04 березня 2026 року
м. Київ
справа № 757/36781/22
провадження № 61-4614св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач -- Товариство з обмеженою відповідальністю «Люкстрейдкомпані Київ»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Люкстрейдкомпані Київ» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 06 березня 2024 року у складі судді Головко Ю. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 19 лютого 2025 року у складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Голуб С. А., Слюсар Т. А.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2022 Товариство з обмеженою відповідальністю «Люкстрейдкомпані Київ» (далі - ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ») звернулося до суду із позовом
до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення недоотриманої (упущеної) вигоди (збитків) за користування квартирою.
Позовна заява мотивована тим, що ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 13 серпня 2014 року, укладеного між ПАТ «Фінанси та Кредит» та ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ».
04 жовтня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством (далі - ВАТ) «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_1 був укладений договір про відкриття кредитної лінії № 1KL-M/2007 (із наступними змінами та доповненнями), відповідно до умов якого ОСОБА_1 було надано кредитні ресурси на загальну суму 5 050 000 грн, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 16,5 % процентів річних та кінцевим строком повернення кредитних коштів до 04 жовтня 2022 року.
04 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та банком було укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_1 для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором передав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 .
У зв'язку із невиконанням умов кредитного договору ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернулося до Печерського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2012 року у справі № 2-1170/12 у задоволенні позову ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» було відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2013 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2012 року у справі № 2-1170/12 було скасовано та ухвалено нове судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання права продажу від імені банку будь-якій особі-покупцеві предмету іпотеки, за початковою ціною, що має бути визначена на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної незалежним експертом на стадії оцінки майна під час таких дій. Надано банку всі необхідні повноваження для здійснення продажу квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1
13 серпня 2014 року між продавцем (ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») та покупцем (ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ») було укладено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до умов якого ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» продало, а ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» придбало квартиру за ціною 3 986 000 грн, яка була встановлена на підставі висновку незалежного оцінювача - суб'єкта оціночної діяльності про вартість майна від 11 серпня 2014 року.
Умовами договору купівлі-продажу від 13 серпня 2014 року передбачено, що спірний об'єкт нерухомості було відчужено ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», як іпотекодержателем за іпотечним договором, укладеним між банком та ОСОБА_1 , а також відповідно до статті 38 Закону України «Про іпотеку», пункту 11.1. іпотечного договору, рішення Апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2013 року у справі № 2-1170/12, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 05 листопада 2013 року у справі № 2-1170/12.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 липня 2016 року у справі № 2-1170/12 рішення Апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2013 року було скасовано, а справу № 2/1170/12 передано на новий апеляційний розгляд.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 06 жовтня 2016 року у справі № 2-1170/12 позов задоволено. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за договором про відкриття кредитної лінії від 04 жовтня 2007 року № 1KL-М/2007 у розмірі 23 658 660,58 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки (квартиру) із застосуванням визначеної статтею 38 Закону України «Про іпотеки» процедури продажу шляхом надання іпотекодержателю ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» права на продаж предмета іпотеки від власного імені будь-якій третій особі-покупцю на його власний розсуд за ціною на рівні, не нижчому за 4 032 000 грн з наданням ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» всіх необхідних повноважень для здійснення продажу квартири.
У подальшому рішення Апеляційного суду м. Києва від 06 жовтня 2016 року у справі № 2-1170/12 було скасовано ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 грудня 2017 року, а справу № 2/1170/12 передано на новий апеляційний розгляд.
Постановою Апеляційного суду м. Києва від 06 лютого 2018 року у справі № 2-1170/12 апеляційну скаргу ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задоволено. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2012 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за договором про відкриття кредитної лінії від 04 жовтня 2007 року № 1KL-М/2007 у розмірі 7 753 997,96 грн, яка складається із суми заборгованості по тілу кредиту у розмірі 4 544 999,92 грн, заборгованості по нарахованих відсотках у розмірі 2 708 998,04 грн, пені за простроченими нарахованими доходами за кредитом у розмірі 500 000 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 193 кв. м, житловою площею 130,40 кв. м, що належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 , виданого Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації 12 січня 2005 року на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 29 грудня 2004 року № 2474-С/КІ, зареєстрованого Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна.
14 січня 2005 року в реєстровій книзі під реєстровим номером № 44241, із застосуванням визначеної статтею 38 Закону України «Про іпотеку» процедури продажу, шляхом надання ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» права на продаж предмета іпотеки від власного імені будь-якій третій особі-покупцю на його власний розсуд за ціною на рівні, не нижчому за 4 032 000 грн, з наданням ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» всіх необхідних повноважень для здійснення продажу зазначеної квартири.
У резолютивній частині вказаної постанови від 06 лютого 2018 року суд зазначив, що у зв'язку із виконанням рішення Апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2013 року та зверненням стягнення на предмет іпотеки, постанова в цій частині зверненню до виконання не підлягає.
У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» і ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири від 13 серпня 2014 року. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 29 серпня 2019 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 09 березня 2021 року в справі № 757/48837/15-ц, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Згідно з рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21 червня 2022 року у справі № 757/56842/21-ц було також відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ», третя особа - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», про витребування квартири АДРЕСА_1 .
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 06 липня 2023 року та додатковим рішенням Печерського районного суду міста Києва від 01 серпня 2023 року у справі № 757/16836/16-ц, які залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 17 січня 2024 року, задоволено позов ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання осіб такими, що позбавлені права власності та звільнення приміщення, усунуто перешкоди у користуванні майном ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» шляхом виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із квартири АДРЕСА_1 , із одночасним наданням ОСОБА_1 та ОСОБА_2 іншого постійного жилого приміщення, а саме трикімнатної квартири АДРЕСА_2 .
Позивач вказував, що відповідачі, користуючись чужим нерухомим майном - квартирою АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ», створюють перешкоди законному власнику у користуванні вищевказаною квартирою, у зв'язку із чим він несе збитки, що у свою чергу є підставою для стягнення недоотриманої (упущеної) вигоди (збитків) у розмірі 5 047 497,18 грн, розмір яких підтверджено висновком експерта № 60/23, за результатом проведення судової оціночно-будівельної експертизи від 18 липня 2023 року.
Ураховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» просило стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на свою користь вказаний розмір недоотриманої (упущеної) вигоди (збитків) за користування квартирою АДРЕСА_1 за період з 30 листопада 2022 року до 01 вересня 2024 року.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 06 березня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 19 лютого
2025 року, позов ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2
про стягнення недоотриманої (упущеної) вигоди (збитків) за користування квартирою залишено без задоволення.
Судові рішення мотивовані тим, що пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними (не можуть обґрунтовуватися гіпотетично та на прогнозах), а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків (повинні мати чітке документальне обґрунтування). Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу не є підставою для його стягнення.
Суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що приведені у позові обґрунтування упущеної вигоди та наданий висновок експерта за результатом проведення судової оціночно-будівельної експертизи є саме такими теоретичними можливостями отримання доходу, а тому підстави для задоволення позову відсутні.
Суди послалися на релевантну судову практику Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2025 року до Верховного Суду, ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ», посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Печерського районного суду м. Києва від 06 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 лютого 2025 року скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що відповідачі чинять перешкоди ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» у володінні та користуванні квартирою, а тому товариство не має доступу до неї та можливості проведення в ній експертиз із визначенням її реального стану, необхідності проведення ремонту, тощо. Обставини чинення перешкод неодноразово встановлювалися судовими рішеннями, які набрали законної сили. Вважає помилковими висновки суду про недоведеність упущеної вигоди за користування квартирою, враховуючи, що саме через відповідачів товариство не може на власний розсуд здійснювати право власності на нерухоме майно з метою одержання прибутку.
Вважає, що суди попередніх інстанцій безпідставно не взяли до уваги висновок експерта № 60/23, за результатом проведення судової оціночно-будівельної експертизи від 18 липня 2023 року та висновком експерта № 64/23, за результатом проведення судово-економічної експертизи у цій справі від 10 серпня 2023 року, якими було обґрунтовано встановлено розмір упущеної вигоди.
Суди належно не врахували, що ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» є юридичною особою, створеною для отримання прибутку, основним вилом діяльності товариства є купівля та продаж власного майна (КВЕД 68.10), а додатковим - надання в оренду й експлуатація власного чи орендованого нерухомого майна (КВЕД 68.20).
