09 березня 2026 року
м. Київ
справа № 187/953/22
провадження № 61-10211св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 24 січня 2023 року у складі судді Іщенко І. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 червня 2023 року у складі колегії суддів Новікової Г. В., Гапонова А. В., Никифоряка Л. П.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення будинку та об'єктів самочинного будівництва.
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення будинку та об'єктів самочинного будівництва.
Позов мотивований тим, що позивачу на праві власності належить земельна ділянка, що розташована в АДРЕСА_1 площею 0,1496 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер земельної ділянки 1223755100:03:033:0011, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом. На вказаній земельній ділянці знаходиться домоволодіння, яке належить ОСОБА_2 , яке вона здає в оренду третім особам, які користуються його земельною ділянкою на власний розсуд, збирають плоди, горіхи, виноград, вирубують належні йому дерева та тримають собак, які кидаються на нього, коли він приходить на свою земельну ділянку. Крім того, на земельній ділянці відповідач побудувала самочинні споруди: тамбур 61, зливна яма № 6, навіс Д1, свердловина № 5, нечистоти з вбиральні попадають в ґрунт та засмічують земельну ділянку, а він не давав дозволу на будівництво самовільно побудованих будівель та споруд.
Позивач просив суд усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, площею 0,1496 га, кадастровий номер 1223755100:03:033:0011, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов'язання відповідача знести домоволодіння та самочинно збудовані господарські будівлі і споруди: тамбур, зливну яму, навіс, свердловину та вбиральню.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Петриківський районний суд Дніпропетровської області рішенням від 24 січня 2023 року, яке Дніпровський апеляційний суд постановою від 06 червня 2023 року залишив без змін, в задоволенні позовних вимог відмовив.
Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що позивач не довів, що відповідач своїми діями перешкоджає йому в користуванні земельною ділянкою що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у липні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 25 вересня 2023 року відкрив касаційне провадження у справі, витребував її із Петриківського районного суду Дніпропетровської області.
01 листопада 2023 року справу передано колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
У касаційній скарзі зазначається, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід.
Суд необґрунтовано відхилив клопотання про залучення до участі у розгляді справи третьої особи та про витребування доказів, а саме матеріалів кримінальних справ: № 187/832/16-ц, № 187/445/18, № 187/1165/18 та цивільної справи № 187/795/22.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.
Фактичні обставини справи
Суд встановив, що Петриківський районний суд Дніпропетровської області рішеннямвід 19 вересня 2013 року визнав за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок площею 42,8 кв. м, який розташований в АДРЕСА_1 .
09 вересня 2014 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку площею 0,1496, яка розташована в АДРЕСА_1 після смерті батька ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом та витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а. с. 4, 5).
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права
і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно із статтею 1 ЗК України використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Статтею 78 ЗК України встановлено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Згідно зі статтею 78 ЗК України право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.
Змістом статті 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;
ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Для задоволення такого позову позивач зобов'язаний довести: наявність у нього права власності на відповідне майно; факт створення відповідачем реальних перешкод у користуванні цим майном; причинний зв'язок між діями відповідача та порушенням прав позивача.
Суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили, що хоча ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,1496 га з кадастровим номером 1223755100:03:033:0011, однак належних та допустимих доказів того, що відповідач своїми діями створює перешкоди у користуванні цією земельною ділянкою, матеріали справи не містять.
Посилання позивача на користування земельною ділянкою третіми особами, збирання плодів, вирубування дерев, утримання собак та інші обставини мають загальний характер і не підтверджені належними доказами, зокрема актами обстеження, висновками компетентних органів, рішеннями контролюючих чи правоохоронних органів або доказами завдання шкоди саме праву користування земельною ділянкою.
Таким чином, суди дійшли висновку про недоведеність складу цивільного правопорушення, необхідного для застосування способу захисту у вигляді усунення перешкод у користуванні майном.
За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.
Разом із тим сам по собі факт наявності будівель або споруд на земельній ділянці не є безумовною підставою для їх знесення. Обов'язковою умовою є доведення порушення прав власника земельної ділянки та неможливість їх захисту іншим способом.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивач не надав належних доказів того, що спірні об'єкти збудовані з істотними порушеннями будівельних норм або що вони унеможливлюють користування земельною ділянкою за її цільовим призначенням.
Доводи позивача про те, що споруди: тамбур 61, зливна яма № 6, навіс Д1, свердловина № 5, які зазначені у технічному паспорті на вказаний житловий будинок самовільно забудовані саме позивачем, а не іншою особою є безпідставними, оскільки не підтверджуються матеріалами справи, так як відповідно до технічного паспорта від 25 березня 2013 року власником будинку зазначено ОСОБА_3 , а відповідно до технічного паспорту від 03 жовтня 2016 року власником будинку зазначено позивача ОСОБА_1 , а не відповідача (а. с. 6).
Отже, висновок судів про відсутність правових підстав для застосування крайнього способу захисту у вигляді знесення об'єктів будівництва є обґрунтованим і відповідає положенням статей 16, 376, 391 ЦК України.
Посилання скаржника на те, що у справі брав участь суддя, якому було заявлено відвід, не знайшли підтвердження під час касаційного перегляду. Із матеріалів справи відомо, що заява про відвід була розглянута у встановленому законом порядку та обґрунтовано відхилена ухвалою Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2022 року, а наведені у ній доводи не свідчили про наявність підстав, передбачених статтею 36 ЦПК України.
Доводи касаційної скарги щодо необґрунтованої відмови судів у залученні третьої особи та витребуванні матеріалів інших справ зводяться до незгоди з процесуальними рішеннями суду і не підтверджують істотного порушення норм процесуального права, яке могло б призвести до неправильного вирішення справи.
Суди обґрунтовано виходили з того, що матеріали інших судових та кримінальних справ не мають безпосереднього значення для встановлення обставин, які є предметом доказування у цій справі, а тому відмова у їх витребуванні відповідає положенням статей 76-81 ЦПК України.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Отже, доводи касаційної скарги не спростовують зроблені у справі висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішеннях.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 24 січня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 червня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров