10.03.2026
Справа № 482/2751/25
Номер провадження 3/482/98/2026
Іменем України
10 березня 2026 року місто Нова Одеса
Суддя Новоодеського районного суду Миколаївської області Кічула В.М., розглянувши матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП не відомий, громадянина України, військовослужбовця, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
за ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення,-
встановив:
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 536310, 10.12.2025 року о 00 год. 10 хв. в м. Нова Одеса по вул. Центральній, біля буд. № 79, ОСОБА_1 , будучи особою, яку 01.07.2025 року постановою судді Новоодеського районного суду Миколаївської області по справі № 482/837/25 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП та позбавлено права керування транспортними засобами строком на 1 рік та 10.11.2025 року постановою серії ЕНА № 6126965 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП, керував транспортним засобом Volvo V40, номерний знак НОМЕР_1 , не маючи права керування таким транспортним засобом.
Дії ОСОБА_1 працівниками поліції кваліфіковано за ч. 5 ст. 126 КУпАП, як порушення п. 2.1.а Правил дорожнього руху та ст. 15 Закону України «Про дорожній рух».
ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, але від його захисника - адвоката Кравченка Р.М. до суду надходили заяви про закриття провадження у справі, у зв'язку із відсутністю в його діях ознак та події адміністративного правопорушення.
У відповідності до приписів ст. 268 КУпАП, неявка особи, яка притягається до адміністративної відповідальності за ст. 126 КУпАП, не є перешкодою для розгляду справи.
Вивчивши та оцінивши матеріали справи, суд дійшов наступного.
Порядок притягнення осіб до адміністративної відповідальності встановлений Кодексом України про адміністративне правопорушення.
Згідно статті 1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Як зазначено в ч. ч. 1, 2 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Відповідно до ст. 9 КУпАП правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, запобігання правопорушенням, виховання громадян в дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно положень КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення.
Наявність події правопорушення доводиться шляхом подання доказів.
У ст. 251 КУпАП зазначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Допустимість доказів це придатність їх для використання у адміністративному процесі за формою, на відмінну від їх належності придатність для використання за змістом.
Положеннями ч. 1 ст. 256 КУпАП визначено, що протокол про адміністративне правопорушення як документ, що засвідчує факт неправомірних дій та є одним з основних джерел доказів, складається за встановленою формою і має містити дані, необхідні для вирішення адміністративної справи, зокрема, дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Тобто, протокол про адміністративне правопорушення - це процесуальний документ, з якого починається розгляд справи про вчинення фізичною особою адміністративного правопорушення, і кінцевим результатом якого є прийняття судом судового рішення від імені держави на підставі всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи, вирішення її в точній відповідності з законом та забезпечення виконання винесеної постанови.
А тому, предмет судового розгляду обмежений даними, які вказані в протоколі про адміністративне правопорушення та які визначають його суть.
При цьому, у відповідності до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.
Відповідно до вимог статті 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 278 КУпАП, при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішується питання чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення.
Склад адміністративного правопорушення - це сукупність законодавчо-визначених ознак, наявність яких дає підстави дійти висновку у кожному конкретному випадку щодо належної правової кваліфікації дій особи, та як наслідок прийняти рішення щодо можливості притягнення такої особи до юридичної відповідальності.
Відсутність (недоведеність) хоча б однієї із ознак складу адміністративного правопорушення унеможливлює прийняття рішення про притягнення особи до відповідальності та застосування відносно неї заходів державного примусу, зокрема накладення стягнення у виді штрафу.
У відповідності до п. 27 Постанови Пленуму Верховного суду України від 23 грудня 2005 року № 14, під керування транспортним засобом слід розуміти виконання функцій водія під час руху такого засобу.
Само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зрушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування.
Вищевикладене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі №404/4467/16-а.
Відповідно до п. 2.1.а Правил дорожнього руху, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Згідно з п. 1.10 Правил дорожнього руху України, водій - це особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія.
Для того щоб особа була зобов'язана виконувати вимоги п. 2.1.а ПДР України та нести відповідальність за їх невиконання, вона повинна бути водієм або керувати транспортним засобом без наявного посвідчення водія відповідної категорії.
Згідно до «критеріїв Енгеля», сформованих Європейським судом з прав людини у справі «Енгель та інші проти Нідерландів» (1976 рік), критеріями для визначення поняття «кримінальне обвинувачення» є: критерій національного права (чи підпадає певне протиправне діяння під ознаки злочину згідно з національними нормами); критерій кола адресатів (якщо відповідальність поширюється на невизначене коло осіб, то правопорушення підлягає кваліфікації як кримінальне); критерій мети та тяжкості наслідків (у випадку, якщо у санкції наявний саме елемент покарання, а передбачені санкції є достатньо суворими, скоєне правопорушення розглядається за природою кримінального злочину).
Системний аналіз норм статті 126 КУпАП, відповідальність за якими поширюється на невизначене коло осіб та передбачає накладення стягнення у виді штрафу та позбавлення права керування транспортним засобом, дозволяє дійти до висновку, що за своєю суттю ці адміністративні правопорушення є подібними кримінальним порушенням /обвинуваченням.
Кваліфікація порушення/обвинувачення як «кримінального» дає особі додаткові гарантії, які передбачені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі обов'язок довести вину особи, який передбачений ч. 2 ст. 6 Конвенції, та заборону подвійного притягнення до відповідальності за одне порушення (ст. 4 Протоколу 7 до Конвенції).
