними й узгоджуються між собою.
Колегія суддів зазначає, що доводи ОСОБА_8 про недоведеність його вини, відсутність умислу були предметом детальної перевірки судами першої та апеляційної інстанцій та мотивовано відхилені.
Зазначені доводи ґрунтуються на власній оцінці засудженим фактичних обставин і спрямовані на переоцінку доказів, зокрема висновків судово-медичних експертиз, які узгоджуються з установленими судами механізмом утворення тілесних ушкоджень та не підтверджують версію сторони захисту.
При цьому засуджений не навів аргументів, які б свідчили про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування норм матеріального права або невідповідність правової кваліфікації встановленим обставинам, що відповідно до статей 433, 438 КПК могло б бути підставою для касаційного перегляду.
З урахуванням цього касаційний суд підсумовує, що вирок місцевого суду і ухвала апеляційного суду є належно вмотивованими й обґрунтованими і за змістом відповідають приписам статей 370, 419 КПК, у них наведені мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися, постановляючи рішення.
Оцінюючи докази в їх сукупності, суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, поза розумним сумнівом. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були підставами для скасування судового рішення, за результатом розгляду касаційної скарги засудженого в суді касаційної інстанції не встановлено.
З огляду на викладене з касаційної скарги та копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення касаційної скарги немає, а тому відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 слід відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, колегія суддів
постановила:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 14 серпня 2024 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 10 вересня 2025 року щодо нього.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3