10 березня 2026 року
м. Київ
справа № 466/3424/24
провадження № 61-16430св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач- ОСОБА_2 ,
третя особа - Тростянецька сільська рада Стрийського району Львівської області,
розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Манукян Марта Андріївна, на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 02 червня 2025 року у складі судді Білінської Г. Б. та постанову Львівського апеляційного суду від 19 грудня 2025 рокуу складі колегії суддів: Крайник Н. П., Левика Я. А., Шандри М. М.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - Тростянецька сільська рада Стрийського району Львівської області, про позбавлення батьківських прав.
В обґрунтування позову посилалась на те, що з 14 лютого 2018 рокувона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 20 січня 2022 року.
Від шлюбу у них народилось двоє дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позивачка вказує, що після фактичного припинення шлюбних відносин між сторонами, діти залишились проживати разом з нею за адресою: АДРЕСА_1 , де й зареєстровано їх місце проживання.
З часу припинення шлюбних відносин ОСОБА_6 не бере участі у вихованні дітей, не приїздить до них, не спілкується у телефонному режимі та не бере активної участі у плануванні їх дозвілля, розвитку та навчання. За останні три роки він бачився з дітьми декілька разів.
Добровільно кошти на утримання дітей відповідач не надає.
У лютому 2022 року ОСОБА_6 звертався до Тростянецької сільської ради Стрийського району Львівської області із заявою про встановлення йому днів побачень із дітьми.
За результатом розгляду цього звернення було затверджено висновок щодо визначення способу участі батька у вихованні малолітніх дітей ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .
Проте, відповідач не виконував таке рішення, не приїжджав до дітей та повністю усунувся від виконання батьківських обов'язків, хоча жодних перешкод у цьому позивачка йому не чинила.
Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила суд позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 02 червня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Попереджено ОСОБА_3 про необхідність змінити ставлення до виховання та утримання дітей: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які проживаютьза адресою: АДРЕСА_1 .
Суд дійшов висновку, що під час розгляду даної справи не знайшли підтвердження беззаперечними доказами винна поведінка та свідоме нехтування батьківськими обов'язками відповідачем, які б свідчили про його ухилення від виховання дітей і, як наслідок, необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав відповідно до статті 164 Сімейного кодексу України.
Разом із цим, суд першої інстанції вважав за необхідне попередити ОСОБА_3 про необхідність змінити своє ставлення до виховання й утримання дітей, оскільки питання про позбавлення його батьківських прав може бути розглянуто повторно за наявності відповідних підстав та обставин.
Не погоджуючись із цим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 19 грудня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 02 червня 2025 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
24 грудня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат
Манукян М. А., подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 02 червня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 19 грудня 2025 року.
В касаційній скарзі заявниця просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити у справі нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 січня 2026 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
09 лютого 2026 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 14 лютого 2018 року ОСОБА_3 та ОСОБА_9 зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвомпро шлюб серії НОМЕР_1 від 14 лютого 2018 року.
Від шлюбу сторони мають двох малолітніх дітей: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 20 січня 2022 року у справі № 466/6832/21 шлюб між ОСОБА_10 та ОСОБА_11 розірвано. Позивачці залишено дошлюбне прізвище - ОСОБА_11 .
Після розірвання шлюбу діти проживають з матір'ю за адресою: АДРЕСА_1 , де й зареєстровано їх місце проживання.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 19 жовтня 2022 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 30 травня 2023 року, у справі № 466/11423/21 з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_13 стягнуто аліменти на утримання малолітніх дітей ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у розмірі 1/3 частки з усіх видів заробітку (доходу).
Відповідно до службової характеристики ОСОБА_14 № 93/3, виданої 03 квітня 2024 року 5 територіальним управлінням внутрішнього аудиту Міністерства оборони України, вбачається, що він займає посаду інспектора відділу аудиту тилового забезпечення 5 територіального управління аудиту. За час проходження військової служби зарекомендував себе професійно грамотним, старанним, дисциплінованим та працелюбним офіцером. Обов'язки за посадою опанував і виконує їх сумлінно з високою відповідальністю, раціонально та з додержанням встановлених термінів. До кримінальної (адміністративної) відповідальності не притягувався. Дисциплінарних стягнень не має.
На підтвердження об'єктивних причин неможливості регулярних зустрічей з дітьми відповідач надав суду довідку № 93/4 від 03 квітня 2024 року, видану управлінням внутрішнього аудиту Міністерства оборони України, щодо його перебування у службових відрядженнях у період з 01 січня 2022 року по 01 квітня 2024 року.
З психолого-педагогічної характеристики ОСОБА_7 , вихованки Тернопільського ЗЗСО І-ІІІ ст. від 07 березня 2024 року, вбачається, що мати ОСОБА_1 бере активну участь у житті дитини та дошкільному закладі групи, допомагає у організації заходів, відвідує збори, цікавиться навчанням дитини, відповідально ставиться до її виховання, організовує правильне проведення вільного часу, завжди готова до діалогу, любить і захищає дитину. Дитина психологічно захищена в родині, її люблять, може розраховувати на моральну підтримку рідних. Батько ОСОБА_3 з сім'єю не проживає, у вихованні дитини участі не бере, з вихователем на зв'язок не виходив, успіхами дитини не цікавився.
Згідно з висновком органу опіки та піклування Тростянецької сільської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Тростянецької сільської ради Стрийського району Львівської області № 308 від 14 жовтня 2024 року, після спілкування з батьками неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , обстеження умов проживання та виховання дітей, дослідження поведінки батьків щодо виконання ними батьківських обов'язків, орган опіки та піклування вважав за недоцільне позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав щодо ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
У статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно із частиною другою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
Згідно із частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17, від 26 квітня 2023 року у справі № 931/709/21.
У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій, дослідивши наявні докази, встановивши фактичні обставини справи, враховуючи те, що позивачкою не надано достатніх належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, свідоме нехтування ним своїми батьківськими обов'язками щодо малолітніх доньок, неможливість змінити поведінку батька у кращу сторону, а також з огляду на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, дійшли обгрунтованого висновку про відсутність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.
При цьому судами правильно прийнято до уваги, що відповідач бажає спілкуватися з дітьми та заперечує проти позбавлення його батьківських прав.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судове рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судами попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Манукян Марта Андріївна, залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 02 червня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 19 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
А. Ю. Зайцев
М. Ю. Тітов