"09" березня 2026 р.
Справа № 2-479/10
Номер провадження 2-зз/489/2/26
09 березня 2026 м. Миколаїв
Інгульський районний суд міста Миколаєва у складі:
головуючого судді - Рум'янцевої Н. О.,
із секретарем судового засідання - Горецькою П.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду заяву ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову вжитих ухвалою суду за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину майна та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності
встановив.
ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою, яким просив скасувати заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою суду від 15.09.1998 у справі № 2-479/10. Зазначає, що в провадженні суду перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину майна та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності. Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16.02.2010 у задоволенні позовів відмовлено. Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 28.04.2010, позов ОСОБА_1 задоволено частково та визнано за ним право власності на частину житлового будинку АДРЕСА_1 . В іншій частині рішення залишено без змін. На теперішній час відпала необхідність в застосуванні арешту на житловий будинок АДРЕСА_1 .
Сторони у судове засідання не з'явилися по невідомим суду причинам. Про дату, час та місце судового розгляду були повідомлені належним чином. Причини неявки суду не повідомили.
Суд ухвалив, провести розгляд справи за відсутності сторін.
Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, є дата складання повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступного.
Судом встановлено, що в грудні 1998р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .
17.02.2009р. ОСОБА_3 звернулася з позовом до ОСОБА_1 відповідно до якого просила суд залишити у власності ОСОБА_4 1\2 частину будинку, іншу 1\2 розділити наступним чином: визнати право власності на 1\2 частину житлового будинку за ОСОБА_2 , як спадкоємицею померлого ОСОБА_4 , що складає 1\4 частину цього будинку, визнати 1\4 частину житлового будинку об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , із яких визнати право власності за ОСОБА_3 на 3\16 часток у спірному жилому будинку, відступивши від рівності часток подружжя з урахуванням інтересів дітей та збільшення вартості будинку внаслідок будівельних робіт, виконаних за рахунок її власних коштів за останні десять років, визнати право власності за ОСОБА_1 на 1\16 частку у спірному жилому будинку.
Справи було об'єднано в одне провадження.
Ухвалою суду від 15.09.1998, накладено арешт на житловий будинок АДРЕСА_1 , зареєстрованого на праві власності за ОСОБА_4 , заборонивши проводити з указаним домоволодінням, угоди по його відчуження/купівлі - продажу, дарування, міни, до розгляду справи по суті.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16.02.2010, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину майна - відмовлено.
В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання зава власності - відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 28.04.2010, рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16 лютого 2010 в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку майна скасовано, в цій частині ухвалено нове рішення.
Позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на частину житлового будинку АДРЕСА_1 .
В іншій частині рішення залишено без змін.
Рішення суду набрало законної сили 28.06.2010.
Позивач зазначає, що оскільки вказана справа розглянута шляхом ухвалення судового рішення, яким частково задоволено його позовні вимоги та яке набрало законної сили, зазначене є підставою для скасування заходів забезпечення позову.
Норми права та мотиви їх застосування.
Забезпечення позову в цивільному процесі є одним з інститутів цивільного процесу, що сприяє реалізації конституційних прав завдання цивільного судочинства, яким, згідно зі статтею 3 ЦПК України, є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Регламентації інституту забезпечення позову в цивільному процесуальному праві присвячені статті 149-159 ЦПК України.
Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову (стаття 154 ЦПК України).
Забезпечення позову є процесуальним засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень, прийнятих за результатами розгляду спору.
Порядок та підстави скасування заходів забезпечення позову встановлено статтею 158 ЦПК України, частинами першою, четвертою, дев'ятою якої передбачено, що суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. За результатами розгляду клопотання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, постановляється ухвала. У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
Отже, забезпечувальні заходи застосовуються та скасовуються судом шляхом ухвалення процесуального рішення - ухвали.
Наслідком скасування заходів забезпечення позову є зняття всіх обмежень, встановлених забезпеченням позову.
Враховуючи, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або забезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення.
Отже, ухвала суду про вжиття заходів забезпечення позову зумовлює конкретні обмеження щодо вчинення певних дій чи, навпаки, обов'язок вчинити дії учасниками справи або третіми особами, що мають строковий характер та діють до моменту скасування таких заходів судом, який їх вжив, чи судом вищої інстанції у разі скасування ухвали про вжиття спірних заходів забезпечення за їх безпідставністю.
Відповідно до п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» №9 від 22 грудня 2006 року заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування.
Відповідно до ч.7, 8 ст.158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для скасування заходів забезпечення позову, суд враховує, що позов, в межах якого вживались заходи забезпечення, було розглянуто по суті, рішення суду набрало законної сили, а отже необхідність у застосуванні заходу забезпечення позову відпала.
За вказаних обставин, проаналізувавши клопотання про скасування заходів забезпечення позову, вивчивши матеріали відновленої цивільної справи, суд вважає, що заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 15.09.1998 у справі № 2-479/2010 у вигляді накладення арешту, підлягають скасуванню.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 158 ЦПК України, суд
ухвалив:
заяву ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову вжитих ухвалою суду за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину майна та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності - задовольнити.
Скасувати арешт, накладений ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 15 вересня 1998 у цивільній справі № 2-479/10, на житловий будинок АДРЕСА_1 .
Ухвала набирає законної сили після її підписання та може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua або за веб-адресою Судової влади України: https://court.gov.ua/fair/.
Повний текст судового рішення складено «09» березня 2026.
Суддя Н.О. Рум'янцева