65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"10" березня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/5026/25
Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу
за позовом Акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» (03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5; код ЄДРПОУ 40075815)
до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАНДЕМ СЕРВІС ПРО» (65003, Одеська обл., м. Одеса, вул. Чорноморського Козацтва, буд. 13, офіс 501; код ЄДРПОУ 45022202)
про стягнення 284 259,60 грн,
Суть спору.
Акціонерне товариство «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» (далі - позивач, Укрзалізниця) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАНДЕМ СЕРВІС ПРО» (далі - відповідач, Товариство) 284 259,60 грн неустойки (штрафу), яку нараховано у зв'язку з простроченням виконання відповідачем зобов'язань в частині своєчасної поставки товару за договорами про закупівлю матеріально-технічних ресурсів № ЦЗВ-02-01025-01 та № ЦЗВ-02-01125-01 від 12.02.2025.
Процесуальні дії суду. Заяви та клопотання сторін.
Ухвалою від 22.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/5026/25, справу постановлено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, встановлено сторонам строки для подачі до суду заяв по суті справи відповідно до ст. 165-167 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
06.01.2026 до суду надійшов відзив на позовну заяву, 13.01.2026 - відповідь на відзив та 20.01.2026 - заперечення на відповідь на відзив.
09.02.2026 до суду надійшли додаткові пояснення відповідача.
11.02.2026 від позивача надійшла заява із запереченнями на додаткові пояснення.
13.02.2026 надійшло клопотання відповідача про долучення доказів, а саме копій сертифікатів Запорізької торгово-промислової палати про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) № 2300-26-0289 та № 2300-26-0291 від 10.02.2026. Водночас відповідач просив поновити процесуальний строк на подання додаткових доказів.
16.02.2026 від позивача надійшла заява із письмовими запереченнями проти клопотання відповідача про долучення доказів.
Щодо клопотання відповідача про долучення доказів суд зазначає наступне.
Згідно з ч.ч. 3-5 ст. 80 ГПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
Частиною 8 цієї ж статті визначено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 252 ГПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі, крім випадків, передбачених статтею 252-1 цього Кодексу. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться.
Частинами 1-4 ст. 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
За ч. 1 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Ухвалу про відкриття провадження у справі від 22.12.2025 відповідач отримав у своєму електронному кабінеті 22.12.2025 о 18:00 год. З урахуванням положень абз. 7 ч. 6 ст. 242 ГПК України ухвала про відкриття провадження у справі вважається врученою відповідачу 23.12.2025.
Відповідачу було встановлено п'ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву, а отже відзив з доказами відповідач мав подати до суду не пізніше 07.01.2026. Докази, додані відповідачем до відзиву на позовну заяву, суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи, оскільки їх було подано відповідачем з додержанням процесуального строку.
Натомість докази, які відповідач подав 13.02.2026, було подано з порушенням строку на 37 днів.
Клопотання про поновлення строку на подачу до суду нових доказів, а саме сертифікатів Запорізької ТПП № 2300-26-0289 та № 2300-26-0291, відповідач мотивує тим, що відповідні сертифікати були видані лише 10.02.2026.
Вказані доводи відповідача суд відхиляє, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 80, п. 6 ч. 3 ст. 165 ГПК України якщо відповідач і мав намір подати до суду відповідні сертифікати ТПП, то повинен був про це письмово повідомити у відзиві на позовну заяву, конкретизувавши при цьому, які саме докази він не має можливості подати разом з відзивом та причини, з яких докази не могли бути подані вчасно. Водночас, разом з відзивом відповідач мав надати докази, які підтверджують, що він здійснив всі залежні від нього дії, спрямовані на отримання доказів.
Більше того суд встановив, що дії, спрямовані на отримання сертифікатів ТПП, відповідач почав вчиняти 22.01.2026, тобто в день, коли згідно з ч. 2 ст. 252 ГПК України вже було розпочато розгляд справи по суті. Вказане вбачається із самих поданих відповідачем сертифікатів, оскільки вони містять реквізити заяв відповідача про засвідчення форс-мажорних обставин, а саме: № 3 від 22.01.2026 та № 4 від 22.01.2026. Заяви надійшли на розгляд Запорізької ТПП 05.02.2026.
Враховуючи вищевикладене, суд не визнав поважними причини пропуску відповідачем строку на подання доказів та, з урахуванням положень ч. 8 ст. 80 ГПК України, не прийняв їх до розгляду.
Частиною 4 статті 11 ГПК України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено застосування судом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколів до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практики Європейського суду з прав людини як джерело права.
Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04.11.50, ратифікованої Верховною Радою України, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
При цьому, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України", суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
За таких обставин, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, з метою створення учасникам справи необхідних умов для встановлення фактичних обставин і правильного застосування законодавства, забезпечення рівності всіх учасників справи перед законом і судом та надання можливості всім учасникам провадження скористатись повним обсягом процесуальних прав, розгляд даної справи був здійснений судом у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Стислий виклад позицій та доводів сторін.
В обґрунтування позову Укрзалізниця покликається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договорами про закупівлю матеріально-технічних ресурсів від 12.02.2025 № ЦЗВ-02-01025-01 та № ЦЗВ-02-01125-01. Вказує, що за умовами вказаних договорів відповідач зобов'язався поставити товар, узгоджений відповідними специфікаціями, протягом тридцяти календарних днів з моменту надання Укрзалізницею письмових рознарядок на поставку партії товару.
Зазначає, що 12.06.2025 на електронну адресу відповідача було направлено рознарядки, а саме:
1) № ЦЗВ-31/454 від 11.06.2025 щодо надання дозволу на поставку товару за договором поставки від 12.02.2025 № ЦЗВ-02-01025-01 на загальну суму 1 243 074,00 грн з ПДВ (далі - Рознарядка 1);
2) № ЦЗВ-31/446 від 11.06.2025 щодо надання дозволу на поставку товару за договором поставки від 12.02.2025 № ЦЗВ-02-01125-01 на загальну суму 1 643 160,00 грн з ПДВ (далі - Рознарядка 2).