Вважає, що належно довело всі необхідні складові для стягнення упущеної вигоди з осіб, які чинять перешкоди - відповідачів, а саме: їх протиправну поведінку, збитки, заподіяні їх діями, причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідачів та збитками, вину відповідачів, вжиті заходи, для одержання такої вигоди.
Відзиви на касаційну скаргу відповідачі до суду не подали.
Ураховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 41-43 постанови від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20), у пунктах 20-22 постанови від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (провадження № 14-31цс22), колегія суддів залишає без розгляду подані 02 березня 2026 року ОСОБА_2 пояснення у справі, оскільки вони по суті є штучним поданням відзиву поза межами визначеного процесуального строку.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2025 року, після усунення недоліків касаційної скарги, відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
25 червня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 24 лютого 2026 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
04 жовтня 2007 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_1 був укладений договір про відкриття кредитної лінії № 1KL-M/2007 (із наступними змінами та доповненнями), відповідно до умов якого ОСОБА_1 було надано кредитні ресурси на загальну суму 5 050 000 грн, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 16,5 % процентів річних та кінцевим строком повернення кредитних коштів до 04 жовтня 2022 року.
04 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та банком було укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_1 для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором передав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 .
У зв'язку із невиконанням умов кредитного договору ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернулося до Печерського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2012 року у справі № 2-1170/12 у задоволенні позову ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» було відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2013 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2012 року у справі № 2-1170/12 було скасовано та ухвалено нове судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання права продажу від імені банку будь-якій особі-покупцеві предмету іпотеки, за початковою ціною, що має бути визначена на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної незалежним експертом на стадії оцінки майна під час таких дій. Надано банку всі необхідні повноваження для здійснення продажу квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1
13 серпня 2014 року між продавцем - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та покупцем - ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» було укладено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до умов якого ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» продало, а ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» придбало квартиру АДРЕСА_1 , за ціною 3 986 000 грн, яка була встановлена на підставі висновку незалежного оцінювача - суб'єкта оціночної діяльності про вартість майна від 11 серпня 2014 року.
Умовами договору купівлі-продажу від 13 серпня 2014 року передбачено, що спірний об'єкт нерухомості було відчужено ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» як іпотекодержателем за іпотечним договором, укладеним між банком та ОСОБА_1 , а також у відповідності до статті 38 Закону України «Про іпотеку», пункту 11.1. іпотечного договору, рішення Апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2013 року у справі № 2-1170/12, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 05 листопада 2013 року у справі № 2-1170/12.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 липня 2016 року у справі № 2-1170/12 рішення Апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2013 року було скасовано, а справу № 2/1170/12 передано на новий апеляційний розгляд.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 06 жовтня 2016 року у справі № 2-1170/12 позов задоволено. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за договором про відкриття кредитної лінії від 04 жовтня 2007 року № 1KL-М/2007 у розмірі 23 658 660,58 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки (квартиру) із застосуванням визначеної у статті 38 Закону України «Про іпотеки» процедури продажу шляхом надання іпотекодержателю ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» права на продаж предмета іпотеки від власного імені будь-якій третій особі - покупцю, на його власний розсуд за ціною на рівні, не нижчому за 4 032 000 грн з наданням ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» всіх необхідних повноважень для здійснення продажу квартири.
У подальшому рішення Апеляційного суду м. Києва від 06 жовтня 2016 року у справі № 2-1170/12 було скасовано ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 грудня 2017 року, а справу № 2/1170/12 передано на новий апеляційний розгляд.
Постановою Апеляційного суду м. Києва від 06 лютого 2018 року у справі № 2-1170/12 апеляційну скаргу ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задоволено. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2012 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за договором про відкриття кредитної лінії від 04 жовтня 2007 року № 1KL-М/2007 у розмірі 7 753 997,96 грн, яка складається із суми заборгованості по тілу кредиту у розмірі 4 544 999,92 грн, заборгованості по нарахованих відсотках у розмірі 2 708 998,04 грн, пені за простроченими нарахованими доходами за кредитом у розмірі 500 000 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 193 кв. м, житловою площею 130,40 кв. м, що належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 , виданого Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації 12 січня 2005 року на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 29 грудня 2004 року № 2474-С/КІ, зареєстрованого Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна,
із застосуванням визначеної статтею 38 Закону України «Про іпотеку» процедури продажу, шляхом надання ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» права на продаж предмета іпотеки від власного імені будь-якій третій особі-покупцю на його власний розсуд за ціною на рівні, не нижчому за 4 032 000 грн, з наданням ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» всіх необхідних повноважень для здійснення продажу зазначеної квартири.