Згідно ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Статтею 62 Конституції України визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.
Відповідно ч. 4 ст. 126 КУпАП, диспозиція статті передбачає відповідальність за керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами.
Частиною 5 ст. 126 КУпАП передбачено відповідальність за повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті.
Працівниками поліції долучено до вказаного вище протоколу про адміністративне правопорушення компакт диск з відеозаписом, на якому не зафіксовано рух транспортного засобу Volvo V40, номерний знак НОМЕР_1 , та не підтверджено перебування за кермом даного транспортного засобу будь-якої особи.
Відеозапис, здійснений на бодікамеру працівника поліції, розпочинається з того, як із автомобіля, який не перебуває в русі, а саме зі сторони пасажирського сидіння виходить чоловік у камуфляжній формі. Далі працівники поліції намагаються встановити саме особу цього чоловіка, який вказав, що він був за кермом.
В подальшому працівник поліції вказує, що він не бачив хто був за кермом, інший поліцейський зазначає, що за кермом був чоловік у чорній куртці, а не в камуфляжі, і саме тому працівники поліції починають встановлювати особу чоловіка у чорній куртці, а саме ОСОБА_1 . При цьому на відео зафіксовано ще одну особу, яка також перебуває в чорній куртці, однак дії щодо ідентифікації даної особи працівниками поліції не вчиняються.
Далі на відео зафіксовано спілкування між працівниками поліції та вказаними особами. Працівники поліції намагаються встановити хто керував транспортним засобом Volvo V40, номерний знак НОМЕР_1 , вказуючи при цьому, що при перегляді відео з відеореєстратора службового автомобіля буде точно видно хто керував даним ТЗ.
Жодний із присутніх чоловіків однозначно не підтвердив факту керування вказаним ТЗ. Натомість вказані чоловіки розповідають, що повертаються з позиції, де виконували завдання по захисту Батьківщини, та зазначають, що оскільки на місці події перебувають двоє чоловіків у чорних куртках, тому невідомо хто керував даним ТЗ.
На прохання вказаних чоловіків працівники поліції демонструють їм відеозапис з відеореєстратора службового автомобіля, при перегляді якого самі ж поліцейські доходять до висновку, що на ньому не зафіксовано хто саме керував вищевказаним ТЗ.
На 0:40 хв. вказаного відеофайлу працівник поліції стверджує, що якщо із відео з відеореєстратора не вбачається хто саме керував, то цей факт буде підтверджено при детальному перегляді відеозапису з нагрудної бодікамери поліцейського.
Судом детально досліджено долучений відеофайл і не виявлено підтвердження факту керування транспортним засобом Volvo V40, номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_1 . Більше того на даному відеозаписі взагалі відсутня подія руху даного транспортного засобу та особа водія.
Задля всебічного розгляду справи, судом, в межах приписів КУпАП, витребовувались інші відеозаписи вказаної події, однак такі надані суду не були.
Не надано і будь-яких інших доказів, які би підтверджували обставини, викладені у спірному протоколі про адміністративне правопорушення.
Враховуючи вищевикладені суперечності, суддя фактично позбавлений можливості встановити факт керування особою транспортним засобом, що саме по собі виключає можливість встановити наявність в діях особи ознак адміністративного правопорушення.
Тому, оскільки протокол про адміністративне правопорушення в сукупності з іншими доказами не містять всіх конкретних даних, які б вказували на наявність складу адміністративного правопорушення, вказаний протокол викликає обґрунтовані сумніви, які, відповідно до положень ч. 3 ст. 62 Конституції України, тлумачаться на користь особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Враховуючи визначальну роль протоколу, як доказу підтвердження винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення, з урахуванням наявних порушень, суд позбавлений можливості всебічно, повно і об'єктивно з'ясувати обставини справи, у відповідності до вимог ст. ст. 245, 280 КУпАП та прийняти рішення щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, в тому числі шляхом надання оцінки доказам, наявним в матеріалах справи.
Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.
У відповідності до п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 р. у справі «Кобець проти України» (з урахуванням первісного визначення принципу «поза розумним сумнівом» у справі «Авшар проти Туреччини») доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростованих презумцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом.
У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18 січня 1978 року та «Коробов проти України» від 21 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.
Згідно з правовими позиціями Європейського суду з прав людини «розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення».
Стандарт доведення «поза розумним сумнівом» означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. «Поза розумним сумнівом» має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Слід зазначити, що складання протоколу про адміністративне правопорушення та підготовка матеріалів для їх розгляду покладено на органи Національної поліції України, що не слід ототожнювати із повноваженнями суду, який розглядає справи про адміністративні правопорушення із винесенням рішення, передбаченого положеннями КУпАП, зокрема: про накладення адміністративного стягнення; про застосування заходів впливу, передбачених ст. 24-1 Кодексу; про закриття справи.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
З огляду на викладене, враховуючи, що в матеріалах справи відсутні достатні докази, які б поза розумним сумнівом доводили винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, а згідно зі ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь, провадження у справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю в діях ОСОБА_1 події та складу інкримінованого йому адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, за обставин, викладених у вищевказаних протоколах про адміністративне правопорушення.
Керуючись ст.ст. 247, 283, 284 КУпАП, суддя
постановив:
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності закрити за відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 536310 від 10.12.2025 року.
Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Апеляційна скарга подається до Миколаївського апеляційного суду через Новоодеський районний суд Миколаївської області.
Суддя В.М. Кічула