Звертає увагу, що кінцевим строком поставки відповідачем товару за вказаними рознарядками є 14.07.2025 (включно).
Стверджує, що частину товару на суму 485 280,00 грн за Рознарядкою 1 відповідач поставив своєчасно (10.07.2025); водночас, іншу частину товару на суму 757 794,00 грн було поставлено з порушенням строків (товар на суму 631 524,00 грн поставлено 18.07.2025, а на решту суми 126 270,00 грн - 23.07.2025).
Аналогічно щодо Рознарядки 2 позивач зазначає, що частину товару на суму 505 890,00 грн відповідач поставив своєчасно (10.07.2025), а іншу частину товару на суму 1 137 270,00 грн поставлено з порушенням визначених умовами договору строків (товар на суму 655 230,00 грн поставлено 18.07.2025, а на суму 482 040,00 грн - 23.07.2025).
Так, у зв'язку із порушенням відповідачем строків поставки частини товару за Рознарядкою 1 та Рознарядкою 2, позивач нарахував Товариству неустойку (штраф) у загальному розмірі 284 259,60 грн, стягнення якої і є предметом судового розгляду.
У відзиві відповідач проти позову заперечує. Свою позицію мотивує наступним:
- Рознарядку 1 (№ ЦЗВ-31/454 від 11.06.2025) та Рознарядку 2 (№ ЦЗВ-31/446 від 11.06.2025) позивачем було направлено на адресу відповідача поштою 16.06.2025, Товариство отримало їх 23.06.2025, відповідно строк поставки товару за вказаними рознарядками - не пізніше 23.07.2025, останні партії товару було поставлено 22.07.2025, а отже строк поставки товару за рознарядками 1 та 2 відповідачем не пропущено;
- позивач та відповідач узгодили способи направлення рознарядок: 1) на поштову адресу Товариства; 2) під розписку уповноваженому представнику; 3) на електронну пошту Товариства. Направлення рознарядки на поштову адресу Товариства відповідач вважає пріоритетним;
- позивач отримав суми забезпечення виконання договорів від 12.02.2025 № ЦЗВ-02-01025-01 та № ЦЗВ-02-01125-01, а саме банківські гарантії у розмірі 178 823,79 грн та 216 417,00 грн відповідно;
- позивач порушував строки оплати товару;
- Товариство має бути звільнене від відповідальності у зв'язку з форс-мажорними обставинами;
- специфікаціями було передбачено виробника товару - ТОВ «ПОЛІКОЛОР», у зв'язку з чим між відповідачем та ТОВ «ДНІПРО ФАРБА ТРЕЙД» було укладено договір № ДФ-0601/1 від 06.01.2025, згідно умов якого останнє поставило відповідачу товар. У свою чергу, 01.01.2024 ТОВ «ДНІПРО ФАРБА ТРЕЙД» уклало з ТОВ «ПОЛІКОЛОР» договір на переробку давальницької сировини № 010124/Д. Листом № 07/05-1 від 07.05.2025 ТОВ «ПОЛІКОЛОР» повідомило ТОВ «ДНІПРО ФАРБА ТРЕЙД» про вплив повітряних тривог на виконання договірних зобов'язань, а саме необхідність переривання виробничих процесів та перезапуску технологічних етапів;
- 13.08.2025 Запорізька торгово-промислова палата видала Сертифікат № 2300-25-1437 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), яким засвідчила настання форс-мажорних обставин, які зумовлені військовою агресією Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану (тривалі повітряні тривоги в м. Кам'янське Дніпропетровської області, що призводили до зупинення виробничого процесу та необхідності його перезапуску). Означеним сертифікатом засвідчується настання обставин непереборної сили щодо обов'язку (зобов'язання), зокрема виконати роботи з переробки давальницької сировини в готову продукцію та поставити за заявкою № 29/04-01 від 29.04.2025: емаль ПФ-115 (чорна) RAL-9011 (в кількості 19 200 кг);
- 24.12.2025 Запорізька торгово-промислова палата видала Сертифікат № 2300-25-2764, яким засвідчила настання обставин непереборної сили щодо обов'язку (зобов'язання) ТОВ «ДНІПРО ФАРБА ТРЕЙД» за Договором № ДФ-0601/1 від 06.01.2025, укладеним з ТОВ «ТАНДЕМ СЕРВІС ПРО»;
- відповідачем прослідковується причинно-наслідковий зв'язок між порушенням, на думку позивача, строку поставки та неможливістю виконати зобов'язання вчасно, внаслідок тривалих повітряних тривог в м. Кам'янське Дніпропетровської області, що призводили до зупинення виробничого процесу та необхідності його перезапуску.
- у разі якщо суд не знайде підстав для звільнення від відповідальності через настання форс-мажорних обставин, відповідач вважає, що з урахуванням загальних засад цивільного законодавства штраф підлягає зменшенню до 1 грн. При цьому відповідач наголошує, що зобов'язання з поставки товару було виконано у повному обсязі, під час дії договорів мав місце форс-мажор, позивач не довів понесення будь-яких збитків, неустойка не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
У відповіді на відзив позивач наполягає на правильності розрахунку неустойки, правомірності вимоги щодо її стягнення та відсутності підстав для зменшення. Наголошує, що рознарядки 1 та 2 було направлено відповідачу електронною поштою та отримано останнім 12.06.2025, що узгоджується з умовами п. 4.5. договорів. Направлення рознарядок поштою 16.06.2025 було здійснено додатково. Заперечує проти існування форс-мажорних обставин та проти наявності підстав для зменшення неустойки.