У резолютивній частині вказаної постанови від 06 лютого 2018 року суд зазначив, що у зв'язку із виконанням рішення Апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2013 року та зверненням стягнення на предмет іпотеки, постанова в цій частині зверненню до виконання не підлягає.
У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» і ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири від 13 серпня 2014 року. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 29 серпня 2019 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 09 березня 2021 року в справі № 757/48837/15-ц у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21 червня 2022 року у справі № 757/56842/21-ц було також відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ», третя особа - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», про витребування квартири АДРЕСА_1 .
Згідно з рішенням Печерського районного суду міста Києва від 06 липня 2023 року та додаткового рішення Печерського районного суду міста Києва від 01 серпня 2023 року у справі № 757/16836/16-ц, які залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 17 січня 2024 року, задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Люкстрейдкомпані Київ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», про визнання осіб такими, що позбавлені права власності та звільнення приміщення, усунуто перешкоди у користуванні майном ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» шляхом виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із квартири АДРЕСА_1 , із одночасним наданням ОСОБА_1 та ОСОБА_2 іншого постійного жилого приміщення, а саме трикімнатної квартири АДРЕСА_2 .
Висновком експерта № 60/23, за результатом проведення судової оціночно-будівельної експертизи від 18 липня 2023 року та висновком експерта № 64/23 за результатом проведення судово-економічної експертизи у цивільній справі № 757/36781/22-ц від 10 серпня 2023 року, встановлено, що вартість недоотриманої/упущеної вигоди ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» за користування чотирьох кімнатною квартирою АДРЕСА_1 за період з 01 вересня 2014 до 30 листопада 2022 року, включно, з урахуванням розрахованої вартості суми орендної плати згідно висновку експерта № 60/23 від 18 липня 2023 року за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи, а також витрат за користування квартирою - сума нарахування за житлово-комунальні послуги відповідачам за цей період, складає 5 047 497,18 грн.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, від 07 листопада 2018 року у справі
№ 127/16524/16-ц, від 31 липня 2019 року у справі № 910/15865/14, від 06 грудня 2019 року у справі № 908/2486/18, від 15 жовтня 2020 року у справі № 922/3669/19, від 16 червня 2021 року у справі № 910/14341/18, від 30 вересня 2021 року у справі № 922/3928/20, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із частинами першою та другою статті 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).
У частині другій статті 22 ЦК України визначено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Тобто, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.
Як зазначено вище, збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду, яка відрізняється від реальних збитків тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.
Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення не настає відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди (правові позиції, викладені у постанові Верховного Суду України від 04 липня 2011 року у справі № 3-64гс11 та постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2018 року у справі № 908/2261/17, від 31 липня 2019 року у справі № 910/15865/14 та від 30 вересня 2021 року у справі № 922/3928/20).
При цьому протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння та проявляється у вигляді умислу або необережності.
Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.
Тому звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов'язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.
Крім того, позивачу (кредитору) слід довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (див. правові позиції, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18) та постановах Верховного Суду від 10 червня 2020 року у справі № 910/12204/17, від 16 червня 2021 року у справі № 910/14341/18).
Тобто вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належно обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 127/16524/16-ц (провадження № 61-22106св18)).
Також позивач (кредитор) повинен довести: факти вжиття ним певних заходів щодо одержання таких доходів. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягає відшкодуванню (подібні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 06 грудня 2019 року у справі № 908/2486/18, від 15 жовтня 2020 року у справі № 922/3669/19, від 16 червня 2021 року у справі № 910/14341/18).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши та надавши правову оцінку доводам сторін, наданим доказам, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованих висновків про те, що позивач не довів, що через дії відповідачів він поніс реальну упущену вигоду (збитки), її розмір, а також, що він би точно отримав прибуток і тільки неправомірні дії відповідачів стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості отримання прибутку.
Доводи касаційної скарги про те, щосуди неправильно оцінили експертні висновки про встановлення розміру упущеної вигоди, Верховним Судом відхиляються.
Відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цьогоКодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Суди попередніх інстанцій взяли до уваги висновок експерта № 60/23, за результатом проведення судової оціночно-будівельної експертизи від 18 липня 2023 року та висновок експерта № 64/23 за результатом проведення судово-економічної експертизи від 10 серпня 2023 року, надали їм правову оцінку та обґрунтовано його відхилили.
Доводи заявника щодо неправильної оцінки судами доказів не можуть братися судом касаційної інстанції до уваги, оскільки потребують виключно переоцінки доказів, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України до компетенції Верховного Суду не входить.
Суд апеляційної інстанції вказав, що, звертаючись до суду з позовними вимогами про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди у сумі 5 047 497,18 грн позивач посилався на висновок судового експерта №64/23, за результатами проведення судової економічної експертизи, відповідно до якого вартість/сума недоотриманої/упущеної вигоди ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» за користування чотирикімнатною квартирою АДРЕСА_3 , за період з 01 вересня 2014 року до 30 листопада 2022 року, включно, з урахуванням розрахованої вартості (суми) орендної плати згідно висновку експерта від 18 липня 2023 року № 60/23, за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи, а також витрат за користування квартирою - сума нарахування за житлово-комунальні послуги, за цей період становить 5 047 497,18 грн.
Апеляційний суд обґрунтовано критично оцінив висновки експертів, вказавши, що висновок від 18 липня 2023 року № 60/23, який покладений в основу висновку судового експерта № 64/23, за результатами проведення судової економічної експертизи, складений судовим експертом Лісниченко С. В. за результатами судової оціночно-будівельної експертизи, проведеної на підставі документальних даних, оскільки вартість оренди експертом визначена шляхом порівняння вартості аналогів пропонування оренди подібних об'єктів з коригуванням на торг та стан об'єкта, але не було проведено фактичне обстеження об'єкту нерухомого майна, а дослідження проведено на підставі даних технічного паспорту від 18 грудня 2003 року, без врахування актуального технічного стану квартири, необхідності проведення ремонтних робіт, наявності обтяжень, спорів щодо об'єкта нерухомості.
Суд апеляційної інстанції правильно вказав, що наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є достатньою підставою для його стягнення, оскільки у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані за звичайних обставин (мають реальний, передбачуваний та очікуваний характер). Доказів на підтвердження будь-яких комерційних пропозицій щодо оренди спірного об'єкту нерухомості позивачем суду не надано, що було його процесуальним обов'язком відповідно до статей 12, 81 ЦПК України.
Відтак, суди попередніх інстанцій вважали, що позивачем не доведено понесення ним майнових втрат на заявлену суму, тому правові підстави для задоволення позову відсутні.
Посилання на не врахування судами тієї обставини, що ТОВ «Люкстрейдкомпані Київ» є юридичною особою, створеною для отримання прибутку, основним видом діяльності товариства є купівля та продаж власного майна (КВЕД 68.10), додатковим - надання в оренду й експлуатація власного чи орендованого нерухомого майна (КВЕД 68.20), не заслуговують на увагу, оскільки це не було предметом доказування у цій справі. У подібних спорах доведенню підлягає саме реальність та безповоротність отримання позивачем вигоди та її неотримання виключно через дії винних у цьому осіб (відповідачів), що позивачем, у цьому випадку, належно не доведено.
Доводи касаційної скарги з посиланням на неврахування судами постанов Верховного Суду в інших справах, не заслуговують на увагу, оскільки у справах встановлені різні фактичні обставини, а висновки судів попередніх інстанцій щодо застосування норм матеріального права не суперечить правовим висновкам, викладеним у наведених заявником справах Верховного Суду.
Отже, наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення та постанову - без змін.
Судові витрати не перерозподіляються, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Люкстрейдкомпані Київ» залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 06 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 лютого 2025 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк