02 березня 2026 року
м. Київ
справа № 345/5179/25
провадження № 61-2000ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 січня 2026 року в справі за скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», заінтересовані особи: заступник начальника Калуського відділу державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Лисенчук Ольга Степанівна, ОСОБА_1 , на дії державного виконавця та
У вересні 2025 Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі -
АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду зі скаргою, у якій просило визнати постанову заступника начальника Калуського відділу державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - Калуський ВДВС) Лисенчук О. С. від 05 вересня 2025 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 про закінчення виконавчого провадження незаконною та скасувати таку постанову; направити виконавчий лист № 345/2945/15-ц (справа № 345/2945/15-ц) про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором від 27 грудня 2006 року № IFK0GK00000056 станом
на 28 травня 2015 року в сумі 449 656,99 грн, що за курсом відповідно до службового розпорядження Національного банку України (далі - НБУ)
від 28 травня 2015 року становить 23 371,53 дол. США.
24 листопада 2025 року ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області в задоволенні скарги АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
12 січня 2026 року постановою Івано-Франківського апеляційного суду апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено.
Ухвалу Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області
від 24 листопада 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
Визнано незаконною та скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження від 05 вересня 2025 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, яка винесена заступником начальника відділу Калуського ВДВС Лисенчук О. С.
В іншій частині вимог скарги відмовлено.
Суд апеляційної інстанції, встановивши, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути, внесло двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. Тому державний виконавець помилково виснував, що виконання зобов'язання у гривнях за курсом НБУ станом на 2015 рік є правильним, та про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
У лютому 2026 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 січня 2026 року, у якій просить її скасувати, ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.
Підставою касаційного оскарження заявниця вказує неправильне застосування норм матеріального права, оскільки суд апеляційної інстанції помилково вважав, що необхідно стягувати кошти на погашення боргу в іноземній валюті, оскільки, отримуючи кошти на виконання судового рішення в національній валюті, банк дії державного виконавця не оскаржував. Водночас, звертаючись з заявою про прийняття виконавчого листа до виконання, банк вказував про стягнення заборгованості в національній валюті.
Апеляційний суд не врахував висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17, від 03 лютого 2021 року в справі
№ 2-1441/10, від 07 липня 2021 року в справі № 127/2-200/2004, від 15 листопада 2023 року в справі № 552/3735/20.
За приписами частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Згідно зі статтею 129 Конституції України та статтями 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Водночас таке право не є абсолютним і з метою забезпечення належного здійснення правосуддя та дотримання, зокрема, принципу правової визначеності, підлягає певним обмеженням.
Верховний Суд висновує про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі, з огляду на таке.
Встановлено, що у липні 2015 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 21 371,53 дол. США, що за курсом відповідно до службового розпорядження НБУ від 28 травня 2015 року складає 449 656,99 грн, за кредитним договором від 27 грудня 2006 року № IFK0GK00000056.
06 серпня 2015 року заочним рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області в справі № 345/2945/15-ц вищевказаний позов було задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 27 грудня 2006 року № IFK0GK00000056 станом
на 28 травня 2015 року в розмірі 23 371,53 дол. США, що за курсом відповідно до службового розпорядження НБУ від 28 травня 2015 року становило 449 656,99 грн, а саме: 19 434,37 дол. США - заборгованість за кредитом, 1 438,31 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом, 276 дол. США - заборгованість з комісії за користування кредитом, 222,85 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
27 серпня 2015 року ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області заочне рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 06 серпня 2015 року скасовано, призначено справу до розгляду.
29 березня 2016 року рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області в справі № 345/2945/15-ц вищевказаний позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 27 грудня 2006 року № IFK0GK00000056 станом
на 28 травня 2015 року в сумі 449 656,99 грн, що за курсом відповідно до службового розпорядження НБУ від 28 травня 2015 року становить 23 371,53 дол. США, а саме: 408 899,14 грн - заборгованість за кредитом, 30 262,04 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, 5 807,04 грн - заборгованість з комісії за користування кредитом, 4 688,76 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
15 грудня 2016 року ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області задоволено заяву АТ КБ «ПриватБанк» та виправлено описку в тексті судового рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 29 березня 2016 року в справі № 345/2945/15-ц. Замість вказаного розміру суми заборгованості - 23 371,53 дол. США, зазначено 21 371,53 дол. США.
На виконання рішення від 29 березня 2016 року Калуським міськрайонним судом Івано-Франківської області 06 липня 2016 року видано виконавчий лист, який було звернуто до виконання.
18 липня 2016 року головним державним виконавцем Калуського ВДВС відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 на виконання виконавчого листа
№ 345/2945/15-ц від 06 липня 2016 року.
12 березня 2025 року АТ КБ «ПриватБанк» направило Калуському ВДВС заяву про зміну рахунку, зазначивши, що перерахування суми за вищевказаним рішенням суду в національній валюті України за офіційним курсом НБУ не вважається належним виконанням, та стягнення слід проводити у доларах США.
05 вересня 2025 року заступником начальника відділу Калуського ВДВС
Лисенчук О. С. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження
№ НОМЕР_1 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» (фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом).
Із указаною постановою банк ознайомився 15 вересня 2025 року .
У статті 129-1 Конституції України передбачено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Частиною першої статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - за її межами.
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження під час проведення виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень Тобто, з метою забезпечення реального виконання судового рішення та ефективного захисту порушених прав ЦПК України передбачає спеціальні форми реагування, зокрема розділом VІІ «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України визначено порядок судового контролю за виконанням судових рішень в цивільних справах (див. постанови Верховного Суду від 22 січня 2025 року в справі № 207/3019/17 (провадження № 61-4142св24), від 10 грудня 2024 року в справі
№ 755/7196/22 (провадження № 61-12242св23)).
У постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) зазначено, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою якщо вважають, що рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Згідно з статтею 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи. У випадку, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову у задоволенні скарги.
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц (провадження
№ 14-400цс19)).
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).
Установлено, що 05 вересня 2025 року заступником начальника відділу Калуського ВДВС Лисенчук О.С. було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до положень пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Відповідно до вимог статті 192 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов'язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Загальні положення виконання грошового зобов'язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
У частині третій статті 533 ЦК України закріплено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Водночас правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов'язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, тим не менше, не виключає здійснення платежів в іноземній валюті.
Особливості звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішень під час обчислення боргу в іноземній валюті визначені у статті 49 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до положень частини третьої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» у разі обчислення суми боргу в іноземній валюті виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує такі кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця.
У разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом НБУ не вважається належним виконанням.
Такі правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 04 липня 2018 року в справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18),
від 09 листопада 2021 року в справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20).
З матеріалів справи встановлено, що кредитний договір від 27 грудня 2006 року
№ IFK0GK00000056 було укладено між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 про надання кредиту в сумі 23 000,00 дол. США, тобто в іноземній валюті.
Звертаючись до суду з позовом, АТ КБ «ПриватБанк» просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 21 371,53 дол. США, що за курсом відповідно до службового розпорядження НБУ від 28 травня 2015 року складає 449 656,99 грн.
29 березня 2016 року рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області, яке примусово виконувалося державним виконавцем, стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 449 656,99 грн, що за курсом відповідно до службового розпорядження НБУ від 28 травня 2015 року становить 23 371,53 дол. США.
Водночас ухвалою Калуського міськрайонного суду від 15 грудня 2016 року було задоволено заяву АТ КБ «ПриватБанк» та виправлено описку в тексті рішення суду і замість вказаного розміру суми заборгованості - 23 371,53 дол. США, зазначено - 21 371,53 доларів США.
Отже, кредитні відносини між сторонами виникли в доларах США, рішенням суду стягнуто кредит у доларовому еквіваленті, а боржниця сплатила кредитору в
2025 році заборгованість в гривневому еквіваленті, визначеному у 2015 році.
Апеляційний суд правильно виснував про помилковість висновків суду першої інстанції про те, що в резолютивній частині рішення суду, яке виконувалося, кредитна заборгованість визначена лише у гривні.
Зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути, внесло двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця.
Схожі висновки містяться також в постановах Верховного Суду від 04 вересня 2024 року в справі № 281/189/23 (провадження № 61-479св24), від 23 липня
2025 року в справі № 2-1374/11 (провадження № 61-5388св25).
Отже, державний виконавець помилкового висновував, що виконання зобов'язання у гривнях за курсом НБУ станом на 2015 рік є правильним, та про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Встановлено, що з оскаржуваною постановою від 05 вересня 2025 року банк ознайомився 15 вересня 2025 року.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якою пов'язано його початок, тобто після фактичної або можливої обізнаності особи про порушення її прав і свобод (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 07 липня 2021 року в справі № 127/2-200/2004).
Тому такий строк скаржником не пропущено.
Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявницею постановах Верховного Суду, є необґрунтованими, оскільки висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам суду касаційної інстанції, на які посилається заявниця в касаційній скарзі.
Отже, наведені в касаційній скарзі доводи висновок суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.
Оскільки правильне застосування судом норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а касаційна скарга є необґрунтованою, у відкритті касаційного провадження в справі необхідно відмовити.
Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
На підставі наведеного, колегія суддів висновує, що застосування судами норм матеріального та процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга є необґрунтованою.
Керуючись статтею 390, частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 січня
2026 року в справі за скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», заінтересовані особи: заступник начальника Калуського відділу державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Лисенчук Ольга Степанівна, ОСОБА_1 , на дії державного виконавця.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Ситнік
В. М. Ігнатенко
І. М. Фаловська