У запереченнях на відповідь на відзив відповідач зазначає, що позивач замовив товар не в узгодженому обсязі, отримав суму банківської гарантії у загальному розмірі 395 240,79 грн, та водночас заявив до стягнення неустойку, що, на думку відповідача, порушує баланс інтересів сторін. Вказує, що умови договорів обумовлюють покладення на Товариство ряду обмежень, таких як: неможливість поставити товар будь-якого іншого виробника, аніж передбаченого у Специфікації; повна відсутність передбачуваності запитів позивача; потреба оперативного розміщення замовлення на виготовлення товару. Додатково стверджує, що введення воєнного стану в Україні та активні бойові дії спричинили ряд обмежень під час виконання договорів поставки (в тому числі для виробника товару ТОВ «ПОЛІКОЛОР»), що звузило можливості для швидшого виконання поставки товару, адже не залежало від волі постачальника. Втім, як вказує відповідач, товар було поставлено вчасно у відповідності до вимог договорів та по завершенню дії обставин непереборної сили, що мали місце у господарській діяльності контрагентів відповідача.
Додаткові пояснення відповідача стосуються більш детального викладу обставин, які, на його думку, є підставами для зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, зокрема:
- на момент укладення договорів позивач був обізнаний, що відповідач не є виробником товару, а виконує функції комерційного посередника, який здійснює поставку продукції, фізично виготовленої іншим суб'єктом господарювання,
- затримка виготовлення товару була зумовлена впливом чисельних повітряних тривог в м. Кам'янське Дніпропетровської області, які призводили до переривання виробничих процесів, необхідності перезапуску технологічних етапів та не залежали від волі, бажань чи дій відповідача;
- відповідач вчинив усі залежні від нього дії, спрямовані на належне виконання своїх зобов'язань;
- прострочення виконання зобов'язань, якщо й мало місце, то відбулося не з вини відповідача та не носило умисного характеру;
- постачання товару відбувалося без умов попередньої оплати, що підтверджує відсутність у позивача ризиків втрати коштів; натомість оплата від позивача за отриманий товар завжди надходила із пропущенням строку;
- позивач у позовній заяві не надав доказів спричинення йому збитків унаслідок, на його думку, несвоєчасної поставки товару;
- рішенням Господарського суду Одеської області від 10.11.2025 у справі № 916/3435/25, правовідносини в якій є аналогічними, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, зменшив розмір нарахованої позивачем неустойки до 5%.
Заперечення позивача на додаткові пояснення відповідача містять доводи щодо безпідставності посилань відповідача на відсутність факту понесення збитків Укрзалізницею, необґрунтованості його доводів щодо існування форс-мажорних обставин, відсутності обмежень щодо одночасного стягнення забезпечення у вигляді банківської гарантії та неустойки, самостійному прийнятті відповідачем участі в оголошеній Укрзалізницею публічній закупівлі.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази і письмові пояснення, суд ВСТАНОВИВ:
12.02.2025 між Укрзалізницею (покупець) та Товариством (постачальник) укладено договори про закупівлю матеріально-технічних ресурсів № ЦЗВ-02-01025-01 та № ЦЗВ-02-01125-01 (далі - договори; т. 1 а.с. 7-14, 17-24).
Умови договорів в цілому є аналогічними.
Відповідно до п. 1.1. договорів постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцю товар, відповідно до специфікацій, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей товар.
Згідно з п.п. 1.2., 1.3. договорів найменування товару - фарби (емаль ПФ-115 RAL в асортименті. Кількість, асортимент, марка, рік виготовлення та виробник товару визначаються у специфікаціях.
Пунктом 1.4. договорів передбачено, що обсяги закупівлі товару можуть бути зменшені, зокрема враховуючи фактичний обсяг видатків покупця. В цьому випадку сторони вносять відповідні зміни до договорів шляхом укладення додаткових угод.
Відповідно до п.п. 1.5., 1.6. договорів постачальник гарантує, що товар належить йому на праві власності та не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов'язань, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого законодавством України. Постачальник гарантує, що товар є новим, таким, що не перебував у використанні, терміни та умови його зберігання не порушені. Дата виробництва товару - не раніше 01.11.2024.
Згідно з п. 4.1. договорів постачальник здійснює поставку товару на умовах DDP (поставка з оплатою мита) відповідно ІНКОТЕРМС у редакції 2020 року. У випадку наявності розбіжностей між умовами цих договорів та правилами ІНКОТЕРМС у редакції 2020 року, умови цих договорів матимуть перевагу.
Пунктом 4.2. договорів передбачено, що поставка товару проводиться партіями протягом строку дії договорів тільки на підставі наданих письмових рознарядок покупця, які вважаються дозволами на поставку та є підтвердженням готовності покупця до приймання товару. Партією товару вважається обсяг одиниць товару, визначений покупцем у рознарядках, якщо інше не вказано в самих рознарядках;
строк поставки товару: протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту надання письмових рознарядок покупцем;
місце поставки товару: м. Фастів (Київська обл.) або на адресу іншого підрозділу, вказаного в рознарядках покупця.
Відповідно до п. 4.5. договорів сторони домовились, що рознарядки покупця на товар направляються постачальнику в один з таких способів:
- на поштову адресу постачальника, зазначену в цих договорах (листом з оголошеною цінністю та описом вкладення і повідомленням про вручення);
- вручаються уповноваженому представнику постачальника під розпис;
- шляхом відправлення на електронну адресу постачальника (зазначену в цих договорах) сканкопій відповідних рознарядок в форматі PDF або в будь-якому іншому форматі, який забезпечує можливість ознайомлення зі змістом документів. Документи вважаються отриманими постачальником з дати їх направлення покупцем на електронну адресу постачальника, підтвердженням чого є відповідні роздруківки з поштового програмного забезпечення покупця.
Датою поставки товару вважається дата підписання сторонами акта прийому-передачі товару або видаткової накладної (п. 4.6. договорів).
Ціну кожного договору та порядок здійснення оплати сторони узгодили в розд. 6 та 7 договорів.
Підпунктом 8.3.1. п. 8.3. договорів встановлено обов'язок постачальника забезпечити поставку товару у строки та на умовах, що встановлені договорами.
У підпункті 9.3.1. п. 9.3. договорів передбачено, що при порушенні строків поставки постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі 15% від вартості непоставленого в строк товару на умовах, передбачених п. 4.2. договорів, а за прострочення понад 15 днів додатково сплачується пеня у розмірі 0,1% від вартості непоставленого в строк товару, яка нараховується за кожен день прострочення до моменту виконання постачальником зобов'язання щодо поставки товару або до останнього дня строку дії договору.
Сплата штрафних санкцій не звільняє сторін від виконання взятих на себе зобов'язань (п. 9.6. договорів).
Відповідно до п. 10.1. договорів сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, якщо таке невиконаня є наслідком дії обставин або подій непереборної сили, які виникли після укладання договорів (або існували на момент укладання, але не впливали на можливість виконання договорів) та виникли поза волею сторін, зокрема: надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договорів, обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.
Згідно із п. 10.2. договорів сторона, що не може виконати зобов'язання за договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі, з подальшим наданням підтверджуючих документів у строк, що не перевищує 30 (тридцяти) робочих днів. Належним доказом наявності вищезазначених обставин та їх тривалості є сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України або уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами.
За умовами п. 10.5. договорів, якщо сторона без поважних причин не повідомила іншу сторону у строки, визначені п. 10.2. договору, про виникнення (наявність) обставин непереборної сили та/або не надала підтверджуючі ці обставини документи, така сторона у подальшому не має права вимагати подовження умов договорів та звільнення від відповідальності, передбаченої за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за договорами.
Пунктом 11.1. договорів сторони визначили, що постачальник до підписання договору зобов'язаний надати забезпечення виконання цього договору у вигляді банківської гарантії, у розмірі 5% від ціни договору, що згідно договору № ЦЗВ-02-01025-01 становить 178 823,79 грн, а згідно договору № ЦЗВ-02-01125-01 - 216 147,00 грн. Строк дії забезпечення виконання договору у вигляді гарантії повинен бути дійсним з дня укладення договорів та обов'язково повинен перевищувати строк дії кожного договору не менше ніж на 1 календарний місяць.
В свою чергу, умовами п. 11.7. договорів сторони встановили, що у разі порушення постачальником умов договорів, а саме невиконання та/або неналежного виконання ним своїх зобов'язань, у тому числі непоставки товару у строк, визначений п. 4.2. договорів, покупець має право стягнути забезпечення виконання договорів та/або має право в односторонньому порядку розірвати договори, письмово повідомивши про це постачальника в порядку пп. 8.2.3. договорів.
Строк дії договорів встановлюється з моменту їх підписання до 30.06.2025 (п. 16.1. договорів).
Закінчення строку договорів не звільняє сторони від обов'язку виконання у повному обсязі взятих на себе за цими договорами зобов'язань щодо поставки та оплати товару, а також гарантійних зобов'язань на товар (п. 16.2. договорів).
Пунктом 17.2. договорів передбачено, що сторони підтверджують, що вони усвідомлюють усі ризики, пов'язані з виконанням умов договорів, які укладаються під час дії воєнного стану, введеного в установленому законодавством порядку.
У розділі 19 договорів «Місцезнаходження та реквізити сторін» визначено електронну пошту постачальника "tandemservicepro@gmail.com".
У матеріалах справи наявна специфікація № 2 до договору № ЦЗВ-02-01025-01, в редакції додаткової угоди № 1 від 09.05.2025 до вказаного договору (т. 1 а.с. 16, зворот), а також специфікація № 2 до договору № ЦЗВ-02-01125-01, в редакції додаткової угоди № 1 від 09.05.2025 (т. 1 а.с. 26, зворот).
12.06.2025 позивач надіслав на електронну пошту відповідача рознарядки, а саме:
- від 11.06.2025 № ЦЗВ-31/454 щодо надання дозволу на поставку товару за договором № ЦЗВ-02-01025-01 на загальну суму 1 243 074,00 грн з ПДВ (Рознарядка 1; т. 1 а.с. 29);
- від 11.06.2025 № ЦЗВ-31/446 щодо надання дозволу на поставку товару за договором № ЦЗВ-02-01125-01 на загальну суму 1 643 160,00 грн з ПДВ (Рознарядка 2; т. 1 а.с. 27).
Вказані рознарядки позивач також надіслав відповідачу поштою 16.06.2025.
За Рознарядкою 1 Товариство поставило Укрзалізниці наступні партії товару:
- на суму 485 280,00 грн - за видатковою накладною від 10.07.2025 № 68, дата поставки 11.07.2025 (т. 1 а.с. 33);
- на суму 631 524,00 грн - за видатковою накладною від 17.07.2025 № 73, дата поставки 18.07.2025 (т. 1 а.с. 33, зворот);
- на суму 126 270,00 грн - за видатковою від 22.07.2025 № 77, дата поставки 23.07.2025 (т. 1 а.с. 34).
За Рознарядкою 2 Товариство поставило Укрзалізниці наступні партії товару:
- на суму 505 890,00 грн - за видатковою накладною від 10.07.2025 № 69, дата поставки 11.07.2025 (т. 1 а.с. 31);
- на суму 655 230,00 грн - за видатковою накладною від 17.07.2025 № 74, дата поставки 18.07.2025 (т. 1 а.с. 31, зворот);
- на суму 482 040,00 грн - за видатковою накладною від 22.07.2025 № 78, дата поставки 23.07.2025 (т. 1 а.с. 32).
Позивач зазначає, що оскільки рознарядки 1 та 2 були отримані відповідачем засобами електронної пошти 12.06.2025, то за умовами договорів товар за обома рознарядками мав бути поставлений не пізніше 14.07.2025.
Втім, як стверджує позивач, частину товару на суму 757 794,00 грн за Рознарядкою 1 (видаткові накладні від 17.07.2025 № 73 та від 22.07.2025 № 77) та на суму 1 137 270,00 грн за Рознарядкою 2 (видаткові накладні від 17.07.2025 № 74 та від 22.07.2025 № 78) відповідач поставив з порушенням строків, у зв'язку з чим позивач в порядку пп. 9.3.1. п. 9.3. договорів нарахував та заявив до стягнення у даній справі неустойку (штраф), загальний розмір якої становить 284 259,60 грн.
Запропонований позивачем розрахунок штрафу виглядає наступним чином:
757 794,00 грн (вартість товару, поставленого з простроченням строку постачання, обумовленого договором № ЦЗВ-02-01025-01) х 15% (розмір штрафу, встановлений пп. 9.3.1. п. 9.3. договору) = 113 669,10 грн
1 137 270,00 грн (вартість товару поставленого з порушенням строку, обумовленого договором № ЦЗВ-02-01125-01) х 15% (розмір штрафу, встановлений пп. 9.3.1. п. 9.3. договору) = 170 590,50 грн
Загальна сума штрафу = 113 669,10 грн (сума штрафу за договором № ЦЗВ-02-01025-01) + 170 590,50 грн (сума штрафу за договором № ЦЗВ-02-01125-01) = 284 259,60 грн.
Сплатити суми штрафу за договорами № ЦЗВ-02-01025-01 та № ЦЗВ-02-01125-01 позивач просив відповідача у претензіях від 31.07.2025 № ЦЗВ-31/640 та від 31.07.2025 № ЦЗВ-31/641, які були надіслані на електронну пошту Товариства (т. 1 а.с. 35-38).
Відповідей на вказані претензії з боку відповідача матеріали справи не містять.
29.07.2025 позивач надіслав до АТ «КРИСТАЛБАНК» вимоги від 28.07.2025 № ЦЗВ-20/3179 та № ЦЗВ-20/3177, в яких, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором № ЦЗВ-02-01025-01 та № ЦЗВ-02-01125-01, вимагав від банку сплатити на користь Укрзалізниці суми забезпечення за гарантією у розмірі 178 823,79 грн та 216 147,00 грн (т. 1 а.с. 151, 239).
Предметом позову є вимога про стягнення з відповідача 284 259,60 грн неустойки.
Здійснюючи аналіз обґрунтованості позовних вимог, господарський суд виходить з наступного.
Статтею 3 Цивільного кодексу України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.
За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.
У статті 15 Цивільного Кодексу України зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно із статтею 16 Цивільного Кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
Згідно із ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 563 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією. Кредитор може пред'явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано.
Згідно з частиною 1 статті 569 Цивільного кодексу України гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником.
Статтею 560 Цивільного кодексу України визначено, що за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 статті 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Положеннями частини першої статті 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства (стаття 662 Цивільного кодексу України).
Стаття 663 Цивільного кодексу України регламентує, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Частиною першою статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного Кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).
Договір укладений між позивачем та відповідачем є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення в його сторін прав та обов'язків: майново-господарських зобов'язань згідно ст. 11, 202, 509 ЦК України, і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Так, двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов'язок передати у власність покупця товар належної якості і, водночас, набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов'язаний здійснити оплату.
Суд встановив, що за умовами договорів від 12.02.2025 № ЦЗВ-02-01025-01 та № ЦЗВ-02-01125-01 відповідач, протягом 30 днів після надання рознарядок позивачем, зобов'язався поставити останньому товар, визначений у специфікаціях, а позивач, у свою чергу, зобов'язався прийняти товар та оплатити його вартість.
12.06.2025 позивач надіслав на електронну пошту відповідача рознарядки, а саме:
- Рознарядка 1 від 11.06.2025 № ЦЗВ-31/454 щодо надання дозволу на поставку товару за договором № ЦЗВ-02-01025-01 на загальну суму 1 243 074,00 грн з ПДВ;
- Рознарядка 2 від 11.06.2025 № ЦЗВ-31/446 щодо надання дозволу на поставку товару за договором № ЦЗВ-02-01125-01 на загальну суму 1 643 160,00 грн з ПДВ;
Рознарядки 1 та 2 згідно умов п. 4.5. договорів вважаються отриманими відповідачем в день їх направлення, тобто 12.06.2025, а отже відповідач мав поставити товар не пізніше 14.07.2025 (з урахуванням вихідних днів).
За Рознарядкою 1 Товариство поставило Укрзалізниці наступні партії товару:
- на суму 485 280,00 грн - за видатковою накладною від 10.07.2025 № 68, дата поставки 11.07.2025;
- на суму 631 524,00 грн - за видатковою накладною від 17.07.2025 № 73, дата поставки 18.07.2025;
- на суму 126 270,00 грн - за видатковою від 22.07.2025 № 77, дата поставки 23.07.2025.
Отже, товар за видатковою накладною від 10.07.2025 № 68 на суму 485 280,00 грн було поставлено своєчасно, в той час як товар за видатковими накладними від 17.07.2025 № 73 та від 22.07.2025 № 77 на загальну суму 757 794,00 грн відповідач поставив вже після 14.07.2025, тобто з порушенням строку, визначеного п. 4.2. договорів.
За Рознарядкою 2 Товариство поставило Укрзалізниці наступні партії товару:
- на суму 505 890,00 грн - за видатковою накладною від 10.07.2025 № 69, дата поставки 11.07.2025;
- на суму 655 230,00 грн - за видатковою накладною від 17.07.2025 № 74, дата поставки 18.07.2025;
- на суму 482 040,00 грн - за видатковою накладною від 22.07.2025 № 78, дата поставки 23.07.2025.
Так, товар за видатковою накладною від 10.07.2025 № 69 на суму 505 890,00 грн було поставлено своєчасно, в той час як товар за видатковими накладними від 17.07.2025 № 74 та від 22.07.2025 № 78 на загальну суму 1 137 270,00 грн відповідач поставив вже після 14.07.2025, тобто з порушенням строку, визначеного п. 4.2. договорів.
Таким чином, суд встановив факт порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасної поставки товару.
Доводи відповідача щодо відсутності факту прострочення виконання рознарядок через їх отримання поштою лише 23.06.2025 суд відхиляє, з огляду на таке.
Як вже було зазначено, відповідно до п. 4.5. договорів сторони домовились, що рознарядки покупця на товар направляються постачальнику в один з таких способів:
- на поштову адресу постачальника, зазначену в цих договорах (листом з оголошеною цінністю та описом вкладення і повідомленням про вручення);
- вручаються уповноваженому представнику постачальника під розпис;
- шляхом відправлення на електронну адресу постачальника (зазначену в цих договорах) сканкопій відповідних рознарядок в форматі PDF або в будь-якому іншому форматі, який забезпечує можливість ознайомлення зі змістом документів. Документи вважаються отриманими постачальником з дати їх направлення покупцем на електронну адресу постачальника, підтвердженням чого є відповідні роздруківки з поштового програмного забезпечення покупця.
Дійсно, рознарядки 1 та 2 позивач додатково надіслав відповідачу поштою 16.06.2025, а відповідач їх отримав 23.06.2025.
Разом з тим, міркування відповідача щодо пріоритетності саме такого способу отримання рознарядок суд вважає помилковими та такими, що не узгоджуються з умовами договорів, оскільки надсилання рознарядок на електронну пошту Товариства, що було першочергово застосовано позивачем, є належним та цілком аналогічним за юридичним значенням способом повідомлення відповідача про необхідність поставки партії товару.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов договорів, допустив прострочення виконання свого зобов'язання.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
Статтею 549 Цивільного кодексу України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
У підпункті 9.3.1. п. 9.3. договорів передбачено, що при порушенні строків поставки постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі 15% від вартості непоставленого в строк товару на умовах, передбачених п. 4.2. договорів.
Запропонований позивачем розрахунок штрафу виглядає наступним чином:
757 794,00 грн (вартість товару, поставленого з простроченням строку постачання, обумовленого договором № ЦЗВ-02-01025-01) х 15% (розмір штрафу, встановлений пп. 9.3.1. п. 9.3. договору) = 113 669,10 грн
1 137 270,00 грн (вартість товару поставленого з порушенням строку, обумовленого договором № ЦЗВ-02-01125-01) х 15% (розмір штрафу, встановлений пп. 9.3.1. п. 9.3. договору) = 170 590,50 грн
Загальна сума штрафу = 113 669,10 грн (сума штрафу за договором № ЦЗВ-02-01025-01) + 170 590,50 грн (сума штрафу за договором № ЦЗВ-02-01125-01) = 284 259,60 грн.
Суд перевірив вказаний розрахунок та вважає його арифметично правильним.
За таких обставин, враховуючи встановлення судом факту прострочення виконання відповідачем зобов'язання щодо своєчасної поставки товару, позовні вимоги про стягнення штрафу, нарахованого в порядку пп. 9.3.1. п. 9.3. договорів, є цілком обґрунтованими.
Стосовно посилань відповідача на те, що порушення сталося внаслідок виникнення форс-мажорних обставин, суд зазначає наступне.
Умови звільнення від відповідальності у разі настання обставин непереборної сили сторони узгодили в п.п. 10.1.-10.5. договорів.
Відповідно до п. 10.1. договорів сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, якщо таке невиконання є наслідком дії обставин або подій непереборної сили, які виникли після укладання договорів (або існували на момент укладання, але не впливали на можливість виконання договорів) та виникли поза волею сторін, зокрема: надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договорів, обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.
Згідно із п. 10.2. договорів сторона, що не може виконати зобов'язання за договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі, з подальшим наданням підтверджуючих документів у строк, що не перевищує 30 (тридцяти) робочих днів. Належним доказом наявності вищезазначених обставин та їх тривалості є сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України або уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами.
За умовами п. 10.5. договорів, якщо сторона без поважних причин не повідомила іншу сторону у строки, визначені п. 10.2. договору, про виникнення (наявність) обставин непереборної сили та/або не надала підтверджуючі ці обставини документи, така сторона у подальшому не має права вимагати подовження умов договорів та звільнення від відповідальності, передбаченої за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за договорами.
Отже, для звільнення від відповідальності відповідачу необхідно було виконати дві умови:
- повідомити позивача про обставин непереборної сили у письмовій формі протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту їх виникнення;
- надати підтверджуючі документи у строк, що не перевищує 30 (тридцять) робочих днів.
Водночас, у випадку невиконання вказаних умов, відповідач згідно п. 10.5. договорів не має права вимагати звільнення від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов'язань.
Слід зазначити, що посилання на наявність обставин форс-мажору використовується стороною, яка позбавлена можливості виконувати договірні зобов'язання належним чином, для того, щоб уникнути застосування до неї негативних наслідків такого невиконання. Інша ж сторона договору може доводити лише невиконання/неналежне договору контрагентом, а не наявність у нього форс-мажорних обставин (як обставин, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання). Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору (постанови Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 913/785/17 та від 07.06.2023 у справі № 906/540/22).
У контексті приписів ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до ст.14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палати України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб.
Статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Відповідно до п.3.3. Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затверджених рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014 р. №44(5), сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - Сертифікат) - документ, за затвердженими Президією ТПП України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.
Згідно п.п.6.1., 6.2. Регламенту підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" в редакції від 02.09.2014 року, а також визначених сторонами за договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими, відомчими та/чи іншими нормативними актами, які вплинули на зобов'язання таким чином, що унеможливили його виконання у термін, передбачений відповідно договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими та/чи іншими нормативними актами.
Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
До кожної окремої заяви додається окремий комплект документів.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.
Таких висновків дотримується Верховний Суд у постановах від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 09.11.2021 у справі № 913/20/21, від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21, від 14.06.2022 у справі № 922/2394/21 та у постанові від 01.06.2021 у справі № 910/9258/20.
Отже, форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Відтак сертифікат видається заінтересованому суб'єкту господарювання на підставі його звернення. Іншого порядку засвідчення форс-мажорних обставин не визначено.
Між тим, доказів повідомлення відповідачем позивача про форс-мажорні обставини та надання останньому протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту їх виникнення доказів про неможливість виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором у зв'язку із настанням відповідних форс-мажорних обставин матеріали справи не містять.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що потрібно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до ТПП за отриманням сертифікату, яке є можливим лише після порушення виконання зобов'язання. Через це сертифікат ТПП може бути отриманий значно пізніше за дату, коли сторона з'ясувала неможливість виконання договору через вплив форс-мажорних обставин.
Саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.
Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов'язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор).
Зазначену правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21.
Отже, оскільки відповідач не повідомляв позивача про виникнення форс-мажорних обставин протягом 5 робочих днів та протягом 30 робочих днів з моменту їх настання не надав підтверджуючих документів, то згідно п. 10.5. він позбавляється права вимагати звільнення від відповідальності за неналежне виконання договірних зобов'язань.
Судом враховано, що згідно з усталеною судовою практикою, викладеною, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.05.18 у справі № 910/7495/16, форс-мажорні обставини характеризуються об'єктивною та абсолютною дією, непередбачуваністю, а також надзвичайністю і невідворотністю.
Проте, ці ознаки необхідно розглядати в контексті конкретного договору та конкретних умов господарської діяльності сторін. Інакше кажучи, форс-мажор має персоніфікований характер, і його дія оцінюється індивідуально для кожного випадку.
Між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконання зобов'язання має існувати прямий причинно-наслідковий зв'язок.
Тобто, сторона не може посилатись на форс-мажор, якщо невиконання зобов'язання сталось (мало місце) з інших причин, наприклад, через власну недбалість чи комерційні ризики, які вона (сторона за договором) мала передбачити та врахувати.
Вказаної думки також дійшов Верховний Суд у постанові від 31.08.2024 у справі №910/15264/21.
Наведені відповідачем систематичні «невідворотні та непередбачувані» обставини у вигляді тривалих повітряних тривог у м. Кам'янське Дніпропетровської області, що призводило до зупинення ТОВ «Поліколор» виробничого процесу та необхідності його перезапуску, що в свою чергу, призвело до неможливості виконати вчасно роботи з переробки давальницької сировини в готову продукцію та поставити товар, не свідчить про наявність форс-мажорної (них) обставини (вин), оскільки відповідач (або виробник товару) повинен був врахувати можливість виникнення перебоїв у роботі у зв'язку із постійними тривалими повітряними тривогами.
Умови п. 10.1. договорів не передбачають в якості форс-мажорних обставин - зупинення виробничого процесу та необхідність його перезапуску через повітряні тривоги у виробника продукції, який не є стороною договорів.
При цьому, згідно п. 1.5. договорів відповідач гарантував, що товар належить йому на праві власності, а отже посилання відповідача на виникнення форс-мажору у виробника товару є необґрунтованими.
Крім того суд звертає увагу на те, що договори № ЦЗВ-02-01025-01 та № ЦЗВ-02-01125-01 сторонами було укладено 12.02.2025, в той час як воєнний стан в Україні введено з 24.02.2022. Відтак, під час підписання договорів відповідач усвідомлював, що вони укладаються у період дії воєнного стану та мав оцінити свої комерційні ризики з урахуванням ситуації, яка склалась.
Отже, недодержання своїх обов'язків контрагентом відповідача не може бути тією обставиною, що звільняє його від відповідальності за порушення зобов'язання за договорами № ЦЗВ-02-01025-01 та № ЦЗВ-02-01125-01.
Щодо твердження відповідача про те, що позивач стягнув банківську гарантію у загальному розмірі 394 970,79 грн на підставі п. 11.1. договорів, суд зазначає, що гарантія забезпечує компенсацію витрат у разі, якщо постачальник не виконає умови договору, що захищає покупця від збитків, тобто гарантія є забезпеченням виконання договору про закупівлю, а не є окремою штрафною санкцією, отже вказані твердження відповідача є безпідставними.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що стягнення коштів за банківською гарантією та стягнення неустойки з боржника не є подвійною відповідальністю, оскільки вони випливають з різних зобов'язань - гаранта перед бенефіціаром та боржника перед кредитором.
Так, у постанові від 21.12.2018 у справі № 908/7/18 Верховний Суд дійшов висновку, що неустойка і банківська гарантія є різними способами захисту прав та законних інтересів суб'єктів господарювання, різними засобами забезпечення виконання господарських зобов'язань. Зазначені способи мають різну правову природу і не є взаємовиключними. Сплата коштів кредитору гарантом і сплата штрафних санкцій боржником не належать до одного виду відповідальності. Можливість стягнення з відповідача пені та штрафу за порушення строків поставки товару за договором не ставиться у залежність від реалізації позивачем свого права на звернення стягнення за банківською гарантією.
Таким чином, банківська гарантія є одним із видом забезпечення виконання зобов'язання, а тому жодним чином не впливає на стягнення з відповідача суми штрафних санкцій, у зв'язку із неналежним виконанням договірних зобов'язань в частині додержання строків поставки товару.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру штрафу.
Приписами частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Тлумачення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.
Саме таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі № 467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі № 367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі № 752/15421/17.
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.
Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 904/12429/16.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 викладено висновок про те, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки, що підлягає стягненню за порушення зобов'язання, а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Відповідно до положень статті 3, частини третьої статті 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
В обґрунтування зменшення розміру штрафних санкцій відповідач посилається на те, що затримка виготовлення товару була зумовлена впливом чисельних повітряних тривог у м. Кам'янське Дніпропетровської області, які призводили до переривання виробничих процесів, необхідності перезапуску технологічних етапів та не залежали від волі, бажань чи дій Товариства; відповідач вчинив усі залежні від нього дії, спрямовані на належне виконання своїх зобов'язань; прострочення виконання зобов'язань, якщо й мало місце, то відбулося не з вини відповідача та не носило умисного характеру; постачання товару відбувалося без умов попередньої оплати, що підтверджує відсутність у позивача ризиків втрати коштів; натомість оплата від позивача за отриманий товар завжди надходила із пропущенням строку; позивач у позовній заяві не надав доказів спричинення йому збитків унаслідок, на його думку, несвоєчасної поставки товару.
У вирішенні питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду належить брати також до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання. Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18 та від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).
Отже, для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 Цивільного кодексу України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. В подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався та станом на даний час триває.
Відповідні обставини, в силу приписів ч. 3 ст. 75 ГПК України є загальновідомими та такими, що не підлягають доведенню.
Ведення воєнного стану, неодмінно впливає на спроможність своєчасного виконання господарських зобов'язань, проте не лише для бюджетних установ, підприємств та організацій, а також і в значній мірі для фізичних осіб-підприємців та підприємств, товариств тощо, які в певній мірі втратили можливості повноцінно проводити свою господарську діяльність.
Очевидно, що в умовах воєнного стану господарюючі суб'єкти на всій території країни зазнали та зазнають на собі вплив від військової агресії, що викликане порушенням господарських ланцюгів з суміжними підприємствами, порушенням стабільності критично важливих питань діяльності у сфері електропостачання, водопостачання та теплопостачання.
Суд зазначає, що загальновідомим та нормативно врегульованим є питання відносно існування на території України надзвичайних обставин, а саме введення воєнного стану, що неодмінно впливає на спроможність своєчасного ведення розрахунків, обмежує безперешкодне здійснення господарської діяльності. Однак, суд зауважує, що ступінь цього впливу є різним.
Окрім того, з урахуванням конкретних обставин даної справи, які мають юридичне значення, при вирішенні даного спору по суті судом також враховано, що в позовній заяві позивач не посилається на спричинення йому збитків внаслідок несвоєчасної поставки товару, будь-яких доказів з цього приводу ним до суду не надано.
При цьому, судом встановлено, що зобов'язання відповідача перед позивачем забезпечені банківською гарантією, а отже відповідач, внаслідок порушення взятих на себе зобов'язань за договорами, вже здійснив відшкодування позивачу коштів у загальному розмірі 395 240,79 грн в якості забезпечення виконання зобов'язань у зв'язку з настанням гарантійного випадку.
Суд погоджується з доводами позивача про те, що забезпечення виконання зобов'язання засобами банківської гарантії та неустойки мають різну правову природу, не виключає одночасне застосування останніх, водночас зауважує на тому, що наведені правові механізми та можливість їх реалізації кредитором внаслідок порушення боржником взятих на себе зобов'язань передусім спрямовані на забезпечення компенсаторної функції.
Так, враховуючи, що головною метою неустойки є стимулювання боржника до належного виконання основного зобов'язання, беручи до уваги відсутність жодного доказу на підтвердження погіршення фінансового стану позивача, виникнення ускладнень у здійсненні ним господарської діяльності чи завдання останньому збитків в результаті прострочення відповідача, з огляду на те, що застосування штрафних санкцій не повинно лягати непомірним тягарем для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, зважаючи на ступінь виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару із незначним простроченням та понесення ним негативних наслідків у вигляді стягнення позивачем суми за банківською гарантією, суд, користуючись правом, наданим положеннями чинного законодавства, дійшов висновку про наявність правових підстав для зменшення належного до сплати штрафу на 65%, а саме до 99 490,86 грн, що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.
За ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до п. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд також зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyondreasonabledoubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічну правову позицію викладено у Постанові ВС від 18.01.2021 по справі №915/646/18.
Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом присудження до стягнення з відповідача на користь позивача 99 490,86 грн штрафу.
Надаючи оцінку доводам сторін, суд врахував, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, § 54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
З огляду на викладене суд вважає, що при розгляді даної справи судом надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
За приписами ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У постановах від 03.04.2018 у справі № 902/339/16, від 10.03.2021 у справі № 904/5702/19, від 14.06.2022 у справі № 905/2135/19 Верховним Судом наведено правовий висновок, відповідно до якого судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.
Відтак, на відповідача покладаються витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 411,12 грн.
Керуючись ст. 73, 74-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАНДЕМ СЕРВІС ПРО» (65003, Одеська обл., м. Одеса, вул. Чорноморського Козацтва, буд. 13, офіс 501; код ЄДРПОУ 45022202) на користь Акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» (03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5; код ЄДРПОУ 40075815) 99 490,86 грн штрафу та 3 411,12 грн витрат зі сплати судового збору.
3. В решті позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено та підписано 10 березня 2026 р.
Суддя Р.В. Волков